Алжирська війна й визволення людини*

Франц Фанон

Часто аналіза й оцінка певної події є невідповідними, а висновки — парадоксальними саме тому, що не досить зважили на орґанічні зв’язки, що істнують між цією конкретною подією та переднім історичним розвитком.

Так, наприклад, іноді нехтують діялєктичним зв’язком між визвольним рухом колонізованих народів і боротьбою за визволення робітничої кляси, що її експлоатовано ув імперіялістичних країнах, або взагалі забувають за нього.

Робітник і колонізований…

Процес визволення людини, незалежно від конкретних обставин, що супроводять його, охоплює все людство та стосується всього людства. Боротьба за національну гідність надає боротьбі за хліб і соціяльну гідність правдивої ваги. Це внутрішнє відношення є одним з джерел величезної солідарности, що вона єднає пригноблені народи та експлоатовані маси по колонізаторських країнах.

Підчас ріжних війн за національне визволення, що неперевно тривали протягом останніх двадцяти років, незрідка можна було зауважити певну ворожість — чи то ненависть — з боку колоніяльного робітника до колонізованого. Відступ імперіялізму та перебудова окремих слаборозвинених структур колоніяльної держави безпосередньо супроводжувана економічними кризами, що їх першими відчувають на собі робітники колонізаторських країн. Капіталісти «метрополії» не вадять робітникам виборювати собі соціяльне забезпечення та змагати за підвищення заробітної платні, але тільки так, як держава-колонізатор дозволяє капіталістам експлоатувати та грабувати захоплені території. У критичний момент, коли колонізовані поринають у боротьбу та вимагають незалежности, наступає тяжкий період, у який парадоксальним чином інтереси робітників і селян «метрополії», здається, противні інтересам колонізованих народів. До неґативних наслідків такого «раптового» відчуження треба бути готовим і енерґійно поборювати їх.

Боротьба з колоніялізмом, зокрема з експлоатацією людини людиною, має стати складовою загального процесу визволення людини. Якщо солідарність між робітниками «метрополії» та колонізованими народами загрожена кризами й преріжними складнощами, колонізовані народи майже не знають трудностів у спілкуванні межи собою. Колонізовані народи мають спільну рису — їм відмовляють у праві зватися народами. Цей загальний підхід колоніялістів урізноманітнюється й узаконюється тим, що з боку гнобителя бачимо расизм, ненависть, презирство, з боку пригнобленого — кпини, неписьменність, моральну задуху та хронічне недоїдання.

Солідарність колонізованих

Між колонізованими народами, здається, істнує своєрідний — світлий і священний — зв’язок, що через нього кожна звільнена територія на певний час підноситься до рівня «країни-першопрохідця». Незалежність нової території, звільнення нових народів сприймані иншими пригнобленими народами як запросини, заохота й обітниця. Будь-яке ослаблення колоніяльного панування в Америці або Азії зміцнює національну волю африканських народів. Саме в національній боротьбі проти гнобителя колонізовані народи виявили солідарність колонізаторського блоку та потребу співпраці визвольних рухів.

Падіння анґлійського імперіялізму, наприклад, не супроводжуване зміцненням французького імперіялізму. Проте тепер подібний наслідок видається очевидним, адже ріка націй, поява нових держав готує і прискорює неминучу евакоацію міжнародної колонізаторської когорти. Поява на історичній сцені народів, що вони ще вчора були нікому невідомими, їхнє прагнення розбудовувати сьогоденну цивілізацію надає сучасному періодові вирішної ваги в гуманізації світу.

Бандунґський договір конкретно виражає це одночасно плотське та духове єднання колонізованих народів. Бандунґ є історичним зобов’язанням пригноблених народів допомагати одне одному та боротися за перемогу над силами експлоатації.

Алжир — «країна-першопрохідець»

Алжирська війна посідає чільне місце у знищенні імперіялізму. Впродовж чотирьох років французький колоніялізм, один із найбільш затятих серед післявоєнних колоніялізмів, за всяку ціну намагається втримати пляцдарм ув Африці. Щоби виправдати репресії і французьку присутність в Алжирі, навели всі військові та політичні арґументи. Засяг цієї жахливої війни вразив й обурив світову громадськість. Французький колоніялізм в Алжирі мобілізував усі свої сили.

Військові, економічні та політичні забіги Франції задля Алжирської війни можна оцінити об’єктивно лише зважаючи на «французьку» Африку. Розгром Алжирської революції, звісно, затримав би «національне нуртування» ще на десятки років. Але одночасно поразка революції прирікла б на мовчанку преріжні визвольні рухи в Африці та зокрема послабила б молоду та незахищену незалежність Тунісу та Марокко.

Французький колоніялізм в Алжирі значною мірою збагатив історію варварських метод, що їх застосовує міжнародний колоніялізм. Вперше ми є свідками того, що задля збереження колоніяльних завоювань мобілізують кілька кляс, відряджають війско та послаблюють національну оборону. Неодноразово французький уряд оголошував невідворотність перемоги над алжирськими національними силами. Всі об’єктивні умови, здавалося б, з’єднались, аби завдати поразки Алжирській революції. Та щоразу творилось якесь диво, оновлення, відродження.

Це тому, що алжирський народ почуває підтримку потужних міжнародних демократичних сил. Крім того, алжирці усвідомлюють важливість власної боротьби для всього африканського континенту.

Алжирська війна геть не завершена, і на зорі цього п’ятого року війни чоловіки та жінки Алжиру, що жадають миру, добре усвідомлюють той важкий шлях, що їм його ще треба пройти. Проте позитивні та незворотні результати, що стали можливими в Африці завдяки їхній боротьбі, живлять їхню віру та гартують бойовий дух.

Тоді як Туніс і Марокко як протекторати змогли завоювати незалежність, не сумнячись ув  істнуванні французької імперії, Алжир — самим своїм статусом, тривалістю окупації та маштабом колоніяльного панування — відкрито та кардинально порушує питання розпаду імперії.

Для французького колоніялізму Алжир, це — не просто новий колоніяльний конфлікт, але також арена рішучого протистояння, остаточного випробування. Французькі війська діють у цьому конфлікті брутально й жорстоко, що не може не обурювати. Франко-алжирський конфлікт порушив колоніяльну проблєму на всеафриканському рівні. Инші колоніяльні держави в Африці занепокоєно та застрашено стежать за ходом війни в Алжирі. А по той бік Сахари вже незалежна Ґвінея тепер кидає свою «пагубну» тінь на території, що їх найбільше пильновано.

Алжир, пляцдарм західного колоніялізму в Африці, швидко став пасткою, що до неї потрапив французький імперіялізм і що вона розвіяла дурноверхі надії західних гнобителів

Протягом чотирьох років Алжирська війна траґічно та виразно визначала внутрішню і зовнішню політику Франції. Відносини Франції з иншими західними державами, її дипломатичні та — часом — військові труднощі у зносинах з арабськими державами, еволюція колоніяльних структур старого Французького союзу дуже чітко віддзеркалюють ріжні етапи Алжирської війни.

Злякавшись жахіть нових колоніяльних війн, французькі політики прискорили продукування попереджень і припрошень: переглянемо наші проблєми разом з нашими колоніяльними володіннями — такі заяви лунали на початку 1955 року по французьких асамблєях і політичних колах. Реформістський закон пана Дефферре зайшов, аби уникнути небажаних претенсій на національну незалежність.

Проте факт Алжирської війни, подробиці репресій колонізаторів, героїзм алжирського народу прочунили омлілих і сповнили відвагою африканських чоловіків і жінок.

На початку 1958 року на всіх африканських територіях, окупованих Францією, заявили про свою національну волю, і перед дедалі більшими та чисельнішими ґрупами, налаштованими рішуче, постала потреба збройної боротьби.

У Тоґо та в Камеруні події насправді були подібними до прихованої війни. Деінде наглядачі колоніялізму гамують народне збурення численними заявами. Але насправді спостерігач добре вчуває в цьому тихомиренні незаховану тривогу й жах перед народним гнівом.

Алжирська війна захитала колоніяльну рівновагу в Африці. В Африці немає окупованої території, що б не переглянула своїх плянів на майбутнє з огляду на війну в Алжирі. Алжирці усвідомлюють важливість боротьби, яку вони провадять. З 1954 року вони проголосили своїм гаслом визволення Алжиру та всього африканського континенту. Побіжна критика, що її час від часу зазнає Фронт Національного Визволення за жорстку відмову згодитися на поетапну деколонізацію, поминає увагою африканський вимір алжирської національної боротьби.

Французький колоніялізм має померти

Звернення по допомогу до ґенерала де Ґолля стало останньою спробою французького колоніялізму. Ми бачили, що ґенерал де Ґолль не міг знести правувати рухом, що був сильнішим за нього. Нова конституція — там, де вона стосувалася співдружности, — хоча й залишає за метрополією чільне місце, але вимагає неодмінно визнати автономні держави. Створення Республіки Мадаґаскар є першим проявом цієї реформи де Ґолля.

Колоніяльні кола, що покладалися на заступництво з боку дарованого небесами ґенерала, сьогодні шукають відповіді на питання, чи не обдурено їх як дітей. Вважають де Ґолля зрадником або захланним крамарем / лихою перекупкою, не годні висновити, що нехтування конечною необхідністю підважує саме істнування Франції. Насправді ґенерал вкотре рятує колоніяльні інтереси, закладаючи підвалини нерівної співдружности, орґанізованої суто в інтересах метрополії, та не зазіхає на важливі колоніяльні структури.

З постанням автономних держав французький колоніялізм послаблено. Проте без втручання ґенерала де Ґолля крах імперії стався б дуже швидко. Позірний зрадник своєї справи, ґенерал де Ґолль на час урятував певну колоніяльну дійсність.

* Вперше надруковано в: El Moudjahid, ч. 31, 1 листопада 1958 року.

Перекладено з французької за: Frantz Fanon, Pour la révolution africaine, Paris: François Maspero, 1964, pp. 167-172.