«Великий демократичний джихад»?

Алєксандр Тарасов

Захід є Захід,
А Схід є Схід,
І їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса
на Суд не покличе Бог;
Та Сходу і Заходу вже нема,
границь нема поготів,
Як сильні стають лицем у лице,
хоч вони із різних світів!

Джозеф Редьярд Кіплінґ

Знайома всім точка зору на захоплення Кувейту Іраком, що вона, коротко кажучи, зводиться до низки труїзмів («Хусейн — скажений диктатор», «виклик світовій спільноті», «аґресія аморальна», «ми маємо покарати агресора, що зарвався»), не задовольняє мене через дві основні причини. По-перше, вона рішуче нічого не пояснює у «феномені» Саддама Хусейна (і я впевнений — навмисно). І по-друге, вона відразливо фарисейська.

Спробую обґрунтувати обидві позиції. Отже, у численних публікаціях Саддама Хусейна підносять нам як «скаженого диктатора», що загордився і вважає себе новим Наполеоном або Салах ед-Діном — і саме цим, мовляв, пояснюються усі його дії.

Усе це ми вже читали та чули. Тільки це називалося «біснуватий фюрер». Одначе «біснуватість» Гітлера ніяк не пояснювала, як він спромігся прийти до влади, перетворити «націю філософів» на «націю европейської ганьби», захопити більшу частину Европи і змусити весь инший світ тільки через крайнє напруження усіх своїх сил зупинити його, «біснуватого». Точно так само й популярне пояснення, що Хусейн «сказився», не дає жадної відповіді на найважливіші питання: чому його влада стабільна, незважаючи на його військові авантюри, як зовнішні (Іран, Кувейт), так і внутрішні (Іракський Курдистан), чому він користає з підтримки в арабському світі (в Алжирі, Йорданії, Ємені, Судані, Лівії триває запис добровольців до іракської армії), що дає, нарешті, Хусейнові можливість так одверто демонструвати свою «моральну невразливість»?

Останнє, втім, можна пояснити так собі «середньовічним арабським менталітетом», що він, мовляв, і змушує С. Хусейна вдаватися до тактики мамлюків (себто ховатися за спинами заручників) та погрожувати хемічною зброєю.

Це, звісно, тонкий пропаґандистський хід (як і багато инших у пропаґандистській війні, що вона розгортається) — тонкий тому, що він експлоатує традиції европеоцентризму та ненав’язливо роздуває арабофобію. Уже через цю останню причину подібне «пояснення» не може не виглядати підозрілим.

Отже, що ж забезпечує Саддамові Хусейну стабільність і підтримку у своїй країні та симпатії у арабському світові? Чому іракська армія, що її кидають з одного фронту (іранського) на инший (кувейтський), не скине свого «главкомверха»? Через низку причин. По-перше, Саддам Хусейн не просто Президент і Прем’єр-міністер Іраку, але також Ґенеральний секретар Реґіонального керівництва правлячої в Іраку Партії арабського соціялістичного відродження (Баас). І хоча побутує думка, що «справжніх баасистів» С. Хусейн знищив 1979 року (розкривши, нібито, змову у верхах на користь Сирії, де також править Баас), баасистське крило досі дуже сильне в іракській армії, і так через систему низових організацій, як через свої озброєні структури Баас практично контролює іракське суспільство. А С. Хусейн досі не скоїв нічого, що відверто суперечило би ідеолоґії баасизму!

Тут треба пояснення. Партія арабського соціялістичного відродження (ПАСВ, Баас) — партія загальноарабська, хоча й позбавлена з початку 1960-х років єдиного керівництва. На лідерство у Баас претендують дві протиборчі уґруповання, які називають себе Реґіональним керівництвом Баас: одне стоїть при владі в Сирії, инше — в Іраку. Крім того Баас діє в Лівані (розколота на просирійське і проіракске крила) та в Йорданії, Єгипті, Судані, Алжирі, а також на окупованих Ізраїлем територіях (у підпіллі та напівпідпіллі). Головною метою Баас є створення «Великої арабської соціалістичної держави», що вона має об’єднати всю арабську націю. Істнуючі нині арабські країни розглядаються як провінції майбутньої «Великої арабської соціялістичної держави». Саме ця офіційна баасистська концепція змусила, приміром, Сирію наприкінці 1976 року забивати в землю палестинців і лівих мусульман у Лівані, що вони тоді майже повністю розгромили правохристиянські формування. Радянські політичні оглядачі розводили руками: мовляв, нас самих проймає жах від того, що коять сирійці, — а скринька відкривалася просто: баасистський уряд Сирії не був зацікавлений ані у сильному самостійному Лівані, ані у залежній Палестині. Палестина та Ліван розглядалися лише як провінції майбутньої «Великої держави». І присутність сирійської армії в Лівані здавалося Дамаску кроком у потрібному напрямку.

Отже, з баасистської точки зору, і дії С. Хусейна виправдані та високоморальні: раптом Аллаху було завгодно почати створення «Великої арабської держави» з приєднання Кувейту до Іраку?

Взагалі треба сказати, що ідея об’єднання арабської нації активно живе в арабській суспільній свідомості: варто лишень згадати величезну кількість дво- й тристоронніх угод про об’єднання між арабськими країнами. Щоправда, втілити в життя ці угоди вдавалося лише двічі: у 1958-1961 роках Сирія і Єгипет істнували як єдина Об’єднана Арабська Республіка, а цього, 1990 року Північний і Південний Йємени (ЙАР і НДРЙ) об’єдналися в єдину Єменську державу (раніше договори про об’єднання обох Ємені укладали вже двічі — у 1972 і 1982 роках, але далі паперів діло не йшла). Всі ці дво- і тристоронні договори хоча й не втілено в життя, але більшість їх і не денонсовано. За умови їхнього строгого дотримання вже сьогодні можна було би створити величезну арабську державу в складі Алжиру, Тунісу, Лівії, Єгипту, Судану, Сирії й Іраку. С. Хусейн добре знає про цю idée fixe арабської нації і в своїй пропаґанді активно її експлоатує.

Забезпечивши собі за допомогою націоналістично-ісламсько-баасистського конґломерату міцний тил, С. Хусейн вміло користає з моральної хиткости позиції Заходу.

Аґресія аморальна та неприпустима у міжнародних відносинах? Чудово! Саддам Хусейн одразу пов’язує свій вихід з Кувейту з виходом Ізраїлю з окупованих палестинських земель. Він зовсім не випадково наполегливо порівнює кувейтську траґедію з палестинською. Фактично С. Хусейн задає світовій спільноті «дитяче» запитання: чому Ізраїлю можна, а нам не можна? Ізраїль не визнає самостійну палестинську державу? Так Ірак теж не визнає самостійну кувейтську державу! Причому Ізраїль — на виправдання своєї позиції — покликається на Біблію (а це було, перепрошую, три тисячі років тому!), а Ірак вважав Кувейт своєю територією і цього, XX століття — і за короля Фейсала, і за президента Абдель Керім Касеми — і тридцяти років не минуло! Хто ж в Іраку не знає, що еміри Кувейту васально залежні від правителів Басри, а Басра — іракське місто, і правителі Басри підпорядковувалися Багдаду! Про те, що суперечка через Кувейт — внутрішня арабська суперечка, а Ізраїль окупує територію иншого народу — арабів-палестинців — соромно вже і нагадувати…

А що ж відповідає світове співтовариство на це «дитяче» запитання? Нічого. Вдає, що його ні про що не питали. Або не чує. І це не менш огидно, ніж Хусейнове нахабство.

Хіба не ухвалювала ООН резолюцій стосовно Палестини, аналоґічних до резолюцій щодо Кувейту? Ухвалювала. Виконав їх Ізраїль? Ні, і не збирається. І це триває не перший десяток років. Проте щось не чути, щоб Ізраїль піддавали економічним санкціям, щоб його порти блокували, а до його берегів стягували військові кораблі ріжних країн. Фактично ізраїльтяни дали С. Хусейнові приклад БЕЗКАРНОЇ аґресії, і С. Хусейн тепер цілком лоґічно запитує: чому одним можна, а иншим не можна? Чим Ізраїль кращій за Ірак? Тим, що він — стратеґічний союзник США? Хай там який негідник С. Хусейн, «дитяче» запитання, яке він ставить, піднімає серйозну моральну проблєму. Дійсно, окупацію арабських земель Ізраїлем (а тим більше їхню анексію) світова спільнота не визнає — так само, як і окупацію (і анексію) Кувейту Іраком. Але раз так, тоді або аґресія завжди і всюди є однаково аморальною і однаково карається, або вона є однаково моральною і однаково некарана. Инашке доведеться визнати істнування «хороших» аґресорів і «поганих».

Причому право визначати, хто є «хороший», а хто — «поганий», прибрали собі, судячи з усього, США. Вони ж виступають і як верховний хранитель морали та наглядач за дотриманням міжнародних законів. А на якій, власне, підставі?

Якою мораллю і якими законами керувалися США, вдершись до Панами і скинувши неугодного їм ґенерала Норьєґу? Раз-два, викинули десант, незручний уряд скинули, зручний посадили. Але, даруйте, і Саддам Хусейн спочатку діяв так само: невгодний уряд Кувейту скинув, угодний посадив! А чим керувалися США, коли вдерлися на Ґренаду після загибелі Моріса Бішопа? Припустимо, в цій країні стався переворот, під час якого загинув голова уряду. Припустимо, США вбачили в цьому якусь загрозу своїм інтересам (хоча й уряд М. Бішопа розглядався як така сама загроза).

Строго кажучи, щось схоже Радянський Союз і зробив через шість років ув Афґаністані. Чи афґанська авантюра, що її тепер засуджують, аморальна та протизаконна лише тому, що Радянський Союз в Афґаністані загруз? А якби не загруз, тоді все було би законно, як на Ґренаді?

І хіба в Угорщині та Чехословаччині — якщо абстрагуватися від подробиць — було не те саме?..

А де було наше високоморальне світове співтовариство (на чолі із СРСР і США), коли геть не наддержава, а «всього лише» Індонезія окупувала Східний Тимор, розтоптавши проголошену народом цієї колишньої портуґальської колонії республіку? Чому світова спільнота, спостерігаючи, як індонезійська авіяція випалює села противників індонезійського панування (озброєних майже виключно легкою стрілецькою зброєю, а іноді й просто луком і стрілами), лише меланхолійно ухвалювала на Раді Безпеки ООН і на Ґенеральній Асамблеї резолюції, що засуджують Індонезію і підтверджують право Тимору на самовизначення? Чому вона не посилала до Тиморських берегів військово-морську армаду? Невже дійсно лише тому, що на Тиморі немає нафти?

До речі, Індонезія так само нахабно, як й Ірак, проіґнорувала всі рішення ООН і в липні 1976 року (у розквіт розрядки!) оголосила Східний Тимор своєю 27-ою провінцією. І що, було оголошено економічні санкції проти Індонезії? Встановлено блокаду? Анітрохи не бувало. Чи тиморці — «люди другого сорту», недолюди — «кольорові»? (І ще один великий дефект — тиморські повстанці були ЛІВИМИ.)

Але ж Індонезія після анексії не заспокоїлась! Прагнучи придушити партизанський рух Революційного фронту за незалежність Тимору, індонезійська влада орґанізувала на острові ШТУЧНИЙ ГОЛОД (за нашими рецептами 1932-33 років). Під час цієї акції ґеноциду на острові померло від голоду 200 ТИСЯЧ ЧОЛОВІК (при загальній чисельності у 650 тисяч). І що ж світова спільнота? Знову розглянула в ООН стан справ на Тиморі та знову погрозило Індонезії пальчиком! Я особисто з цього можу висновити тільки одне: ОРҐАНІЗУВАТИ ҐЕНОЦИД МОЖНА, коли ЦЕ НЕ ПОГРОЖУЄ ПОСТАЧАННЮ НАФТИ.

Світова спільнота МОВЧКИ ВИЗНАЛА анексію Тимору. Аґресор і орґанізатор ґеноциду — Індонезія — жадного покарання не поніс. Часом не тому, що президентом, прем’єр-міністром і верховним головнокомандувачем (точнісінько як в Іраку!) там є «добрий» антикомуніст Сухарто, а не «поганий» арабський соціяліст маршал Хусейн?

…Цю статтю написано, звісно, не на виправдання Саддама Хусейна. Просто за ситуації, коли один (старший), скажімо так, «любитель дівчаток» спочатку читає мораль иншому любителеві (молодшому), а потім і вчиняє щодо останнього «репресивні заходи», хоч не хоч починаєш підозрювати, що не мораль його турбує, а конкуренція…

Пер. з рос. «Вперед»

Джерело: «Век XX и мир» (Москва). — 1991. — № 1.

0 Responses to “«Великий демократичний джихад»?”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Квітень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: