Робітнича держава, термідор і бонапартизм (історично-теоретична перевірка)

Лев Троцький

Зовнішня політика сталінської бюрократії — по обох своїх каналах: головному, дипльоматичному і допоміжному, комінтернівському — завершила різький поворот в сторону Ліги Народів, status quo, союзу з реформістами і буржуазною демократією. Внутрішня політика повернула одночасно в сторону ринку і «заможнього колгоспника». Новий розгром опозиційних, півопозиційних груп і окремих більш-менш критичних елементів, нова масова чистка партії мають за завдання розв’язати Сталінові руки для правого курсу. Фактично справа йде про поворот до старого органічного курсу (ставка на кулака, союз з Гомінданом, Англо-російський комітет і пр.), тільки в ширшому маштабі і в незрівняно трудніших умовинах. Куди провадить цей курс? Слово «термідор» знову багатьом на устах. На жаль, це слово стерлося від вжитку, втратило конкретний вміст і стало недостаточним для характеристики як того етапу, через котрий проходить сталінська бюрократія, так і тої катастрофи, котру вона підготовляє. Перше всього треба умовитися про терміни.

Спори про «термідор» в минулому.

Питання «термідору» тісно звязане а історією лівої опозиції в СРСР. Зараз булоб не легко встановити, хто перший вдався до історичної аналогії з Термідором. У всякому разі в 1920 р. позиції розпреділилися приміром так. Група «демократичного центризму» (замучений Сталіном на засланні В. М. Смирнов, Сапранов і др.) твердили: «Термідор, доконаний факт»! Сторонники платформи лівої опозиції, більшовики-леніііці, категорично опрокидали це твердження. По цій лінії й наступив розкол. Хто був правий? Щоби відповісти на це питання, треба точно опреділити, що властиво обі групи розуміли під «термідором»: історичні аналогії допускають рівні толкування, а тим самим і зловживання.

«Західний марксизм» і Радянський Союз. Огляд критики та дискусій після 1917 року (II)

Марсель ван дер Лінден

Глава друга. Від Жовтневої революції до сталінських часів (1917-1929)

Роки 1917–1929 позначили період, коли соціяльна ситуація в Радянському Союзі була у всіх відношеннях непевною і нестабільною. Спочатку новий режим вважав, що він швидко вирветься з політичної ізоляції завдяки революції у Західній Европі. Але ця революція не відбулась. Постійно відчувалась загроза іноземної інтервенції. Коли минули хаотичні роки «воєнного комунізму», настали часи «нової економічної політики», що вони відзначились напруженими відносинами між державою і ринком. На той час ніякого «плянового розвитку» не відбувалось.

Якщо Радянський Союз чимось відржнявся від західних капіталістичних країн, ця ріжниця, схоже, полягала насамперед у непропорційно великому державному секторі економіки, а також у тому, що нові керівники державного апарату прийшли до влади через повстання робітників і селян, керовані марксизмом (а пізніше лєнінізмом). Суспільні орґанізаційні форми, які в 1930-і рр. нададуть Радянському Союзу нового вигляду (колєктивне сільське господарство, п’ятирічні пляни), були ще невідомі та їх ніхто не міг передбачити. Сама ідея суспільства нового типу — ні капіталістичного, ні соціялістичного — відповідно теж ще не народилась. Отже, марксистські дискусії не виходили за рамки однолінійної схеми: представники протилежних поглядів на розвиток подій у Радянському Союзі зосереджували свою увагу переважно на питаннях, чи була Жовтнева революція буржуазною чи соціялістичною, чи потенційно пролєтарська революція виродилась у буржуазну під впливом низки чинників (відсутність західноевропейської революції, політичні прорахунки більшовицьких лідерів). Припущення про невідповідність самої однолінійної схеми потребам аналізи у цих дискусіях не звучало, проте з огляду на тогочасні суспільні відносини в Радянському Союзі така ідея навряд могла у когось зародитися.

