Про донецьку поезію й завдання, поставлені нарадою комсомольських письменників Донбасу

А.Гопко

За останній час значно зросла поезія донецьких поетів. Помічається зростання ідейне й художнє і воно як у дзеркалі відбивається на сторінках журналу «Літ. Донбас». Маємо, наприклад, у поетичному доробкові такі значні поетичні твори, як «Шахтеры» П.Беспощадного, «Западные ночи» А.Фарбера, маємо поширення тематики, збагачення художніх засобів, — це все яскраво говорять про значне піднесення донбасівської поезії.

Коли проглянути комплекти журналу «Забой» за минулі роки і порівняти вміщувану в ньому поезію з поезією «Літ. Донбасу», не можна не відзначити позитивних змін. Пройдений етап був етапом художньої молодості поточний етап — етап впертого неухильного ідейного і формального зростання. Наведемо маленький приклад з творчості одного з молодих поетів «Л.Д.» В.Лагодзинского. Є в Лагодзинського такі характерні для його зросту вірші — «Темпи», (друкований в «Забої») і «За місто» (друкований в «Літ. Донбасі» № 3). Що характерно в цих віршах? В першому — схематизм, барабанщина, в другому вже емоційно-художній показ джерел сили й бадьорості нашої пролетарської молоді. Такі процеси можна простежити у творчості більшості донецьких поетів.

Поет старої шахти П.Беспощадний у сьогоднішній    творчості починає помітно перебудовуватись, беручи вітрила на нову шахту на новий, механізований Донбас. Старі мотиви перейняті сумом, змінюються на життєрадісні бадьорі, повні молодечої сили.

«Наша мудрая молодость
В солнечном звоне,
Как подснежник, буравит
Дорогу весне!»

говорить П.Беспощадний у віршеві «Потушите цветы» («Л.Д.» №6).    У віршеві «На вахте» він бадьоро звертається до молодості:

«О, трезвая молодость бурь и прибоев,
Ты выстоишь вахту.
Ты выдержишь шторм.
Шагай боевая, спеши штурмовая,
Ходками побед в забой — в бой».

В поемі «Шахтеры», з якої маємо покищо уривки, П.Беспощадний уже виступає, як лірик механізованої праці:

«Сколько раз я вруб свой собирал,
Чтоб вновь обстреливать пласты».

Даючи героя механізованого Донбасу і через нього яскраві епізоди більшовицького ставлення до праці, П.Беспощадний узагальнює ці епізоди, насичуючи пафосом соціалістичного будівництва і підноситься до трактування теми в маштабах, багато ширших ніж досі.

Предо мною рудник и завод,
Там, над врубом — токаря в поту,
Роют уголь — горняки в поту,
Чтобы я на угольном посту
Охранял машину на пласту,
Чтоб заводам раздувать огонь,
Паровозам подвозить тепло».

Можна сміливо сказати, що поемою «Шахтеры» П.Беспощадний кладе новий етап своєї творчості. Щоправда, зараз ми маєм лише уривки з поеми й через це не можна виводити певних висновків, бо ще невідомо в якій мірі вдасться перебудуватися поетові, а цей процес досить складний і довгий. Але й зараз необхідно відзначити, що певні позитивні наслідки вже є.

Міцним і впевненим кроком йде Ю.Черкаський. Його останні вірші — «Старики», «Слово» «Ночь» і «Дорожная» говорять за творче зростання, про те, що Ю.Черкаський зростає вдумливо, вивчаючи і перевіряючи кожен свій крок. Але інколи на цьому шляху в нього з’являються зриви, нотки якоїсь незрозумілої скарги.

«Истрепалася майка. В промасленной
майке
Я учился скреплять за деталью деталь
Но себя навсегда
закрепить на отборные гайки
Старый мастер Сушков не учил меня
жаль..,
Станут в тягость бумаги, столы и
пожитки
Молчаливых соседей и кинешься прочь»…

Проте, Черкаський виходить із стежки хитань і, відкидаючи «тусклых мыслей неразменную мелочь», в заводському житті з ентузіазмом /111/ береться «выращивать радостью, болью и потом только начатые стихи». Пісня — найулюбленіша тема Ю.Черкаського. З піснею поет на будівничих фронтах (шукаючи «бойового слова там, де починається гримучий день»). З піснею він в походах, скрізь. Його пісня «больно связана с каждым дыханьем». У вірші «Дорожная» Ю.Черкаський сам про це говорить декілька раз:

«Ты со мною, песня,
верная, любимая».

