Нерівний обмін і надексплоатація. Марксизм і соціолоґізм

superexploracaoРуй Мауро Маріні

Нерівний обмін і надексплоатація: декілька уточнень

Наступний уривок з журналу «Десвентурас» довільно трактує питання нерівного обміну й надексплоатації праці. Мої «критики» воліють довести, що нерівний обмін — так, як його аналізую я, — насправді не є нерівним, що він не змушує залежні країни відповідати на нього надексплоатацією праці (хоча головна причина надексплоатації, як я вже зазначав, не у цьому)[1]. Нижче ми побачимо, як саме вони це доводять, розпочавши з деяких поправок.

На с. 16 йдеться про нібито абсурдність мого арґументу про те, що експорт харчових продуктів, зменшуючи вартість змінного капіталу і в такий спосіб збільшуючи вартостевий склад капіталу, посилює тенденцію до зниження норми прибутку в розвинутих капіталістичних країнах. Натомість — звернувшись і до математики — «Десвентурас» заявляють, що зі зменшенням змінного капіталу зростає вага й частка додаткової вартости, а значить — очевидно — зростає і норма прибутку. Крім того, наші «критики» стверджують, що «з иншого боку, було б нелоґічно припускати, що через зменшення V — завдяки експорту харчових продуктів Латинської Америки — мав би зростати C» (с. 16, курсив авторів).

Ні, абсолютно не нелоґічно було би припустити, що через зменшення — з вказаної причини — змінного капіталу має зростати постійний капітал. Проте, мої недолугі «критики», я стою на повністю протилежній точці зору: експорт латиноамериканських харчових продуктів відбувається як функція европейської індустріяльної революції і сприяє — не визначає у повній мірі, але сприяє — зменшенню змінного капіталу, необхідному для того, щоб збільшення продуктивности — на основі збільшення постійного капіталу — не потягнуло донизу норму прибутку («Діялєктика залежности», с. 26). Як я вже зазначав, це відповідає динамічному вбудовуванню Латинської Америки в міжнародний поділ праці, накинутому великою промисловістю, що дозволило розвинутим країнам зосередитися на промисловому виробництві за рахунок сільського господарства і одразу призвело до спеціялізації периферії ще й на постачанні сировини для промисловости. Дон Кіхот бився з вітряками, яких він сприймав за велетнів; мої ж «критики» демонструють духовну близькість до Санчо Панси: вони будують власні вітряки, протистояння яким не потребуватиме хоробрости.

«Десвентурас», викривляючи мої арґументи, вдаються не лише до методи інверсії, але й до методи доповнення. Вони вважають, що я припускаю, що експортне виробництво Латинської Америки вимушено зростало «в умовах щораз меншої (або застійної) продуктивности» — припущення, якого немає в жадному з моїх текстів. Єдине, що я стверджую, це те, що в умовах обміну, характеризованих повною перевагою розвинутих країн у техніці, економіки залежних країн мусили скористатися допомогою механізму компенсації, який, уможлививши зростання так ваги реалізованої вартости й додаткової вартости, як і частки цієї вартости, щонайменше мав би запобігти втраті додаткової вартости, на яку ці країни мали б розраховувати: це і є механізм надексплоатації праці[2]. Надексплоатацією пояснюється сильний — попри нерівний обмін — розвиток експортної економіки Латинської Америки. Можна припустити, що мої «критики» не стверджують, що на перенесення вартости, передбаченої цим нерівним обміном, економіка латиноамериканських держав могла би відповісти підвищенням рівня технічного розвитку темпами, рівними темпам технічного переозброєння розвинених країн. Це аж ніяк не означає, що продуктивність Латинської Америки стагнувала чи зменшилася, адже вона завжди відставала.

Також зі сказаного не треба висновувати те, чого насправді не казали: хоча надексплоатація праці стимулюється нерівним обміном, спричинена вона не нерівним обміном, а радше прибутковою лихоманкою світового ринку, і в основі її насамперед відносне перелюднення. Одначе тільки-но запущено економічний процес, базований базі надексплоатації, починає діяти потворний механізм, що його потворність не тільки не зменшується, а чимдалі більше зростає через намагання економіки залежної країни підвищити продуктивність за допомогою технічного розвитку[3].

Хай там як, але мої «критики» більше переймаються моїми твердженнями щодо нерівного обміну, аніж питанням надексплоатації. З цієї точки зору, що в першу чергу звертає на себе увагу, це те, що, збираючись «критикувати» мої судження щодо цього питання, вони роблять цікаве застереження, що не братимуть до уваги проблєму перенесення вартости почерез зовнішню торгівлю (с. 16). Обґрунтовується це тим, що «в умовах невільного руху робочої сили важко визначити — на міжнародному рівні — поняття суспільно-доконечного робочого часу, що воно, своєю чергою, є обов’язковою умовою функціонування закону вартости» (с. 16).

Зупинимося на цьому абзаці. Вільний рух робочої сили аж ніяк не впливає на поняття суспільно-доконечного робочого часу що на світовому, що на національному рівні. Звісно, мої «критики» хотіли сказати, що він впливає на оцінювання, вимірювання робочого часу. Та це також не так: на національному чи світовому рівні суспільно-доконечний робочий час визначається не рухом робочої сили, а виключно розвитком продуктивних сил, рівнем кваліфікації, середньою продуктивністю праці й інтенсивністю праці на виробництві. Єдине, для чого може стати в пригоді рух, це — порівняння кількости робочого часу, доконечного для виробництва товарів, себто порівняння їхніх вартостей; на цій основі визначається комерційна ціна кожного товару, тобто встановлюється відношення цін між ними, яке — незалежно від попиту й/або пропозиції — обертається довкола порівняння вартостей.

Рух чи безрух робочої сили, отже, не має нічого спільного з дією закону вартости. Єдиний можливий вплив вільного руху робочої сили в світовому маштабі стосується цін виробництва, а вони на своєму рівні впливають на формування середньої норми прибутку.

Чи може рух робочої сили в світі вплинути на суспільно-доконечний робочий час і, зрештою, на продукцію вартости? Звісно, так — якщо він уможливлює приплив висококваліфікованої робочої сили до певного виробничого процесу, за умови, що цей процес може дозволити робочій силі застосовати свою високу кваліфікацію: країні немає сенсу завозити тракториста, якщо він буде змушений працювати серпом. Навіть якщо кваліфікована робоча сила позитивно інтеґрується у виробничий процес, це не змінює роли товарообігу, який продовжуватиме порівнювати вартости, які змінились внаслідок змін у сфері виробництва, так наче ці вартости ніколи не змінювалися.

Хай там які висувати припущення, але порівняння вартостей виражається через співвідношення цін, що вони, так чи так зазнаючи впливу обігу, продовжують вказувати на вартість. Коли б мої безталанні «критики» мали б елєментарні знання про відношення вартости і ціни, їм би не довелося урочисто відкривати, що «обидва види обміну не є рівними», себто очевидне: вартість не тотожна ціні. Крім того, для них стало би великим ударом те, що індекси цін можна брати як показники вартости, надто для довготривалих періодів часу (коли коливання обігу тяжіють до усереднення), і що саме з вищенаведеної причини при аналізі нерівного обміну можна і треба досліджувати еволюцію відносних цін або — що є тим самим — умови обміну.

Брак цих елєментарних знань підштовхує авторів «Десвентурас» до дивовижних висновків, як от при обговоренні впливу коливання цін на частку прибутку країн з ріжним рівнем розвитку, вони стверджують, що при зростанні цін на товари країн з найвищим рівнем розвитку, ця частка не матиме причин для зниження у країнах з нижчим рівнем розвитку, себто «імпорт товарів обробляючої промисловости і надалі відбуватиметься за тією ж самою ціною за одиницю готового промислового виробу. Насправді відбувається не абсолютне подорожчання промислових товарів, а збереження їхньої продажної ціни попри зниження їхньої питомої вартости» (с. 17, курсив авторів). Як бачимо, мої «критики» вважають, що зміна ціни не означає зміни вартости; відтак, коли ринкова ціна залишається над рівнем вартости, це не означає перенесення вартости до того, хто її отримує, навзамін віддаючи товар, що його ціна залишається на одному з вартістю рівні. Отже, ми дістались пункту, де операції з обміну товарами не просто не є «повністю рівними», але вони є абсолютно ріжними!

Наступний абзац на с. 17 не заслуговує на особливу увагу: якщо стверджується, що збільшення продуктивности і зменшення питомої вартости товару не впливають на норму прибутку, якщо зменшення питомої вартости компенсується збільшенням сукупности виробленої вартости відповідно до додаткових капіталовкладень, що вони сприяють підвищенню продуктивности — так отримуємо неочікувану просту відповідь на складне запитання, і з нею не можна не погодитися. Та це не має нічого спільного з надексполатацією праці, адже це означає, що без зміни питомої вартости зростає сукупність виробленої і/або привласненої капіталістом вартости, причому обидва випадки передбачають зростання частки додаткової вартости. Зростання привласненої вартости без зростання сукупности виробленої вартости відповідає зниженню зарплатні без відповідного зниження кількости робочого часу, необхідного для відтворення її робітником; зростання виробленої чи привласненої вартости випливає зі зростання сукупности праці, виконаної робітником або через подовження робочого часу, або через інтенсифікацію праці. У власному розумінні надексплоатація виражається у зростанні частки додаткової вартости на основі розширення сукупности додаткової вартости і підвищення питомої вартости; єдиний виняток, що наближає її до підвищення експлоатації на основі більшої продуктивности праці, виходить зі збільшення інтенсивности, яка — якщо узагальнити для всієї промисловості в цілому та залишитися на вищому рівні аналізи — веде до скорочення робочого часу, доконечного для виробництва товарів, і, таким чином, до скорочення своєї питомої вартости.

Поки що ми обмежилися розглядом спроб «Десвентурас» теоретично критикувати мої твердження щодо нерівного обміну і надексплоатації праці — спроб, що вони зазнали невдачі, тому що не змогли вірно встановити відношення між вартістю і ціною, при цьому систематично плутаючи частку прибутку з часткою додаткової вартости. Та в якийсь момент «Десвентурас» змінюють підхід і зосереджуються на значінні надексплоатації для історичного розвитку світового капіталізму. У цьому відношенні крім нагромадження у примітках даних про зовнішню торгівлю Анґлії вони піднімають кілька питань: визначення вартости робочої сили в Анґлії (чому вважається, що англійські робітники не їли м’яса?); склад і пункти призначення експорту Латинської Америки (чому вважається, що Анґлія не імпортувала пшеницю з Латинської Америки?); форми експлоатації у таких країнах як Арґентина й Уруґвай (чому, якщо немає «гіршого рівня життя», це автоматично означає, що немає надексплоатації праці?). Як бачимо, для побіжного розгляду питань забагато. Обмежимось же, отже, тим, що спробуємо окреслити методолоґію, якою треба керуватися при серйозному дослідженні питань, піднятих «Десвентурас». Вона включає такі кроки:

a) виявити, чи зовнішня торгівля, як вважає Маркс, при здешевленні постійного або/і змінного капіталу впливає на будову вартости капіталу, а відтак і на частку прибутку;

b) пояснити, чому розвинуті країни для своїх цілей вдалися до імпорту з малорозвинених країн (де продуктивність праці нижча, і відповідно на виробництво твору, себто вартости, витрачається більше праці), а також, які механізми дозволили продавати задешево товари, що їхнє виробництво коштувало дорого;

c) проаналізувати склад і кінцеве призначення експорту з Латинської Америки, а також еволюцію відносних цін підчас торгівлі з розвинутими країнами;

d) враховувати, що, не зважаючи на важливість Анґлії, Латинська Америка інтеґрувалась не в Анґлію, а радше у світовий ринок, і що не анґлійський, а инші ринки зіграли визначальну ролю ув інтеґрації латиноамериканських країн, як-от ринок США для Чілі у певний відтинок часу або для Бразилії; німецький ринок для Колюмбії тощо;

e) належним чином дослідити важливість експорту країн Латинської Америки для світового ринку з урахуванням обігового або непрямого перенесення вартости, коли вартість, що переноситься, приміром, від Бразилії до США, вкінці-кінці привласнюється Анґлією через низку операцій з цією країною[4].

Марксизм і соціолоґізм

Наостанок розглянемо тут основне питання, поставлене «Десвентурас». Насправді, всупереч всьому, написаному ними про економіку, вони не заперечують «ріжницю у заробітних платнях не на користь робітників периферії» (с. 15), хоча плутанина між часткою прибутку та часткою додаткової вартости заважає їм серйозно поставити питання, чи насправді ріжниця у зарплатах означає надексплоатацію робітників. Крім того, ці критики не заперечують істнування нерівного обміну (с. 20), хоча одночасно вони не можуть дійти остаточного висновку щодо цього питання, позаяк плутають вартість і ціну, так само як виробництво і обіг. Проте їхні невдалі екскурси у царину економіки є у певному сенсі другорядними по відношенню до обстоюваної ними тези: «динамічною основою» цих явищ є клясова боротьба (с. 15) чи-то «головним» є «динаміка, породжена боротьбою між клясами» (с. 20). Врешті-решт, ми знову натикаємось на соціолоґічний підхід зі згаданого твору Кардозу і Фалетто, що він з поширенням поглядів альтюссеріянської школи й охвістя маоїзму пережив у Латинській Америці друге народження.

Значить, будь-якому марксисту — завдяки Марксу з Енґельсом — відомо, що історія людства, це — історія клясової боротьби, а клясова боротьба — це відомо завдяки Лєніну — є єдиною територією, де впевнено почувається марксист. Проте це не означає, що все зрозуміло із самою клясовою боротьбою, або, коли хочете, що вона є deux ex machina [бог з машини. — Пер.], який все пояснює. Ба більше, для марксиста завдання завжди полягає — так на рівні абстрактної, як на рівні конкретної аналізи — в тім, аби з’ясувати, як саме пояснюється клясова боротьба, а це в обов’язковому порядку вимагає дослідження матеріяльних умов цієї боротьби. Ці умови, які можна схопити почерез поняття і які підпорядковуються об’єктивним законам і тенденціям, породжують суперечності, що вони аж ніяк не є «економічними параметрами», які «у процесі політичної гри рухаються у тому чи тому напрямку» (с. 20). Клясова боротьба, це — не процес, який діє у наперед заданих рямцях: клясова боротьба, це — синтеза умов, у яких люди боряться за виживання, і саме тому вона керується законами, що вони визначають її розвиток. Тим-то відношення між теорією і практикою є віссю марксистської діялєктики.

Стверджуючи, що історія, це — історія клясової боротьби, Маркс не обмежувався лише її описом: він намагався розкрити способи виробництва, що лежать в основі клясової боротьби, і присвятив все своє життя вивченню законів капіталістичного способу виробництва, щоб озброїти пролєтаріят — теоретично, ідеолоґічно і політично — у клясовій боротьбі проти буржуазії. Маркс створив понятійний апарат для пояснення клясової боротьби в рамках цього способу виробництва. Так, наприклад, поняття вартости робочої сили є ключом до аналізи клясової боротьби між робітниками і капіталістами: економічно робітники боряться за зарплатню, яка відповідатиме вартості робочої сили, а капіталісти усвідомлюють, що «зниження заробітної плати до нуля є межа в математичному розумінні, що її ніколи не можна досягти, хоч до неї можна завжди наближатися»[5]; одначе цим поняттям не можливо пояснити клясову боротьбу ані в рабовласницькому суспільстві, ані в февдальному, до яких його можна застосувати лише в широкому сенсі, оскільки ця катеґорія притаманна способу виробництва, яке базується на вільному найманому працівникові. Рабу ніколи не спадало на думку вимагати у рабовласника сплату вартости його робочої сили просто тому, що її взагалі не сплачували, і в певному сенсі вона не має вартости, так само як його праця не здавалась йому працею, яку він частково виконує для себе[6]; він просто вимагав право розпоряджатися собою, боровся за свободу.

Продовжимо: саме тому, що за кожної історичної доби людства клясовою боротьбою керують ріжні закони, необхідно створити теоретичний інструментарій, здатний пояснити її розвиток. Залежно від рівня аналізи — абстрактніша або конкретніша, — аналіза зосереджується або на питанні, як основні закони здійснюються почерез клясову боротьбу, або на питання, як клясова боротьба впливає на здійснення цих законів. Марксист знає, що той чи той підхід до проблєми визначається рівнем аналізи, і саме тому, що клясова боротьба є вираженням суперечностей, які підпорядковуються специфічним законам, конче необхідно нехтувати зовнішньою формою клясової боротьби, а натомість озброїтися строгими поняттями, здатними прояснити її глибинні детермінанти.

Одначе хай там який високий рівень абстракції, марксистська аналіза завжди виходить з клясової боротьби й неодмінно до неї повертається. Марксистська аналіза ніколи не зупиниться на невтральному описі події, хай там якою далекою від діяльности людей вона може здатися, і не спустить з очей справжньої сути речей у відносинах, встановлених людьми у процесі своєї діяльности, — відносин, які у клясовому суспільстві завжди виражаються у вигляді клясової боротьби. Саме це відріжняє марксистську аналізу від немарксистської, яка — неспроможна пояснити дану суспільну дійсність — вдається до «Сезам, одчинись!» клясової боротьби, яка у цьому випадку не одчиняє, а закриває двері до скарбу знань.

Тим-то марксисту замало сказати, що «зростання продуктивности у виробництві ткацьких верстатів є швидким за умови, якщо технічний проґрес притьмом проникає в промислову діяльність і шириться нею і не переростає у відповідне пропорційне скорочення питомої вартости цих верстатів», тоді як «зростання продуктивности у виробництві кави є повільнішими — через природу первинного сектору економіки — й відбивається у відповідному падінні цін» («Десвентурас», с. 9, переказ точки зору ЕКЛАК). Зростання продуктивности у промисловості є швидким, бо в промисловість швидко проникає технічний проґрес, і є повільним у сільському господарстві, бо такою є його природа, це — вже навіть не невтральний опис, а тавтолоґія.

Жадне з цих тверджень не пояснює динаміку технічного проґресу в ріжних галузях промисловости. Щоб пояснити її, марксист бере відношення між живою і мертвою працею й прикладає його до видобування сировини й виробництва продуктів харчування, а також до промислових виробів, і виявляє, що у першому випадку переважає жива праця, себто безпосереднє діяння людини на природу, у той час як у другому випадку зростає частка мертвої праці (сировина й знаряддя праці)[7]. Це дозволяє зрозуміти, чому залежна економіка — виробник сировини та продуктів харчування орієнтується на сильнішу експлоатацію робочої сили, і чому тією мірою, якою вона «стає безпосереднім джерелом збільшеної акумуляції»[8], акумуляція у такій економіці залежить переважно від експлоатації фізичної сили робітника почерез залучення чимраз більшої кількости робочої сили до виробництва (що своєю чергою може тягнути за собою збільшення кількости робітників, що — за усіх рівних умов — збільшує сукупність вартости без зміни частки додаткової вартости, або подовження робочої зміни, або/і інтенсифікацію праці, залежно від обставин).

Та продовжимо розглядати тези, обстоювані «Десвентурас»: твердження, що зростання продуктивности у промисловости «не призводить до падіння цін», хоча це відбувається в сільському господарстві, не лише нічого не пояснює, але є хибним. Коли ми хочемо знати, як зростання продуктивности впливає на міжнародні ціни, треба враховувати те, що «на світовому ринку продуктивнішу національну працю також вважається за інтенсивнішу, доки продуктивнішу націю конкуренцією не примушують знизити продажну ціну її товару до його вартости»[9]. Инакше кажучи, якщо продуктивність знижує питому вартість товару, цей товар може продаватися на світовому ринку над рівнем власної вартости, якщо конкуренція не діє у протилежному напрямкові. «Інтенсивніший робочий день однієї якоїсь нації виражається в більшій сумі грошей, ніж менш інтенсивний робочий день іншої нації»[10]. Ось це і є головною причиною того, чому відношення між розвинутими і слаборозвиненими капіталістичними економіками, демонструючи відношення обміну товарами між виробничими системами з ріжнимими технічними рівнями, себто з ріжною середньою інтенсивністю праці, загалом призводять до перенесення вартости через ціни, себто до нерівного обміну, що він своєю чергою означає погіршення умов обміну для слаборозвинутих країн. Саме тому ці країни змушені підвищувати інтенсивність й екстенсивність експлоатованої праці, словом, вдаються на виробництві до метод надексплоатації праці.

Тепер автори часопису «Десвентурас» побачать, що покликання на клясову боротьбу не розв’язує проблєм знання (тим більше, коли про неї при першій ж нагоді забувають, вдаючись до тавтолоґії, яка клясову боротьбу виключає) і не дає відповідей на питання, якими автори переймаються і якими керують об’єктивні економічні закони, так і не сформульовані теоретиками ЕКЛАК. Хай там яким привабливим може здаватися соціолоґічний підхід, він ніколи не допоможе з’ясувати, чому робітнича кляса капіталістично-розвинених країн спромоглася провадити клясову боротьбу з кращими результатами, аніж робітнича кляса капіталістично-залежних країн. Щоб зрозуміти це, треба, як казав Маркс, зважати на «німий гніт економічних відносин».

Примітки

[1] Dialéctica de la dependencía, Era, México, 1973, pp. 24-49.

[2] Див.: Dialéctica de la dependencía, pp. 40-41. Підкреслимо, що зростання кількости робітників, на яку покликаються мої «критики» на с. 20, хоч і широко використовувалась в Латинській Америці, не має нічого спільного з питанням надексплоатації: за рівних умов надексплоатація не змінює частку додаткової вартости і впливає лише на частку прибутку.

[3] Аналізуючи вплив подовження робочого часу і його відношення до зменшення ціни праці, Маркс писав: «Однак незабаром ця змога порядкувати ненормальною, тобто такою, що перевищує пересічний суспільний рівень, кількістю неоплаченої праці стає засобом конкуренції між самими капіталістами. Частина ціни товару складається з ціни праці. Неоплачену частину ціни праці немає потреби зараховувати в ціну товару. Її можна подарувати покупцеві товару. Це — той перший крок, до якого веде конкуренція. Другий крок, до якого вона примушує,— це те, щоб із продажної ціни товару виключити також, принаймні, якусь частину ненормальної додаткової вартости, створеної через здовження робочого дня. Таким способом утворюється спочатку спорадично, а потім поступінно фіксується ненормально низка продажна ціна товару, яка відтепер стає постійною основою мізерної заробітної плати при надмірному робочому часі, так само як вона первісно була продуктом цих обставин». — Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том перший. Книга перша: Процес продукції капіталу. — Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1933. — Стор. 463. (підкреслювання моє). Це є дійсним для будь-якої методи, яка передбачає збільшення ваги неоплачуваної праці, а також пояснює ріжні структури цін, що вони істнують між країнами з ріжними рівнями капіталістичного розвитку.

[4] Необхідність розглядати рух міжнародної торгівлі у світовому контексті, на яку звертали увагу деякі автори, підкреслює Андре Ґундер Франк у своєму нарисі «Нерівність у багатосторонній торгівлі товарами і звичайний економічний розвиток» Див. його кн.: Acumulação dependente e subdesenvolvimento: repensando a teoria da dependência, Iniciativas Editoriais, Lisboa, 1977.

[5] Карл Маркс. Капітал. — Стор. 511.

[6] «При рабській праці навіть та частина робочого дня, що протягом неї раб покриває тільки вартість своїх власних засобів існування, отже, коли він фактично працює на себе самого, здається працею на його пана. Вся його праця здається неоплаченою працею». — Там само, стор. 455.

[7] Там само, розділ ХХІІ.

[8] Там само, стор. 514.

[9] Там само, стор. 474.

[10] Там само, стор. 441.

Пер. з есп. «Вперед».

Джерело: Ruy Mauro Marini, “Las razones del neodesarrollismo o por qué me ufano de mi burguesía (respuesta a F. H. Cardoso y J. Serra)”, Revista Mexicana de Sociología, México, Año XL, Vol. XL, Número Extraordinario (E), UNAM, 1978, pp. 62-71.

0 Responses to “Нерівний обмін і надексплоатація. Марксизм і соціолоґізм”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Грудень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: