Сергій Гірік
Теоретичне обґрунтування ідеї незалежності України в сучасному публічному дискурсі представлено майже виключно осмисленням праць політичних мислителів правого спектру. Єдиним винятком є маргінальна за резонансністю дискусія навколо першої спроби пропагування суверенітету України в марксистському таборі – брошури Юліана Бачинського «Україна irredenta». Натомість, одна з найбільш голосних свого часу спроб актуалізації ідеї української незалежності зліва, яку було здійснено Левом Троцьким 1939 року (тобто на самому початку активної діяльності Четвертого Інтернаціоналу), в Україні майже не згадується. Це тим більш дивує, що вона є широковідомою в середовищі західних лівацьких груп і стала поштовхом до дискусії навколо підтримки троцькістами незалежності Косова 1999 року [Див. 5; 8].
Ідею державної незалежності України Л.Троцький уперше висловив у своїй статті «The Ukrainian Question», опублікованій навесні 1939 року в американському троцькістському часописі «Socialist Appeal» (тоді ж передруковано російською мовою в «Бюллетене Оппозиции»). У цій праці Троцький підкреслив важливість українського питання в тогочасних міжнародних відносинах: «Украинскому вопросу суждено в ближайший период играть огромную роль в жизни Европы. Недаром Гитлер с таким шумом поднял вопрос о создании „Великой Украины” и недаром, опять таки, он с такой воровской поспешностью снял этот вопрос» [3].
У своїй аргументації доцільності виходу України зі складу СРСР Троцький підкреслює, що в цьому питанні він є лише послідовником «ленінської національної політики»: «Большевистская партия не без труда, лишь постепенно, под непрерывным давлением Ленина усвоила себе правильное отношение к украинскому вопросу. Право на самоопределение, т.е. на отделение, Ленин относил одинаково как к полякам, так и к украинцам» [3].
Троцький обвинуватив у запереченні цього права на практиці (не в теорії, бо ж за Конституцією 1936 року таку можливість було збережено) «бюрократичну термідоріанську реакцію», керовану Сталіним: «Нигде зажим, чистки, репрессии и все вообще виды бюрократического хулиганства не принимали такого убийственного размаха, как на Украине.<…> Сталинская бюрократия возводит, правда, памятники Шевченко, но с тем, чтоб покрепче придавить этим памятником украинский народ и заставить его на языке Кобзаря слагать славу кремлевской клике насильников» [Там само]. Американський троцькістський журналіст Моріс Вільямс із цього приводу зазначив: «„Союз Радянських Соціалістичних Республік” став новою тюрмою народів, спадкоємцем царизму й імперіалізму» [8].
Згадуючи про те, що Гітлер відмовився від відвертої підтримки національних аспірацій українства «в опасении вызвать дьявола, с которым трудно будет справиться», Троцький резюмує: «Нужен ясный и отчетливый лозунг, отвечающий новой обстановке. Я думаю, что таким лозунгом может быть в настоящее время только: Единая, свободная и независимая рабоче-крестьянская советская Украина» [3]. При цьому, Троцький підкреслив перспективу входження України до складу оновленої радянської федерації після знищення «бюрократичного ладу» в СРСР [2].
Цікавим є той факт, що «єдину опозицію висунутому Троцьким гаслу незалежності України (у комуністичному середовищі. – С.Г.) склала невелика сектантська група Ойлера» [6]. Г’юґо Ойлер характеризував позицію свого опонента в одному місці як «націоналістичний центризм», у іншому прямо як «український націоналізм» і протиставив його власному «пролетарському революційному інтернаціоналізмові». Заперечуючи постулатові Троцького про те, що Радянський Союз послаблюється через існування в ньому сталінського бюрократичного апарату, а не гіпотетичний вихід із його складу УРСР («Ослабление СССР <…> вызывается теми, все возрастающими, центробежными тенденциями, которые порождает бонапартистская диктатура» [3], «под господством бонапартистской бюрократии СССР неизбежно обречен гибели» [2]), Ойлер заявляє: «Наша позиція – не відокремлення частини Радянського Союзу, де робітники доведуть до кінця політичну революцію, не повернення назад, але, натомість, захист Радянського Союзу шляхом поширення цієї часткової перемоги на решту Радянського Союзу і відновлення справжньої робітничої демократії» [4]. Ойлер у своїй полеміці висловлює думку про те, що «використовувати гасло права на самовизначення та національне питання для знищення капіталізму, для послаблення імперіалізму – це не те ж саме, що використовувати національне питання для відокремлення України від Радянського Союзу» [Там само], тобто фактично легітимізує застосування подвійних стандартів у боротьбі з різними за природою імперіалізмами (навіть більше, на відміну від Троцького, Ойлер уникає характеристики політики сталінського СРСР як імперіалістичної). У своїй полеміці Ойлер не звернув уваги на слова Троцького про незадоволеність сталінською національною політикою в Україні не лише з боку селянства (яке Ойлер називає «дрібнобуржуазним» і відповідним чином характеризує його інтереси), а й пролетаріату. Це дало йому привід обвинуватити Троцького в тому, що той «ставить інтереси дрібної буржуазії України вище за інтереси пролетаріату й оборони Радянського Союзу» [Там само].
Слід підкреслити, що цитовану статтю Ойлера написано вже після виходу другої праці Троцького, присвяченої українському питанню. Саме в другій статті («Независимость Украины и сектантская путаница» – відповідь на критику Ойлером першої праці) Троцький зачепив питання співвідношення гасла про незалежність України й проблеми обороноздатності СРСР: «Угрожать этой защите (СРСР на випадок війни. – С.Г.) независимая Украина могла бы лишь в том случае, если бы была враждебна не только бюрократии, но и СССР. Однако, при таком (явно ложном) предположении, как может социалист требовать удержания враждебной Украины в составе СССР» [2]. Це ж питання Троцький зачіпає й у своїй полеміці з представниками російської центристської еміграції (публікаціями з журналу «Новая Россия», що контролювався О.Керенським): «Допустим, что отделение Украины действительно ослабляет СССР. <…> Каждое государство, насильно удерживающее в своих границах какую-либо нацию, считает, что ее отделение ослабило бы в экономическом и военном отношении государство. Гитлер аннексировал Чехию и полуаннексировал Словакию именно потому, что это приводит к военному усилению Германии. Чем же критерий наших демократов отличается от критериев Гитлера?» [1].
Британський дослідник Філ Шарп зазначав, що Троцький «наголошував потребу боротися за перемогу пролетарської революції на базі незалежності <…>. (Україні. – С.Г.) необхідно відокремитися від Радянського Союзу, якщо демократичні прагнення пролетаріату й селянства буде реалізовано» [7]. При цьому, Троцький радикально висловлювався проти ідей буржуазної демократії й «буржуазного націоналізму», підкреслюючи їх нежиттєздатність у «сравнительно бедной и отсталой Украине» [2].
Американський історик Луїс Проєкт зазначив, що цитовані статті не були останнім словом Троцького з українського питання. За словами історика, після початку Другої світової війни лідер Четвертого Інтернаціоналу висловлював думку про те, що вони не на часі, оскільки він вважав право націй на самовизначення не самоціллю, а тактичним кроком, необхідним у класовій боротьбі за певних об’єктивних умов [5].
Висуваючи гасло незалежності України, Троцький підкреслив, що він зробив це лише «від свого власного імені». Незважаючи на це, вважаємо за потрібне підкреслити, що сам факт публікації його текстів із цього питання у виданнях, які de facto відігравали роль офіціозів Четвертого Інтернаціоналу, свідчив: це гасло було напівофіційною заявою цієї організації, а не лише особистою позицією її лідера.
Отож, 1939 року Лев Троцький висунув гасло відокремлення України від СРСР із обов’язковим збереженням на її території соціалістичного «радянського ладу». Головною метою цього він називав послаблення таким чином панування «сталінської бюрократії». При цьому, Троцький висловив думку про те, що незалежна Україна не являтиме собою загрози безпеці СРСР.
Березень 2009 р.
Джерела та література:
1. Троцкий Л. Демократические крепостники и независимость Украины // Бюллетень Оппозиции (Большевиков-ленинцев). – 1939. – №79-80 (Август-сентябрь-октябрь). – <http://web.mit.edu/people/fjk/BO/BO-79.html>.
2. Троцкий Л. Независимость Украины и сектантская путаница // Бюллетень Оппозиции (Большевиков-ленинцев). – 1939. – №79-80 (Август-сентябрь-октябрь). – <http://web.mit.edu/people/fjk/BO/BO-79.html>.
3. Троцкий Л. Об украинском вопросе // Бюллетень Оппозиции (Большевиков-ленинцев). – 1939. – №77-78 (Май-июнь-июль). – <http://web.mit.edu/people/fjk/BO/BO-77.html>.
4. Oehler H. The Ukraine Question. A reply to Trotsky polemic // Revolutionary History. – Vol.3. No.2 (Autumn 1990). – <http://www.revolutionary-history.co.uk/backiss/Vol3/No2/Oehler.html>.
5. Proyect L. Trotsky, Ukrainian nationalism and Kosovo. – <http://www.columbia.edu/~lnp3/mydocs/fascism_and_war/trotsky.htm>.
6. Rogers E. [Preface to:] Oehler H. The Ukraine question. A reply to Trotsky polemic // Revolutionary History. – Vol.3. No.2 (Autumn 1990). – <http://www.revolutionary-history.co.uk/backiss/Vol3/No2/Oehler.html>.
7. Sharpe P. Peasants, workers, and self-determination // Weekly Worker. – No.291. – June 3, 1999. – < http://www.cpgb.org.uk/worker/291/peasants.html>.
8. Williams M. Why Trotsky called for independent Ukraine in 1939 // The Militant. – Vol.63. No.20. – May 24, 1999. – <http://www.themilitant.com/1999/6320/6320_25.html>.
Джерело: http://livasprava.info
Вперед 
0 Відповіді to “Лев Троцький як ідеолог українського самостійництва (один епізод із історії IV Інтернаціоналу)”