Щодо Мюнхена

Жан-Поль Сартр

Той, хто заявляє про суверенітет держави Ізраїль, а також переконаний, що так само на суверенітет мають право палестинці, і той, хто вважає палестинське питання принциповим, має визнати, що політика керівництва Ізраїля є буквально божевільною і навмисно спрямована на уникнення будь-якого розв’язання цього питання. Тим-то не схибить той, хто заявить, що політично між Ізраїлем і палестинцями стан війни. У цій війні єдиною зброєю палестинців є тероризм. Це жахлива зброя, але пригноблені иншої не мають, і французи, які з розумінням ставилися до тероризму Фронту національного визволення, спрямованого проти французів, мають тепер з розумінням поставитися до терористичних актів палестинців. Цей покинутий, зраджений, вигнаний народ може показати хоробрість і силу своєї ненависти тільки через орґанізацію смертоносних нападів. Звісно, їх треба розглядати під оглядом політики, оцінюючи задумані результати у порівнянні з результатами реально досягнутими. Крім того, нам треба не забувати про гостре питання дійсних відносин між урядами арабських держав, жадна з яких не є соціялістичною і не стоїть на шляху соціялістичного розвитку, та федаями, що підводить нас до запитання, чи не ці февдальні диктатури є головними ворогами палестинців, адже деякі з цих диктатур підтримували їх на словах і одночасно прагнули винищити їх, і чи не мають головні зусилля палестинців, що їхня війна неминуче веде до соціялізму, бути спрямовані на боротьбу в союзі з народами Близького Сходу проти держав, які їх гноблять. Але цим питанням варто присвятити окрему статтю.

Треба зазначити, що у того, хто погоджується з терористичними нападами, яким піддаються палестинці з боку ізраїльського керівництва та арабських диктатур, має викликати обурення, що французька преса та частина громадської думки розцінює напад у Мюнхені як акт неприпустимого насильства, коли в той самий час неодноразово читав сухі повідомлення без коментарів про удари з людськими жертвами в Тель-Авіві. Принцип тероризму полягає в тім, що треба вбивати. І навіть якщо з цим примирився, все одно, як для Альбера Меммі, який підтримував боротьбу алжирців, не можливо знайти виправдання вибуху, коли бачиш понівечені тіла або відірвану голову дитини. Але якщо це допускаєш, маєш визнати, що акт в Мюнхені був дуже успішним. Він відбувся під час міжнародних спортивних змагань, на які з’їхалися сотні журналістів з усіх країн світу. Тим-то він став подією всесвітнього значіння і в такий спосіб вніс палестинське питання у порядок денний всього світу — навіть ще траґічніше, ніж в ООН, де палестинці не мають представництва. Метою палестинців було не вбивство заручників на місці, але захоплення і вивезення їх до арабської країни, в якій відбулися би переговори щодо їхнього обміну на палестинців, що сидять в ізраїльських в’язницях. Одночасно, у жадному питанні не погоджуючись з ізраїльським урядом, ми розуміємо, що перебуваючи з палестинцями у стані війни, Ізраїль би відмовився йти на будь-які поступки. Не залежно від того, як ставитися до такої непохитності, її теж було продемонстровано міжнародній громадськості.

Єдина винувата сторона, це — мюнхенська поліція. Адже тепер ми знаємо, що палестинці не підривали машину, яка мала вивезти їх, але всі — і федаї, і заручники — убиті поліцейськими кулями. Що Мюнхен і Бонн не дійшли згоди, поліцейських не виправдовує. Навпаки.

Отже напад на олімпіяді мав історичне значіння: він усім показав відчай палестинських бійців і породжену цим відчаєм страшну сміливість. Якщо з тактичної точки зору цей акт не допоміг їхній справі, він показав і довів — краще за будь-який виступ в ООН — що ми маємо негайно, прямо зараз розв’язати палестинське питання і що це питання є спільною справою всіх. Крайнє обурення, висловлене «шляхетними» серцями у пресі, не стосується ні палестинців, ні ізраїльтян. Ці добрі апостоли радше допустили би вбивство ізраїльтян в Ізраїлі, аніж дозволили би порушувати шляхетний і клясичний лад олімпійських ігор — цих священних торжеств родом з клясичної Греції. Ця реакція була передбачуваною і скоро зміниться на реалістичнішу оцінку. Хоча від того вона не перестає бути ницою.

Пер. з анґл. за: Jean-Paul Sartre, “About Munich”, in Sartre Studies International, Vol. 9, Issue 2, 2003, pp. 7-8. Ориґінальне джерело: “Jean-Paul Sartre à propos de Munich”, La Cause du peuple–J’accuse, N° 29, du 15 oct. 1972.