Теми молодості й старості часто здибуємо в творчості Ю.Черкаського. В дуже емоційно наснаженому вірші «Старики» подається портрет старого робітника, в якого молодість виїв сірчаний дим заводу і лишилась одна втома «в кашлях маятників та людей». Ю.Черкаський протиставляє себе, як представника комсомольського покоління, старому:

«Що похмуріше зацвітає,
Сивини його дивний сніг,
То пружистіше я відчуваю
Плечі, молодість і пісні».
(переклад з російської)

Це протиставлення носить чітко окреслене класове спрямовання:

«За безсилля його і за смуток,
За життя, що як сніг розтає,
Буду зненавистю і люттю,
Я обточувать слово своє».
(Переклад з російської).

Вперто працює над оволодінням поетичної культури О.Фарбер. В останніх творах О.Фарбера переважають філософські мотиви, з напрямком на поглиблене трактування життєвих процесів. За це говорить поема «Западные ночи» на тему про кризу буржуазної культури.

На тлі «асфальтной пустыни» — «республіки биржевиков и темных дельцов» — О.Фарбер яскраво показує еволюцію психології старого буржуазного письменника, або старого філософа садівника, який жив «среди мира, как в пышном саду». Естет «с душою изнеженной и голубой», що жахається «новой грозы» («А если отнимут простой мой уют и право дышать суетою бульварной»?) стоїть перед істиною капіталізму:

И ваших причуд лимонные рощи,
Эстета оранжерейный мир,
Растопчет угрюмый и пьяный извозчик…
И что же тогда вы напишите им?
Вы, метр. Вы, глыба великой культуры,
И вам предпочтут циркового борца,
Когда укротительный кнут диктатуры
Хлестнет, как по крупам, по вашим
сердцам».

Сучасний капіталістичний світ менш всього схожий на «оранжерейний мир». Пышный сад» перетворюється фашизмом на збройний арсенал, руйнуються найцінніші здобутки світової культури. «ІІоследняя сказка! Назад к праотцам! К векам допотопным! К пращурам нашим!» В наслідок цього процесу думки ідеології буржуазного світу приходять до висновку, що

«Ты будешь разрушен, взлелеянный
ложью,
Воспетый чесоточным языком
Построчно оплачиваемого красноречия,
Мир нищих, кокоток, банкирских деляг!»

Не дивно після цього, що світові вчені — Ромен Роллан, Андре Жид, Барбюс і інші подали рішучий голос трудящим Радянського Союзу:

«Я с вами, друзья, несмотря на седины!
…Я вижу рассвет над страной единой,
и в той стороне — только ваша страна!»

Таким чином поема «Западные ночи» подає цілу ідеологію найбільш передового, культурного прошарку капіталістичного суспільства. Не можна сказати, що задум автора щодо показу еволюції психології буржуазних вчених, реалізується художньо цілком позитивно. Справа в тому, що, показавши досить яскраво «Мир нищих, кокоток, банкирских деляг», О.Фарбер обійшов мовчки «Подпольную полночь рабочих предместий», де готується світова пролетарська революція, що насправді є одним з вирішальних об’єктивних чинників у зламі поглядів буржуазної інтелігенції, приєднання її до пролетаріату.

У «Западных ночах» є ще від Маяковського й Пастернака, але в цілому О.Фарбер іде своєрідним шляхом шукань нової форми. Не можна сказати, що на цьому шляху О.Фарбер отримує скрізь і завжди успіхи. Перевантаженість образами, подекуди невдалі метафори — головні недоліки його сьогоднішньої творчості. Так, взявшись показати у віршеві «Робітничий ранок» джерело енергії й наснаги наших героїв в боротьби за вугілля, О.Фарбер нагромадив силу зайвих образів, підійшовши до теми з суто-біологічного боку.

«Щоб дзвоном задихав почин,
Як всажений в спину ніж
На шахту обернеться ніч.
І буде стоять, як дозор,
Мовчанка німих її зорь.
Я знаю, я вивчив давно /112/
Донецьких ночей закон
Їх мову міцну і тугу,
Гудків неприкаяний гук».
(Переклад з російської).

Автор не розкриває «донецьких ночей закон» і чому це ніч «обернеться, як всажений в спину ніж»?

Фарберові слід практично засвоїти одну з найголовніших умов соціалістичного реалізму — простоту. Цього йому не вистачає щоб посісти велике місце в донецькій поезії, Орієнтація та масовість, на мільйонних робітничих читачів, на їхні запрошення, — вимагає великої простоти наших художніх творів. Чому так «доходять» так популярні вірші. П.Безпощадного серед гірняків Донбасу? Одною з головних умов цього й є їхня ясність і простота. У Фарбера в «Западных ночах» і особливо в «Робітничому ранку» цього якраз немає. Простота й яскрава образність, підмінена на ускладнену алегорійність. Далі у О.Фарбера «Кайло летить догори й громом і полум’ям б’є», що утворює невірний, занадто гіперболізований образ.

Глибоке вражіння справляє поетичний доробок К.Герасименка. Вірші «Воєнком», «Балада про товариша», «Матері», «В цейхгаузі» — варто віднести до кращих оборонних творів нашої радянської літератури.

Вірші Герасименка дають повнокровні яскраві малюнки, вони відограють велику мобілізуючу роль. Любов до героїв, віра в остаточну перемогу пролетарської революції це характерні головні риси поетичної творчості К.Герасименка. У вірші «Воєнком» («Л.Д.» № 2), малюючи старого воєнкома, що був на засланні, пройшов фронти громадянської війни, К.Герасименко бадьоро додає від себе:

«Я також стою, як і ти, у саду,
Я вийшов на перше побачення,
А прийде наказ — і я також піду.
Старий воєнкоме! Нечувана честь
Обом нам упала на долю.
Старий воєнкоме! Ми вернемо ще
Гранатою зірвану молодість».

Гарні вірші «Балада про товариша» й «Матері» про загиблих героїв революції. У першому — подаючи лист від товариша який, був забитий «на далекій китайській землі», «з піснею пішовши воювати» — К.Герасименко пов’язує цей епізод з завданням готування оборони. Це саме й у вірші «Матері». Малюючи образ матері, що на польському фронті «від кулі карабіна в соснах полягла», К.Герасименко говорить:

«Але над цими наметами,
Люба, вірь і знай —
Заговорить кулеметами
Ще не раз війна.
І тоді, моя хороша,
Образ давній твій
Винесу я крізь пороші,
Крізь сніги, крізь бій.
А поки в глухих заметах,
Мовчки сплять ліси,
Вчить не дурно кулемета
Твій дорослий син».

Переборюючи окремі стилістичні зриви, К.Герасименко поступово виростає на значного майстра емоційно насиченої радянської балади.

Своєрідним шляхом поетичного розвитку йде В.Краматорський. Від абстрактних віршів про соцбудівництво й поверхових фотографій Краматорський переходить повільно до відображення життя у всіх зв’язках і опосереднюваннях. Виходячи тимчасово за межі власного заводу на міжнародну арену боротьби, Краматорський дає непоганий вірш «Похід голодних», хоча в композиції віршів Краматарськнй ще не цілком звільнився від наслідків минулої творчості, й інколи в його віршах можна помітити ще елементи схематизму, абстрактного, поверхового пафосу, наприклад:

«Завод встає
Не так, щоб стати,
А велетням на заздрість скрізь,
Щоб з кожним днем цехи, верстати
У зрості йшли в соціалізм».

Подібні явища є і в зовсім молодого поета «Літ. Донбасу» Упеніка. У вірші

«Товаришеві» він звертається до свого товариша з такими словами:
«Друже!
Такою снагою
наснажені
ми.
Що нам
нікчемні
Морозяні люті?
З нами енергія,
рішучість з нами, —
Спадщина революцій!»

Але саме джерел цієї енергії автор художньо й не показав, зайшовши на спрощену плакатність.

Цікаву тему піднімає М.Матусовський у віршеві «Архітектор». Цей вірш, здається, єдиний в донбасівській поезії, що ставить питання про нову пролетарську технічну /113/ інтелігенцію, на такій важливій ділянці, як архітектура. Але реалізується цей задум не відповідно до завдання. Естетизація залізобетону — така спрямованість цього твору.

«А плечи
плотны и литы…
И невесомо,
как паренье,
Встает питомцем высоты
Его отважное творенье.
Чтоб шли под солнце этажи,
Расцененные в точной смете,
Чтоб вся его большая жизнь,
Взорвалась
в этом монументе».

Коли естетика соціально підпорядкована, коли вона має підкреслити міць пролетаріату, вона відограє позитивну роль. Але в даному разі, у вірші «Архітектор» маємо естетизацію можливостей і досягнень, не класу, а одиниці в самому вузькому розумінні. Ясно, що таке трактування теми не вірне з точки зору соціалістичного реалізму.

Ми розглянули поетичну продукцію «Літ. Донбасу» в розрізі творчости кожного поета, визначивши стисло позитивне й негативне в кожного з них і в зв’язку з цим ставимо декілька завдань, не розв’язаних у поезії «Літ. Донбасу» за першу половину поточного року.

Перше питання — показ молодого робітника ударника, героя нового соціалістичного Донбасу. З’їзд комсомольських письменників Донбасу, що відбувся в липні місяці ц.р., відзначив, що в нашій донбасівській літературі молодий ударник не висвітлений, що на цій ділянці великий прорив. До оцінки, даної з’їздом, додати нічого. Справді, коди проглянути «Літ. Донбас» за півріччя, вражає надзвичайна мала кількість віршів про «героя нашого часу».

З цього приводу варто спинитися на Олійникові, «Ліричні деталі («Л. Д.» № 2) говорять в цілому за те, що М.Олійник глибокий пролетарський лірик, хоча не завжди вірно розв’язує поставлені перед собою завдання. У вірші «інколи» малюється ударника, який, працюючи по висуванню на журнальній роботі, мріє про шахту.

«Наростає бажання податись на рудню,
Довести братві, що нікого не забув,
До шухляди скидаєш папери марудні,
Чийогось письма віспу рябу».

Тут Олійник невірно показує робітника-ударника, що «гріє руками сиву промерзлу крицю, піт солоний взимку витираючи з лиць» попавши до газети, в нього герой сумує, а не бореться з такою ж упертістю як і на виробництві.

У віршах Олійника чимало зривів. Наприклад, не зрозуміло, що хотів автор сказати в таких рядках:

«Не дивися, що я може журливо
Колись там пройшов і брів жмути
Звів на перенісся. Не слухай припливу,
Що б’є у мені. Чи чуєш ти?».

Гарні вірші П.Беспощадного «Песня о краснопутиловском угольном эшелоне» і «На шахте», особливо останній вірш — «Молодий шахтар-червонофлотець стоїть на вахті й згадує про шахту, залишених товаришів. Мистецько пов’язані море з шахтою:

«И взгорья за берегом, как терриконы
Высокий маяк покалазался копром,
И падают волны, ещё непокорные,
И ветер по волнам идёт напролом
(Так падает уголь в ударном забое
У ног победителей крепких пластов)».

Проте, ці твори також ні в якій мірі не розв’язують проблеми показу ударника, бо це лише ліричні штрихи до ненаписаного портрету.

Другим значним недоліком донбасівської поезії є надзвичайно бідне відображення реконструкції сільського господарства. Організаційно-господарське зміцнення колгоспів, нові форми класової боротьби, нова людина, техніка,-все це взагалі покищо лишається поза донбасівською літературою. На сільську тематику за півріччя маємо даше два вірші — «Пісня тракториста» — Ф.Їдок і «Весна» М.Решетника. В «Пісні тракториста» Ф.Їдок маємо зразок бадьорої колгоспної лірики, хоча свіжого образу, чогось нового в показі тракториста у віршеві немає. Не краще написано і вірш Решетника про колгоспну весну. Замість показу грандіозних здвигів в перебудові села — одна декламація про трактор, куркулів і інш. Чи можуть задовольняти такі вірші читача «Літератуного Донбасу», що на зразках кращої поезії щодня зростає.Читач чекає від поетів не блідих малюнків, а багатих картин справжньої поезії про перебудову донецького села.

Будемо чекати, що ці завдання будуть розв’язані поетами «Літературного Донбасу» в другому півріччі, а це ще на вищий ідейно-художній рівень підносе донецьку поезію. Будемо чекати, що 1933 рік пройде як рік сміливих виростань донецьких поетів. /114/

Джерело: Літературний Донбас. Літературно-художній громадсько-політичний щомісячний журнал (Артемівське). — 1933. — №9(158). — С. 111–114.

Від «Впереду»

«Літературний Донбас» – одне з найповажніших літературних виданнів 1920-х років на Донбасі й в Україні загалом. Друкований у Бахмуті-Артемівському журнал від 1923 по 1932 рік називався «Забой. Ежемесячное литературно-художественное иллюстрированное приложение к газете “Всероссийская кочегарка”». Числа 1 (147) – 9 (158) за 1933 рік вийшли українською, мавши назву «Літературний Донбас». А вже від числа 10/12 за 1933 рік журнал зачали друкувати російською («Литературный Донбасс») в Сталінові, від 1946 се вже був альманах.

Се число ЛД – останнє, що вийшло українською мовою. Крім українських і російських віршів, есеїв, оповіданнів і сеї статті, в якій бачимо специфічні вже вимоги до поезії і поетів, містить вона й статтю Андрія Хвилі (тодішнього заступника наркома освіти УСРР) «Куди ведуть дороги шведських могил?» (ЛД. – 1933. – №9. – С. 104 – 110), що заповідалася на епітафію Миколі Хвильовому. Хвиля поспішився закинути покійному опонентові, що той, не дослухавшись дружніх більшовицьких порад Каґановіча, «не тільки не думав себе рятувати, а сам ішов у багно націоналізму». Отже, дика нагінка на український рух і русифікаційні забіги (зокрема й на Донбасі – нищення того, що вдалося засягти за нетривалу українізацію) справді почалися від пострілу Хвильового. Коли досі вони були епізодичними, тепер стали систематичними. Самий цей постріл интерпретовано як ідеольоґічний чин, але чин антисоціялістичний: «Письменника знову всмоктало націоналістичне багно, і він впав жертвою українського націоналізму, зробивши свій останній постріл проти соціалізму» (скрипниківки вже не знати, про це чит. далі). Хвиля боровся з «націонал-опортуністичними перекрученнями» аж до 1938 р., як його було розстріляно. Приміром, у «Вістях ВУЦВК» від 30 червня 1933-го зазначає: «Нинішнє керівництво Наркомосу за проводом ЦК партії рішуче бореться, щоб очистити український правопис від занесеного туди контрреволюційного націоналістичного мотлоху. За місяць вийде з друку новий правопис. (…) Ворожі елементи відразу реагували на розпочате очищення української мови від контрреволюційного мотлоху. Петлюрівська наволоч сичить про те, що, мовляв, “нищать українську культуру”. Дехто договорюється до того, що “давайте говорити й писати російською мовою, щоб не робити ніяких ухилів”. Таке єднання українських і російських шовіністів не нове» (див. http://oldnewspapers.com.ua/node/339). А тому «по-більшовицькому рішучий» (а ще пильний і непримиренний) «випробований більшовик-ленінець» Постишев, виряджений тоді на Україну, зачав «по-більшовицькому» (знов за рибу гроші!) «виправляти помилки у роботі української партійної організації». «Відповідальні товариші» обійняли відповідальні посади. У грудні застрілився Скрипник. «Виправлення помилок» тривало, творячи неперервну низку каяттів, принижень і кон’юнктурних дій. Року 1934-го в Київі утворено Спілку письменників. Відтепер центр мистецького життя – Київ, власне «Роліт» («Кооператив “Робітник літератури”»), єдино можливий стиль творчости – соціялістичний реалізм.

Не будемо розводитися – не маємо на оці докладно оповідати тут про манівці життєвих шляхів пролетарських письменників. Цікавих, що ся стало з мешканцями харківського «Слова», відсилаю до книги сина Миколи Куліша «Слово про будинок “Слово”» (http://diasporiana.org.ua/memuari/1741-kulish-v-slovo-pro-budinok-slovo/). Цікавить нас инше – разюча подібність поводження де-яких «комуністів» тоді й зараз. Від «украинских левых» чуємо таке, що й на голову не налазить, в «російських товаришів» – бачимо таке, що очі рогом лізуть. І в тих, і в тих «Україна», «український» звучить диким дисонансом. Направду «не нове» це єднання! Десь із тридцятих – і то зараз! – український рух звано «націоналістичним», а «соціалізм» отожнювано з російщиною. Алеж…коли «коммунизм говорит» тільки «по-русски» – се не може бути комунізмом. Се слід добре затямити кожному, хто, чувши себе комуністом, хоче працювати в Україні. «Не можемо не розуміти», куди ми кличемо. А тому в дальших публікаціях неодмінно вияснимо і потребу рухатися, і самий напрямок руху, і те, що вможливить цей рух.

Advertisements

0 Responses to “Про донецьку поезію й завдання, поставлені нарадою комсомольських письменників Донбасу”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Листопад 2014
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов   Гру »
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: