Донбас та Галичина: регіональні авто- та гетеростереотипи і соборність України

Ілля Кононов

За останні два роки [2005–2006. – «Вперед»] проблема стосунків Сходу та Заходу України набула серед науковців значно більшої популярності, ніж за попередні 13 років незалежного існування нашої країни. Це стало результатом гострої політичної кризи кінця 2004 р., яка поставила Україну на межу розколу. Думаю є підстави вважати, що ця криза виконала мобілізуючу роль, примушуючи і науковців, і політиків, і простих громадян по всій країні рефлектувати над проблемою міжрегіональних стосунків. Результатами цієї суспільної рефлексії стали і чітке визначення контурів суспільних проектів, які продукуються Донбасом та Галичиною, і осмислене прагнення значних мас населення до подолання міжрегіональних суперечностей. Разом з тим, в суспільному дискурсі чітко окреслилися і непримиренні позиції, які базою для будь-якого компромісу стати не можуть. Так, суттєвим компонентом у відносинах між Заходом та Сходом України є проблема російської мови та російської культури в Україні. Досягнення порозуміння у цьому питанні заважають стереотипи, які навмисне культивуються певним колом столичної/транснаціональної інтелігенції. Наприклад, О.Пахльовська виходить з цілком прийнятного для суспільного діалогу постулату, що «..єдність України можлива лише за умови європейського шляху держави». Але з нього вона робить наступний висновок: «…В основі російської культурної ментальності лежить неповага до людини. В цьому її глибока не європейськість» [1]. Дзеркальна позиція була представлена провокативними висловлюваннями секретаря Донецької міської ради М.Левченка, який заявив, що українська мова в майбутньому стане суто мовою фольклору. Вони пройшли майже непоміченими населенням Сходу України, але викликали бурю протестів на Заході України [2].

Екстремістські позиції, як це можна помітити, базуються на історіософських візіях українських реалій. Цікавим є те, що часто в основі протилежно зорієнтованих ідеологічних позицій лежать одні й ті ж історіософські конструкції. Наприклад після подій 2004 р. певного поширення набув конструкт боротьби лісу та степу. Для кримського політолога А.Мальгіна уособленням Степу як принципу є Новоросію. Він пише: «”Степ” ніби бере реванш у „лісу” – переможця, перетворюючись на підґрунтя нового протистояння культури аграрного й індустріального типів» [3, с. 212]. Новоросію автор розглядає надто розширено, включаючи до її складу не тільки Крим, Приазов’я та Причорномор’я, але і Донбас та Придніпров’я. Він вважає, що це та українська земля, яка має посісти провідне місце у слов’янській цивілізації [3, с. 215]. Мені вже доводилося писати про штучність цієї конструкції [4, с. 213]. Досвід дискусій після 2004 р. ще раз продемонстрував, що екологічний принцип районування України може використовуватися з різними валентностями в залежності від політичних уподобань авторів. Наприклад, географ Ю.Кисельов відмінність між лісом та степом наділяє зовсім іншими конотаціями: степ для нього є носієм агресивної кочової ментальності, а ліс та лісостеп – осілої хліборобської миролюбності. Його висновки такі ж бездоказові: «Ментальність більшості населення поліетнічного Придінців’я можна порівняти зі способом мислення кочовиків, які не мали геопростору, що був би їм Батьківщиною» [5, с.67]. Показово, що історіософські конструкції у цьому випадку є засобами створення ідеологічних конструкцій, що базуються на мові конфліктів. Навіть опис простору країни дається за допомогою різних топонімів. У одному випадку Новоросія розширюється до індустріального та урбанізованого південно-східного півмісяця України. У іншому випадку елімінується назва Донбасу, яка заміщується невиразним і нічому не відповідним Придінців’ям.

Не заперечуючи небезпеки подібних екстремістських ідейних платформ, все ж хочу зазначити, що їх вплив на українське суспільство зараз є незначним. Про це свідчить навіть те, що партійні мобілізації під час Квітневої кризи 2007 р. не знайшли широкого відгуку знизу, як це було у 2004 р. Міжрегіональні суперечності за цей час не зникли, але громадяни почали їх відрізняти від внутрішніх суперечностей політичної еліти.

Серед української громадськості зараз домінують настрої, зорієнтовані на пошук згоди між Сходом та Заходом країни. Але ці пошуки виявляються досить суперечливими. Наведу деякі приклади. В.Г.Городяненко пише: «Щоб вийти з ситуації, що склалася, найбільш оптимальним шляхом, з точки зору національної консолідації, необхідні два імпульси інтегруючого спрямування: перший – це консолідація політичних еліт різних політико-ідеологічних позицій; другий – спільний рух по створенню умов для взаємопроникнення історико-культурних, духовних цінностей південного сходу та заходу. Поступки та компроміси при взаємній повазі громадян України можуть в історичній перспективі сприяти виробленню загальнонаціональних об’єднавчих цінностей за однієї обов’язкової умови – відмова від формування єдиної нації на базі українського етнонаціоналізму в будь-якому прояві» [6, с. 20]. Але дещо раніше цей автор про зустріч «духовних цінностей» Заходу і Сходу писав зовсім інакше. Наприклад, він цілком слушно висловлювався проти антиросійських трактувань суперечливих сторінок історії українсько-російських стосунків. Але конкретизував це положення наступним чином: «Мова йде про необґрунтовану історичними фактами героїзацію ОУН-УПА, спробах створення в суспільній свідомості національних символів, героїв з діячів українського етнонаціоналізму екстремістського штибу (С.Бандера, Я.Стецько, Є.Коновалець, С.Петлюра та ін.)» [6, с. 16]. Поки що утримаюся від коментарів, хоча ряд, що починається С.Бандерою і закінчується С.Петлюрою, для мене є дещо дивним. Процитую наступний висновок автора, який характеризує релігійну ситуацію в країні. «…Активізувалося будівництво уніатських храмів, що говорить про навмисну експансію Заходу. Про динаміку розвитку Української Греко-католицької церкви свідчить наступний факт: якщо на початок 1992 р. вона була представлена лише у 13 областях та Києві, то сьогодні її общини діють практично у всіх регіонах України» [6, с. 17].

Для В.Г.Городяненка ці два приклади є негативними і такими, що свідчать про накидання Заходом своїх цінностей населенням Сходу. Але ж не все так однозначно. Львівські дослідники, скажімо, зафіксували, що у молодих львів’ян як досить опукла почала фіксуватися така особистісна ідентичність як «православний» (1994 р. – 39,6%; 1999 р. – 27,9%) [7, с. 257]. За конфронтаційною логікою це мабуть треба витлумачити як експансію Сходу на духовні терени Заходу.

Що стосується ОУН, то в Галичині дійсно спостерігається глорифікація її діячів. Актуальна символічна система краю фактично обертається навколо символіки національно-визвольного руху, а в центрі цього руху опиняється ОУН. Це призводить до певної символічної герметичності Галичини в семіосфері України [8]. Історія Галичини значно багатша і конроверсійніша, ніж це зараз представлено у її символічному житті. Але це і є предметом діалогу. В реальному діалозі всі регіони зможуть розкритися тими сторонами свого минулого і сьогодення, які будуть слугувати створенню спільного українського суспільного проекту. Але і в цьому разі в історичному спадку залишаться діячі ОУН. Їх з історії України не викинеш, якщо ця історія дійсно орієнтована на єдність країни.

У пошуках згоди дослідниками інколи формулюються дещо спрощені пропозиції. Наприклад, Київський інститут проблем управління ім. Горшеніна в грудні 2006 р. провів загальноукраїнське дослідження «Схід – Захід. Україна очима українців». В результаті було отримано цінні результати. Але висновки, між іншим, були зроблені такі: «…Розколів немає на побутовому та духовному рівнях, зате вони процвітають на політичному» [9]. Причину ж того, що політикам вдається маніпулювати населенням як Сходу, так і Заходу України, керівники дослідження вбачають у недостатній обізнаності мешканців різних регіонів стосовно життя різних регіональних спільнот. Директор названого інституту К.Бондаренко закликав: «Дати шахтарю побачити гуцула» [9].На повсякденному рівні проти цього нíчого заперечити. Але ж наукова проблема полягає в іншому: чи однакова оптика бачення у шахтарів та гуцулів? Чи зрозуміють вони один одного, коли побачаться?

Щоб відповісти на ці запитання треба системно науковими методами реконструювати соціальний світ кожного з регіонів. Це передбачає з’ясування характеристик суб’єктності регіональної спільноти, а також її різноманітних акторів, соціальних зв’язків в регіоні і цілого космосу регіональної суспільної свідомості. Проблема ускладнюється ще й тим, що кожен з регіонів треба брати в історичному розвитку. При цьому серед акторів регіонального життя потрібно розрізняти власне регіональні, локальні, а також тих, що мають зовнішнє стосовно регіону походження. Серед останніх можуть бути ті, що пов’язані з іншими регіонами, з загальнонаціональним рівнем життя, з іншими країнами, з транснаціональними структурами. Слід звернути увагу на висновок групи ростовських вчених про те, що регіони всіх типів неможливо характеризувати лише за допомогою поняття цілісності. З їх точки зору «…регіон є настільки ж „цілісним”, настільки і „конгломератним” територіальним утворенням» [10, с. 25]. На їх думку цілісність зменшується після певного рівня регіонів. «Чим менше простір, який вони займають, тим більш відкритими (в системному смислі) стають ці утворення в господарському, екологічному та інших відношеннях. Тому деякі вчені пропонують розглядати регіони як своєрідні територіальні типи системно-конгломеративних структур, для яких „системність” і „цілісність” слід переважно розглядати як ідеальні стани» [10, с. 25].

У випадку з регіонами ми маємо справу з особливим класом соціальних спільнот. Вони не є жорстко скорельованими. Але це не треба витлумачувати як недолік. Навпаки. Саме системно-конгломератний характер регіонів дозволяє їм існувати довгий час і знаходити відповіді на виклики глобалізації. Таке розуміння регіонів перебуває у руслі сучасних філософських та загальнонаукових пошуків теорії самоорганізації [11, c. 23]. Правда, щоб на такому рівні отримати наукові знання про процеси в окремих регіонах України, а тим більше в межах її регіональної системи, наука не володіє зараз ні відповідними методами, ні теоріями, ні достатніми засобами. Соціологія регіонів, яка разом з суспільною географією повинна тут відігравати головну роль, перебуває в стадії становлення. Через це всі регіонологічні дослідження перебувають у досить ентропійному стані.

Розуміючи це, ми не намагалися збір первинної соціологічної інформації в ході дослідження підпорядкувати лише одній теоретичній схемі, з якої генеруються гіпотези. Тут немає нічого унікального. Коли науки стикаються з погано дослідженим об’єктом, то намагаються спочатку укласти його мапу. А вже потім розробляти і переглядати її деталі. Як фізики, вивчаючи мікросвіт, піддають його бомбардування пучками елементарних часток високих енергій, так і ми піддавали суспільну свідомість регіонів бомбардуванню різноманітними питаннями. Як фізики судять про структуру мікросвіту по результатам цих взаємодій, так і ми судимо про регіональні спільноти на основі реакції їх представників на наші запитання. Отже, з цих ситуацій неможливо вилучити суб’єктів-дослідників. Структурація регіональних спільнот у даному випадку відбувається як результат взаємодії з дослідником, який у свою чергу, в цій взаємодії моделює різноманітні можливі ситуації. Отже, ми фіксуємо певні можливі стани регіональних спільнот. У інших випадках можуть виникнути інші стани. Спробуємо у цій різноманітності знайти інваріанти.

Спочатку розглянемо, як через ідентифікації різної сили мешканці обох регіонів позиціонуються в суспільному просторі. В анкеті суспільний простір було представлено як багатомірний. Ідентитети пов’язані з місцями суспільного простору, які люди можуть займати. Але самоідентифікація з відповідними групами може характеризуватися різною силою. Це створює певні ієрархії ідентичностей. Наше дослідження дозволяє порівняти ієрархії ідентичностей в Донбасі та в Галичині. Представлю відповідні дані у Таблиці 1.

Таблиця 1.
Розподіл відповідей на запитання «Без яких з перерахованих характеристик Ваше уявлення про себе буде неможливим?» (В % від кількості опитаних)

№п/п	Варіанти відповідей	Луганськ N=363	Львів N=375	Стаханов N=300	Дрогобич N=298	Села ЛуганщиниN=100	Села ЛьвівщиниN=100
1.	Самостійна, суверенна, неповторна особистість	53,8	53,4	55,2	53,0	39,0	40,4
2.	Член сім’ї	83,6	82,6	80,1	76,7	76,0	79,8
3.	Член кола друзів	54,0	50,1	43,4	45,3	64,0	54,5
4.	Член певного трудового (навчального) колективу	21,4	11,8	25,9	19,6	43,0	20,2
5.	Людина, пов’язана з певним колом діловими зв’язками	10,9	12,1	8,8	8,4	15,0	7,1
6.	Людина певної професії	25,9	23,3	26,6	30,4	30,0	25,3
7.	Людина з певною освітою	24,0	23,1	23,6	23,6	26,0	22,2
8.	Людина певних політичних переконань	9,7	11,8	12,8	24,0	20,0	13,1
9.	Мешканець певного населеного пункту	8,6	5,1	8,1	8,8	21,0	25,3
10.	Мешканець регіону	32,3	25,2	36,7	20,9	30,0	18,2
11.	Громадянин України	36,8	57,4	34,0	59,8	31,0	69,7
12.	Радянська людина	10,9	1,9	10,8	2,4	3,0	3,0
13.	Мешканець СНД	3,9	1,1	9,1	0,3	7,0	2,0
14.	Людина певної релігії	9,7	21,4	5,4	25,3	6,0	38,4
15.	Європеєць	7,0	9,9	5,4	13,9	3,0	11,1
16.	Мешканець планети Земля	24,5	14,7	15,8	11,5	18,0	17,2
17.	Людина з певними художніми смаками (музичними, літературними і т.д.)	9,7	13,9	9,1	9,8	4,0	11,1
18.	Інше	1,1	0,8	1,0	0,0	0,0	1,0

Примітка: Респондентам можна було обирати до 5-ти позицій

Наступним кроком аналізу буде ранжування ідентичностей для кожної поселенської групи. Представлю ці дані в Таблиці 2.

Таблиця 2.
Ієрархії ідентичностей. Ранги: 1–18.

Варіанти відповідей	Луганськ	Львів	Стаханов	Дрогобич	Села Луганщини	Села Львівщини
Самостійна, суверенна, неповторна особистість	3	3	2	3	4	4
Член сім’ї	1	1	1	1	1	1
Член кола друзів	2	4	3	4	2	3
Член певного трудового (навчального) колективу	8	12	7	10	3	8
Людина, пов’язана з певним колом діловими зв’язками	10	11	13	15	11	13
Людина певної професії	6	6	6	5	6	6
Людина з певною освітою	9	7	7	8	7	7
Людина певних політичних переконань	11	12	12	7	9	11
Мешканець певного населеного пункту	12	14	14	14	8	6
Мешканець регіону	5	5	4	9	6	9
Громадянин України	4	2	5	2	5	2
Радянська людина	10	15	11	16	15	14
Мешканець СНД	14	11	12	17	12	15
Людина певної релігії	11	8	15	6	13	5
Європеєць	13	13	15	11	15	12
Мешканець планети Земля	7	9	9	12	10	10
Людина з певними художніми смаками (музичними, літературними і т.д.)	11	10	12	13	14	12
Інше	15	17	16	–	–	16

При інтерпретації отриманих даних не варто абсолютизувати цифри. Це стосується і ієрархічних рангів. Ми не прагнули дати вичерпний перелік ідентитетів, що, в принципі, неможливо. Наше завдання полягало в тому, щоб з’ясувати схожість та відмінність самоідентифікації донбасівців та галичан стосовно ідентитетів, що продукують колективні ідентичності. При збільшенні чи зменшенні кількості позицій можливі певні зрушення і в ієрархічних рангах.

Варто звернути увагу на перші 5 позицій, які характеризуються найбільшою опуклістю в процесі самоідентифікації мешканців двох регіонів. Ми бачимо суттєву схожість між мешканцями Донбасу та Галичини. Найбільше значення для них має ідентифікація або з первинними малими групами (сім’я), або з групами, де люди знають один одного і відчувають один до одного довіру (коло друзів, певний трудовий/навчальний колектив). Це свідчить про глибинну схожість населення України. Наші люди є, перш за все, людьми малих груп. Але така констатація не дає підстави віднести наших громадян до класичних колективістів. Їх «Я-концепція» навряд чи може бути визначена як «взаємозалежне Я». Ідентифікуючись з малими групами, наші громадяни у свою чергу намагаються центрувати їх на себе, демонструючи «незалежне Я» [12, c. 71]. Отже, як на Сході, так і на Заході наші громадяни не є ні класичними індивідуалістами, ні класичними колективістами. Можливо, жителі Галичини є більшими індивідуалістами, а мешканці Донбасу – дещо більшими колективістами. Але це не відміняє їх принципову схожість у цьому питанні. Проте у мешканців Галичини в це ідентифікаційне ядро включена загальногромадянська ідентичність. Ця ідентичність є більш сильною, ніж регіональна чи поселенська. У мешканців Донбасу загальногромадянська ідентичність є близькою за значимістю з регіональною ідентичністю. В обох регіонах до ідентифікаційного ядра також примикає професійна ідентичність.

Розглядаючи інші ідентичності, варто звернути увагу на більшу значимість для галичан релігійної ідентифікації порівняно з донбасівцями. У мешканців Донбасу ще присутня ідентифікація з таким ідентитетом як «радянська людина», хоча він вже перебуває в явному занепаді. У галичан вона практично відсутня. Певною мірою це співвідношення проявляється і у ставленні до СНД, хоча і в Донбасі цей ідентитет дуже слабкий.

Порівняння даних 2007 р. з даними 2005 р. дає уявлення про рухливість певних елементів в ієрархії ідентичностей. Так, в Луганську за два роки дещо зросло значення ідентитетів «громадянин України» (+5,5%) та «член кола друзів» (+15,8%). В Дрогобичі зросла вага загальногромадянської ідентичності (+7,7%) при зменшенні регіональної (-8,7%). В цьому місті зросло значення ідентифікації з колом друзів (+7,4%), з сім’єю (+9,7%) і зменшилося з самостійною, суверенною особистістю (-4,7%) та певною освітою (-7,5%) [13, c. 21]. Посилення загальногромадянської ідентичності в обох регіонах можна витлумачити як певне зближення Сходу та Заходу України за останні два роки. Разом з тим, домінування в обох регіонах фамілістських форм солідарності не сприяє тому, щоб вони значно швидше зближувалися. Коли регіональні спільноти складаються як з сухих піщинок, з малих груп, то в таких аморфних множинах ускладнений спільний дискурс з складних питань. Ф.Фукуяма писав, що для них є характерним малий «радіус довіри» [14, с. 127]. Такі структури радше здатні закріплювати стереотипи і піддаватися зовнішнім маніпулятивним впливам.

Суперечності між регіонами можуть виникати з приводу дуже важливих для них ідентитетів. У нашому випадку на таку роль можуть розраховувати тільки загальногромадянський, регіональний, певною мірою релігійний ідентитети. Це примушує звернутися до їх більш докладного аналізу. Почну зі з’ясування уявлень про модель української державності. Загальні дані з цього приводу представлю у Таблиці 3.
Таблиця 3.
Розподіл відповідей на запитання «З якими з перерахованих тверджень щодо шляхів розвитку нашої країни Ви погоджуєтесь?» (В % від кількості опитаних)

№п/п	Варіанти відповідей	ЛуганськN = 363	ЛьвівN=375	СтахановN=300	ДрогобичN=298	Села ЛуганщиниN=100	Села ЛьвівщиниN=100
1.	Україна – це, насамперед держава українців, котрі повинні мати у своїй країні певні переваги. Інші етнічні групи повинні з цим погоджуватись	35,8	58,8	40,3	70,7	30,0	69,1
2.	Україна – це, держава всіх громадян, незалежно від їхньої національної приналежності. Жодна з етнічних груп не повинна в нашій країні мати переваги	65,6	37,5	57,7	41,0	73,0	30,9
3.	В Україні повинний діяти принцип: «Одна нація, одна мова, одна церква»	22,6	55,5	16,1	53,8	26,0	57,7
4.	Україна повинна розвиватися як багатокультурне, багатомовне і багатоконфесійне суспільство	72,9	35,3	68,5	29,3	73,0	38,1
5.	Для України буде благом, якщо більшість неукраїнського населення виїде з країни	17,6	33,6	17,4	21,4	16,0	33,0
6.	Для України буде благом, якщо тут будуть жити представники різних народів	61,7	27,2	57,4	23,4	66,0	29,9
7.	Україна повинна відмовитися від культурної спадщини царської Росії і СРСР і в духовному плані розвиватися на власному ґрунті	20,7	42,9	10,7	41,4	15,0	56,7
8.	Україна повинна зберігати все цінне із спадщини царської Росії і СРСР, поєднуючи його з власною духовною традицією	63,1	21,0	64,4	11,7	80,0	21,6

Примітка: можна було відмічати до 4-х позицій

Ці дані свідчать про те, що в Донбасі та Галичині більшість населення підтримують різні проекти розвитку країни. Проект Донбасу я вже пропонував розглядати як проект співгромадянства. Згідно з ним модерна українська нація формується як політичне утворення. В цьому політичному співтоваристві етнічність багато в чому стає приватною справою громадян. Україна розвивається як багатокультурна і багатоконфесійна держава. Проект Галичини основою всіх суспільних лояльностей передбачає етнічну та культурну лояльності [13, c. 7–17]. Варто відзначити, що зараз ці проекти перетворилися на конкуруючі в масштабах України. Симпатики як одного, так і іншого є в обох її регіонах-полюсах. Кожний проект окремо може бути цілком життєздатним, але одночасно в одній країні вони не можуть бути реалізованими. Думаю, що це одна з серйозних причин виникнення міжрегіональної напруженості.

Одним з проявів цих двох суспільних проектів є різне бачення в Донбасі та Галичині вирішення мовного питання в Україні (Таблиця 4).

Таблиця 4.
Розподіл відповідей на запитання „Як Україна повинна розвиватися в сфері функціонування мов?” (В % від кількості опитаних)

№п/п	Варіанти відповідей	ЛуганськN = 363	ЛьвівN=375	СтахановN=300	ДрогобичN=298	Села ЛуганщиниN=100	Села ЛьвівщиниN=100
1.	Через утвердження на   всій території української мови як єдиної державної	15,2	71,7	7,0	82,2	11,0	81,0
2.	Через офіційну українсько-російську двомовність на всій території України	51,5	6,9	58,3	2,0	37,0	1,0
3.	Через збереження української мови як державної, але визнання в областях і містах при необхідності також інших офіційних мов	28,7	15,7	21,7	11,7	42,0	10,0
4.	Інше	0,6	1,1	2,3	0,3	9,0	1,0
5.	Важко відповісти	3,6	4,0	10,0	3,7	1,0	6,0
6.	Відмовилися відповісти	0,6	0,5	0,7	0,0	0,0	1,0

Мовне питання в нашій країні зусиллями інтелігенції та політиків набуло зайвої ідеологічності. Завдяки цьому ставлення до шляхів його вирішення перетворилося на індикатор ставлення до цілісного проекту культурного розвитку країни. І в стосунках між Донбасом та Галичиною воно стало каменем спотикання. Нагальною є деідеологізація цієї проблеми. Для цього може прислужитися «Європейська хартія регіональних мов або мов меншин» [15].Компромісною позицією могла б стати та, яка передбачає збереження української мови як єдиною у масштабі країни, але визнання при потребі в областях та містах інших офіційних мов. Але на цей час громадська думка мешканців Донбасу і Галичини у мовному питанні скоріше може бути визначеною як конфронтаційна.

Ще одним важливим показником етнокультурних моделей розвитку регіонів є ставлення більшості їх мешканців до різних етнічних груп. У нашому дослідженні для вимірювання міжетнічної дистанції використовувалася відома шкала Е.Богардуса (Таблиця 5).

Таблиця 5.
Міжетнічна дистанція в Луганській та Львівській областях за шкалою Е.Богардуса (шкала: 1-7). Подається середній бас та в дужках стандартне відхилення

Етнічні групи, дистанціювання стосовно яких вивчається	Луганськ	Львів	Стаханов	Дрогобич	Села Луганщини	Села Львівщини
Українці	1,4 (1,009)	1,5 (1,1943)	2,0 (1,6720)	1,7 (1,4499)	1,2 (0,8294)	1,9 (1,6560)
Українці зі Сходу України	1,7 (1,189)	2,4 (1,5869)	2,5 (1,7505)	2,5 (1,6742)	1,6 91,0941)	3,1 (1,9009)
Українці з Заходу України	2,7 (1,761)	2,0 (1,3978)	3,6 (2,0503)	2,1 (1,4957)	2,7 (1,7328)	2,5 (1,6834)
Росіяни	1,8 (1,217)	3,7 (2,1090)	2,6 (1,8560)	4,1 (1,9969)	2,0 (1,2018)	4,6 (1,9533)
Росіяни зі Сходу України	2,0 (1,355)	3,8 (2,0536)	2,8 (1,8076)	4,1 (1,9904)	2,1 (1,2922)	4,5 (1,8822)
Росіяни з Заходу України	2,4 (1,355)	3,7 (2,0300)	3,3 (1,8720)	3,9 (1,9129)	2,7 (1,5958)	4,4 (1,8902)
Росіяни з Росії	2,1 (1,426)	4,1 (2,1502)	3,1 (1,9329)	4,5 (1,9819)	2,2(1,4770)	5,0 (1,8276)
Білоруси	2,8 (1,663)	4,0 (1,9084)	4,0 (1,9724)	4,4 (1,8023)	2,9 (1,5399)	4,8 (1,7951)
Євреї	4,5 (1,950)	4,8 (1,8400)	5,2 (1,8872)	5,3 (1,6406)	4,8 (1,7995)	5,6 (1,5606)
Поляки	4,3 (1,913)	4,0 (1,7676)	5,2 (1,7554)	4,1 (1,9438)	5,0 (1,9042)	4,4 (1,8232)
Американці (білі англосакси зі США)	4,6 (1,954)	4,4 (1,7289)	5,4 (1,7782)	4,5 (1,8102)	5,4 1,8472)	4,7 (1,8952)
Англійці	4,3 (1,819)	4,2 (1,7369)	5,2 (1,7267)	4,5 (1,8135)	4,9 (1,7768)	4,5 (1,9067)
Угорці	4,5 (1,783)	4,6 (1,6463)	5,4 (1,5646)	4,7 (1,7031)	4,8 (1,6678)	5,2 (1,4537)
Французи	4,4 (1,781)	4,5 (1,7520)	5,3 (1,7012)	4,7 (1,7699)	4,9 (1,7231)	4,8 (1,8622)
Кримські татари	5,1 (1,728)	5,1 (1,6818)	5,6 (1,6605)	5,4 (1,5977)	5,6 (1,7423)	5,8 (1,4600)
Татари	5,2 (1,799)	5,2 (1,5973)	5,8 (1,5707)	5,7 (1,4193)	5,4 (1,6904)	6,1 (1,1833)
Азербайджанці	5,2 (1,782)	5,2 (1,5691)	5,9 (1,4848)	5,8 (1,2848)	5,4 (1,6245)	5,8 (1,1696)
Вірмени	5,2 (1,781)	5,1 (1,6464)	5,9 (1,5024)	5,7 (1,3352)	5,3 (1,5803)	5,7 (1,2982)
Грузини	5,3 (1,752)	5,1 (1,6715)	6,0 (1,3996)	5,5 (1,4723)	5,5 (1,5539)	5,7 (1,3206)
Чеченці	5,7 (1,752)	5,6 (1,6066)	6,3 (1,3558)	5,9 (1,3195)	5,8 (1,6739)	6,0 (1,3525)
Цигани	5,9 (1,665)	5,9 (1,5482)	6,3 (1,3558)	6,2 (1,0959)	6,1 (1,5702)	6,4 (1,0435)
Африканці	5,3 (1,664)	5,4 (1,5631)	5,9 (1,3808)	5,9 (1,1615)	5,6 (1,5474)	6,1 (1,1116)
Китайці	5,2 (1,624)	5,1 (1,5866)	5,9 (1,3068)	5,7 (1,2499)	5,6 (1,4975)	5,8 (1,1877)
Японці	5,1 (1,646)	4,9 (1,5838)	5,8 (1,3904)	5,5 (1,29409)	5,6 (1,5126)	5,5 (1,6102)
Араби	5,2 (1,685)	5,3 (1,5668)	6,0 (1,2862)	5, 8 (1,2285)	5,6 (1,4839)	5,8 (1,3500)
Румуни	5,0 (1,714)	5,1 (1,5641)	5,7 (1,3960)	5,4 (1,4293)	5,3 (1,5529)	5,5 (1,4055)
Молдовани	4,8 (1,735)	5,1 (1,5776)	5,7 (1,4713)	5,4 (1,3989)	5,1 (1,6309)	5,5 (1,2946)
Литовці	4,7 (1,742)	4,8 (1,6712)	5,8 (1,4001)	5,2 (1,4199)	5,3 (1,4854)	5,3 (1,4399)
Латиші	4,7 (1,769)	4,7 (1,7067)	5,8 (1,3694)	5,2 (1,4234)	5,3 (1,4941)	5,3 (1,3562)
Естонці	4,8 (1,772)	4,8 (1,7045)	5,8 (1,4186)	5,2 (1,4622)	5,3 (1,5968)	5,3 (1,3579)
Турки	5,1 (1,753)	5,2 (1,5852)	6,0 (1,2978)	5,7 (1,2736)	5,5 (1,5666)	5,8 (1,3619)
Болгари	4,8 (1,735)	4,8 (1,6619)	5,6 (1,5268)	5,3 (1,4635)	5,2 (1,5464)	5,5 (1,2954)
Серби	4,8 (1,748)	4,9 (1,6333)	5,7 (1,4683)	5,4 (1,4658)	5,1 (1,5869)	5,7 (1,0995)
Чехи	4,7 (1,767)	4,6 (1,7212)	5,6 (1,5089)	5,0 (1,6189)	5,0 (1,5983)	5,2 (1,4802)
Словаки	4,7 (1,788)	4,7 (1,7181)	5,6 (1,5099)	5,1 (1,6220)	5,0 (1,5438)	5,4 (1,3816)
Узбеки	5,2 (1,743)	5,2 (1,5881)	5,9 (1,3772)	5,7 (1,3500)	5,4 (1,5408)	5,9 (1,2123)
Киргизи	5,3 (1,742)	5,3 (1,5818)	6,0 (1,3083)	5,8 (1,2338)	5,4 (1,5659)	5,9 (1,1375)
Казахи	5,1 (1,759)	5,2 (1,6143)	5,9 (1,3920)	5,7 (1,2526)	5,3 (1,5803)	5,9 (1,2210)
Туркмени	5,2 (1,744)	5,3 (1,5814)	6, 0 (1,3507)	5,8 (1,2237)	5,3(1,6187)	6,0 (1,1204)

Суттєві розбіжності між Донбасом та Галичиною фіксуються переважно в ставленні до східних слов’ян. У Донбасі всіх східних слов’ян сприймають як своїх. Тут українці та росіяни утворили завдяки своїй тісній єдності ядерне утворення в етнічній структурі – домінуючу етнічну коаліцію. В Галичині досить чітко відрізняють українців від решти народів. Етнічна структура зараз в цьому регіоні відповідає схемі «домінуючий титульний етнос – етнічні меншини».

Цікавим фактом є і те, що на Заході та на Сході стосовно українців з східного/західного регіону існує більша дистанція, ніж до місцевих українців.

Існуючі суспільні проекти, пов’язані в Донбасом та Галичиною, закріплюються в цих регіонах системою авто- та гетеростереотипів. Проблема авто- та гетеростереотипів у міжрегіональних стосунках є мало дослідженою. До цього часу цією термінологією переважно користувалися етносоціологи, які через порівняння етнічних автостереотипів та гетеростереотипів вимірювали міжнаціональну напруженість [16]. Але цей інструментарій має потенціал для використання його і в соціології регіонів.

У проведеному дослідженні регіональні авто- та гетеростереотипи вимірювалися за двома показниками: 1)уявлення про етнокультурні характеристики регіональної спільноти, 2)уявлення про місце і спосіб поведінки регіональної спільноти у регіональній системі України. Отримані дані краще за все представити у табличній формі (Таблиці 6, 7, 8 та 9)

Таблиця 6.
Луганська область. Розподіл відповідей на запитання «Які з перерахованих характеристик відповідають Донбасу, а які Галичині? Характеристики мешканців регіону». (В % від кількості опитаних)

		Донбас			Галичина
№п/п	Варіанти відповідей	ЛуганськN = 363	СтахановN=300	Села ЛуганщиниN=100	ЛуганськN = 363	СтахановN=300	Села ЛуганщиниN=100
1.	Переважно українці і проживаючі поруч з ними національні меншини	8,4	18,3	4,0	37,2	40,2	28,0
2.	Переважно росіяни і русифіковані представники інших народів	45,7	47,4	30,0	2,4	7,2	1.0
3.	Особлива регіональна спільність, яка має свої витоки, як в Україні, так і в Росії	39,4	27,7	48,0	1,8	5,5	0,0
4.	Маргінали, тобто люди, які відірвались від своїх коренів	9,6	8,7	1,0	2,7	7,9	0,0
5.	Особлива регіональна спільність, яка має свої витоки, як в Україні, так і в Польщі	1,8	1,4	1,0	43,2	34,0	47,0
6.	Важко відповісти	14,0	17,6	16.0	23,1	24,7	24,0

Таблиця 7.
Львівська область. Розподіл відповідей на запитання «Які з перерахованих характеристик відповідають Донбасу, а які Галичині? Характеристики мешканців регіону». (В % від кількості опитаних)

		Донбас			Галичина
№п/п	Варіанти відповідей	ЛьвівN=375	ДрогобичN=298	Села ЛьвівщиниN=100	ЛьвівN=375	ДрогобичN=298	Села ЛьвівщиниN=100
1.	Переважно українці і проживаючі поруч з ними національні меншини	5,8	5,6	5,0	71,6	59,9	63,0
2.	Переважно росіяни і русифіковані представники інших народів	57,3	49,0	53,0	1,1	1,0	0,0
3.	Особлива регіональна спільність, яка має свої витоки, як в Україні, так і в Росії	34,3	30,8	18,0	2,9	3,5	2,0
4.	Маргінали, тобто люди, які відірвались від своїх коренів	26,5	29,0	10,0	3,7	3,5	2,0
5.	Особлива регіональна спільність, яка має свої витоки, як в Україні, так і в Польщі	2,0	0,0	2,0	37,8	39,7	30,0
6.	Важко відповісти	16,7	17,5	17,0	7,7	14,3	4,0

Примітка: Респонденти могли дати більше однієї відповіді. Тому в колонках сума відхиляється від 100%

Наведені дві таблиці демонструють певну конгруентність між авто- та гетеростереотипами, що відображають етнокультурну природу регіональних спільнот Донбасу та Галичини. Дещо суперечить взаємному розумінню досить поширений серед галичан погляд на донбасівців як на маргіналів. Але в цілому жителі обох регіонів мають достатньо відповідні очікування щодо етнокультурних реалій регіональних спільнот. Це не означає, що збіг авто- та гетеростереотипів не може породжувати суперечності у стосунках між регіонами. Навпаки, жителі Донбасу та Галичини  в своїй більшості розуміють етнокультурні відмінності між своїми регіонами. Такі уявлення в різних суспільних контекстах можуть бути як причиною міжрегіональної напруженості, так і платформою для пошуку компромісу.

Зовсім інше значення мають авто- та гетеростереотипи, що відображають позиціювання Донбасу та Галичини в регіональній спільноті України.

Таблиця 8.
Луганська область. Розподіл відповідей на запитання «Які з перерахованих характеристик відповідають Донбасу, а які Галичині? Характеристики регіону в регіональній системі України». (В % від кількості опитаних)

		Донбас			Галичина
№п/п	Варіанти відповідей	ЛуганськN = 363	СтахановN=300	Села ЛуганщиниN=100	ЛуганськN = 363	СтахановN=300	Села ЛуганщиниN=100
1.	Регіон, розвиток якого повинен стати моделлю розвитку усієї України	55,8	58,4	78,0	6,2	6,1	5,0
2.	Глуха культурна провінція	10,8	14,8	1,0	41,7	37,9	45,0
3.	Регіон з середнім рівнем розвитку	37,1	40,9	14,0	39,3	33,9	48,0
4.	Агресивний регіон, який намагається насадити свої порядки у всій країні	12,3	13,4	16,0	62,1	51,4	65,0
5.	Регіон, вимушений захищати свою специфіку і право жити у відповідності зі своїм способом життя	65,5	54,3	58,0	17,5	23,9	17,0
6.	Регіон із сильними сепаратистськими настроями	16,4	12,0	22,0	36,4	30,0	33,0
7.	Регіон, де переважають державники, що відстоюють цілісність країни	28,1	31,3	38,0	25,7	17,5	14,0
8.	Самодостатній регіон	57,3	36,4	66,0	14,2	16,8	19,0
9.	Регіон України, що зберіг власну самобутність	19,3	19,6	17,0	53,6	42,5	59,0

Таблиця 9.
Львівська область. Розподіл відповідей на запитання «Які з перерахованих характеристик відповідають Донбасу, а які Галичині? Характеристики регіону в регіональній системі України». (В % від кількості опитаних)

		Донбас			Галичина
№п/п	Варіанти відповідей	ЛьвівN=375	ДрогобичN=298	Села ЛьвівщиниN=100	ЛьвівN=375	ДрогобичN=298	Села ЛьвівщиниN=100
1.	Регіон, розвиток якого повинен стати моделлю розвитку всієї України	7,7	11,6	22,0	52,0	54,8	49,0
2.	Глуха культурна провінція	37,7	39,7	34,0	6,6	8,6	6,0
3.	Регіон з середнім рівнем розвитку	40,0	33,2	26,0	39,0	31,5	47,0
4.	Агресивний регіон, який намагається насадити свої порядки у всій країні	68,9	77,3	75,0	7,5	4,3	6,0
5.	Регіон, вимушений захищати свою специфіку і право жити у відповідності зі своїм способом життя	20,6	17,7	19,0	45,4	49,8	50,0
6.	Регіон із сильними сепаратистськими настроями	53,7	62,1	61,0	8,1	10,4	7,0
7.	Регіон, де переважають державники, що відстоюють цілісність країни	9,4	11,6	16,0	47,1	52,0	46,0
8.	Самодостатній регіон	33,4	32,5	28,0	32,4	27,6	26,0
9.	Регіон України, що зберіг власну самобутність	9,1	5,1	8,0	63,3	65,9	55,0

Примітка: Респонденти мали можливість обрати три варіанти відповіді.

У цьому випадку ми спостерігаємо дзеркальну оберненість регіональних авто- та гетеростереотипів в Донбасі та Галичині. В кожному регіоні переважають позитивні автостереотипи і негативні гетеростереотипи. Правда, це характеризує статистичну моду. Отримані дані свідчать і про наявність в суспільній свідомості обох регіонів передумов для діалогу. Наприклад, донбасівці вважають, що Галичина зберегла свою культурну самобутність. Значна частина Галичан вважає Донбас самодостатнім регіоном.

Разом з тим, така інтенсивність негативних регіональних гетеростереотипів в країни не може не турбувати. Вона є свідченням того, що українське суспільство на цей час є розколотим. Розколи мають різну природу. У суперечностях між Донбасом та Галичиною, крім усього іншого, знайшли своє відображення суспільні травми, яких зазнало наше суспільство протягом ХХ ст. Травматичним був і досвід 2004 р. Отже, ці суперечності треба не замовчувати, а з’ясовувати їх суспільну природу та застосовувати для їх лікування методи соціальної терапії. Зараз в світовій соціології – це один з швидко прогресуючих напрямків досліджень та прикладного застосування знань [17; 18; 19]. У світі є країни, де ці травми є значно страшнішими. Достатньо звернутися до досвіду Туреччини і прочитати тексти Орхана Памука («Турецька травма», Die Zeit, 14 April 2005). Врахування подібного досвіду дозволить виробити програму соціальної терапії для міжрегіональних стосунків в Україні.

Чи може знайти своє місце у цій справі практика зустрічей шахтарів та гуцулів. Певною мірою так. Адже, як показало наше дослідження, мешканці Донбасу та Галичини досить рідко відвідують один одного (Таблиця 10).

Таблиця 10.
Розподіл відповідей на запитання «Як часто Вам доводиться бувати в Галичині/Донбасі?»  (В % від кількості опитаних)

№п/п	Варіанти відповідей	ЛуганськN = 363	ЛьвівN=375	СтахановN=300	ДрогобичN=298	Села ЛуганщиниN=100	Села ЛьвівщиниN=100
1.	Буваю декілька разів на рік	2.8	2,1	3.3	1,0	1.0	5,0
2.	Раз на рік	4.4	3,5	3.0	3,4	1.0	1,0
3.	Раз на декілька років	13.2	9,9	3.8	9,1	9.0	11,0
4.	Був лише один раз	23.4	18,1	14.3	11,4	15.0	21,0
5.	Ніколи не доводилося бувати.	53.7	64,8	68.7	74,2	74.0	59,0

Якщо більша частина населення регіонів не здійснювала взаємних відвідувань, то це сприяє закріпленню стереотипів. Отже, програма внутрішнього туризму для України цілком може виконувати соціально терапевтичні функції. Але – це тільки один маленький крок на шляху до пом’якшення міжрегіональних суперечностей. Наступні кроки залежать від елітних груп. Саме від них потрібна постійна робота над цими проблемами.

Елітні групи достатньо різнорідні. Наукова еліта країни зробила свій внесок у розв’язання проблем, що розглядаються. Вже з’ясовано контури суспільних проектів Донбасу та Галичини, історія їх формування. Зроблено суттєві зусилля по вивченню регіональної системи України. Проблема полягає в тому, що політична еліта країни не проявляє зацікавленості у подоланні міжрегіональних суперечностей. Є підстави стверджувати, що ці суперечності перетворилися на момент політичних технологій володарювання в країні. Тому політична еліта фактично консервує непорозуміння між Донбасом та Галичиною. На цих суперечностях будуються політтехнології мобілізації електорату. Отже, проблема міжрегіональних стосунків тісно переплітається з проблемою політичної еліти країни. Стає зрозумілим, що українська політична еліта є невідповідною рівню розвитку країни. Про Україну навряд чи можна говорити як про постколоніальну країну. Її технологічний, інтелектуальний та інфраструктурний розвиток значно вищий за подібний стан. Але політична еліта країни відповідає саме постколоніальній еліті. Вона постійно тяжіє або до старої, або до пошуку нової метрополії. Країну ж вона розглядає як воєнний трофей, а тому не здатна на домовленості в своєму середовищі. Виборчі кампанії здійснюються за принципом «Переможець повинен отримати все!» [20]. Для швидкого просування у справі міжрегіонального порозуміння потрібна за великим рахунком зміна політичної еліти. Але в близькій перспективі на це навряд чи можливо розраховувати. Отже, ця проблема мусить стати однією з провідних для громадянського суспільства України. Потрібен громадський рух, що об’єднає Україну.

Примітки

[1] Пахлевская О. Проект Самоубийства // День. – 2007, 6 февраля. – С. 6.

[2] http://www.vgolos.com.ua/press/839. html

[3] Мальгин А.В. Украина: соборность и регионализм. – Симферополь: СОНАТ, 2005. – 277 с.

[4] Кононов І. Регіоналізація і регіоналізм у сучасній Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. – № 1. – С. 211–215.

[5] Кисельов Ю.О. Теософські аспекти етносферних процесів в Україні в контексті Помаранчевої революції//Фізична географія та геоморфологія. – Вип. 48. – К., 2005. – С. 66–70.

[6] Городяненко В.Г. Проблемы консолидации украинского общества на современном этапе // Социс. – 2007. – № 2. – С. 15–20.

[7] Черниш Н.Й., Маланчук О. Поколінські моделі особистісних ідентичностей: регіональні виміри // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства. Зб. наук. пр. – Харків: Харк. нац. у-т ім. В.Н.Каразіна, 2003. – С. 254–260.

[8] Кононов И. Галичина: символы, мифы и отношение к Донбассу // Україна: Схід – Захід: шлях  до порозуміння / ред. Н.Б.Кононова. – Луганськ: Знання, 2005. – С. 60–66.

[9] Колесниченко Т. Почему «шахтеры не видят гуцулов» // День. – 2007, 17 января. – С. 2.

[10] Регионоведение: Учебное пособие / Отв. ред. проф. Ю. Г. Волков. – Ростов-на Дону: Феникс, 2002. – 416 с.

[11] Лосев Л.С. Биотическая регуляция и ее значение для наук о Земле, жизни и экологии // Український географічний журнал. – 2006. – № 4. – С. 22–25.

[12] Майерс Д. Социальная психология. 5-е международное издание / Пер. с англ. – СПб: Питер, 2000. – 684 с.

[13] Кононов І.Ф. Донбас та Галичина: причини напруженості в стосунках та пошук історичного компромісу // Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє. Матеріали Всеукраїнської конференції. Луганськ, 25 – 26 травня 2006 р. – Луганськ: Знання, 2006. – С. 5–27.

[14] Фукуяма Ф. Великий разрывт/тПер. с англ. – М.: ООО «Издательство АСТ», ЗАО НПП «Ермак», 2004. – 476 с.

[15] Кононов И.Ф. «Европейская хартия региональных языков и языков меньшинств» и демократический процесс в Украине // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. – 2006. – №14 (109). – Ч.2. – С.205–210.

[16] Балакина Г.Ф. Тувинские реалии перехода к рынку // Социс. – 1998. – №6. – С.77–81.

[17] Штомпка П. Социальное изменение как травма // Социс. – 2001. – №1. – С.6–16.

[18] Аарелайд – Тарт А. Теория культурной травмы (опыт Эстонии) // Социс. – 2004. – № 10. – С. 63–72.

[19] Масалков И.К. Социокультурная травма как объект социологии // http://www.lib.socio.msu.ru/

[20] Кононов И.Ф. Апрельский кризис // http://ostro.org/shownews_tema.php?id=1035&lang=ru

Джерело: Стосунки Сходу та Заходу України: суб’єкти, інтереси, цінності: збірник наукових праць: [ІІ Міжнародна наукова конференція, Луганськ, 17–18 травня 2007]. – Луганськ: Знання, 2007.  – С. 94–105.