Салют, конголезці!

Н.Наумов

Кривава тризна

До кожної фотографії з далекої африканської країни ми придивляємось з почуттям щирого хвилювання. Не екзотичні пальми й алмазні розсипи, не полювання на слонів і не уранові рудники приваблюють радянських людей — дальша доля 13 мільйонів конголезців турбує нас, і ми плекаємо надію, що, нарешті, випроставшись на весь зріст, народ Конго назавжди покінчить з колоніалізмом, не схитнеться перед багнетами імперіалістичних розбійників і стане справжнім господарем своєї країни — однієї з найбагатших у світі.

Так, Конго, яке справедливо називають «геологічним чудом» (ця країна багата на кобальт, уран, в одній лише провінції Катанга зосереджено 10 процентів запасів міді всього капіталістичного світу), де є радій, свинець, кадмій, платина, розсипи алмазів, вугілля, де природа чарує апельсиновими гаями, бурхливими річками, тропічними лісами й кличе до щастя, Конго протягом довгих десятиріч було країною невільників…

Документи історії «умиротворення», — а саме цим словом колонізатори назвали поневолення Конго, — не можна читати без жаху. Середньовічна інквізиція блідне в порівнянні з хижацьким варварством бельгійських колонізаторів. Хіба лише гітлерівські кати могли б конкурувати з ними в жорсткості. Десятиріччя терору, катувань, вбивств, голоду, насильства… Кривава тризна «цивілізаторів», очолюваних бельгійським королем Леопольдом ІІ, лише за 15 років зменшила корінне /28/ населення Конго на 10 мільйонів чоловік.

Колонізація країни почалася в другій половині XIX сторіччя. Спочатку в ній, крім Бельгії, брали участь Англія, Франція, Португалія, Німеччина, та згодом, використавши суперечності між цими країнами, бельгійський король Леопольд ІІ домігся їхньої згоди на закріплення за Бельгією території Конго. У 1885 році Леопольд оголосив усі «вільні землі» в Конго власністю незалежної держави Конго, тобто особистим королівським володінням. Таким чином, король загарбав у Центральній Африці країну з територією більшою за площу метрополії у 77 разів. А 1908 року Леопольд II продав Конго своєму ж королівству. З того часу до Конго припасували тавро «Бельгійське». То були безхмарні для імперіалістів часи, коли вони ділили між собою землі Африки і коли перед назвами багатьох її країн з’явилися епітети: «Англійське», «Французьке», «Іспанське» і т. д.

Економічне й політичне поневолення Конго супроводжувалося кривавим терором. Населення цілих районів майже повністю винищувалось, десятки її сотні селищ зникали з лиця землі… Неспростовні документи розповідають про це. Ось що пише Дерек Картен у своїй книзі «Африка, Африка!» про часи кривавого володарювання бельгійців у Конго.

«На мешканців африканських сіл, які не мали змоги своєчасно виконати встановлені для них непосильні норми поставок каучуку, обрушувалась хвиля терору.

Жорстоке катування чоловіків, жінок, дітей, відрубування правиць (причому, після цього звірячого акту відрубані руки привозили місцевому бельгійському агентові як речові докази того, що каральна експедиція закінчилась успішно) стали повсякденним явищем. Американський місіонер-баптист Джозеф Кларк, що проживав у Конго, писав 5 червня 1895 року:

«Є речі, про які я хочу сповістити Вас. Мова йде про діяльність охоронних загонів нкеке. Ви пам’ятаєте, що недавно вони захопили одинадцять човнів і розстріляли кілька чоловік з племені ікоко. Як доказ покарання вони принесли Вам кілька відтятих рук, з яких три були рученятами малят. Від одного гребця ми дізналися, що одна дитина була жива, коли їй відрубали руку, але ми не повірили його розповіді. Через три години нас сповістили, що ця дитина ще жива й лежить у чагарнику. Я надіслав туди своїх людей, щоб переконатися в цьому, і вони принесли маленьку дівчинку. Правицю в ней було відтято; дівчинку лишили на самоті вмирати від рани».

Через два дні Кларк додатково сповіщав:

«Скільки людей вбито заради каучуку, я не знаю, але можу сказати з певністю — багато».

І це дійсно так. Майже повністю було винищено населення цілих районів, спалено сотні сіл, мешканців їх спочатку катували, а потім винищували. Особливо полюбляли бельгійці таку розвагу, як кастрацію чоловіків-тубільців, статеві органи яких вони вивішували на огорожах садиб.

У 1894 році англійський мандрівник Е.Дж.Глейв писав:

«Двадцять одну відрубану людську голову було доставлено у Стенлі-Фоллс і використано капітаном Ромом як оздобу для квітників перед його будинком».

У 1898 році якийсь Лакруа, агент великого тресту «Анверсуаз», визнав, що він вбив сто шістдесят африканців — чоловіків, жінок, дітей, відрубав руки шістдесятьом іншим, розпинав жінок і дітей, калічив чоловіків. В деяких випадках африканців, що приносили неякісний каучук, силою примушували його їсти. Бельгійський суд одного разу урочисто заявив, що ковтання каучуку не може викликати хворобливих процесів, а той факт, що з часом переважна більшість африканців, які ковтали каучук, захворювали і навіть вмирали, доводить лише, що ці африканці «страждали на якісь інші хвороби».

Коли ми дізнаємось, що людські голови використовувались як оздоба для квітників, «цивілізаторська місія» європейських колонізаторів стає особливо «виразною» й зрозумілою. Ще півстоліття тому на захист конголезців піднімали голос протесту передові люди багатьох країн і зокрема видатний американський письменник Марк Твен, який скинув з Леопольда маску «цивілізатора» і прикував короля-вбивцю до ганебного стовпа своїм саркастичним памфлетом «Монолог короля Леопольда. На захист його правління в Конго». В цьому памфлеті Леопольд скаржиться на людей, що виказують таємниці його жорстокого правління в Конго. М. Твен примушує самого короля викривати себе. Обурюючись з приводу висунутих проти нього обвинувачень, король наводить їх і цим переконує читача в їхній цілковитій обгрунтованості.

«Про мене кажуть, — вигукує «герой» памфлету, — що я абсолютний монарх, який ні перед ким не відповідає і стоїть понад законом… Я захопив країну і вважаю її своєю приватною власністю, бо всі її неосяжні прибутки — це моя «здобич», моя і лише моя. Я дивлюсь на мільйонне населення країни, як на своїх кріпаків та рабів. Їхня праця належить мені незалежно від того, отримують вони за неї /29/ гроші чи ні. Каучук, слонова кістка та всі інші багатства країни теж мої і лише мої. Їх збирають для мене чоловіки, жінки й малі діти під загрозою батога та кулі, вогню й голодної смерті, каліцтва та петлі».

Так король бельгійський увійшов назавжди в світову літературу як патентований кат, узурпатор і вбивця мільйонів. Прибічники й послідовники леопольдів значно удосконалили методи й засоби колонізації. Посилюючи економічну й політичну експлуатацію, вони рекламували при цьому Конго як «рай для чорношкірих». Адже на протязі десятиріч свого володарювання вони не переставали й не перестають твердити, що експлуатація 13-мільйоиного конголезького народу — це не більше й не менше, як «велика цивілізаторська місія, здійснювана в ім’я «соціального й економічного прогресу» та «добробуту тубільців». До цього ще додається стара пісня про неповноцінність африканців, які покликані вірою й правдою служити носіям «цивілізації», бо саме вони дають їм свободу, свободу животіти в неволі, свободу страждати за колючим дротом.

Тавра не буде!

Конголезці кажуть: «Якби кожний з нас працював на себе одну годину в день — будинки собі можна було б будувати золоті, прикрашені алмазами». Це не пусті слова, в них закладена велика правда. Бо по рідній землі, в надрах якої сховані незліченні багатства, конголезець ходив у кайданах і наручниках. Негри з племен балунда, барунда, баконго, балуба, бангала, монго-нкунду та ін. були, по суті, даровою робочою силою, невільниками в повному розумінні цього слова. Маючи буквально все необхідне для створення могутньої держави, займаючи територію, що дорівнює Індії й має населення в двадцять сім разів менше, Конго є країною голоду. Це вбога хатина, збудована на алмазних розсипах.

В 1956 році експлуатація кожного робітника на підприємствах «ІОніон міньєр» принесла монополістам понад 150 тисяч франків чистого прибутку. Іноземні компанії та європейці, що складають близько 1 процента населення країни, привласнили собі стільки ж прибутків, скільки одержали 90 процентів корінних жителів. Це означає, що 30 тисяч бельгійських службовців заробляли стільки ж, скільки мільйони конголезців.

Американський публіцист Вернон Бартлет у своїй книзі «Боротьба за Африку» відзначав, що африканці Бельгійського Конго одержують тільки одну десяту заробітної плати, яку виплачують європейцям. Коли ми кажемо, що конголезці завжди ходили в кайданах, в цьому нема й тіні перебільшення: адже африканцю було заборонено ходити без спеціальної перепустки по рідній землі, на якій хазяйнувала купка концернів. Мідна руда Катанги — найбагатша в світі, — лежить просто на поверхні, та її добували не для Конго, а для бельгійського концерну «Юніон міньєр дю О’Катанга». До речі, на долю концерну припадає 80 процентів виробництва кобальту в капіталістичному світі, 7 процентів міді, 5 процентів цинку…

На початку XX століття перші машини для переробки мінеральної сировини були доставлені в Катангу з узбережжя Анголи на возах, запряжених биками. Поруч з биками йшли в упряжці й конголезці. Цілий рік добирались бики й люди до Катанги. Колонізаторам це майже нічого не коштувало; по дорозі конголезці вмирали, а караван ішов далі.

До першої світової війни бельгійський капітал паразитично експлуатував найбільш доступні природні багатства, не вкладаючи в їх експлуатацію значних капіталів. Африканців зганяли з кращих земель, а ці землі передавались у довготермінові концесії колоніальним компаніям. Була розроблена ціла система обезземелювання, податків і поборів за мисливство, рибальство, і все це примушувало селян йти до міста. Так формувався ринок дешевої робочої сили.

Після першої світової війни колонізатори перейшли до більш інтенсивної капіталістичної експлуатації країни і перетворення її на велике джерело сировини для світового капіталістичного ринку. Швидко зростала гірнича промисловість. Після другої світової війни різко збільшився попит на стратегічну сировину: кобальт, цинк, олов’яні, урано-радієві, марганцеві й свинцеві руди. Наявність цінних матеріалів перетворює Конго на один з головних придатків агресивного Північно-Атлантичного блоку.

Незважаючи па розширення економічної бази, життєвий /30/ рівень конголезьких трудящих залишався неймовірно низьким. Помічник генерального секретаря Конфедерації християнських профспілок Бельгії Келерс після відвідання Конго відзначав, то 60 процентів тубільного населення Леопольдвіля страждає від голоду, хоч в столиці найбільший рівень заробітної плати. Маніока й в’ялена риба — ось і вся їжа леопольдвільського робітника, та й то їсть він один раз на добу, коли повертається з роботи. Ці продукти він одержує в рахунок заробітної плати, бо колонізатори застосовували часткову видачу зарплатні «натурою», твердячи, що африканці, мовляв, не досягли ще «мінімального рівня цивілізації», аби «розумно розпоряджатися своїми грішми».

Не випадково прейскурант розбивався на дві рубрики: «товари для європейців» і «товари для тубільців». В останній рубриці м’ясо, масло, пшеничний або житній хліб зовсім не згадувалися, бо вони були недоступні для африканця. Хвороби й епідемії — рідні сестри голоду та злиднів. Віспа, холера, тиф, пропасниця, туберкульоз, сонна хвороба, венеричні захворювання широко розповсюджені серед корінного населення Конго. Дитяча смертність досягала 50 процентів, причому більшість дітей вмирала у віці до одного року. В країні є райони, де кількість хворих на проказу досягає 5 — 10 процентів. Про стан медичного обслуговування можна скласти уявлення, познайомившись з визнанням газети «Де веек», що виходить в Конго. В країні 700 лікарів, тобто один лікар на 18 тисяч населення.

Зрозуміло, що робітники Конго навіть не знали, що таке відпустки, більше того — звільнений з роботи не одержував вихідної компенсації, навіть якщо мав великий і безперервний стаж роботи.

Тілесні покарання для африканців були узаконені бельгійськими колонізаторами. У 1948 році тільки в одній провінції Леопольдвіль поліційними судами було засуджено 104 501 чоловік, тобто близько 4 процентів її населення.

Так лютував кривавий колоніалізм. Та кожний клубок має свій кінець. Події останніх років знаменують собою швидке пробудження політичної активності нарородів Конго, що пережили довгий і тяжкий період колоніального поневолення.

Розправив плечі і випростався як могутня керівна сила конголезький робітничий клас. Він крокує на чолі національного руху. Уже в 1942 році колонізатори відчули це і кинули війська проти страйкарів на заводах в Лумбубаші. 65 африканців було тоді вбито. У 1944 році повстали вантажники порту Матаді, у 1945 році хвиля заворушень докотилася до Луалабурга. «Умиротворителі» вішали й розстрілювали непокірних, але зупинити ураган народного гніву й ненависті вже не могли. Минали роки, а штормова хвиля підносилася все вище й вище, аж доки влітку 1960 року не змела колонізаторів, і не тільки бельгійських. Колишній начальник канцелярії Леопольда ІІІ граф Паулюс і колишній особистий секретар короля граф Капель більше не надсилатимуть чеків Леопольду III, скинутому з престолу за зв’язки з гітлерівцями. Не може залишатися спокійним і англійський король брильянтів Г. Оппенгеймер, великий власник акцій тресту Катанга, та американський мільярдер Нельсон Рокфеллер, президент корпорації «Інтернейшнл бесік економі», також власник акцій того ж тресту.

На Конго більше не стоятиме тавро «Бельгійське»! Ніколи! Ні в якому разі! Про це свідчить воля й клич мільйонів конголезців, що рішуче розривають кайдани рабства й кажуть колонізаторам грізне — ні!

Інтерес №1

Один балакучий американський турист під час перебування в Києві, чекаючи річкового трамваю, звернувся до дівчини й юнака, які весело розмовляли, стоячи поруч з ним.

Почав американець з того, що спитав чи кожного року така спека влітку, за який час у нас вивчають англійську мову і, раптом, без усякого зв’язку, спитав:

– Як вам подобаються справи в Конго?

– Мені подобається, що конголезці не хочуть більше /31/ бути невільниками, — моментально відповів хлопець, — але мені страшенно не до вподоби поведінка бельгійських колонізаторів, які кидають туди своїх парашутистів. Вони хочуть зберегти свою колонію в Африці, користуючись підтримкою американського уряду.

– Ви можете мені відверто сказати, — спитав тоді турист, — які у вас, у Рад, справжні інтереси в Конго?

– Справжні інтереси? — здивувався хлопець. — Як би це вам пояснити, щоб ви зрозуміли… Неможливо відчувати себе щасливим, коли навколо тебе люди нещасливі. Скажіть, чим африканці гірші за нас або за вас? Чому вони не можуть бути хазяями своєї землі? Наші симпатії на їх боці, ми хочемо, щоб їм не заважали жити, а їхньої міді, платини, урану й золота — нам не треба. Хіба ви можете назвати країну, з якої б ми сотали багатства?

– От і добре, — пожвавішав американець, — Виходить, у нас там дійсно нема справжніх інтересів, а для нас Конго це інтерес .№ 1, — ми там маємо великий бізнес.

Цією фразою було сказано все. Духовна й моральна близькість до народу, що бореться, бажання бачити людей вільними, все це для багатого американця — пусті фрази, а от долар, бізнес, джерело збагачення, — це вже інша річ! А Конго саме і є джерелом збагачення. Недарма ж президент США Ейзенхауер сказав на одній з прес-конференцій: «Я не знаю, що б ми стали робити без Конго».

Сказано недвозначно. Конго — джерело стратегічної сировини, звідси до США вивозять уранову руду, олово, алмази, натуральний каучук, марганець, кобальт, платину, вольфрам та іншу стратегічну сировину. Ми дозволимо собі навести лише деякі цифрові дані. Тільки в 1953 — 1954 рр. США вивезли з Конго: кобальту — 96 процентів з усього видобутку, олова — 88, марганцю — 64, танталу — 79, алмазів — 87, кави — 32, пальмової олії — 26 процентів.

Це ж справжній ріг достатку імперіалістичних монополій. Той же самий Рокфеллер є одним з найбільших виробників урану, якого в Конго — 80 процентів від усіх світових запасів.

Висловлюючись словами американського туриста, уран — це інтерес № 1. Відомий американський публіцист Джон Гантер в своїй книзі «Всередині Африки» пише: «Саме завдяки Сеньє Сполучені Штати змогли створити атомну бомбу… Зрозуміло, багато інших людей сприяли атомному проектові. Та якби не Сеньє, перші бомби не були б скинуті, тому що саме він виробив смертоносний уран, з якого вони були створені».

Йдеться про Едгара Сеньє — президента концерну, що видобуває уран в Конго. Не варто забувати, що саме з урану, видобутого на руднику Шинколобве, в 20 кілометрах на захід від міста Жадовіля, були виготовлені атомні бомби, скинуті па Хіросіму й Нагасакі. Цей же уран йде на виготовлення нових сотень бомб, його вивозять вночі з рудника Шинколобве у сталевих діжках з написами: «металевий брухт», «каміння». Деякі діжки дійсно набиті камінням: саме так зберігають в таємниці кількість видобутого урану. Вагони, навантажені сталевими діжками, йдуть Бенгельською залізницею на захід, через Португальську Анголу, до порту Лобіто, а звідти уран вивозиться до США, а також в Англію й Бельгію.

Якщо про цей «бізнес» говорив турист, то від нього пахне кров’ю багатьох мільйонів людей.

Конголезці ніколи більше не дозволять, щоб їх піт і кров висмоктувались монополістичними колоніями п концернами. Про це невмолимо свідчать останні події в Конго, про це яскраво свідчить той факт, що весь африканський континент у вогні.

Мрія імперіалізму — врятувати свої колонії й колоніальні порядки — це мрія божевільних. Зупинити хід історії неможливо. До яких би хитромудрих маневрів не вдавалися імперіалістичні сили — до інтервенцій чи підкупів, до розчленення країни чи до багнетів парашутистів, їм не загасити полум’яного народного гніву.

Всі чесні люди світу радіють кожній перемозі, кожній радісній звістці з Леопольдвіля, від щирого серця салютують волелюбним конголезцям. /32/

Джерело: Всесвіт (Київ). — 1960. — №9. — С. 28–32.

Advertisements

0 Responses to “Салют, конголезці!”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Січень 2016
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Лют »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: