Розум і історична практика

Міхайло Марковіч

І

Є щонайменше три ріжних причини, що через них більшість сучасних філософів або проголошують себе некомпетентними і безсилими в тому, щоби помітно вплинути на хід подій у своїх суспільствах, або — катеґоричніше — проголошують, що творення майбутнього ніяк не стосується філософії.

Перша причина полягає у тому, що філософія у принципі не має нічого спільного з реальною історією. Її завдання, згідно з аналітичною філософію, полягає у проясненні головних понять і розв’язуванні плутанини, спричиненої неправильним користуванням мовою. Инша школа — феноменолоґічна — вважає, що функція філософії — строгий опис позачасових сутностей. Навіть багато марксистів, проявляючи щиру зацікавленість у створенні нового суспільства майбутнього, залишають це завдання політикам, а тимчасом затишно займаються вивченням головних законів світу і затівають війни з конкуруючими ідеолоґіями.

Друга причина цього небажання висловлюватися щодо майбутнього — методолоґічна. Направду деякі клясичні філософи вважали питання досконалого, розумного, справедливого суспільства по-справжньому філософським питанням. Проте утопічні погляди, що постали у результаті таких роздумів, не можуть задовольнити критерію перевірки, прийнятому в сучасній філософії. Як нелоґічні твердження, яким бракує достатніх емпіричних доказів, їх не можна ані перевірити, ані фальсифікувати. Як щось, що ще не є даним, ці погляди не можуть стати предметом розгляду феноменолоґії. Як вільне дослідження ідеальних можливостей, їх не можна вивести з істнуючих «законів науки».