Жовтень у Київі (cпогади)

І. Чайко

Прибувши з Петрограду в червні місяці 1917 р. до Київа, ознайомившись з політичними й професійними організаціями, я зустрів багато старих товаришів-профробітників підпілля ще з 1905 року. З їхньою допомогою я влаштувався працювати на завод у Союзі Міст (Прозорівська, № 7). У цім заводі робітників було близько 600 чол. Настрій у них був більшовицький, але не було правильного керівництва, не було осередку. Мені пощастило тут швидко розпочати роботу, щоб утворити осередок. Головою був тов. Тулупов, я секретарем і Боженко членом. До липня м-ця нам пощастило остаточно вибити в заводі вплив меншовиків. Робітники, за проводом осередку, зробили собі прапор для заводу з гаслом «Хай живе ІІІ-й Комуністичний Інтернаціонал». До 18 липня ми готувалися цілком. Але в инших заводах, де переважали меншовики, нас називали «зрадниками батьківщини». Наприклад, у заводі набоїв на Деміївці робітник у технічному кашкеті кидався битися зо мною, і нам не давали зробити мітингу. Тоді й Рада Робітничих Депутатів була меншовицька, нас була меншість у ній. Більшість робітників по заводах, як от Гретера, була теж меншовицька, водні організації були зовсім чорносотенні, до них приєднувалися водогін, електрична станція й млини.

18-го липня наш завод не працював, вийшли на демонстрацію по-святочному, під прапором ІІІ-го Інтернаціоналу. Зібралися коло університету, о годині 12-й підійшли до нас дрібними групами ще й ще. Ми рушили Фундукліївською вулицею на Хрещатик. Городяни дивилися на нас, спинившись на пішоходах, як на звірів. Де-які чоловіки й жінки лаяли нас, плювали на нас, погрожували киями. Жінки на розі Хрещатика й Фундукліївської кричали, що видиратимуть нам очі, як провокаторам-більшовикам.

– Обдурили робітників. Вивели їх на вулицю проти Тимчасового Уряду й просять влади собачих депутатів, – так гукали нам.

На обличчях у робітників був помітний якийсь острах від цього нечуваного крику. З нами йшов Г. П’ятаков, він просив іти щільнішими лавами, щоб відкидати усіх, хто кидався на нас. Ми так і зробили. /99/

Коли ми підійшли до Думи, коло ресторану Семадені з обох боків сила людей, сама буржуазія, зняли галас, свист, так що наших пісень не було чути. Почали кидатися з кулаками на наші лави. Ми наготувалися, почуваючи, що тут щось станеться. Раптом офіцер вихопив шаблю й кинувся до нашого прапору з написом «Хай живе ІІІ-й Комуністичний Інтернаціонал». Мої товариші не розгубилися, а просто, ніби чекали його, кинулися на нього ззаду, як леви, видерли шаблю, поламали на коліні й відкинули геть, офіцера-ж так пом’яли, що жити йому було мало надії. Були чутки, що він і помер. Ми пройшли на Печерське, там уже нас ніхто не зачіпав і ми провели там мітинг цілком.
Відтоді робітники стали більше симпатизувати більшовикам. Відбулися перевибори до Міськради. На цих перевиборах більшовики перемогли. Почалася підготовча робота робітничих організацій, точилася політична боротьба, щоб здобути більше голосів до Думи, установчих зборів.

Пригадую жертви полуботьківців, яким я не надав тоді значення. Спершу я думав собі, раз попи ховають, там нема політики. Також добре пригадую, як судили Дзевалтовського. Коли його звільнили з суду (виправдали), ми несли його на руках до Ради Робітничих Депутатів. Десятки тисяч робітників стояли коло приміщення суду й чекали постанови. – Коли засудять – заберемо силою, – розмовляли в масі.
Жовтень місяць був тяжкий, почали організовуватися робітничі загони для охорони Ради Робітничих Депутатів. Мені доручили цю справу в свойому заводі, де набралося бойовиків чоловік з 200.

Наприкінці жовтня розгромлено Раду Робітничих Депутатів, у приміщенні її заарештовано голову Ради Л. П’ятакова й инших. Подерли всі папери, побили меблі (дім був – царський палац у Липках). Дев’ятку всю заарештували. Арсенал виступив на оборону Ради Робітничих Депутатів. На допомогу прибув 3-й авіяційний полк. Стався бій з штабом юнкерів, тоді звільнили заарештовану фракцію більшовиків. Юнкері, побачивши, що їхня справа кепська, договорилися не битися, здали зброю й почали виїздити на Дон, бо в Київі утворилося три влади: Тимчасовий Уряд, Центральна Рада й Рада Робітничих Депутатів.

Центральна Рада була тоді невтральною. Коли-ж юнкері виїхали, почалася боротьба з Центральною Радою. У цей час київські робітничі організації озброювалися цілком. Але Центральна Рада почала утворювати полки Богдана Хмельницького, січовиків, полуботьківців, курені смерти. До січня місяця курінь смерти забив П’ятакова Л., розгромлено наш заводський комітет, забрано в нас більше як 300 гвинтовок і два кулемети. Хтось виказав більшовиків. У заводі переслідують, я не міг показатися в заводі й ховався в Київі. У січні місяці Арсенал не дав /100/ вугілля на панцерники Центральної Ради для боротьби з більшовиками в Конотопі. Потім Центральна Рада вночі хотіла забрати гроші, привезені з Москви, на виплату робітникам утримання. Але з цим їй не пощастило.

Почалося повстання. Місто було поділене на п’ять районів. Була виділена п’ятірка в арсеналі: А. Іванов, Горовіц, Затонський, забув прізвища инших товаришів. Наш завод був допомічний, щоб тримати звязок через Собачу тропу. Але зброї в нас не було. Я, Боженко, Тулупов та инші товариші спішно звечера почали збиратися до заводу. До 12 год. ночи зібралося 50 душ. Я – керівник. Думаємо, як добути рушниці. Пішли вдвох з Боженком туди, де на постах і заставах стоїть по два салдати. Я й Боженко підійшли до салдатів прикурити. Вони курили, дали нам прикурити, а рушниці в цей час тримали під рукою. Прикурюючи, я швидким рухом рук за рушницю, і вона опинилась у мене. А Боженко в другого салдата схопив за багнет і гукнув: – Товариші, ні з місця, з нагана в лоб пальну! – Вони перелякалися й без ніякого опору віддали нам рушниці. Ми їм сказали, що ми члени Міськради, показали квитки й забрали салдатів до заводу. Виявилося, що вони фронтовики, воювати з своїми не бажають. Вони нам дали пароль, перепустки, посвідки і розповіли, де стоять військові частини. Ми зняли з них шинелі й кашкети, і пішли зміняти пости через кожну годину. До 12 год. ми роззброїли 80 постів – 80 рушниць і 150 патронів. Салдати, яких ми захопили, полягали спати. Приміщення було велике й вийшло, ніби там містився бойовий штаб. Робітники були дуже задоволені, що ми непомітно озброїлися.

Довідавшись, що на пошті на Хрещатику вартує курінь смерти, з одним кулеметом, ми наважилися, зробили розвідку й 35 чол., озброєних бомбами, пройшли до пошти, атакуємо, вдираємося в приміщення з вигуками: «Руки вгору». А вони перелякалися, піднесли руки догори. Ми їх вивели, кулемети забрали, а їх теж привели до заводу й замкнули окремо від салдатів. Це були самі юнкері. Наших робітників узяла охота, пішли ще. Подорозі затримали автомобіля й привели в завод. Виявилося, помічник Ковенка, підполковник. Катушки ниток у кешенях. Ми його окремо зачинили. – «Ціла перемога», – казали робітники. Уранці дістали продуктів, салдатів напоїли чаєм. Вони просили пустити їх, що вони підуть додому й присягли, що вони проти робітників не будуть іти. Вони просили дати їм щось замість шинелів. У нас був склад речевої частини, ми видали салдатам бушлати і своєю постановою пустили їх. Юнкерів і підполковника не пустили.

Почався бій в Арсеналі. Ми пішли на допомогу, але нас не пропускав курінь смерти. Почався бій на Басарабці, між робітниками й юнкерами. /101/ Наші втратили 8 забитих, 2 поранених і відступили до заводу. Нам не дали допомоги й головне, стріляли по нас з вікон, через що не можна було втриматися. На третій день Центральна Рада проти нашого заводу виставила 3 гармати й о 8 год. вранці почала стріляти по заводові, розбила контору. Будинок зайнявся. Ми не витримали, покинули завод, хто куди. Але Арсенал ще тримався і я пробився туди. Він уже стояв без вікон. В Арсеналі всі озброєні, точиться бій, багато забитих, які правили за частину барикад, а з-за них Арсенал ще відстрілювався. Видно, що справа кепська, сил нема. Сашу Горовіца поранено в ліву руку; з кепсько перев’язаної рани точиться кров. Нема бинта, нічим промити, усе побито кулями, нема ніде живого місця. Тільки чути хриплі накази:

– Бий з гармат, сміливіше, товариші. – Он показався панцерник, не пустити його до воріт.

– Гармати б’ють, не націлюючись, кепсько виходить, – відповідає артилерист.

А. Іванов посилає мене дати допомогу з Подолу. Я пробився до Дніпра, коло східців Водогону. Але більш ніде не було вільного виходу, усе заступив ворог. Подол вибивали юнкері, курінь смерти. Звідти допомоги нічого було чекати, і мені ледве пощастило переправитися через Дніпро, вже не битися, а сховатися кудись від розправи, бо від Водогону понад берегом їхало 50 козаків. Вони помітили мене на дніпровій кризі, кілька раз по-мені стріляли. Побачивши, що справа кепська, я ліг на лід, поки вони проїдуть. У цей час сходив Горовіц східцями. Внизу коло Вогодону його ці козаки й забили.

Арсенал здався. Усі в підпіллі. Хто де. Але чути йде Муравйов на допомогу Арсеналові й київським робітникам. Мені пощастило звязатися з муравйовськими частинами на Слобідці. Приходжу до штабу. Дивлюся, товариші петроградські з одного заводу Російсько-Балтицького. Від радости, ми цілувалися як діти й плакали самі не знали чого. Я все розповів, як ми билися. Звечера почали наступати на мости. До 10-ї год. вечера мости здобули. Не можу описати всього геройства й відваги. Творили чудо, йшли по п’ятах петлюрівців. Тут був Полупанов із своїм панцерником. Він нічого не боявся. І ми знову прийшли в Київ.

Київ був зруйнований. Завод наш перестав існувати, був розвалений і спалений. Мені дали роботу в ЦБ спілок. Я був членом конфліктного відділу, працював з тов. Горбачевим, поки прийшли німці. Ми відступили з Червоною гвардією до Ромодану. У бою там загинув Зарніцин; Григор Лівер у Бахмачі; забув, де загинув Чудновський. /102/

Джерело: Життя й революція (Київ). – 1928. – №11. – С. 99-102.

0 Responses to “Жовтень у Київі (cпогади)”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра   Гру »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: