Війна і революція

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Минають дні, минають ночі, А Україна знай горить …

Горить не одна Україна. Горить весь світ. Горить уже п’ятий рік. Спалахнулий у 1914 році світовий пожар не виданої в історії людства війни перетворюється в новий революційний пожар. У відповідь на імперіялістичну війну на користь «своїх» і «чужих» капіталістів, поміщиків, банкірів, війну за нові ринки, за новий поділ світу, за переділ «малих пригнічених народностей», — розгоряється й поширюється революційний пожар, який «очищає», випалює все, що залишилося після руїни 1914—1918 років, перетворює на попіл труп старого буржуазного суспільства.

Україна має нещастя посідати місце поруч з країнами, як Бельгія, Польща, Сербія, Вірменія й ін., де відбувалися криваві події сучасної війни, де вирішувалися питання світових хижаків. За честь бути свідком і ареною світових подій, стояти «на аванпості» світового руху Україна дорого заплатила кров’ю і працею своїх синів. І платити ще доведеться — про це вже подбає новий світовий переможець, новий гегемон імперіялістичної буржуазії, апостол «самовизначення малих народів», президент Північно-Американських Сполучених Штатів Вудро Вілсон.

Світова війна і світова революція — ось два наочні факти сучасности переживаної доби.

Війна і революція є кризою суспільства, громадянської спільноти.

«Всяка криза відкидає умовне, зриває зовнішню шкаралупу, шпурляє віджиле, розкриває більш глибокі пружини і сили».

Що розкрила криза переживаної доби? Світова війна розкрила наочно протиріччя сучасного буржуазного, капіталістичного, імперіялістичного суспільства. Збудоване на відокремленні засобів продукції й обміну — землі, фабрик, заводів, залізниць і т. д.— від продуцентів; на приватній власності на засоби і знаряддя продукції й обміну й експропріяції та пролетаризації широких працюючих мас; на протиставленні мертвих речей, продуктів людської праці, живому продуцентові, робітничій силі, яко капітал і праця; суспільство, де рушійною силою суспільної продукції і соціяльного життя є не задоволення людських, громадських потреб, а безупинна жадоба наживи, прибутку, баришу; суспільство, яке в кожній придбаній чи завойованій країні або галузі громадської продукції знаходить лише нову межу і тим лише роз’ятрює пекуче бажання все забрати собі, все загарбать, все прибрати до рук, — се суспільство виробило такі велетенські продукційні сили, котрі можуть за короткий час залити світ своїми продуктами і капіталами, і в той же час не здатне задовольнити потреб своєї маси населення, щоб позбавити його небезпеки і жаху голоду, холоду, злиднів, хвороб. Світ поділений між окремими світовими хижаками, «великими» державами, в той час як кожній з них потрібен цілий світ. Продукційні сили не можуть лишатися даремно лежати, капітали повинні будь-якою ціною знайти собі поле прикладання, капітал повинен давати бариш, а до всього іншого нам — нема діла.

Vivat profitum, pereat mundus! Apres nous le deluge! Хай живе бариш, хай згине світ! Після нас хоч потоп!

«Війна є продовженням політики іншими засобами». Се крилате висловлення німецького імперіяліста Клявзевіца розкриває дійсний зміст цілей сучасної імперіалістичної війни. Війна мусіла зробити те, чого не можна було досягнути «мирною» конкуренцією, «мирними» договорами, таможенною (митною) політикою і т. д.

Війна вийшла з нетрів сучасного суспільства з необхідністю природного закону, — і тому то ніяк не знайдуть, хто викликав війну, хто винен у ній.

Винним є сучасний склад громадянства, суспільности.

Війна, далі, наочно довела і свою нездатність вирішити ті питання, які вона мусіла розв’язати. Вона повинна була усунути протиріччя між велетенськими продукційними силами суспільства і його суспільними стосунками, збудованими на власності, на експлуатації живої робочої сили капіталом, на невситимій жадобі нових ринків і баришів.

Війна не тільки не усунула сього протиріччя, але поглибила його, довела суспільство до провалля загальних злиднів, здичавіння, до загибелі. Щоб не згинути, суспільство напружує свої сили в іншому напрямкові, хапається вирішити «іншими засобами» питання, котре не здатна вирішити війна.

Революція є продовженням попередньої політики і війни, лише «іншими засобами».

Подібно до римських аристократів, котрі обжиралися тонкою і хорошою їжею, потім ішли й блювали, щоб можна було знов розпочати обжерливу їжу, — так і попередня політика і війна гадали усунути протиріччя між складом суспільних стосунків і власними продукційними силами шляхом поділу і переділу «за справедливістю» або за принципом: «Хто програв, платить!» — «вільних» земель і народів, шляхом безоглядної розтрати і руйнування людської праці, вироблених продуктів і продукційних сил.

Революція є спробою завоювання сих продукційних сил на задоволення людських потреб, на поліпшення життя працюючих мас, на усунення протиріч між капіталом і працею шляхом знищення капіталу.

Революція — се війна старому суспільству за нове суспільство, соціялістичне, — на противагу імперіалістичній війні в межах старого капіталістичного суспільства і за продовження життєздатности капіталістичного суспільства.

Війна між імперіялістами різних націй породила революцію, війну пролетаріяту і селянства проти всіх імперіялістів: «своїх» і «чужих».

І чим далі, тим більше зникає боротьба між імперіялістами і зростає в силі революційна боротьба широких працюючих мас з пролетаріятом на чолі проти імперіялістів усіх мастей. На зміну імперіялістичній війні прийшла громадянська війна.

Ось основні факти сучасности.

1919 р.

Джерело: Сергій Мазлах, Василь Шахрай. До хвилі. Що діється на Україні і з Україною. – Пролог, Нью-Йорк, 1967.