Імперіялістична експансія Росії

Тоні Кліфф

Від редакції (ґазети «Вперед», Мюнхен): Нижчеподана стаття англійського революційного соціяліста Т. Кліффа є переклад 9-го розділу його книжки «Природа сталінської Росії» (T.Cliff, “The Nature of Stalinist Russia”, London, 1948). – В ч. 3 (12) «Вперед» за минулий рік ми передруковували інший розділ з цієї ж праці Т. Кліффа. п. н. «Клясова боротьба в СССР». Праця Т.Кліффа є важлива й характерна тим, що подає чисто економічну аналізу сталінського російського імперіялізму, зокрема його економічні причини, Т. Кліфф є також головним співробітником англійського журналу «Сошелист Рев’ю», який передруковував вже кілька статтей з «Впереду».

***

Імперії існували ще перед монополістичним ступенем розвитку капіталізму і навіть перед самим капіталізмом. Перська імперія постала майже безпорівняльннм темпом між 555 та 525 р.р. до нашої ери і охопила простір в восьмеро більший за Німеччину. Згодом постала імперія грецька, потім римська. Занепад февдалізму і зріст торговельного капіталу бачив постання великих еспанської, португальської й нідерландської імперій. Зі зростом індустріальної революції, Англія, за дві генерації — від початку Семилітньої війни (1756 р.) до кінця Наполеонівських воєн (1814 р.). розбудувала свою імперію завоюванням Канади, Індії, Південної Африки й Австралії.

Проте імперіялізм в кожному періоді є відмінний в своїх причинах і наслідках і тому вживання одного слова — імперіялізм для окреслення відмінних явищ схильне внести більше плутанини, ніж ясности. Ленін вживав цей термін для окреслення найвищого ступеня капіталізму, коли він є в стані занепаду, а пролетарська революція є на порядку денному. Але імперії навіть цього одного періоду мають дуже різноманітний характер. Зінов’єв казав в своїй статті «Що таке імперіялізм»: «Роблячи це (визначуючи, що властиво є сучасним імперіялізмом, — Т. К.), ми повинні не забувати, що є різні типи імперіялізмів. Британський імперіялізм різниться від німецького, і т. д. Є європейський імперіялізм, азійський імперіялізм, і американський: є білий імперіялізм і жовтий. Японський імперіялізм не скидається на його французький тип. Російський імперіялізм є типу вийняткового, бо він є відсталий, його навіть більше не можна називати азійським».

Якщо, як вияснює Ленін, притаманною рисою імперіялізму є пошуки за просторами для експорту капіталу, пошуки за ринками збуту, то видасться помилковим називати царську Росію імперіялістичною. Проте всі марксисти, включно з Леніном і Троцьким, називали Росію імперіялістичною. І вони мали рацію, бо в контексті світової економіки та в відносинах між царською Росією і високорозвинутими країнами, шо й є критерієм для її визначення, царська Росія таки була імперіялістичною в ленінському сенсі.

Ленінове визначення імперіялізму дає таких п’ять суттєвих рис: (1) Концентрація виробництва й капіталу доведена до такого ступеня, який творить монополії, що в свою чергу відіграють вирішальну ролю в економічному житті; (2) Злиття фінансового капіталу з промисловим і створення на базі фінансового капіталу фінансової олігархії; (3) Експорт капіталу, що став скрайньо важливим, на відміну від експорту товару; (4) Створення міжнародних капіталістичних монополій, що розділяють світ поміж собою; (5) Територіальний розподіл цілого світу поміж найбільш капіталістичними потугами є завершений.

З першої точки видно, що державний капіталізм, очевидно, є різновидністю капіталізму, так як він складається з однієї загальної державної монополії. Що торкається другої точки, то злитття фінансового і промислового капіталу досягає найвищого ступеня, коли держава сама є одночасно промисловим і банковим капіталістом. Щодо четвертої точки, то зріст конкуренції поміж імперіялістичними потугами змушує державу, особливо яскраво це було в Німеччині й Японії, прориватися через міжнародні капіталістичні монополії. Лишається ясним, що економічна інвазія міжнародної капіталістичної монополії є майже виключена в державно-капіталістичній економіці. /14/ (Певні чужоземні концесії, безперечно, не є виключні.) Третя й п’ята точки — відношення російського державного капіталізму до експорту капіталу і до територіального розподілу світу — потребують дальшого вияснення.

Приклад японського імперіялізму.

Зі всіх країн світу, за винятком сталінської Росії, які досягли найвищої концентрації капіталу, була Японія. Було встановлено, що «Великих Чотири «зайбатцу» (родинні монопольні організації) контролювали 60% капіталовкладів всіх японських акційних товариств і що один лише Мітцуї посідав біля 25% цілости. Шість найбільших «зайбатцу» тримали разом в 1938 р. 57% всіх фондів, вкладених в банки, трести й страхувальні кампанії. (Відповідне число за 1929 р. було 45%). Це, до речі, є показником того, що теоретично зовсім не є виключеним, хоч на практиці й немає підстав для можливості, щоб весь національний капітал був зконцентрований в руках одного приватного тресту.

В той же самий час, коли концентрація капіталу в Японії є багато більшою, ніж в будь-якій іншій капіталістичній країні, за винятком сталінської Росії, продукційні сили в Японії лишаються далеко позаду, порівняно з країнами Заходу. Ця комбінація високо-зконцентрованого капіталу й великої відсталості країни в цілому пояснює специфічний характер японського імперіялізму, відрізняючи його з-поміж інших імперіялізмів і роблячи його дуже подібним в багатьох відношеннях до імперіялізму сталінського. Тому нарис специфічних сторін японського імперіялізму допомагає нам вияснити певні аспекти імперіялізму сталінського.

Промислове виробництво Японії дуже швидко розвивалося в роках 1913—1928. Темпи цього розвитку було майже втроє більшим, як Великобританії в роках 1880—1913, тобто, кожного року продукувалося пересічно на 6% більше, ніж попереднього. А між роками 1927 та 1938 продукція Японії зросла майже на 100%. З 1920 до 1936 року видобуток чавуну зріс в 4 рази, сталі — в 8 разів, потужність електростанцій в кіловатах — а 5,5 рази. Головний зріст індустріального виробництва відбувся в ділянці засобів виробництва. Продукція засобів виробництва зросла приблизно втроє, в той час, як продукція засобів споживання лишилася незмінною.

В цій ситуації швидкого зросту промислового виробництва в Японії, який (зріст) був наслідком її загальної відсталості з одної сторони, і високої концентрації капіталу — з другої, «надмірний» капітал не виникав, а ступінь зисків лишався високим. Дуже низька зарплатня була іншим важливим фактором, що уможливлював цей високий ступінь зисків. В світлі цих фактів було б невірно казати, що японський імперіялізм шукав місця для капіталовкладів з причини «надмірности» капіталу й низького ступеня зисків в самій Японії. Те, що Японія сама не терпіла від «надмірности» капіталу, а радше навпаки — терпіла його недостачу, є лише інша, сторона медалі її відсталости. Одначе, це явище спричинює дуже цікавий діалектичний розвиток: відсталість Японії примушувала її до експорту на скрайньо велику скалю й до загарбання величезної імперії.

Після завоювання Манчжурії, Японія запровадила туди величезний експорт капіталу. Манчжурськнй п’ятирічний плян плянував капіталовклад в 2,8 мільярдів єн. Пізніше він був підвищений до 4,8 млрд. єн, а потім, в вересні 1938 р., — до 6,0 млрд. єн. Це число було неможливим до виконання в зв’язку з недостачею устаткування в Японії і обмеженості робочої сили загально й кваліфікованої зокрема. Капіталовкладами насправді досягнули тільки близько 3, млрд. єн. Але навіть це виявляло дуже великий зріст продукції в Манчжурії. Сталева індустрія, заснована в 1935 р., за кілька років продукувала більше як мільйон тон сталі річно. Були засновані машино-будівельні заводи, які постачали більшість устаткування для манчжурської індустрії. В 1939 р. була основана автобудівельна індустрія. яка планувала затруднити сто тисяч робітників. Також був побудований великий авіозавод. Розпочалося будівництво кораблів розміром до 5.000 тон. Залізнича сітка Манчжурії зросла з 5.570 км до 15.000 км в 1932 р., а в 1943 р. становила вже більше, ніж ціла залізнича сітка Китаю.

В світлі цього розквиту стас ясним, чому один письменник (А. Роджерс) міг сказати: «Манчжурія мусіла бути розвинена як розширення матірної землі».

Мотиви для експанзії сталінської бюрократії.

Як привілеї буржуазії є зумовлені постійним зростом накопичення (акумуляції) капіталів, так і привілеї російської бюрократії є зумовлені цим самим явищем. Але відмінно від буржуазії Заходу, російський державний капіталізм не терпить ні від «надміру» капіталу, ні від обмежень можливостей накопичення капіталу в середині своєї країни (що в традиційних капіталістичних країнах існує в наслідок антагоністичного способу розподілу продукції), ні від зросту зарплатні, котрий би загрожував ступеню зисків.

Під цим оглядом російський імперіялізм є більш подібний до японського імперіялізму перед його поразкою в другій світовій вині, ніж до західніх імперіялістичних країн. Проте, мається одна дуже важлива різниця: хоч і майже всі засоби виробництва в Росії належать державі, промисловий розвиток її колоніальних теренів, тобто — просторів народів поневолених російською бюрократією, є цілковито частиною загального промислового розвитку самої Росії. Японська держава вбачала в Манчжурії «розширення матірної країни», сталінська держава дивиться на Україну, Кавказ, Румунію, Болгарію, і т. д. так само. Але з огляду на її монополістичне становище, розвиток нею цих теренів є і буде більш продуктивний і інтенсивний, ніж японського імперіялізму в Манчжурії. Так як японський імперіялізм дивився на розвиток Манчжурії, як на необхідний крок для подолання віддалі між ним і наступаючими силами Заходу, так само сталінська бюрократія провадить імперіялістичну політику з тієї самої причини.

Те ж саме споріднене тло не тільки примушує Росію розбудовувати індустрію в країнах поневолених народів, але, як друга сторона медалі, — грабувати капітали де тільки можна. Японський імперіялізм провадив на широку скалю грабунок Китаю. Що торкається німців, то на загарбаних теренах німецькі фірми перебирали майно місцевих підприємств за правом переможця, а не через господарчу операцію».

Сталінська Росія грабувала всі країни Східньої Европи і Манчжурію. Вона робила це не тільки через вивіз заводів до Росії, але також, як і нацистька Німеччина, складала товарообрмінні договори зі своїм васалами і це були для тих васалів руїнницькі договори.

Зконцентрований монопольний капіталізм Німеччини й Японії та державний капіталізм Росії саме розкривають іншу характерну рису періоду примітивної акумуляції капіталу: що торгівля й грабунок були нерозрізнимі. Якщо Альфред Маршалл зміг в свій час казати, що «срібло й цукор рідко коли діставалися до Европи не сплямлені кров’ю», то сьогодні награбована власність є набагато кривавіша і це грабуються не цукор і срібло, а засоби виробництва.

Ще одним додатковим мотивом імперіялістичної експансії Росії є «брак певних сирівців. Середньо-Азійська нафта, особливо північно- іранська, грає велику ролю в плянах сталінської бюрократії. Це є в першу чергу наслідком запізненості переведення планів видобутку нафти в Росії.

Іншим фактором, що мотивує російську експанзію, є потреба в робочій силі. В високорозвинутих країнах експорт капіталу є реакцією на зріст зарплатні, яка врізується в ступінь зиску капіталіста. Тому експорт спрямовуєтьса в терени, де робоча сила є дешева і тим самим підвищує кількість праці експлуатованої такою ж кількістю капіталу. Той же самий вислід був досягнутий іншим шляхом, коли нацистська Німеччина ввезла до себе мільйони робітників із завойованих країн, особливо зі Сходу.

Дешевшої робочої сили, ніж російського робітника, особливо в концтаборах, ми не знаходимо в Европі, так що захоплення нових теренів Росією не може бути мотивовано потребою знаходження дешевшої робочої сили. Але це не означає, щз не може бути потреби в знаходжені додаткової кількости рабочої сили. І хоч кількість капіталу відносно населення в Росії є ще дуже мала, вона (Росія) ще терпить від недостачі робочої сили.

Це пояснюється надаремною витратою робочої сили, спричиненою браком капіталу, так що плече в плече з браком капіталу виступає брак робочої сили, а звідси й рабська праця, і низька продуктивність в сільському господарстві. Кожен фактор, що перешкоджає продуктивності праці, включаючи й саму бюрократію, підносить марнотрачення робочої сили. Це пояснює чому, не зважаючи на величезне населення Росії, уряд знаходить потрібним приймати спеціальні заходи для його (населення) зросту, як заборону абортів, високе оподаткування самотніх, нагороди для багатодітних родин. Цей процес проходить в зачарованому колі: брак капіталу спричинює маркотрачення робочої сили, яке спричинює брак робочої сили, в брак робочої сили в свою чергу утруднює накопичення (акумуляцію) достатньої кількости капіталу, й т. д. Прилучення до Росії нових 100 мільйонів людності з країн Східньої Европи є тому важливим мотивом для експанзії російського імперіялізму. Це явище є ніби паралельним до експорту капіталу в країнах високорозвинутого капіталізму.

Одним з дальших мотивів експанзії сталінської Росії є потреба здобуття стратегічних позицій в світі.

Факти, згадувані досі не є специфікою тільки сталінської Росії. Але один фактор, про який ми маємо повну інформацію, є таки специфічний. Це є стримування й гальмування росту продуктивности праці в економіці Росії.

Відповідно до наших попередніх розрахунків в цій книзі, продуктивність праці між 1928 і 1937 р. р. (зріст якої офіційні російські статистики подають як на 172%) в дійсності зросла ймовірно лише на 96.6% Але хоч яке число ми не прийняли б, зріст в ці роки є дуже швидкий. /15/

І всеж ще в 1937 р. продуктивність праці в російській промисловості становила лише 30-40% продуктивности американської, хоч механізація совєтських заводів є останнє слово техніки і, частинно, їхнє устаткування, запроваджене недавно, перевищує навіть американське. Теоретично не є виключеним, що продуктинність праці зростає набагато швидше, ніж раніше, якщо заведено нове устаткування. Бо, бачучи, що бюрократія не є під робітничим контролем, як це мусіло б бути в робітничій державі, і, з другого боку — що дохід кожного бюрократа не є прямо зв’язаний з якістю його адміністрації, — може бути навмисне введений неправильний обрахунок ступеню продуктивности і на базу плянування, і на обрахунок на іншому ступені, і т. д.в акмулятивному процесі. Бюрократичний державній капіталізм може й не досягти тієї ж самої продуктивности праці, що монопольний капіталізм, не говорячи вже про робітничу державу). Не зважаючи на швидкий загальний зріст продуктивности праці в Росії, ми с свідками, що кожного року динаміка його зменшується. Лише за кільки років ми будемо знати без сумніву чи бюрократія стає фактором, котрий, якщо й не перешкоджає абсолютно зростові продукції й продуктивності праці, то стає фактором, що уповільнює й гальмує ступінь цього зросту. Якщо це є факт, то тоді він творить собою ще один додатковий мотив для імперіялістичноі експанзіі Росії, котрий в свою чергу є специфічним для державного капіталізму, рушійною силою якого є бюрократія.

Грабунок окупованих країн, використання їхніх робітничих резервів для підвищення додаткової вартості й капіталу, що знаходиться під контролем російської бюрократії, витворення індустріяльного пролетаріату в поневолених націях, — все це творить вулкан соціяльнлх і національних антагонізмів. Конфлікт соціяльних і національних антагонізмів місцевого пролетаріяту з російською бюрократією мусить розвинутися в перспективі в могутній рух національного й соціяльного визволення.

Переклад Л.М. /16/

Джерело: «Вперед», Мюнхен. — ч. 7-8 (19-20), 1951. — Стор. 14-16.