«Нам своє робить»

Анатолій Стріляний

«Червоні» романтики цінували комунізм як противагу російському імперіалізмові

Звичайно, червонієш, коли тобі вкотре підступно нагадують, що Розстріляне Відродження – це були всі як один комуністи, до того ж такі, що і в передсмертних записках називали себе найщирішими. Червонієш тому, що нагадують тобі про речі, які хотілося б забути. Ти давно привчив себе дивитися крізь пальці, як у підручниках ріжуть по живому, розділяючи в німбі того ж Миколи Хвильового червону зірку й тризуб.(А там ще й свастика мерехтіла –класик був прихильником початкового, ще романтичного, європейського фашизму).

Одначе, каючись у своєму лукавстві, не перестаєш вважати Розстріляних своїми, рідними й ніколи не віддаси їх ані Конотопській Відьмі, ані КПУ, ані будь-кому з інших лівих, які вовтузяться сьогодні в українській «політиці». Але ті й не беруть. Їм давай Третій Рим і Україну в ньому, а в цій справі розстріляні їм уже напевно не помічники, інакше вціліли б усі до одного.

Великий експеримент. До історії національного комунізму в Україні

Джеймс Мейс

Національний комунізм як універсальний феномен міжнародного комуністичного руху — це шлюб ленінізму та національних побажань у встановленні цінності нації побіч інших пріорітетів «соціалістичного будівництва». Як пізніше в країнах так званої народної демократії середньо-східної Європи, національний комунізм в Україні був продуктом специфічної кон’юктури, де сила національних устремлінь зробила пряму владу Москви надзвичайно проблематичною і конфліктною. Коли б суспільний розвиток в Україні пішов під проводом українських національних комуністів, то суспільний лад міг би бути демократичним і некомуністичним. Національні комуністи могли зайняти місце між Москвою й Україною — досить лояльні для Москви та досить патріотичні для нації, яку вони скеровували. Треба зважати, що національний комунізм в Україні мав досить сильне коріння, позаяк український національний рух часів царської Росії мав здебільшого соціалістичний характер і несоціалістичні націоналісти ніколи не мали масової підтримки. І хоч радянська влада в Україні була встановлена силою російських багнетів, дуже швидко стало ясно самим більшовикам, що стабільна радянська Україна неможлива без підтримки частини українських радикалів.

Багряний Іван у огненному колі

Олександр Хоменко

Переконаний беззастережно: у всьому СРСР несходимому передвоєнного 1940-го той вчинок аналогів не мав. Власники щасливого квитка, яким пощастило вирватися з ГУЛАГу крізь вузеньку щілину “відновлення законності” після падіння Єжова, мали поводити себе зовсім по-іншому: сидіти тихо, на очі знайомим бажано не з’являтися, а краще – узагалі виїхати зі своєї місцевості. Одначе тут…

Ось декорація для мізансцени: літо, Харків, вечір, за своїм столом куняє керівник харківської організації СПУ Юрій Смолич. Несподівано з’являється відвідувач, у якому господар упізнає “забраного” ще 1932-го поета Івана Багряного. Гість говорить, що його відпустили, і що він хотів би поновити літературну працю. Аби підтвердити “кваліфікацію”, починає читати з пам’яті великий віршований твір (то була поема “Золотий бумеранг”, яку написано в одиночній камері харківської в’язниці). Далі – слово самому Смоличу: “Багряний з пам’яті зачитав мені уривок свого написаного віршованого роману. Читав, не спиняючись, годину або й більше. Звичайно, я не пригадую тепер того роману, але запам’яталося: віршування було вправне, сюжетно – відтворення подій і переживань людини, змістом – недвозначна, запекла контреволюція”.