Про Українське питання

Лев Троцький

ВІД РЕДАКЦІЇ: У зв’язку з опублікуванням в ч. 9 московського «Коммуниста» й ч. 7 «Комуніста України» за 1955 рік заховуваних Сталіном дуже важливих і цікавих статтей Леніна по національному питанню, ми вважаймо, що слід передрукувати для документації невідому читачам ні на Україні, ні (майже) закордоном, статтю Л.Троцького по українському питанню. Для історичної правди варто знати справжні думки керівників, большевицької революції, не зважаючи на те, погоджується хто з ними чи ні. Стаття Троцького, що тут перекладаємо, була надрукована в його журналі «Бюллетень Оппозиции (большевиков-ленинцев)», ч. 77-78, травень-липень 1939 року, що виходив в Парижі. Пізніше, в ч. 79-80 цього ж журналу. Троцький опублікував ще дві статті по українському питанню: «Незалежність України і сектярська плутанина», в якій він полемізує з своїми критиками з соціялістичного табору, та «Демократичні кріпосники і самостійність України», в якій він атакує Керенського за його єдино-неділимські позиції.

*

Українське питання, яке багато урядів і багато «соціялістів» і навіть «комуністів» намагалися забути і запхнути у довгу шухляду історії, знову поставлене тепер з подвійною силою на чергу дня. Нове загострення українського питання якнайтісніше пов’язане з виродженням Совєтського Союзу й Комінтерну, з успіхами фашизму й наближенням нової імперіялістичної війни. Розіп’ята між чотирма державами, Україна зайняла нині в долі Европі те положення, яке займала в минулому Польща, з тією різницею, що світові відносини зараз нєспівмірно дужче напружені і темпи розвитку прискорені. Українському питанню суджено в найближчий період грати величезну ролю в житті Европи. Недарма Гітлер з таким галасом підніс питання про створення «Великої України» і не дарма, знову ж таки, він з такою злодійською поспішністю зняв це питання.

Про національне питання

Тов. Троцький.

З промови на VII-й Всеукр. парт. конференції в Харкові.
[6-10 квітня 1923 р.]

Товариші, я мушу повернутись до питання, яке з огляду на його спеціяльну вагу для Вкраїни я відокремив і залишив на кінець. Це національне питання. Я нагадаю, що й тут, у постановці цього питання, ініціятива належить Володимиру Іллічу. Напередодні погіршення стану свого здоров’я він смикав багатьох з нас, побоюючись, що в цьому питанні, як і в питанні про селянство, ми напомиляємось. Нещодавно я прочитав кореспонденцію про Луганську повітову конференцію. Кореспондент пише: „товариш Раковський зробив доклад про національну справу, але цей доклад застав нас непідготовленими, і дискусій не було”. В другій кореспонденції в „Коммунисте”, або „Пролетарие”, я знайшов таку фразу: „багато товаришів не розуміють, чому поставлена національна справа. Вони вважають, що ця справа для них вирішена”. Мушу сказати, що такий настрій я зустрічав не лише на Вкраїні. але й там, у Росії, зокрема в Москві. Деякі товариші не розуміли, для чого тут сполучати ЦКК і робітничо-селянську інспекцію. Так само й инші запитували себе — чому це ми тепер, на 6-му році існування робітниче-селянської радянської держави, де всі нації рівні, раптом зупиняємо увагу на національному питанні? Ми ж його давно розвязали: Україна — вона незалежна, Грузія, Азербайджан стали мов самостійними республіками і т.д. Словом, національну справу розвязано.

Про Російську революцію

Роза Люксембурґ

I

Російська революція є найвеличнішим фактом світової війни. Її вибух, її небувалий радикалізм, її тривалий вплив якнайкраще доводять брехливість фраз, якими офіційна німецька соціял-демократія ретельно намагалась від самого початку ідеолоґічно прикрасити завойовницький похід німецького імперіялізму, — фраз про місію німецьких багнетів повалити російський царизм і звільнити пригноблені ним народи. Величезний розмах, якого набула революція в Росії, той глибокий вплив, який вона справила на всі клясові відносини, те, як вона оголила всі суспільно-економічні проблєми, як послідовно просунулась уперед від першої стадії буржуазної республіки до подальших фаз — причому повалення царату залишилось лише незначним епізодом, майже дрібничкою — все це як на долоні показує, що звільнення Росії є не наслідком війни та військової поразки царизму, не заслугою «німецьких багнетів у німецьких руках», як віщувала передовиця часопису «Neue Zeit» за редакцією Кауцького, а мало глибоке коріння у власній країні та внутрішньо повністю дозріло. Військова авантюра німецького імперіялізму під ідеолоґічним щитом німецької соціял-демократії не викликала революції в Росії, а навпаки: її спочатку тимчасово — після першого бурхливого підйому в 1911-1913 роках — перервала, а потім — після революційного вибуху — створила для неї найважчі, найбільш анормальні умови.

