Хто інспірує кризу?

Лариса Заливна

Демократична громадськість Донбасу з тривогою відзначає, що останнім часом соціально-політична обстановка в Україні загострюється. Однією з причин цього, на перший погляд , є реформи уряду Кучми, які супроводжуються різким підвищенням цін. Але дійсні причини знаходяться значно глибше, вони сягають своїм корінням в попередній режим. Давайте без емоцій, з холодною головою їх проаналізуємо.

Якщо вести мову про те виробництво, що визначає рівень добробуту простої людини, а не рівень військової моці країни, то тут Донбас давно і традиційно відстає: по виробленню товарів народного споживання він займає останнє місце в Україні: Луганська область — 24 місце, Донецька — 25. Забезпечення населення товарами народного споживання на Донбасі майже повністю залежить від поставок, які в останній час різко скоротилися. Це — перше.

Наші директори-монополісти давно утворили особливий прошарок капіталістів. В цілому, КПУ — КПРС в особі партгоспноменклатури дала три верстви новітніх капіталістів: функціонери зайнялися банківсько-фінансовим капіталом, керівна еліта міністерств та відомств вкупі з директорами — виробничим капіталом; посадові особи та вищий бюрократичний апарат органів влади в центрі і на місцях (навіть більше на місцях) — капіталом нерухомого майна. В єдиній упряжці з ними іде торгівля яку на Донеччині чомусь так довго не вдається комерціалізувати. І жоден вид капіталу не працює, за нечисленними винятками, на зміцнення держави і підвищення добробуту населення.

Найбільшу, практично вже невиправну шкоду завдали і завдають ті, хто практично приватизував державний виробничий капітал. Ось лише один приклад. Нещодавно незаконна діяльність компанії «Фокс-Ойл» (Лисичанськ) стала надбанням громадськості в результаті перевірок у справі про розкрадання 8 млн. т нафти і нафтопродуктів. Виявилося, що на Лисичанському нафтоперегонному заводі вже 12-й рік не впроваджується в дію установка по крекінгу нафти. Ця установка вигідна робітникам, місту, краєві. Але вона невигідна була директорові Горюнову, оскільки дозволяє переробляти нафту не нижче стандартних для всього світу 75%. На старій же установці відсоток переробки нафти нижчий 50%, а це і потрібно розкрадачам. Неперероблена частина нафти, з якої можна добути ще 25% компонентів моторного палива, під виглядом «мазуту» по занижених цінах збувалася за кордон. Там одержують з «мазуту» потрібні продукти, мають з того добру виручку й ділять потім «гешефт» з нашими воротилами тіньової економіки. Звичайно, валюта осідає за кордоном на особових рахунках учасників незаконних операцій.

Заганяє економіку Донбасу у безвихідь й існуюча банківська система. Воно сприяє експортові національного капіталу за кордон, оскільки не пішла в нас реформа, ще в основному діють не комерційні банки-конкуренти, а банки-монополісти, серед них: Укрсоцбанк, Вуглепромбанк, банк ІНКО та ін.

Негативним фактором є також надзвичайно слабке інформаційне та комунікаційне забезпечення виробників та власників. Адміністрація ж часто підтримує дефіцит інформації й зароблє на цьому (як у ситуації з приватизацією квартир за старими цінами).

Луганський міськвиконком перебуває в числі засновників спільного підприємства «Луганськ-ентерпрайз». Зрозуміло, що при цьому реструктуризація підприємств-конкурентів, заснованих іншими особами, м’яко кажучи, утруднена. І приватизація відбувається не на рівних: рентабельне підприємство адміністрація не віддає в приватну власність або віддає не кожному.

Особливо руйнівним для економіки є небажання директорського корпусу перепрофілювати виробництво на випуск товарів, які користуються попитом в умовах ринку. «Красные директора» просто неспроможні в умовах, де потрібні розум, тяма, спритність та бажання працювати, а не загрібати гроші. Тому й організують вони додаткові відпустки робітникам, неповні робочі тижні, часто-густо з оплатою за рахунок держбюджету замість перепрофілювання виробництва та зміни його структури. Хіба настачить держбюджет грошей на оплату за невиконану роботу, невироблену продукцію таким гігантам, як об’єднання «Луганськтепловоз», завод ім. Леніна, завод ім. Пархоменко? Яка економіка це витримає? І виходить, що, як було заявлено на мітингу на заводі «ОР», у робітника платня 4 тис., а у директора, товариша Квасова (того самого, депутата) — 300 тис. Ще разючіше виглядає різниця на Новокраматорському машинобудівному заводі: при середній зарплаті 19 тис. крб. доход директора заводу в січні був 1 млн. Ось так вигладає справедливість по-комуністичному. Необхідно якомога швидше прийняти закон про банкрутство, антимонопольні закони. Саме їх прийняття й гальмується донбасівським диркеторатом у Верховній Раді.

За підписом представника Президента по Луганській області Е.Хананова та його однодумців — голови обласної Ради народних директорів О.Касьянова та голови обласної ради так зв. незалежних профспілок В.Мельникова в грудні 1992 р. вийшло в світ скандальне розпорядження «О неотложных мерах по усилению контроля, решительному пресечению нарушений, злоупотреблений и преступных действий на потребительском рынке, защите интересов населения области». Представник Президента в одному-єдиному розпорядженні порушив відразу 8 статей 3-х законів навіть того куцого законодавства, яке ми маємо на сьогодні. Чи не тому все це діється, що нами керує та ж компартноменклатура? Главами адміністарції в 17 районах призначено секретарів райкомів, що пересіли свого часу в крісла голів райрад та райвиконкомів. В помічниках у Хананова ходить колишня еліта обкому КПУ–КПРС.

Боронь Боже — я не проти ділових людей, які покінчили зі своїм минулим по-справжньому. Але наша партноменклатура так чи інакше брала участь у створенні ряду маріонеткових рухів проімперського й сепаратистського характеру (в кращому випадку на це була її мовчазна згода). На Луганщині — це народний, Рух Луганщини, рух Демократичний Донбас, на Донеччині — це Рух за відродження Донбасу, Громадянський Конгрес, «интердвижение». Відкрито заохочується діяльність соцпартії на виробництві, проводяться відновлювальні конференції комуністів, тобто це порушення 4 та 9 статей Закону України «Про об’єднання громадян». Діє ніноандріївське «Единство» ВКП(б). Фактичні керівники цих камуфляжних утворень продовжують функціонувати на рівні організаційних структур обкомів, міськкомів, райкомів КПУ–КПРС, яка стала фактично відновлювальною.

Цікаво, що поруч йдуть організації, здавалось би, протилежних спрямувань: сепаратистські (первісна заявка яких була на утворення не більш не менш, як Донецько-Криворізької республіки) і проімперські (що є одночасно прихильниками відновлення СРСР і Російської імперії). Насправді суперечності тут нема. Просто здійснюється доктрина гекачепіста Лук’янова про розчленування республік шляхом від’єднання від них «красных республик» й відновлення з цих кривавих уламків хоч би в утятій формі СРСР.

Проводиться єдина політика придушення демократичних сил, замовчування, штучного утворення труднощів типу затримки з реєстрацією, ненадання приміщень, цензури в засобах масової інформації, ізоляції.

Довести народ до крайньої межі і ввести режим надзвичайного стану чи викликати збройне протистояння з Росією (або хоча б на Донбасі) — блакитна мрія мародерів від економіки, саботажників реформ. Їм це потрібно, щоб сховати кінці у воду. Ось відверте пояснення одного з представників «золотого трикутника» Луганської області (Лисичанськ–Сєвєродонецьк–Рубіжне): «Якщо на одному березі Сіверського Дінця будуть стояти танки Єльцина, а на іншому — танки Кравчука, то жоден ревізор нас між ними не дістане». Ось і вся філософія торговця, що прокрався і підпалює крамницю для приховання слідів.

Другий варіант порятунку ситуації для себе «прихватизатори» бачать у відродженні КПУ–КПРС. Але не в сталінському, а в брежнєвському варіанті, щоб «свои ребята» все спустили б на гальмах, узаконили все на державному рівні, а для заспокоєння мас і демократів «пограли б м’язами». На політичній сцені вже розв’язано червоний терор: б’ють активістів демократичних організацій, втрачають роботу під різними приводами члени нових партій та рухів, залякують учасників різних демократичних акцій. А в Луганській області навіть загинув при нез’ясованих обставинах керівник Свердловської організації Руху Федько. А наші силові відомства наче нічого йне бачать. Маючи управлінські кадри, що вийшли з тієї ж партійної еліти, вони повторюють міфи КПРС. Так, на зустрічі з демократами Луганська після подій, пов’язаних з проведенням компартійної конференції один з керівників УВС всерйоз твердив, що в області дестабілізують обстановку демократи. Дійсно — з хворої голови на здорову.

Ось така обстановка на Донбасі, складна, пов’язана із стражданнями великих мас населення, з тенденціями до реваншу компартеліти втягування людей в конфронтаційні процеси, нагнітання напруженості. Головною причиною цього, вважаю, є дальше перебування чільних кадрів КПУ–КПРС біля керма влади.

Вихід бачу ось в чому:

1.  Об’єднати демократичні сили всього регіону для спільних дій проти небезпеки, що насувається.

2. Нова кадрова політика Президента, уряду, яка б враховувала очевидну, перевірену практикою неспроможність старих компартійних кадрів керувати процесом реформ.

3. Саморозпуск Верховної Ради або її дострокове переобрання на основі нового, цивілізованого закону про вибори.

4. Увільнення директорів підприємств, що скомпрометували себе гальмуванням реформ, руйнуванням економіки України, спробами дестабілізувати суспільну обстановку на Донбасі.

5. Розслідувати злочини КПУ–КПРС, як вчинених раніше, так і в останній період, надання їм гласності для громадського суду над КПУ–КПРС як злочинною організацією і над її ідеологією як різновидом фашизму.

6. Покладання особливої відповідальності на Президента за проведення реформ, підвищення рівня життя народу. /1/

Джерело: Східний часопис (Донецьк). — 1993. — №10 (24). — 16–31 травня 1993 року. — С. 1.