Опір

Ноем Чомський

Через кілька тижнів після демонстрацій у Вашингтоні [1967] я все ще намагаюся зібрати докупи свої враження про тиждень, якісний вимір якого важко осягнути чи виразити. Можливо, деякі особисті роздуми можуть принести користь іншим людям, які поділяють мій інстинктивний несмак до активізму, але самі не підходять до небажаної, проте майже неминучої кризи.

Для багатьох учасників Вашингтонських демонстрацій останні символізували перехід «від незгоди до опору». Я повернуся до цього гасла та його значення, проте я б хотів на самому початку прояснити, що я вважаю його не тільки точним у тому, що стосується настрою демонстрацій, але й, за умови належного тлумачення, правильним для нинішнього стану протестів проти війни [у В’єтнамі]. Такий протест має динаміку, якій неможливо опиратися. Можна почати з написання статей та виголошення промов, з участі в створенні, у багато способів, атмосфери занепокоєння й обурення. Нечисленні сміливці звернуться до прямої дії, відмовляючись поводитися так, як поводилися «добропорядні німці» [за гітлеризму], яких усі ми навчилися зневажати.