Лев Троцький як ідеолог українського самостійництва (один епізод із історії IV Інтернаціоналу)

Сергій Гірік

Теоретичне обґрунтування ідеї незалежності України в сучасному публічному дискурсі представлено майже виключно осмисленням праць політичних мислителів правого спектру. Єдиним винятком є маргінальна за резонансністю дискусія навколо першої спроби пропагування суверенітету України в марксистському таборі – брошури Юліана Бачинського «Україна irredenta». Натомість, одна з найбільш голосних свого часу спроб актуалізації ідеї української незалежності зліва, яку було здійснено Левом Троцьким 1939 року (тобто на самому початку активної діяльності Четвертого Інтернаціоналу), в Україні майже не згадується. Це тим більш дивує, що вона є широковідомою в середовищі західних лівацьких груп і стала поштовхом до дискусії навколо підтримки троцькістами незалежності Косова 1999 року [Див. 5; 8].

Ідею державної незалежності України Л.Троцький уперше висловив у своїй статті «The Ukrainian Question», опублікованій навесні 1939 року в американському троцькістському часописі «Socialist Appeal» (тоді ж передруковано російською мовою в «Бюллетене Оппозиции»). У цій праці Троцький підкреслив важливість українського питання в тогочасних міжнародних відносинах: «Украинскому вопросу суждено в ближайший период играть огромную роль в жизни Европы. Недаром Гитлер с таким шумом поднял вопрос о создании „Великой Украины” и недаром, опять таки, он с такой воровской поспешностью снял этот вопрос» [3].

Десять літ. Історія i прінципи Лівої опозиції

Макс Шахтман

Вступне слово.

Після написання цьої брошури, пройшов цілий ряд подій, які треба мати в виду, читаючи те, що слідує. Найважнішого з них, це страшна поразка німецького пролетаріяту, нанесена руками побідного фашизму. Побіда варварської капіталістічної реакції в Німеччині стала можливою завдяки безсиллі пролетаріяту. До цього спричинилась зрадливість партії Другого Інтернаціоналу і банкроцтво. До якого доведена офіціальну Комуністичну Партію методами сталінізму.

Упадок Комуністичної Партії Німеччини усуває з рядів погасаючого Комінтерну останню з його секцій, що мала деякий вплив і значіння серед працюючих мас. Те, що осталось з ньої, лежить безсиле, кровавиться тисячами ран, не здібне піднятися знову, як революційна сила.

Відданий на поталу сталінського бюрократичного центризму, німецький пролетаріят і його Комуністична Партія примушені тепер сплачувати кровю за деморалізацію та фальшиву орієнтацію, в яку попхнула його ця безпрінціпна машина. І не тільки сама німецька робітнича кляса мусить терпіти наслідки згубної політики сталінізму, але й робітництво цілого світа кинено взад. І не через те, що успіх фашизму був необхідний. Якраз наоборот. Коли-б німецьке робітництво було змобілізоване в оден спільний фронт, який ми так настирливо проповідували і за що нас називано контрреволюціонерами і «соціял-фашистами», фашизм був би розгромлений, заки дійняв влади. Соціял-демократи з одної сторони, а сталінці з другої, стояли, як камні, на шляху робітничої кляси. Вмісто стати льокомотивою революції, сталінці ділали, як гальмо її.

Їхня мораль і наша

Лєв Троцький

Пам’яті Льва Сєдова

Випари моралі

В епохи торжествуючої реакції добродії демократи, соціял-демократи, анархісти й інші представники «лівого» табору починають виділяти із себе у подвоєній кількості випари моралі, подібно до того, як люди удвічі сильніше упрівають від страху. Переказуючи своїми словами десять заповідей чи нагорну проповідь, ці моралісти апелюють не стільки до торжествуючої реакції, скільки до гнаних ними революціонерів, які своїми «ексцесами» і «аморальними» принципами «провокують» реакцію і дають їй моральне виправдання. Тим часом є простий, але перевірений засіб уникнути реакції: потрібно напружитися і морально відродитися. Зразки моральної досконалости роздають бажаючим безкоштовно у всіх зацікавлених редакціях.

Клясова основа цієї фальшивої і пихатої проповіді: інтеліґентська дрібна буржуазія. Політична основа: безсилля і розгубленість перед наступом реакції.