Чому ми підтримуємо український визвольний рух?

Гел Дрейпер

Від редакції «Вперед» (Мюнхен)

Гел Дрейпер є головним редактором американського робітничого тижневика «Лейбор Екшен», який мабуть вже добре відомий українській еміграції своїм прихильним ставленням до визвольної боротьби України. Редакція «Впереду» попрохала Дрейпера відповісти з точки зору американського робітничого руху на питання поставлене в заголовку цієї статті. Відповідь, що її друкуємо нижче, є дуже цікава й оригінальна, особливо тим, що ставить український визвольний рух в самому центрі прогресивних визвольних рухів цілого світу. При чому, важливо, що визначення такого історичного місця українському визвольному рухові приходить не в наслідок захоплення “українським питанням” і тим більше не в наслідок любови до українських традицій, історії, чи якоїсь легітимности української боротьби, яких автор зовсім не знає, а в наслідок послідовного раціонального мислення, в наслідок наукового пізнання розвиткових тенденцій цілого світу, в наслідок розуміння того, що є старе і вмираюче, і що є нове, що народжується і якому належить майбутнє. Про цю статтю Дрейпера ми напишемо ще окремий коментар з поясненнями.

Оцінка системи сталінізму, як «нового» «бюрократичного колективізму», є дуже дискусійна. Але ця концепція ніскільки не перешкоджає Дрейперу дивитись на міжнародне положення з правильної точки зору і знаходити в ньому місце для українського визвольного руху.

Далеко більше, ніж будь-який інший американський політичний рух, ми – Незалежна Соціалістична Ліга США та «Лейбор Екшен» – присвячуємо особливу увагу та багато статей так званому «українському питанню» та загальній проблемі нової революції в СССР. Місце на шпальтах, що його «Лейбор Екшен» віддає цьому питанню, е фактично обмежене тільки наявністю матеріялів для публікації. Коли ж редакція «Впереду» просить мене відповісти з точки зору американського соціялізму чому ми так життєво зацікавлені цим питанням, мені зовсім не тяжко відповісти на це нашим українським товаришам. Також я хочу, щоб ця моя стаття допомогла читачам «Впереду» побачити «українське питання» в світлі міжнародніх проблем визволення цілого світу, – саме так, як «Вперед» і інші подібні публікації допомагають нам бачити «американське питання» в світлі світових проблем.

Взаємні зв’язки і спільні погляди ще ніколи не були більшою необхідністю для визвольних і соціялістичних рухів світу як сьогодні. Я не маю сумніву, що це відчувають соціялісти. Це є насамперед тому, що ні в якій іншій країні, я переконаний, не є тиск буржуазної й імперіялістичної ідеології сьогодні таким сильним, як в США.

Чому це так? В основному тому, що ні в якій іншій країні не є капіталістична система ще такою сильною й життєвою, як у нас. Світовий міжнародній капіталізм занепадає; про нього вже не можна говорити, що він є тільки «в стані занепаду», – він перейшов вже такий стан. Я переконаний, що майбутні історики будуть розглядати нашу епоху, як період розпаду світового капіталізму. Але розпад цей не є рівномірним і гармонійним для всього світу. В дійсності, Сполучені Штати сьогодні стали цитаделлю світового капіталізму і концентрують його багатство і силу в своїх руках не тільки не зважаючи на швидкий розпад капіталізму в решті світу, а якраз тому, що такий розпад стався вже в решті світу. Американський народ, включаючи й американського робітника, живе як аристократ по відношенні решти світу, дуже подібно до того, як англійський народ і англійський робітник в минулу епоху міг насолоджуватись високим життєвим стандартом за рахунок інших народів. Цю аналогію, звичайно, не можна проводити задалеко, бо умови й обставини, в яких відбувається цей процес, є зовсім різними. Англійський капіталізм досягав свого найвищого розвитку в умовах далеко нижчого розвитку техніки й продукційних сил, ніж цей, що є сьогодні базою для розвитку американського капіталізму. Але це є кількісна, а не якісна різниця.

Одначе, я згадую це не для того, щоб дискутувати ці цікаві питання, а лише для того, щоб підкреслити той особливий тиск, під яким знаходиться сьогодні американське робітництво і американські соціялісти. Такий тиск є завжди підступний і зрадливий. В наслідок його немало осіб і груп не витримали спокуси такої ідеї, що в якийсь спосіб інтереси соціялізму й американського капіталізму (а у вас, українців, – інтереси національного визволення й американського імперіялізму) можуть бути ідентичними.

Але, не зважаючи на цей страшний тиск, ми не піддалися йому. Ми вважаємо, що капіталізмові не належить майбутнє, що він стоїть на глиняних ногах навіть і в самій Америці. Іти разом з ним, значить приректи й себе на смерть разом з ним. Але майбутнє американського народу й американського робітництва, як і всіх інших народів світу й міжнародної робітничої кляси, є дороге нам і саме через це ми протиставляємось капіталізмові і саме для того, щоб вказати народові інший шлях і вихід.

Але навіть і цей наш інтернаціоналізм не може повністю пояснити наше зацікавлення українським питанням, і наші симпатії до визволення українського народу. Просто тільки симпатизувати з ідеєю національного самовизначення й національної самостійності українського народу ми не можемо, бо цим українське питання для нас далеко не вичерпується. Тим більше, що ідея національного самовизначення України не є несприйнятливою й для офіційної американської ідеології. Ви, звичайно, знаєте, чому. Один імперіяліст завжди є охочий фліртувати з національно-визвольними рухами, вістря яких направлене на другого імперіяліста, що є ворогом першого. Так сталінізм з свого боку займається демагогією, що він глибоко зацікавлений в незалежності народів поневолених західніми імперіялізмами. Але ми, соціялісти-антиімперіалісти, в однаковій мірі зацікавлені і визволенням України, і долею Туніського незалежницького руху (наприклад), бо тут вже є Вашингтон, а не Москва, США в цьому випадку підпирає французьке насилля над колоніальними народами.

Але чому ж тоді «українське питання» стоїть для нас як виняткове серед усіх інших питань самовизначення й національної самостійности в сьогоднішньому світі?

Тому, що становище по відношенню українського питання є сьогодні пробним камінем, критерієм всієї центральної проблеми всесвітнього визвольного й соціалістичного руху: орієнтація в імперіалістичній холодній війні між сталінізмом і західнім капіталізмом.

Сьогодні зовсім замало бути «за» українську самостійність. Кожен чесний американський патріот схиляє голову перед цією формулою (хоч, правда, далеко не всі роблять навіть і це). Але оте, чому насправді треба сьогодні орієнтуватись на український визвольний рух, я б написав великими жирними літерами:

Хто є наші союзники в боротьбі з сталінізмом? Якими засобами і з якою метою, з якими ідеями мусимо ми боротись проти сталінізму?

Я знаю, що ця проблема в тій чи іншій формі існує також і перед українськими товаришами, але дозвольте мені пояснити, яку форму ця проблема приймає тут, у нас, в Америці. Іноді нам говорять різні радники й соціялісти таке: «Ви з Незалежної Соціялістичної Ліги помиляєтесь, що займаєте таку саму позицію Третьої Сили в війні проти сталінізму, яку Ленін займав по відношенню обох імперіялістичних таборів в першій світовій війні. Якщо він навіть і мав рацію тоді, то ж ця (третя) війна буде іншою. (Для соціял-демократів кожний імперіалістичний конфлікт «фундаментально» різниться від іншого імперіялістичного конфлікту, яким вони були незадоволені! Г. Д.). Ця війна буде іншою тому, що сталінізм, як російська сила, є загрозою не тільки для нашого вчасного імперіялізму, але й для нас самих, для робітничої кляси й соціялістичного руху. Сталінізм є не тільки імперіялізмом, але й всесвітнім контрреволюційним рухом, перемога якого буде означати, що всі надії соціялістів на майбутнє будуть знищені. Тому ми мусимо йти разом проти цього ворога з самим американським капіталізмом аж доти, доки сталінізм буде розбитий». З цього ця публіка робить висновок, що ми повинні підтримувати американський воєнний табір в теперішній холодній війні, а тим більше і в справжній світовій війні.

Цей провоєнний погляд ми поборювали весь час і в різний спосіб. Я хочу тут вказати тільки на той аспект цієї нашої боротьби, який веде нас до наголошення українського питання.

Річ в тім, що вищецитована уявна промова провоєнного соціяліста має таки в собі ядро правди, на якому вона базується. Це правда, що існують важливі різниці між надходячою війною та тією, про яку писав Ленін, але цим різницям ми приділяли спеціяльну увагу в наших програмних документах і саме через ці різниці ми прийшли до висновку, що ми не можемо підтримувати американський воєнний табір, а мусимо твердо стояти проти обох імперіялізмів. Також є правдою те, що однією з цих різниць між обома війнами є існування соціяльного елементу в воєнній кризі, що надходить і чого не було в зударі національних імперіялізмів в 1914-18 рр. Однак, ми твердимо, що саме через оцю соціяльну різницю соціялісти не можуть підтримувати війну капіталізму проти сталінізму без того, що не покінчити самогубством, і якраз у відношенні цього питання проблеми українського визвольного руху встають для нас блискучим прикладом.

На цьому місці я мушу вияснити, що, на наш погляд, сталінська соціяльна система є новий експлуататорський суспільний устрій, ані капіталістичний, ані соціялістичний, чи, ліпше, і антикапіталістичний, і антисоціялістичний, на чолі якого стоїть нова правляча кляса, що складається з кількісної сталінської бюрократії (мені здається, ви звете її «большевицькими вельможами»). Цей устрій основне різниться від всіх інших систем двома факторами: перше, що держава має у власності основні засоби виробництва й розподілу та, друге, що бюрократія колективно має у «власності» цю державу і контролює її.

Це не є ніяка «робітнича» держава, «здегенерована» чи будь-яка інша, як її представляють не тільки симпатики сталіністів, але й офіційні троцькісти, котрі ще й досі, як папуги, повторюють застарілі вислови Троцького на цю тему. Але це також і не капіталістична держава в тому зрозумілому сенсі, який дозволив би марксистові вживати в аналізі сталінського суспільства ті самі критерії, які Маркс вживав в аналізі капіталізму, або який би призводив до тих самих висновків, що їх Маркс зробив з аналізи капіталізму.

Кожен, хто хоче, може, звичайно, називати це суспільство «державним капіталізмом», але тільки при умові, що він визнає, що цей спеціальний «державний капіталізм» є іншою суспільною системою, яка різниться від капіталізму відомого в решті світу. На нашу думку є невірно думати, що цей «державний капіталізм» може бути плодотворно зрозумілим і інтерпретованим, як форма капіталізму, – форма капіталізму, наприклад, без капіталістів, бо індивідуум в сталінській правлячій клясі в жодному разі не с капіталістом! Ми уникаємо терміну «державний капіталізм» по відношенню сталінської системи якраз тому, що він є помилковий; ми звемо цю систему бюрократичним колективізмом.

Я пояснюю цей наш погляд не для того, щоб тут його дискутувати (ми про це вже багато писали), а тому, що ця наша аналіза є центральною також в нашому підході й до оцінки війни.

Сталінізм, антисоціялістичний і контрреволюційний, такий як він є, є нашим смертельним ворогом. Але тому, що він є антикапіталістичним і конкурентом світового капіталізму за панування над плянетою, він е також і смертельним ворогом капіталізму, а не тільки його імперіялістичним конкурентом. Саме з цієї його останньої характерної риси, і ні з чого іншого, й випливає динамічний могутній заклик сталінізму до поневолених кляс і націй світу, котрі досі почували на своїй спині не його тоталітарну нагайку, а капіталістичний батіг.

Жодна капіталістична сила ще не була здібна розвинути таку динамічну притягаючу силу, яку розвинув сталінізм, творячи собі опору в суспільстві інших країн. Це є його «таємна зброя» в холодній війні, зброя, котру обмежені капіталістичні політики Вашингтону ще й досі не збагнули і котру не можуть нічим зустріти. Правда, відомо, що Гітлер і Мусоліні вживали антикапіталістичну демагогію з обмеженим успіхом і в обмежених ситуаціях, але це було б найбільшою короткозорістю порівнювати це з антикапіталізмом Кремля. Кремль не є демагогічно антикапіталістичний; він є антикапіталістичний (в інтересі експлуататорської системи) і тому він зміг направити антикапіталістичні бажання й боротьбу мас, – скрізь де соціялістичний рух не зміг втримати свій прапор перед народом, єдиний прапор, що вказує прогресивний шлях виходу з світової кризи, котру нездібні розв’язати ні капіталізм, ні сталінізм.

Ця антисоціялістична й антикапіталістична сила виросла на світовій сцені саме з причини занепаду й нежиттєвости світового капіталізму. Ця сила встає її виростає скрізь, де капіталістична сила цілком пережила себе і де соціялістична робітнича кляса ще не змогла очолити народні рухи. В справжньому сенсі, сталінізм є «карою» на робітничу клясу, за те, що вона ще не змогла зробити своєї власної революції.

Стара, вмираюча система світового капіталізму, сьогодні очолювана Сполученими Штатами, можливо, зможе в останній агонії мілітарно розбити російську силу, але через це вона не здобуде собі нового поштовху до життя і не зможе стримати ті сили, що розвалюють її і ведуть до її загибелі. Назад шляху немає. Сама мілітаризація й бюрократизація західнього капіталізму (включаючи й американський капіталізм), яка є необхідною для того, щоб зустріти російський виклик, веде цю систему в напрямку бюрократичної дегенерації, яка історично є вказана прикладом сталінізму.

Але навіть і не потрібно проектувати сьогоднішні тенденції капіталізму в майбутнє. Важливішим є бачити сьогодні те, що намагання багатих і могутніх американських капіталістів стримати інфільтрацію сталінізму по всьому світі пішли на марне, і мусіли були: піти на марне, бо в кожному місці і в кожній країні Вашингтон має тільки здискредитований капіталізм до протиставлення сталінізмові. Скрізь Вашингтон мусить шукати підтримки й спиратись (одночасно затуляючи свого носа) на найбільш гнилі й реакційні елементи, щоб з них будувати греблю проти сталінської повені. Він спирається на Сигмана Рі в Кореї не тому, що Ечісонові Рі подобається, а тому, що, будучи зв’язаним капіталістичною ідеологією, для Ечісона немає іншого виходу. Він спирається на Франка в Еспанії і одночасно стогне від незадоволення з Франкових жорстокостей і шантажу, але іншого виходу немає, бо інші сили, що є антифранківські в Еспанії чи проти Сігмана Рі в Кореї, є антикапіталістичними силами, яких він не може контролювати. Ми можемо кинути оком по цілому світі в цей спосіб і скрізь ми побачимо подібну картину.

Через це західній капіталістичний бльок, і зокрема його лідер – США, не дає жодного іншого шляху й виходу, щоб спинити сталінізм, як тільки розбудовування своєї воєнної сили, тобто, в кінцевій аналізі, ніякого іншого шляху, крім шляху війни, а ця війна буде не тільки атомовою й руїнницькою, а, що найголовніше з політичної точки зору, – заведе капіталізм далі й глибше в трясовину бюрократизації, тоталітаризму і нового варварства. Бо капіталізм не має майбутнього, програє він чи виграє цю війну.

З цього ми можемо бачити, чому нашому рухові неможливо йти разом з капіталізмом ні в холодній війні, ні в гарячій.

Який же тоді с інший вихід з кризи? Вихід простий, 3 одного боку, будувати соціялістичну Третю Силу в західньому й азійському світі, силу, яка може взяти владу і створити, в перший раз, непереборимий мур, з виробленим імунітетом щодо сталінських закликів, фортецю, з якої можна бити сталінізм. Це є на «нашому» боці фронту. Але ж не менш важливою і невідривне зв’язаною з нашою стороною фронту є необхідність існування рухів по той бік «залізної заслони», рухів, що руйнують сталінізм зсередини.
Але з нашої аналізи положення витікає. що такий антисталінський рух не може бути побудований на прокапіталістичній основі, а тільки на соціялістичній, на боротьбі проти сталінізму і проти реставрації капіталізму. Ми переконані, що протикремлївська ненависть, незадоволення не може бути організована і мобілізована до тих пір, доки єдиною альтернативою буде залишатись поворот до капіталізму.

На цьому місці вже може бути цілком ясно, чому ми приділяємо виняткову увагу українському визвольному рухові, хоч ми й підійшли до цього з боку світової проблематики, радше ніж з простої деклярації в питанні національної незалежности.

Все, що ми досі писали, призводить нас до українського питання, як до перехрестя всіх доріг.

Наші були погляди підтверджені до дрібниць саме фактами з досвіду вашої боротьби й вашого руху, що тільки справжній революційний соціялістичний рух (по програмі, звичайно, а не назві) може звертатись і вести в бій народ України, як і інші народи СССР, рух, який вперто й переконано не хоче бути “купленим” на американські гроші, який не хоче зв’язувати себе з американським імперіялізмом і капіталістичною реакцією, який каже народам СССР: «Ми не хочемо повертатись до старої системи капіталізму; ми не хочемо привести назад капіталістів і поміщиків до наших фабрик і на нашу землю; ці багатства мають залишитись в руках народу, і то не легально й формально, як це є зараз, коли вони є власністю вельмож і використовуються для експлуатації нас, а в дійсності й по-справжньому».

Так українське питання ставите ви. Тут же в Америці ми також маємо групи й організації, які кажуть, що вони стоять за революцію проти Кремля і котрі навіть спекулюють іноді на українському резистансі. Як ми вказували вже не раз на сторінках «Лейбор Екшен», політика Державного Департаменту США та американських “прореволюційних” груп (на зразок Американського Комітету Визволення Народів Росії або Друзів Борців за Свободу Росії) є такою, що зайвий раз показує, що вони можуть спиратися тільки на старі реакційні елементи, за котрими народи СССР ніколи не підуть, – на Керенського, фашистів з НТС (солідаристів), великоросійських шовіністів, які відкидають український резистанс в явній надії на реставрацію Російської Імперії, на бувших коляборантах з нацистами, які одержують сьогодні стипендії з Державного Департаменту за свою чудернацьку брехню про «зв’язки» за залізною завісою, і т. д.

Про ці явища ми змушені були писати дуже часто і зажди вказували на нездібність капіталістичних політиків використати антисталінську динаміку нашого часу, вибухові сили, що існують під сталінським троном. Ці сили можуть бути використані тільки соціялістичною силою незалежною від обох імперіялістів.

Якраз тому, що Сталіновою «таємною зброєю» є його антикапіталістичний поклик до мас, ми, тобто ті, хто хоче боротись і знищити сталінізм, мусимо шукати собі союзників не серед імперіалістів з Вашингтону та їх друзів, а серед тих рухів і тих народів, які борються проти обох реакційних систем і їхньої війни.

В усьому цьому є й спеціяльна відповідальність наших українських товаришів. Нам, американським соціялістам, дуже часто кажуть подібне й наші європейські товариші. Вони кажуть: «Саме тому, що США є вождем, натхненником і серцем західнього бльоку, це є вашою відповідальністю в США вказати шлях, продемонструвати Європі, що всередині американського велетня є люди, які не піддались Волл Стрітові й Вашингтонові, і які боряться за ту саму мету, що й ми тут в Европі».

Тими самими словами й про те саме можна сказати й щодо українського визвольного руху, як керівного руху визвольної боротьби всередині СССР. В обох випадках, в вашому і в нашому, сили, що правлять нашими країнами, загрожують сьогодні цілому світові і тому світ дивиться на вас і на нас з надією.

Надруковано в українській робітничій ґазеті «Вперед», Мюнхен. 1953, число 1 (29), стор. 5-6.

Advertisements

0 Responses to “Чому ми підтримуємо український визвольний рух?”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Грудень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Січ »
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: