Африка на шляху до визволення

Ю.Мовчан

Недавно в м. Акра (Ґана) відбулася перша конференція представників самостійних африканських держав. З огляду на характер рішень цієї конференції, можна без перебільшення сказати, що ця конференція матиме історичне значіння для народів африканського континенту. Бо конференція не тільки гостро осудила колоніялізм, але також ухвалила, що народи самостійних африканських держав будуть боротися за повну незалежність усіх африканських народів, будуть боротися проти расової дискримінації, переслідування та економічного поневолення. В одній з семи резолюцій конференція підкреслила, що мусить бути встановлений певний час (термін), коли буде надано самостійність тій чи іншій колоніяльно-залежній країні. І цей термін, як доречно висловився А.Л.Аду (Ґана) — генеральний секретар конференції, повинен бути визначений не урядами окупантів, а самими поневоленими народами. Країни, які взяли участь в конференції, були такі: Ґана, Ліберія, Абісинія, Судан, Марокко, Туніс, Лівія та Об’єднана Арабська Республіка. З усіх тепер існуючих самостійних держав Африки, уряд Південно-Африканського Союзу був єдиний, який в останню хвилину відхилив запрошення вислати своїх представників на конференцію. Але в цьому нема нічого дивного, якщо зважити, що в тому Союзі тепер панує фашистський режим Мелана з його розгнузданою дикою політикою расової дискрімінації.

Одночасно представники вищеназваної конференції проголосили, що вони будуть продовжувати політику невтральности і не приєднаються до жодного з існуючих імперіялістично-мілітарних бльоків, як також виступатимуть спільним об’єднаним фронтом проти всяких форм колоніялізму. Більше того — конференція ухвалила не подавати жадної моральної чи матеріяльної допомоги, яка б ішла на користь будь-якої колоніяльно-імлеріялістичної держави. Крім того, конференція визнала Альжірський Національний Визвольний Фронт єдиним управненим речником альжірського народу та погодилася подати моральну і матеріяльну допомогу альжірцям у їх героїчній боротьбі проти французьких окупантів. Одночасно конференція звернулася з закликом до Франції негайно розпочати переговори з Визвольним Фронтом, визнати самостійність Альжіру та вивести свої війська. Представники африканських народів також звернулися до всіх країн, які безпосередньо або посередньо допомагають Франції у її боротьбі проти альжірського народу — перестати подавати таку допомогу. Розуміється, цей заклик був скерований передусім на адресу уряду США, який є тепер головною матеріяльною, мілітарною і моральною опорою умираючого французького імперіялізму.

Представники самостійних африканських держав ухвалили створити постійну організацію та що найменше раз на два роки скликувати подібну конференцію африканських країн (наступна конференція, на запрошення абісінського делеґата має відбутися в Адіс-Абебі).

Ось так після Азії, яка можна сказати вже визволилася (якщо, звичайно, не брати до уваги тих азійських народів, які й досі є під російським пануванням), на чергу приходить також Африка. Конференція африканських держав — це, після подій в Азії, чи не перше формальне народження організованого африканського державницького руху. Саме в цьому важливість та історичність конференції.

Чому так «цупко» тримаються імперіялісти, зокрема, Франція, африканських колоній? (Як повідомляє «Ню Йорк Таймс» з 3 липня м.р., війна Франції в Альжірі коштує щоденно 1.000.000.000 франків, або 2.850.000 доларів). Чи тільки бажанням захисту там своїх поселенців (тобто, колонізаторів) або тим, що, тримаючи там свої окупаційні війська, вони, західні імперіялісти, тим самим, мовляв, захищають Африку від комунізму?

Очевидно, що не те і не друге. Як і десятки або сотні років тому, мета і суть імперіялізму залишаються ті ж самі. Змінюються тільки форми або «претексти», за допомогою яких загарбники намагаються в очах народів «виправдати» свою колоніяльну політику. Як повідомляє той же «Нью-Йорк Таймс» (тобто, газета, яку ніхто не може запідозрити в симпатії до колоніяльних народів або антипатії до колоніялізму), в тому самому числі, нафта пустелі Сагари є головним фактором боротьби французького імперіялізму за Альжір. Що це так, видно з того, що капіталовклади французьких нафтових компаній в одному тільки Гасі Месуд нафтовому полі вже становлять понад 100.000.000 доларів. Але, крім цього, є там також ще й інші поля з великими нафтовими запасами, як напр., нафтове поле біля Еджеле, що прилягає до кордону Тунісу і де власником 35% акцій є Голляндська королівська компанія «Шел»; нафтове поле в Гасі Ремель, власником 35% акцій якого є французький уряд, і т.д. Ось у чому суть справи. А тому що в цих місцевостях правдоподібно може бути більше подібних підземних багатств, тому апетит імперіялістів до Сагари, як складової частини Альжіру, не тільки не зменшується, але ще більше зростає. На думку кореспондента «Нью-Йорк Таймсу» Гомера Біґарта, у випадку, якби якийсь французький уряд погодився на незалежність Альжіру, французькі нафтовики, аби не втратити своїх багатств у Сагарі, готові кинути всі свої грубі мільйони грошей на підкуп якоїсь воєнної кліки (напр., групи Де Ґоля), аби за допомогою воєнного перевороту і диктатури за всяку ціну унеможливити відділення Альжіру[1].

Не секрет також, що саме зацікавлення альжірською нафтою є одна з причин, чому американський уряд так, м’яко висловлюючись, холодно ставиться до визвольної боротьби альжірського народу. Нафтовий король Рокфелер грає тут не останню ролю.

Але, не зважаючи на все, ґрунт під ногами імперіялізму в Африці горить. І то горить з такою силою і швидкістю, що його не в силі погасити ні сотні тисяч озброєних до зубів ляндсхнехтів, ні щедрі мільярдові допомоги зза океану. Наче той старий зогнилий мішок, колоніялізм вже тріщить і рветься «по всіх швах».

Ліквідація колоніялізму в Африці має колосальне значіння не тільки для африканських народів. Визволення Азії і Африки буде також смертельним ударом по струхнявілій структурі московської тюрми народів. З розпадом англійської та французької імперії неминуче прийде також розпад російської імперії на вільні і незалежні нації. Бо не можна уявити, щоб усі імперії на земній кулі зникли, а московська імперія чомусь залишилася недоторканою.

Як ми вже не раз підкреслювали в минулому російська імперія завдячувала (а частково ще й досі завдачує) своє існування в значній мірі допомозі зовнішніх імперіялістичних сил (маємо на увазі не тільки офіційно проголошувані численні договори про взаємодопомогу, але і неофіційно існуючий спільний фронт імперіялістів проти поневолених народів). З часом, коли західні великодержави втратять свої імперії, для них (вже «малодержав») не тільки не буде ніякого «бизнесу» підтримувати імперію на сході Европи, але, навпаки, вони будуть зацікавлені в скорому її розвалі. А без такої підтримки Російська імперія втримається не довго.

Примітки

[1] ПРИМІТКА РЕДАКЦІЇ: І цитована стаття в «Нью-Йорк Таймсі», і сама стаття д-ра Ю.Мовчана писані ще кілька тижнів перед останніми подіями у Франції. Тим більш правдоподібним, отже, виглядає наведений факт у світлі цих подій у Франції.

Джерело: Вперед (Мюнхен). — Ч. 6 (91). — Червень 1958. — Стор. 6.

Advertisements

0 Responses to “Африка на шляху до визволення”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Січень 2016
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Лют »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: