Адам Міцкевич

mitskevichРоза Люксембурґ

Якби Польща не могла назвати серед своїх літераторів нікого, крім поета, чиє сторіччя з дня народження вона відзначає 24 грудня, то й тоді вона мала б право претендувати на почесне місце в світовій літературі поряд з передовими в культурному відношенні націями.

Адам Міцкевич не тільки найвидатніший поет Польщі і один з найвидатніших поетів світу — з його іменем нерозривними уза¬ми зв’язана національна і духовна історія його батьківщини. Міцкевич — це для Польщі ціла епоха.

Хоч поділи Польщі і поставили її в абсолютно нові політичні умови, все-таки протягом перших двох десятиріч нашого століття духовне і культурне життя країни було, по суті, продовженням останнього періоду старої дворянської республіки. Дворянство залишалось тоді панівним класом, магнати — духовними вождями суспільства, панщинне землеробство — його матеріальною основою. Духовне і політичне життя зосереджувалось ще не в містах, а в селі, у родових дворянських маєтках.

[…] Родові дворянські маєтки і надалі залишалися центрами духовного і літературного життя. Маґнат не перестає бути покровителем мистецтв, а мистецтво — література особливо — частково забавкою, розвагою для ясновельможного дилетанта із шпагою або в сутані, частково формою придворного лакейства.

Зрозуміло, що за таких обставин особливого ентузіазму до національного минулого не виникало. Навпаки, лейтмотивом, рисою, що визначала весь характер духовного життя, стало наслідування іноземців. Джерелом, з якого черпала тодішня Польща, була передусім наполеонівська Франція. Однак по самій Франції в ті часи простував на котурнах напудрений псевдокласицизм, а те, що було пересаджене з Франції у Польщу, виявилось лише слабким відгомоном цього псевдокласицизму, його характерною ознакою була гладка, пихата, порожня форма і повна відсутність самобутності, внутрішнього чуття і глибокої думки.

Але в соціальних надрах тодішньої Польщі вже з моменту її утворення назрівав перелом. Проведене у 1807 році Наполео¬ном у Великому герцогстві Варшавському скасування кріпосного права (без полегшення панщини і врегулювання земельних відносин із поміщиками), введення «Code civil», заснування мануфактур, переворот у сільському господарстві (перехід до багатопільної системи), новий бюрократичний порядок управління, велике збільшення податкового тягаря і система фіскальних монополій — все це були елементи бродіння, сили, які глибоко переорювали суспільство і готували ґрунт для нових класових битв.

У той час як маґнати, що мали в своїх руках всю адміністративну владу,— а разом з ними і тодішні представники капіталу,— зберігали вірність Існуючому ладові, тобто Росії, в масі дворянства, і особливо дрібномаєтного, незаможного, наростала сильна опозиція, яка, природно, повинна була набути національного забарвлення і в пошуках ідеалу звернутися до минулого. Назрівало повстання 1831 року.

Одночасно змінилися й умови духовного життя. Після краху старих життєвих засад небагате дворянство змушене було шукати нове поле для своєї діяльності. Оскільки сучасна бюрократична система перетворила спеціальну освіту в засіб добувати їжу, іншого значення для дворянства набули школа і журналістика; в Польщі виникає через це нова суспільна верства — дворянська інтеліґенція. Для неї література вже більше не забавка і не форма придворної служби, як це було раніше у магнатів, для неї це професія. Відповідно до різниці в економічному, політичному становищі і в прагненнях обох верств «благородного»,— як говорять у Польщі,— суспільства ідейна течія, представлена інтеліґенцією цього нижчого дрібномаєтного дворянства, набула цілком іншого характеру.

Якщо офіційна література панівної аристократії повторювала псевдокласичні мотиви французького мистецтва, то опозиційна література нижчих верств дворянства звертається до мотивів національних; тоді як класична література прославляла сучасність, національна звертається до минулого: вона бачить його містично просвітлілим і знаходить для нього адекватну форму, взявши за зразок німецький романтизм.

Класицизм і романтизм — такими були перенесені у сферу мистецтва суперечності, що загострились як в економіці, так і в політиці і вилились у брязкіт шабель і тріск пострілів повстанців. Але якщо на полях битв у Грохові і Празі перемога дісталась представникам панівного порядку — російській владі, то в битві ідей вони потерпіли поразку. Тоді як «класики» висунули із своїх рядів лише сіру масу посередностей, ремісників мертвої форми, романтизм, ніби чародій, ураз добув із надр суспільства цілу плеяду молодих блискучих талантів — і в досвітніх сутінках на небосхилі польської літератури найяскравішою зіркою засяяв могутній ґеній Адама Міцкевича.

Вождь і рупор цілого покоління, Міцкевич, зберігаючи вірність тому ідейному напрямку, який представляв, був поетом водночас ліричним й епічним, бардом палких поривів та любові до батьківщини і водночас художником, який об’єктивно зобразив національне минуле.

Двома головними творами, в яких він створив нетлінний пам’ятник обом цим родам поезії, є «Дзяди» і «Пан Тадеуш». Ніколи — ні раніше, ні пізніше — польська література не говорила з такою силою почуття, глибиною, титанічною відвагою духу, як у «Дзядах», де поет, усвідомлюючи всю силу своєї любові до вітчизни, кидає виклик творцю всесвіту. Ні раніше, ні пізніше стара дворянська Польща не була зображена у всій розкоші її строкатих барв, у творі такому майстерному і досконалому, як «Пан Тадеуш».

До наївного скромний, поет думав, що йому вдалося створити щось близьке до ґьотевської поеми «Герман і Доротея», яку він спочатку і взяв за зразок,— зіставлення це може викликати лише посмішку у читача, оскільки ґьотевський епос порівнювати з «Паном Тадеушем» так само мало підстав, як, наприклад, з «Іліадою». Головний же твір Міцкевича, без сумніву, стоїть в одному ряду з «Іліадою», хоч у ньому є дещо спільне і з «Дон-Кіхотом»: він не є картиною суспільства, яке, подібно до гомерівського, пашить здоров’ям і, досягнувши вершини розвитку, ніби ніжиться на сонці у споглядальному спокої; навпаки, він показує суспільство, що хилиться до занепаду, суспільство приречених на загибель. Тому, не порушуючи класичного спокою і художньої об’єктивності, у зображення вкрадається тонка нота сумної іронії, сатиричного і разом з тим примирливого гумору, що наче освітив усю ґіґантську картину промінням призахідного сонця.

Не дивно, що виступ Міцкевича подіяв на все польське суспільство як відкриття. Відразу ж після виходу його перших тво¬рів, особливо після прекрасної «Оди до молодості»,— в ній поет з захоплюючим юнацьким ентузіазмом у строфах, що звучали як удари гонга, закликав усе своє покоління об’єднати сили, «зру¬шити з місця запліснявілу земну кулю і пустити її по новій колії»,— Міцкевич став центром всього ідейного життя, об’єктом безмежного поклоніння, правда, лише з боку молоді. Він належав тільки їй — але так само, як належав їй той день польської істо¬рії. Навіть на сусідню Росію ґеній поета справив таке могутнє враження, що, коли Міцкевич був засланий туди, інтеліґенція обох столиць носила його на руках і він здобув багато сердечних друзів, особливо серед майбутніх декабристів.

А тим часом, поки романтизм прославляв минуле, дійсність, не озираючись назад, йшла своїм новим шляхом, і цей шлях відхилявся все далі й далі від ідеалів Міцкевича та його школи. Його соратники поставили перед собою завдання, яке історично виконати було неможливо. І оскільки реальна дійсність завдавала романтиці все тяжчих ударів, то їй не залишалось нічого іншого,— якщо тільки вона не хотіла зректися самої себе,— як ще глибше занурюватися в світ фантазії, ще рішучіше переборювати дійсність у своїх мріях. Містицизм був лоґічно послідовним ета¬пом у розвитку романтизму після розгрому національного руху.

Подібно до багатьох інших своїх побратимів по Алоллону, Міцкевич також закінчив свій шлях у пристановищі безплідної реліґійної містики, і це був не тільки лоґічний кінець ідейного напряму, а й одночасно банкротство поезії як такої. Незабаром після поразки повстання співець польського націоналізму замовк; протягом неповних двадцяти останніх років свого життя (він помер у 1855 році) Міцкевич у поезії вже майже нічого не створив. «Пан Тадеуш» залишився його останнім завершеним твором.

Він став й останнім значним пам’ятником польського націо¬налізму. Після другої поразки (1861-1863) у суспільному житті Польщі стався переворот, викликаний знищенням натурального господарства і появою великої промисловості. Ніби за помахом чарівної палички, все внутрішнє і зовнішнє життя країни змінилось до невпізнання. Сучасна Польща має мало спільного з тією Польщею, в якій творив Міцкевич, і ще менше з тією, яку він оспівував,— не більше, ніж з будь-якою іншою країною.

Рівнини, зелені ліси і луки, що складали тло романтичної поезії, були відсунуті на задній план, відступило в тінь і дворянство, з середовища якого вона брала своїх героїв. Сучасна Польща — це буржуазна країна великих міст. І нинішнє торжество відкриття пам’ятника Міцкевичу, спорудженого у Варшаві польською буржуазією — історичним могильником польського націоналізму,— спорудженого з височайшого і наймилостивішого дозволу самодержця всеросійського, у Варшаві, що стала промисловим денаціоналізованим містом, повинно лише наочно продемонструвати всьому світові, що для офіційної польської громадськості — для буржуазії, дворянства, маси дрібної буржуазії — націоналізм остаточно відійшов у сферу романтики, а політика незалежності — у сферу поезії. У Вільно, де Міцкевич виріс, став поетом і розпочав свою діяльність, стоїть статуя Муравйова; у Варшаві, де зовсім недавно польська громадськість приймала російського царя, ставши на коліна й урочисто вшановуючи його,— статуя Міцкевича. «Так закінчив останній поет націоналізму» — ось, якщо пе¬рефразувати рефрен Міцкевича, епілоґ, який додає історія як тринадцяту до дванадцяти книг «Пана Тадеуша».

У сучасній Польщі, де німецько-єврейсько-польська буржуазія є найбільш інтернаціональним і антинаціональним прошарком серед імущих класів; де аристократія частково обуржуазилась, частково опустилась в розумовому відношенні до рівня варварів; де нижчі верстви дворянства частково перетворилися у дрібну буржуазію міста, частково виродилися, де селянство відкинуте на ступінь, який знаходиться нижче культурного рівня,— в цій Польщі свідомий промисловий пролетаріат становить собою єдину суспільну верству, що володіє і бажанням, і соціальною можливістю стати хранителем культурних традицій політично збанкрутілого націоналізму.

У польських соціалістів стало звичаєм хоч би там що було виявляти в творах Міцкевича докази його соціалістичних поглядів. Ми в цих спробах бачимо мало глузду, оскільки відтінок утопічного соціалізму, що виявляється у творах Міцкевича, виник у той період його життя, коли його поетичний ґеній уже догоряв у мороці реліґійного містицизму.

Свідомий пролетаріат володіє, на нашу думку, достатньою духовною зрілістю, щоб любити і шанувати великого поета за поетичний ґеній, і не потребує того, щоб його підкупляли неви¬разними містико-утопічними поглядами, які з’явились у Міцкевича в період занепаду його творчості. У класу, який добивається оновлення світу, не може бути настільки обмеженого горизонту. Навіть у найбільш блискучий період своєї діяльності Міцкевич — у відповідності з усією ідеолоґією першого повстання — був переконаним демократом, але представником або попередником сучасного робітничого класу він не був і бути не міг. Він був останнім і найвидатнішим поетом дворянського націоналізму і, таким чином, найвидатнішим носієм і представником польської національної культури. Саме в цій ролі він належить тепер польському робітничому класу. Міцкевич став по праву надбанням робітничого класу — як найвидатніша духовна спадщина колишньої Польщі. У Німеччині свідомий пролетаріат є, за висловом Маркса, спадкоємцем класичної філософії. У Польщі — внаслідок інших історичних обставин — пролетаріат є спадкоємцем романтичної поезії, а значить, і її корифея — Адама Міцкевича.

Переклад з німецької В. Т. Василюка і В. П. Лазні

Наводиться за кн.: Клара Цеткін, Роза Люксембург. Про літературу і мистецтво. — Київ, Мистецтво, 1982.

Advertisements

1 Response to “Адам Міцкевич”


  1. 1 Даша 26/02/2010 о 22:16

    Я захоплююсь творчістю Адама Міцкевича…


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Липень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер   Сер »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: