Гана — молода африканська держава

В сховищах Британського музею в Лондоні довгі роки зберігається єдиний примірник старовинного рукопису арабського вченого і мандрівника Еббіна Батути, який у XI сторіччі зробив велику подорож по Африці. Він захоплено описує африканську державу Гану, що вразила його своїм багатством і високою культурою. Арабський мандрівник зустрів тут талановитий і працьовитий народ, він бачив храм науки в Тімбукту, зустрічав чудових митців…

Часи, про які розповідається в старовинному рукописі, були останніми роками існування древньої Гани. В 1075 році, внаслідок довгих воєн, які вели між собою африканські держави, Гана розпалася і перестала існувати як незалежна країна.

На картах Африки місце на узбережжі Гвінейської затоки, де колись була Гана, до минулого року носило назву Золотий Берег. Невеликий прямокутник на карті, де стояли ці слова, був завжди пофарбований у зелений колір, що означало належність території до Британської імперії. Та народ цієї англійської колонії ніколи не забував про свою історію, про те, що до того, як сюди ступила нога перших європейських колонізаторів, він мав свою незалежну державу.

Півтора року тому внаслідок піднесення національно-визвольного руху Англія змушена була визнати незалежність Золотого Берега. Нову державу було названо Ганою в пам’ять про ті далекі роки історії волелюбного африканського народу. Разом з незалежністю народ Гани повернув своїй країні і древню назву.

Скарби під ногами

Золотий Берег — назва, придумана португальцями, які а XV сторіччі, шукаючи нову землю й нове багатство, вперше висадилися тут, — може сприйматися не лише образно, а й у буквальному розумінні. Справді кожен з майже 238 тисяч квадратних кілометрів території країни, може бути названий золотим: стільки дорогоцінних скарбів, уже відомих і ще не відкритих, ховає в собі земля Гани.

Португальські, голландські і англійські колонізатори, які змінювали тут одні одних, шукали перш за все золото. Проте не тільки золотом багата земля Гани.

Ця порівняно невелика країна вже тепер по видобутку марганцевої руди займає друге місце в капіталістичному світі.

Геологи американської монополії «Юніон карбайд енд карбон», яка тримає в своїх руках майже увесь видобуток марганцю в Гані, припинили розвідку в районі Нсути, де виявлено нові поклади руди. Чи не тому, що наближається кінець необмеженому пануванню іноземної монополії в Гані? В усякому разі уряд гачи недавно повідомив, що він буде сам продовжувати розвідку нових покладів марганцю і вважає можливим найближчими роками значно збільшити видобуток : експорт руди. /144/

Багато капіталістичних країн зацікавлені в експорті марганцевої руди з Гани. Проте до недавнього часу ця зацікавленість не сприяла зростанню добробуту народу Гани. Багатства країни пливли в сейфи іноземних монополій.

Гана багата не лише на золото й марганець, а ще в більшій мірі на боксити —сировину для виробництва алюмінію. В надрах країни лежить 200 мільйонів тонн цієї дорогоцінної сировини. До речі, цю офіційну цифру, що зустрічається в різних довідниках, взято тепер під сумнів. У Гані вважають, що іноземні монополії, які керують геологічною розвідкою, навмисне зменшували цифри природних ресурсів країни, мабуть для того, щоб приховати їх від своїх конкурентів.

Про золоті запаси Гани пишуть уже сотні років. На них нажила собі величезний капітал англійська компанія «Ашанті голдфілдс». Неймовірні прибутки одержували тут і інші монополії. Народ Гани склав численні прислів’я, зміст яких можна було б викласти коротко: золото — наше нещастя. Акани, жителі Гани, співають старовинні пісні про лиху роль золота в їхній долі. Це дійсно так. Нечувана експлуатація, гноблення, злидні і темнота супроводять золото з того часу, коли його знайшли у Гані чужоземні загарбники.

«Вольта-проект»

Якщо запитати в Гані, яку економічну проблему слід вважати головною в першому п’ятирічному плані розвитку молодої держави, то ви неодмінно почуєте про ріку Вольту. Ця головна водна артерія Гани поділяє країну на дві частини. Часом вона широко розливається, створюючи загрозу для людей, а іноді зовсім пересихає, і це стає ще гіршим лихом. Але ріка, про яку з Гані створено чимало народних легенд, несе в собі чудодійну силу — величезні гідроресурси.

Вже багато років існує «Вольта-проект». За ним. у Гані буде збудовано гідроелектростанцію потужністю у 545 тисяч кіловат. Складна гідротехнічна система перешкоджатиме різкій зміні рівня води у Вольті.

Прем’єр-міністр Гани Кваме Нкрума сказав, що здійснення «Вольта-проекту» — фундамент індустріалізації країни. Раніше дешева колоніальна робоча сила, якою користувались іноземні монополії, можливість необмеженої експлуатації місцевого населення, не стимулювали впровадження сучасної передової техніки в гірничо-видобувну та інші галузі промисловості.

Енергія Вольти повинна дати електрику рудникам і заводам, стати початком широкої механізації виробничих процесів. Здійснення «Вольта-проекту» може високо піднести також виробництво алюмінію в Гані.

Якщо по запасах бокситів Гана займає одне з перших місць у світі, то по виробництву алюмінію — чи не останнє. І не дивно. Виробництво алюмінію потребує потужної енергетичної бази, а її, як відомо, в Гані замало.

Збудувавши гідроелектростанції на Вольті, Гана зможе швидко стати одним з найбільших виробників алюмінію в світі.

Недарма в Гані кажуть: якщо золото і какао — наше сьогодні, то алюміній— наше завтра.

Держава, що торік дістала незалежність, звичайно, не має ще власних коштів, потрібних на здійснення такого проекту. Адже, вартість будівництва на ріці Вольті визначена у 800 мільйонів доларів. Проблема Вольти залишається дуже складним завданням нового уряду Гани.

«Економічна життєва кров Гани»

Гану часто називають країною какао. Для цього є досить підстав. Тут щороку збирають 250-300 тисяч тонн какао-бобів — майже третину усієї світової продукції. Серед виробників какао-бобів Гана займає перше місце в світі.

В Мексіці, де ще до появи там європейців культивували цю рослину, існує древня ацтекська легенда про походження какао. Вона розповідає, що бог місяця і володар вітру могутній Кецалькоатль приніс на землю насіння какао з божого царства. Чи не вона спонукала відомого шведського ботаніка Карла Ліннея, який вивчав культуру какао, дати цій рослині латинську назву, яка в перекладі означає «їжа богів»?

Рослина з такою назвою стала незабаром відігравати велику роль в справах суто земних. Як каучук і цукрова тростина, какао стало об’єктом гострої боротьби між колоніальними державами і окремими групами капіталістів.

«Іжа богів» стала предметом спекуляції і засобом політичного тиску. Велика англійська монополія «Голд Кост какао маркетінг борд», яка прибрала до рук урожай і експорт какао-бобів у Гані, мала тут необмежену владу. Вона навіть могла запроваджувати свої закони.

В англійській літературі про Золотий Берег какао називають «економічною життєвою кров’ю» країни. Цю кров колонізатори довгі роки нещадно висмоктували з Гани. Вона мала б живити народ країни, а живила грошові сейфи монополій.

Одним із перших кроків уряду Гани після проголошення незалежності країни було часткове обмеження привілеїв монополій — скупників какао, спроба врегулювати заготівні ціни. Проте монополії пустили тут таке глибоке коріння, що народ Гани має ще витримати вперту боротьбу, щоб «їжа богів» годувала його, стала б справді економічною життєвою кров’ю країни.

Перші кроки до світла

У Гані залишилось — хоча й дуже скупе — свідоцтво високої культури минулого. Тут зберігаються зразки старовинної скульптури і різьблення по дереву й слоновій кістці, як! говорять про високу майстерність древніх митців. З покоління в покоління передається майстерність чудового килимарства і виготовлення художніх тканин. В народі зберігаються усні літературні твори минулих часів — вірші, балади, прислів’я.

Сучасний стан культури в Гані, після століть колоніального панування, дуже низький. Колонізатори душили самобутню культуру народу Гани, руйнували рештки культурних пам’яток. Освіта народних мас була занедбана. На всю країну існувала лише одна середня школа — коледж в місті Ачімота.

Уряд незалежної Гани рішуче бореться з темрявою. Засновано вищий учбовий заклад — університет в Аккрі. В ньому вчаться лише 500 студентів, але найближчим часом це число має подвоїтись. Замість колишніх місіонерських шкіл, які були в Гані єдиним видом початкової освіти і при допомозі релігії виховували слухняних колоніальних рабів, тепер створюються нові початкові і середні школи.

Найскладнішою проблемою Гани в галузі культури є створення єдиної мови. Такої мови тут не існує, в країні нараховується 65 різних діалектів. Спроби введення єдиної мови в минулому приводили до ворожнечі між окремими племенами. Новий уряд Гани дуже обережно готує розв’язання цієї складної проблеми.

В Гані немає ще своєї рідної літератури в широкому розумінні цього слова. В країні є кілька письменників, які пишуть англійською мовою і чиї твори друкуються в місцевих виданнях. Отже, створення національної літератури також залишаться актуальним завданням Гани.

Швидше йде процес розвитку мистецтва, насамперед, прикладного. В Аккрі існує художня школа, в якій навчається талановита молодь, що проявила здібність у галузі скульптури, різьбарства по дереву І слоновій кістці, килимарства. Нещодавно в Гані відкрито першу виставку робіт вихованців школи. З приводу цієї виставки одна з аккрських газет писала:

«В нашій країні ростуть молоді талановиті митці, якими Гана зможе незабаром пишатися».

* * *

На берегах Гвінейської затоки, там, де сотні років панував жорстокий колоніальний режим, тепер існує незалежна держава Гана. її виникнення сповіщало про дальший неминучий розпад гнилої колоніальної системи імперіалізму. Перші кроки молодої африканської держави, як і інших країн, що добилися незалежності, яскраво свідчать про широкі обрії, які відкрилися перед колись пригнобленими народами. /145/

Джерело: Всесвіт (Київ). — 1958. — №3. — Стор. 144–145.