Ленін як учений*

Микола Скрипник

Коли ми говоримо про Леніна, як про вченого, то може не один, як з закордонних, так і з наших кваліфікованих професорів-академиків, запитати: „А де ж наукові твори Леніна, де ті фоліянти грубих книжок із посиланнями на сотні матеріялів, де б на кожній сторінці рябіло від цитат, де була б уся амуніція звичайного академічного твору?” Треба визнати, що у Леніна таких творів нема. Але чи це свідчить про те, що у Леніна нема наукових творів? Ні. Це свідчить про те, що у нього нема звичайних „гелертерських” творів. Це свідчить про те, що Ленін прокладав цілком нові шляхи в науці, що якраз і характеризує його наукові твори.

Треба заздалегідь сказати, що вже перші Ленінові кроки, що характеризують його наукову творчість, вказують, що його твори не мають нічого спільного з творами офіційної академічної роботи. Наукова діяльність Леніна не була розрахована на визнання його науковости в офіційних наукових колах. Як порівняти Ленінові твори навіть із творами його попередника Плеханова, то побачимо велику ріжницю у зовнішньому їхньому вигляді. Твори Плеханова зовнішньо складено цілком за виглядом наукового твору професора. Тут є посилання на книги, тут є цитати під сторінками, щоб можна було перевірити кожне наукове посилання авторове. Така характеристика зовнішнього вигляду творів Плеханова-Бельтова. Зовсім інший вигляд мають твори Леніна, і то навіть найабстрактніші його твори. Де причина цієї ріж-ниці? Причина передусім у ріжниці епох, коли писали Плеханов і Ленін, хоч дальші твори Ленінові з середини 1900 років, уміщені в першому томі його творів, написано приблизно в тому самому часі, що й книгу Бельтова про матеріялістичний світогляд. Однак, у Плеханова, представника марксівської науки 1900 років, підготовка була інша. До того ж життя йшло звичайними шляхами,— тоді процес академічного вироблення і витворення марксівського світогляду точився за інших умов. З одного боку — був час для академічного розроблення творів, а з другого —твір розраховувався передусім на ті елементи /7/ суспільства, що були академічно кваліфіковані, на російську інтелігенцію, тоб-то за тих часів твори мали на увазі навіть ворожі нам кола, боротьбу з ними і завоювання з них окремих елементів.

Твори Ленінові написані тоді, коли життя почало вже тремтіти проявами боротьби й коли повставали нові кола нової інтелігенції. Тоді справа стояла не про академічне, абстрактне обговорення питань, а про безпосереднє застосовання тих питань у житті й боротьбі. І чим далі ця боротьба поглиблюється, тим ця риса характерніша в науковій творчості Леніна. Якщо візьмемо перші статті Леніна з 1900 років, то в них ще маємо і посилання, і цитати, і примітки внизу на кожній сторінці. Ленін туг користується ще зі звичайних методів, зі звичайних засобів писання наукових творів. Ці твори написано стисло, короткими фразами, рельєфними рисами. Ленін викладає свої думки, посилається на думки своїх противників, але не бере обов’язкової важкої артилерії цитат, щоб супроводити свої думки. Тут ми маємо перед собою наукові твори, розраховані для безпосереднього вжитку в боротьбі. Тому можна сказати, що всі наукові твори Леніна, вся його наукова діяльність має безпосередній звязок із питаннями боротьби, з політичною діяльністю Леніна. Навіть перший твір Лєнінів, написаний у ті часи, коли суспільне життя стояло найбільш нерухомо, коли лише починалася боротьба й масовий рух, навіть тоді кожний крок Леніна мав безпосередній з життям практичний звязок. Чи це пошкодило творам Леніна, чи змінило це наукове значіння їх? Вартість твору не розцінюється доданням соток цитат. Додавання цитат — це невеличка робота, це робота кількох днів, це тільки асортимент звичайного псевдонаукового приладдя, що не характеризує роботи Я не кажу нічого проти того, щоб автор наукового твору давав читачеві можливість перевірити авторові думки на цитатах і посиланнях. Але я дозволю собі твердити, що перевіряє цитати, може, один читач на тисячу, як не менше. Навіть коли візьмемо такий важливий твір, як „Капітал” Маркса, то можемо ствердити, що загальну і повну перевірку всіх цитат переведено раз. Елеонора Маркс-Евелінг проробила цю роботу з надзвичайно великим трудом і дала одинокий висновок: Маркс цитував твори, що на них посилався, вірно. Взагалі цитування має значіння лише для надзвичайно вузького кола читачів, для представників цеху вчених, а для звичайних читачів таке цитування нічого не дає і є майже зайвим. Отже, цитування можна уникнути, так як це най-частіш і робить Ленін, хоч, зрозуміло, нічого не можна сказати проти того, щоб молодий автор давав можливість читачеві перевірити себе.

Отже, першою характеристикою творів Леніна є те, що вони зовсім не мали „гелертерського”, звичайного, академічного характеру. По-друге, кожне твердження Ленінове мало безпосередній звязок із життям, з питаннями, що мали значіння для боротьби. З цього погляду розглядаючи,— а цей погляд є, на мою думку, єдино науковий і єдино /8/ правильний, щоб оцінювати наукове значіння твору не в залежності від зовнішніх, звичайних в академічних творах атрибутів, а з погляду посутньої значности думок наукової праці, — ми можемо і повинні визнати, що науковими творами Леніна є всі його томи. Тут треба відзначити особливість наукового характеру багатьох творів Леніна. Твори Леніна можна розподілити на дві галузі. Одна—що займається питаннями з галузи науки, що Ух уже взагалі визнано науками, як філософія, політична економія, історія революційного руху, статистика і т. ін., друга галузь— це наукові роботи Ленінові в тих ділянках думки, де Ленін мав перед собою лише поодинокі розвідки або і зовсім не мав нічого і сам прокладав шлях для наукової думки.

Перший і почасти другий том творів Леніна останнього видання — це розвідки з політичної економії, які мають велике значіння і були скеровані в т р ь о х напрямках. По-перше, Ленін виступає в оборону марксівської науки політичної економії та за її пристосовання до життя тодішньої Росії; с п о ч а т к у п р о т и р і з н и х н а р о д н и ц ь к и х т е о р і й, потім проти теорії буржуазного л е г а л ь н о г о м а р к с и з м у, а далі, на початку 90-х років, Ленін дає свої статті в „Новое Слово” і „Научное Обозрение” з замітками в абстрактних питаннях» скерованих проти ревізіоністів.

Тут маємо перед собою блискучу марксівську аналізу дійсности тодішньої Росії з усіма її особливостями. Ленін багато разів зазначав, що він марксизм визнає не як буквальну догму, а як методу діялектики, що з неї виявляється дійсність. Це твердження має окреме значіння, а саме подвійне. 1890 і 1900 років воно було скероване, як відомо, проти ревізіоністів. Ревізіоністи покликались на те, що вони визнають не букву, а лише метод, і доходили до відмовлення від самої сути марксівської науки. На початку 1890 років, тоб-то на початку роботи Леніна, ті його заяви мали зовсім інший характер. Вони мали значіння відме&овання від обох перекручень марксизму, від перекручення, виявленого в так званому народницькому марксизмі, а з другого боку — проти катедр-марксизму, що брали Марксрву науку як вузько-економічну й абстрагувались від дійсности. Візьмімо оті Ленінові твердження. З них бачимо, що вони мають значіння знаряддя боротьби проти самої сути тодішніх перекручень марксизму. Суть цієї боротьби була в тому, щоб абстрактну науку політекономії і діялектики зробити знаряддям, щоб розуміти дійсність, і знаряддям боротьби за перетворення тієї дійсности. Всі перекручення марксизму 90-х і початку 1900 років, як стара катедра-марксизм, народницький марксизм, струвізм і далі меншовизм — всі вони мали значіння відволікання марксівської теорії політекономії і теорії діялектичного матеріялізму від дійсної ма-теріяльної бази, тим самим відрізаючи марксизм від його класової про летарської бази. Ленінові твори з самого ж початку скер.овано проти такого відрізання та відволікання марксівської теорії від життьової /9/ бази» Ленін ставив політичну економію в дійсному безпосередньому звязку з питанням економічного розвитку тодішньої Росії.

Таким самим характером відзначається й те, що зробив Ленін у-галузі с т а т и с т и к и. Як візьмемо його! аналізу творів уральських статистиків про селянське господарство, то там маємо велику роботу в справі перевірки статистичних праць тодішніх найліпших робітників земської статистичної школи. Детально перебираючи цифру по цифрі, ретельно перевіряючи цифри і співставлення різних цифр, переведених його супротивниками, Ленін на цім науково обґрунтовує свої думки про диференціяцію селянства. Мені не доводиться зараз розбирати самих доказів Ленінових про диференціяцію селянства, я хочу лише взяти роботу Леніна, що виявляє в статистичній аналізі роботу земської статистичної школи. Тут треба зазначити особливий характер підходу Леніна до цієї статистичної аналізи. Всю його роботу можна характеризувати, як повне відрізання від старих звичок з абстрактною пересічною цифрою. Давно вже сказано, і я завжди повторюватиму ту хорошу поговірку про три гатунки брехні: брехня, нахабна брехня і статистика. От саме пересічна цифра, та, що її випробувала земська статистика, саме тоді і стала такою статистичною брехнею. В 90-х роках російська земська статистика проробила величезну роботу, що має велике значіння в історії суспільної думки, і ми ще не раз у дальшому вивченні попереднього розвитку нашої економіки користуватимемось наслідками роботи різних земських статистичних шкіл. Але так було тільки 80-х і 90-х років, коли земська статистика ставила собі завдання, виходячи з поточної роботи. Але це значіння перемінилося, коли земська статистика стала знаряддям у боротьбі проти нової течії марксівської думки, коли пересічна цифра, абстрагована від соціяльної диференціяції села й різних соціяльних груп, стала статистичною брехнею і знаряддям у боротьбі проти пролетарської теорії. Лєнінова робота, його розбір різних статистичних даних, як і дальші його роботи в аграрному питанні, дає нам найліпший приклад того, якою може бути і якою повинна стати марксівська статистика. Тепер, коли статистика стала для нас підвалиною всієї роботи Держплану і цілого нашого планування для будування соціялізму, тепер, коли засновується чисту мар-ксівську статистику, — тепер питання вивчення Леніна, як статистика, стає перед нами на всю височінь. Вивчення його методів статистичної аналізи, вивчення Ленінової вкладки в статистичну методику потребує ще окремої роботи. Констатую, що, хоч робота Лєнінова мала величезний вплив на дальшу працю всіх марксівських статистиків у Росії, однак спеціяльної науково-дослідчої роботи над тим, що саме дав Ленін, які саме методи виявив Ленін у його статистичній аналізі, досі не пророблено, і це завдання вивчення Леніна, як марксиста-статистика, стоїть ще перед нами.

Ленін ще більше дав для другої науки, а саме для науки в питанні, а г р а р н о м у. Коли ми візьмемо його твір „Аграрне питання”, /10/ то тут маємо підзаголовок: „До теорії розвитку внутрішнього ринку капіталу”. Цей підзаголовок згаданого Ленінового твору свідчить про його підхід до вивчення цього наукового (аграрного) питання. Ленін бере аграрне питання водночас, з одного боку, як абстрактне, суто-теоретичне питання, а з другого боку — бере його в безпосередньому звязку, по-перше, з попередньою історією економічного розвитку, а, по-друге, з тим практичним програмним і тактичним завданням, що треба було поставити, як питання боротьби пролетаріяту тодішнього часу. Порівняймо цей твір Леніна з другим твором, що вийшов приблизно в тому самому часі, що мав також велике значіння ‘ для розвитку наукової думки, зокрема теорії аграрного питання. Я кажу про книгу Кавтського — „Аграрне питання”. Порівняння цих двох творів показує, яка бездонна ріжниця лежить між ними. Обидва твори стояли тоді на грунті ортодоксального марксизму. Обидва твори скеровано проти ревізії наукової думки Маркса. Обидва твори мали завданням бути зброєю для марксівської пролетарської партії в боротьбі за правильну лінію пролетарської практики і тактики що до селянства. З порівняння цих творів бачимо зародок першого розходження цих двох керовників тодішньої марксівської думки, перший зародок розходження між Кавтським і Леніном. Кавтський виходить з становища ортодоксального марксизму. Він критикує і розбирає теорію тодішніх німецьких ревізіоністів, він оспорює їх і намічає тверду марксівську лінію для тодішньої німецької соціял-демократичної партії. Але коли ми придивимося ближче до його твору, то побачимо, що вже тоді у Кавтського було притуплювано гострі роги, вже тоді у Кавтського ми бачимо абстрактно-академічний підхід до аграрного питання. Ми бачимо більше: утікання Кавтського від жагучих і пекельних питань сучасности до абстрактної теорії і до історії; ми бачимо спроби звідси вивести, потрібну пролетарську теорію що до селянства не через аналізу безпосередньої ‘дійсности за допомогою марксової теорії, а безпосередньо з абстрактних теорій і положень, що їх викладає Кавтський у своєму творі. Тут уже заздалегідь зарисувався дальший Кавтський, що потроху перетворювався прогресивно на вченого гелертера і потім дійшов до бездушного, позбавленого дійсної марксівської аналізи гелертерського марксизму.

Зовсім інший характер має твір Леніна. Він виходить і ставить перед собою подвійне завдання. З одного боку, він бере найабстрактніші, найвищі ділянки марксової теорії — про творення внутрішнього ринку. Вже сама постановка цього питання Леніном визначала велике досягнення, бо тоді саме про ці питання, як відомо, точилася велика боротьба. З одного боку, буржуазні і народницькі теоретики національної політекономії, а, з другого, і легальні марксисти-ревізіоністи ставили саме це питання знаряддям своєї боротьби проти революційного марксизму, робили його вихідним пунктом усіх своїх теоретичних /11/ міркувань у своїй практичній боротьбі проти пролетарської тактики. Постановка цього питання Леніном має подвійне значіння. З одного боку, Ленін виходить із своєї аналізи, з порушення масових положень що до аграрного питання, і розбирає процес репродукції капіталу, а з другого боку — з того, що наука повинна бути безпосереднім знаряддям наукової аналізи дійсности. Далі Ленін виходить з аналізи аграрних питань, що стояли перед усіма російськими марксистами від самого початку виникнення марксизму в Росії, себ-то від аналізи питання про так зване визволення селянства в 1861 році. До цього питання належали теоретичні і практичні роботи та аналізи всіх наукових робітників марксівської думки з кінця 80 — 90-х років. Але саме Ленін дав найпевнішу, найдетальнішу, найпсзслідовнішу марксівську аналізу процесу розвитку селянського господарства після реформи 1861 року. Всі висновки Леніна, теоретичні і практичні, зроблено на підставі марксівського методу підходу до дійсности. З одного боку, маємо теоретичний розбір дійсного положення і виявлення дійсної діялєктичної сути марксівських тверджень, а з другого — маємо пристосовання марксівської аналізи до економічної дійсности даної країни, взятої в процесі її економічного розвитку. Тепер не важко собі уявити, яке величезне значіння мав для марксівської наукової думки цей Лєнінів твір. Він мав, може, таке саме епохальне значіння, як філософсько-абстрактні в теоретичній галузі твори Плеханова-Бельтова. Тут ми маємо перед собою Леніна не просто як одного з розробників того чи іншого детального, може, і важливого питання; ми маємо тут питання, що мало характер і значіння основної бази наукової думки. Лєнінова аналіза аграрного питання показала і йому, і всім читачам його, всій науковій марксівській думці значіння аграрного питання, як одного з найважливіших питань усього економічного розвитку нашої країни. Згадаймо, що в аграрному питанні було найбільш блуканини в нашій абстрактній політекономічній науковій думці. Я гадаю, що не було жодного марксиста того часу, що не перейшов би блуканини. Каюсь, що і в мене до 90-х років в аграрному питанні було досить непорозумінь, і Лєнінова книжка про аграрне питання, і друга книжка „Що таке друзі народу” мені досить допомогли, щоб позбавитись цих теоретичних блукань. Наукове значіння Ленінового твору велике, і від нього можна датувати дійсне розроблення нашої східно-європейської марксівської політекономії.

Коли далі розглядати ті ділянки наукової думки, що їх дуже давно визнано окремими науковими дисциплінами, то насамперед треба ще звернутися до т е о р і ї ф і л о с о ф і ї. Ще в 90-х, а потім 1900-х роках Ленін у своїх нотатках зазначав, що він не спеціяліст у філософії. Але це не визначало, що він був необізнаний на питаннях філософії. Ленін мав знаннів з філософії саме стільки, скільки їх мусив мати марксист, щоб вільно в ній розбиратися. Але Ленін заявляв, що він не є спеціяліст /12/ у філософії, себ-то що він не проробив у с ь о г о того наукового матеріялу, щоб писати наукові розвідки в цій галузі теоретичної думки. Правда, треба зазначити, що вже 90-х і на початку 1900-х років Ленін, виступаючи проти Струве, виявив його теоретичні відхилення, а потім, коли писав про політекономію і про теорію пізнання, він дав аналізу збочень легальних марксистів від Марксової теорії. Але ці питання тоді не стояли в центрі Ленінової уваги. Ленін був представник суто наукового ставлення до дійсности, навіть більше — Ленін був представник суто наукового ставлення до самої науки. Ніхто не може розпорошувати своєї уваги без того, щоб це не мало негативного впливу на наукову роботу. Ленінове ставлення до наукового життя було таке, що він, виходячи з загального обсягу наукового розуміння всього життя, всієї дійсности, далі зосереджував увагу на тих питаннях, що з погляду наукового робітника мають найбільш рішаюче значіння. Для Леніна таким стимулом, що визначав його увагу і, так би мовити, балансував його наукову увагу в тому чи іншому науковому питанні, була чергова важливість тих чи інших ділянок науки для вироблення пролетарської думки, пролетарського знаряддя для пролетарської революції. Отже, тому наука філософії не могла стояти в центрі уваги Леніна в 90-х і 1900-х роках. Правда, треба зазначити, що в 90-х роках, а ще більше — з 1900-х, саме з галузи філософії легальні марксисти-ревізіоністи в Росії і почали ревізію Маркса, і можна сказати, що вже тоді виникла потреба дати їм відсіч, дати марксів-ську критику тих псевдомарксівських критиків пролетарської теорії з галузи філософії. Однак же треба зазначити, що вододіл між революційним марксизмом і ревізіонізмом у нас уже тоді переведено, і тому ревізіоністський перегляд філософських поглядів марксизму був по той бік барикади і не так уже перешкоджав завданню Леніна пристосувати революційну марксівську теорію тодішньої російської дійсности та виготовити з неї знаряддя пролетарської боротьби. Навіть 1905 року, коли серед більшовиків виявлялися ті чи інші збочення в галузі теорії філософії, вони ще не були загрозливі, бо не відбивалися на безпосередній практичній роботі, то Ленін і не ставив їх на порядок дня. Наведу тут мій власний спогад. Попавши в тодішньому Катеринославі до тюрми, а потім дорогою на заслання до Ярхангельської губерні, я прочитав „Очерки реалистического мировоззрения” Богданова. У книзі я зауважив деякі риси, що, на мою думку, визначали ревізію марксизму. Також там у деяких статтях Богданова я помітив збочення, що потім гостро виявилися в богданівській теорії імперіялізму. Потім я втік із заслання і приїхав на III з’їзд нашої партії. Саме тоді Яксельрод і інші, так звані ортодоксальні марксисти, виступали із своїми статтями проти богданівських філософських спроб, приписуючи всі ці богданівські погляди більшовикам- і пробуючи виставити ці філософські збочення Богданова як приналежність цілій більшовицькій теоретичній течії. По /13/ з’їзді в Женеві перечитав я ще раз книжку Богданова і в розмові з Леніном висловив свою думку про те, що в ній є- збочення: „Хоч, — казав я, — і в теорії політичної економії, і в філософії я знавець зовсім невеликий, але, прочитавши у виданні Авенаріуса „Научное мировоззрение”, а ще до того статтю Любови Аксельрод „Человеческое понятие о мире”, я бачу, що ці твори нам цілком ворожі; отже, нам, більшовикам, треба відмежуватись від цих збочень”. Ленін сказав: „Правильно, це не наша теорія, але чи де-будь ми це заявляли, що це наша теорія? Ні. Отже, ніде ми цього не заявимо. Поки виникне потреба, не треба нам порушувати цього питання. Зараз це питання не стоїть на порядку денному, бо спроби Богданова ще не виявилися в такій силі, що він обов’язково піде шляхом своєї теорії”. Це було 1905 року. Але коли практична робота вимагала теоретичного обгрунтовання і висувала на порядок денний філософські питання, як чергові, коли виявилося, що Богданов у шерегах більшовицької партії не утримався, відходячи в своїх поглядах і своїй тактиці до лівого ревізіонізму, до відзовизму, коли після 1907 року політична і соціяльна реакція зробила питання філософії тим тереном, що на ньому передусім давала бій марксистам, — перед Леніном стало на порядку дня питання про філософію. Він кілька років працював над твором „Материализм и змпириокритицизм”. Твір цей має величезне значіння для марксівської філософії. Я гадаю, що цей твір не має собі рівного, де б така найабстрактніша галузь науки, як філософія, була викладена справді науково, без спрощування, без вульгаризації, з детальним зазначенням усіх найтонших ділянок питання, а поруч із тим — щоб був таким приступним кожному свідомому марксівсько-освіченому пролетареві. Брошура Енгельса „Анти-Дюрінг”, а потім нарис „Від утопії до соціялізму” дають досить зрозумілий і приступний виклад теоретичних питань філософії. Але, коли візьмемо ці твори, що мають велике наукове значіння для вияснення деяких основних підвалин марксівської філософської думки, вони, хоч і написані приступно, але все ж потрібують від читача великої попередньої підготовки, потрібують, так би мовити, читача, що вже років 15-20 працював у робітничому русі й познайомився перед тим із марксівською теорією. Справа в тому, що Ленінові твори популярні. Ніхто про це не може сказати. Твір Леніна популярний в сенсі того, що, хто хоче прочитати і зрозуміти, то напевно зрозуміє всі тонкощі дисципліни. Але в цьому філософському творі Леніна нема лушпиння псевдонаукових атрибутів, до того звичайних у наукових творах. Треба зазначити, що вся меншовицька наука промовчала цей науковий твір. Нам, представникам марксівської революційної науки в нашій радянській дійсності, цей твір є дійсно вкладкою Леніна в історію розвитку наукової марксівської філософської думки. Лєнінів твір „Материализм и змпириокритицизм” — це розрив з усією сучасною буржуазною наукою. Ленін, щоб написати цей твір, перевів величезні /14/ теоретичні студії класичних філософських творів та взяв із них усе цінне для марксівської науки і водночас відкинув усе, що їй вороже, з чим треба боротися, від чого треба відбиватися. Коли тепер виникає досить велика кількість різних філософських теорій, то ця Лєнінова робота з його глибокою аналізою має бути нам дороговказом для розбору їх і боротьби з ними.

Візьмімо ще одну дисципліну, що має загальне визнання,— це т е о р і я д е р ж а в и і т е о р і я д е р ж а в н о г о п р а в а. 1917 року, перебуваючи ввесь час у запіллі, під загрозою арешту, переслідуваний усією буржуазною наволоччю, Ленін резюмує наслідки своєї попередньої кількарічної роботи до війни і після війни в невеликій розміром, але епохальній змістом брошурі — „Держава і революція”. Я зараз не розглядатиму детально значіння цієї книги для практики і тактики пролетарської боротьби. Ця книга Леніна є тим каменем, що на*ньому базовано нашу Жовтневу революцію. У нас аж до останніх часів по наших вищих школах, як брали науку права і держави, то починали з Гуго Гроціа та інших іхтіозаврів старого права, перетворюючи, наших слухачів на дослідників археології й палеонтології. Я не кажу нічого проти історіографічного вивчення розвитку теорії державного права, але ж це є історіографія, а не теорія держави, це історіографія державного права, а не сама теорія права. Вся купа всіх наукових ‘буржуазних і реформістських теорій є історичне сміття, що загубило всяке значіння для сучасности. Тепер єдиний твір, що має бути вихідним пунктом і євангелією сучасного юриста,— це Лєнінів твір про „Державу і революцію”. Коли ми візьмемо першу-ліпшу галузь теорії права, то можемо зараз будувати нове право нашого нового суспільства лише тоді, коли ми базуємося на цьому творі Леніна ; зокрема, коли ми говоримо про теорію держави, — так вся наша робота має бути збудована виключно на цьому творі. У галузі суспільної думки, в галузі теорії про державу, в науці про суспільство ця невеличка Лєнінова книга має значіння такого самого радикального перелому, як дата 25 жовтня має в історії цілого людства. Це Жовтнева революція в галузі суспільної теорії, в галузі теорії про державу, це невеликий, але просякнений суворою марксівською діялектичною аналізою твір.

Я не чіпатиму тих наукових дисциплін, що їх Ленін зачіпав у своїх працях і дав багато і для них, але ж у них він дав меншу вкладку, аніж у попереду зазначених наукових дисциплінах. Ллє, коли б навіть Ленін не був керовником Пролетарської Жовтневої революції, коли б Ленін не був основоположником пролетарської держави і комуністичного войовничого Інтернаціоналу і коли б його твори були обмежені лише важливішими теоретичними творами, що я їх перелічив, ми мали б у ньому найліпшого представника справді наукової думки, що у всіх тих галузях, де йому доводилося працювати, проклав нові шляхи для /15/ неї. Ленін, як учений, стоїть перед нами як велетенська могутня фігура через усе півстоліття XIX і через першу чверть XX століття. Сувора, тверда аналіза, незадоволення із словесних наслідків, доведення думки до логічного кінця, до остаточного виявлення всіх її вислідів, — так можна характеризувати науковий Лєнінів метод. Характеристична для наукового методу Леніна в усіх цих питаннях є повна відсутність будь-якої фразеології. В усіх творах Ленін є одина основна риса — це ненависть до словесних фраз, до словесного прикриття хиб аналізи.

Лише у Маркса находимо такий зразок суворого ставлення до поставлених ним завдань, таке суворе доведення теоретичної аналізи до краю. Але це не значить, що Ленін був безсторонній, безстрасний. Навпаки: Лєнінова наукова діяльність, навіть у галузі, так би мовити, суто наукових дисциплін, має своїм скеруванням безпосереднє пристосовання до життя пролетарської класи. Вся наукова діяльність Леніна сходила в основному до остаточного визволення пролетаріяту, до соціяльного перетворення суспільства. Найабстрактніші теорії Ленін завжди брав не самі в собі, не самі для себе, а брав їх в аспекті пролетарської визвольної боротьби.

Проторувавши нові шляхи, давши нове в галузі старих наукових дисциплін, де вже в попередній історії наукова думка себе зформувала, де вже були нагромаджені наслідки досить великої попередньої наукової роботи і буржуазних попередників марксизму, і робітників наукової марксівської думки, Ленін дав багато нового, ставлячи іноді науку на нові рейки, роблячи цілковитий переворот, наприклад, у теорії держави. Ленін водночас завойовував для наукової думки нові галузі життя. Цілу низку нових галузей наукової думки Ленін вперше відкрив і розробив і вперше поставив у наукову площину. Представник нової класи за нових соціяльно-економічних умов, розглядаючи всі старі наукові дисципліни з погляду вигартування з них знаряддя для визволення пролетаріяту, очищуючи наукові дисципліни від старого сміття буржуазних соціял-реформістських перекручувань, застосовував нові методи. В 90-х, а зокрема 1900-х роках ясно визначується процес перетворення промислового капіталізму в капіталізм фінансовий, де -далі більш і більш наближається епоха імперіялізму, себ-то передодень пролетарської революції. І от та нова доба, висуваючи нові завдання для пролетарської класи, об’єктивно потрібувала виявлення нових питань, нових теоретичних питань для боротьби за визволення пролетаріяту. їх виявив і на височінь науки поставив Ленін.

Найбільш розробив Ленін науку про о р г а н і з а ц і ю р о б і т н и ч о ї к л а с и, н а у к у п р о о р г а н і з а ц і ю п а р т і ї. Може, декому видається чудним, коли казати про організацію партії, як про окрему науку. Ми можемо згадати, що 1903-1904 року, після нашого розламу з меншовиками, коли Ленін поясняв тодішній меншовизм, як опортунізм в організаційних питаннях, скільки було тоді глузування з цих /16/ заяв Леніна, скільки тоді було псевдонаукових заяв про те, що ми знаємо опортунізм у теорії, але ж опортунізм в організаційному питанні — це нікчемна й безпідставна вигадка Леніна. Це твердження було правильне в тому відношенні, що сам Ленін уперше поставив питання про організацію, як питання наукової теорії, що могли виявлятися і виявилися в опортуністичних збоченнях. Не треба, однак, думати, що розробку теорії пролетарської організації, як знаряддя визвольної пролетарської боротьби, Ленін почав лише після розламу з меншовиками, що вона виходила з цього розламу. Це було б неправильно і невірно. Лєнінова книжка „Що робити” — це був перший нарис наукової постановки питання про організацію пролетарської класи. Не треба, однак, думати, що теорія організації робітничої класи у Леніна сходила, говорячи за троцкістською ідеологією, „до апарату”. Основні питання, що їх зачепив Ленін, були: питання про класи і про маси та їхнє співвідношення, питання про співвідношення між партією і класою, між авангардом робітничої класи і всією масою, питання про профспілки і партію. Цілу низку питань, що’ їх до Леніна розглядалося виключно з погляду поточної політичної роботи, ґрунтовно розв’язав Ленін у книзі „Що робити” та підніс ці питання на височину теоретичної і наукової аналізи.

Коли візьмемо його дальший твір „Крок уперед, два кроки назад”, то маємо тут уперше теоретичну розробку організаційних питань, першу аналізу їх у звязку з розламом на II з’їзді партії. Цю теоретичну наукову роботу Ленін продовжував і потім, подаючи окремі статті і твори в процесі своєї політичної діяльности, розв’язуючи різні начальні питання. Цю таки роботу він продовжував аж до своїх останніх заміток, коли уже хорий, напереродні своєї смерти, він диктував своєму секретареві останні листки заміток із свого щоденника. Візьмімо його всім відому думку про умови дальшого існування пролетарської влади, де він виявляв, як зберегти організацію пролетарської класи та її єдність, де він показав, які політичні й соціяльні умовини для того мають бути. Ленін казав, що розлам у партії може виникнути лише тоді, коли стався б—на що нема даних — розлам спілки робітництва й селянства. Всі ці замітки, поточні вказівки та окремі Ленінові статті, де він говорить про організаційне питання, мають величезне значіння: адже ж Ленінові тези про організацію пролетарської партії є непохитні. В них Ленін висуває організацію пролетарської партії, як обов’язкову передумову існування пролетарської диктатури. Ми тепер усвідомили собі значіння організаційного питання. Ми маємо перед собою вже значну кількість наукових розвідок, де студіюється ці питання. Лєнінова наука про організацію робітничої партії нині набирає де-далі більшого теоретичного й практичного значіння. Практичне значіння цього питання вже давно визнане, а теоретичне значіння не може підлягати сумніву, адже питання про організацію робітничої класи стало не лише в нашому /17/ СРСР, як одне з основних питань, але й стало одною з основних проблем цілої роботи Комінтерну. Недарма, отже, доводилося Комінтернові розбирати на кожному своєму конгресі і на кожному своєму поширеному .пленумі питання про організацію робітничої класи й комуністичних партій, недарма ж одну з найшаленіших атак троцкістських меншовиків останніми роками велося на такі організаційні засади більшовизму, що мають не лише теоретичне, але й практичне значіння,— на єдиний робітничий фронт, на організацію комосередку й фракції всередині ворожих нам професійних спілок і т. ін.

Неперервною лінією провадиться наукову працю Леніна в теорії організаційного питання партії і робітничої класи від 1901 року (з моменту складення його книги „Що робити”) аж до останніх його передсмертних заміток у листах і щоденнику. Ленін — це великий організатор. Ленін умів знову і знову, з кожної поразки, з кожного неуспіху, залишаючись іноді майже самотнім, знаходити знову й знову ті точки, що, спираючись на них, він повертав на правильний шлях роботу будування й організації робітничої класи в пролетарську партію. Ленін — великий організатор широких трудящих мас у пролетарській боротьбі протягом десятиліття, в Жовтневій революції і після того, підчас громадянської війни і після неї. Ленін водночас підносив оці питання нового життя, нових ділянок життя до висоти науки.

Мені нарочито довелося відокремити наукову діяльність Леніна від старих, давно визнаних наукових дисциплін, від тої роботи, де він був представником нових наукових дисциплін. Це штучний розподіл. Я пішов заздалегідь назустріч звичайним забобонам наукової думки, що визнає лише те, що вже історією визнано. Але Справжня наука відповідає життю, бо ж і з життя тягом історичного розвитку то виникають, то зникають наукові дисципліни. Мені доводиться тут навести приклад із наукою геральдики, що мала величезне значіння й була в центрі уваги наукової думки свого часу, але згубила те значіння й тепер стоїть, може, на десятому місці — як допоміжна наука для історії. Ге р а л ь д и к а мала значіння тоді, коли панували класи, що для них емблема їхнього роду була емблемою їхньої влади. Наука геральдики була тоді найпоширеніша, найбільш визнана наука. З занепадом згаданої класи упала й наука геральдики. Нова класа буржуазії принесла нову науку, наприклад, б у х г а л ь т е р і ю, що стала окремою наукою лише з розвитком капіталістичних суспільних відносин. Тепер прийшла нова класа — пролетаріят, виникають нові потреби життя і боротьби, і пролетаріят витворює нові наукові дисципліни, нові науки, як знаряддя своєї визвольної боротьби. Такою була і є передовсім наука Лєнінова п р о о р г а н і з а ц і ю п р о л е т а р с ь к о ї к л а с и і п р о л е т а р с ь к о ї п а р т і ї. Нам постійно доводиться повертатися до Ленінових вказівок у нашій поточній роботі в справі організації і самої партії, і організації широких трудящих мас не тому, що там /18/ є заздалегідь передбачені рецепти для всіх моментів, а тому, що в Ленінових творах є справжні наукові засади пролетарської організаційної науки.

Тепер я візьму другу галузь, де Ленін дав аналізу нових спів-відносин у нових галузях життя й тим склав нову науку, що ми її вивчаємо і вивчатимемо далі. Маю на думці т е о р і ю н а ц і о н а л ь н о г о п и т а н н я і т е о р і ю н а ц і о н а л ь н о ї п о л і т и к и. Зрозуміло, чому саме для Леніна, керовника пролетарської визвольної боротьби, повстала потреба створити науку організації пролетарської класи і пролетарської партії. Це зрозуміло, бо життя поставило руба питання про визволення пролетарської класи і зробило його посутнім питанням епохи імперіялізму,, як нової епохи розвитку суспільства. Але не менш об’єктивні потреби, що виникали з класової боротьби, спонукали і до створення нової теорії національного питання. Отже, не дивно, що між Леніновою теорією організації пролетарської партії і пролетарської класи та теорією національного питання є безпосередній науковий зв’язок. Так само як головною вихідною точкою своєї теорії про організацію Ленін поставив питання про співвідношення між пролетарською . партією і пролетарською класою, а в своїй аграрній теорії і теорії аграрної політики — питання про співвідношення між пролетарською класою і селянством, він так само поставив за вихідну точку і для своєї теорії національного питання. Дальшим продовженням цієї лінії є розробка співвідношень між пролєтаріятом передових країн, метрополій, з пригніченими масами трудящого люду колоніяльних і напівколоніяльних країн. Так само як постановка питання про нову науку — теорію організації була продиктована об’єктивними умовами, тоб-то розвитком капіталізму-імперіялізму, що за нього є неминучими свідомі втручання пролетаріяту в об’єктивний процес економічного розвитку та боротьба за політичну владу, ті самі умови об’єктивно поставили і питання про співвідношення між пролєтаріятом капіталістичних країн і поневоленим людом колоніяльних та напівколоніяльних країн. Потреба очистити Марксову теорію пролетарської революції від усіх соціял-демократичних перекручувань, від усіх реформістських спроб поставила перед Леніном, у його теоретичній аналізі сучасного імперіялістичного суспільства, питання про колонії, а значить — і питання національне. Розробку де-далі гострішого, де-далі обсяжнішого питання національної теорії й теорії національної політики Ленін розпочав ще до війни. Війна ж поставила це питання в центрі уваги Леніна та зробила це питання лакмусовим папірцем, що ним він перевіряв справжній пролетарський характер тієї чи іншої течії, тієї чи іншої організації і навіть тих чи інших близьких до нього товаришів. Згадаємо хоча б боротьбу, що її перевів Ленін підчас війни, 1916 року, з Бухаріном, Радеком, Юрком П’ятаковим і Євгенією Бош. Коли ми до Леніна мали окремі наукові і „наукові” розвідки про національне питання, /19/ то в них національне питання бралось або як частину науки соціології, або бралося в аспекті загальної соціяльної політики. Тепер, в епоху імперіялізму і пролетарської революції, Ленін поставив це питання, як окрему науку, що потрібує окремої уваги, що має окреме значіння для всієї історії пролетарської боротьби, для цілої історії розвитку суспільства.

Я не маю можливости зараз зачепити всі питання, що їх Ленін науково розробляв уперше. Що до цього, то ми могли б підкреслити велике значіння Леніна для марксівського висвітлення математичних, природознавчих та інших наук. Але я мушу зазначити ще дві науки, що мають величезне значіння для пролетаріяту та що їх детально розробив Ленін, — це теорія п р о л е т а р с ь к о ї с т р а т е г і ї й т а к т и к и п р о л е т а р с ь к о ї р е в о л ю ц і ї. Розглядаючи останні 30 років боротьби пролетарської партії за різних та різноманітних умов, бачимо, що іноді пролетарська більшовицька партія під керовництвом Леніна, та й сам Ленін, висловлювалися в різні моменти в тому самому питанні буцім-то прямо протилежно. Прикладом цього може бути хоча б те, що Ленін, перевівши величезну теоретичну боротьбу з народництвом 90-х років та перевівши таку велику теоретичну й організаційну боротьбу з есерством, по тому зробив накази трудовиків-селян есерівського напрямку підвалиною для радянського земельного закону. Крива лінія пролетарської практики, коли дивитись на це поверхово, без аналізи, дає досить великі хитання і навіть повороти на 180 ступенів. Звідси повставали заяви про те, що Ленін був опортуністом у тактиці. Чи правильні вони, чи неправильні ? Що в них є правильного і що неправильного? Ці заяви правильні, оскільки говорять, що Ленін не мав заздалегідь фактичних вказівок, що їх можна було б застосувати за кожного стану, за кожного співвідношення. Взяти, наприклад, накази селян, що їх вироблено в дусі критикованих і поборюваних Леніном есерів, а потім запозичених до нашої аграрної програми. Чи є це опортунізм, чи ні? З погляду вульгарних марксистів, це є опортунізм. Вульгарний марксизм знає лише тверді лінії, знає лише прямі лінії, що вказували б заздалегідь шаблони для розвязання питань. Вульгарний марксист є шаблоновим так у теорії, як і в практиці. Але революційний марксизм ніколи не розглядає теорію, як догму, отже — він не знає догми і в тактиці, і лише з погляду догматизму тактики можна говорити про Леніна як про опортуніста. Але ми, навпаки, можемо говорити про повну послідовність Леніна у всій його тактиці від самого початку на всіх кривих лініях переведеної ним тактики. Так само лівий комунізм виявив повне нерозуміння Ленінової тактики, коли брав Ленінові теоретичні вказівки і Ленінові аналізи принципових засад пролетарської тактики, як догму, і потім без справжньої Ленінської аналізи застосовував їх до життя. Наслідком цього був тільки відрив від дійсности й революційна фразеологія. Коли ми, аналізуючи /20/ Ленінову тактику, переглянемо всі його твори, то перед нами змалюється справжня пролетарська тактика, де нема жодних хитань без принципу. В „Що робити?” Ленін, аналізуючи кустарно-цехову тред-юніоністську тактику, відрізняє від неї марксівську революційну тактику, як тактику, спрямовану до пролетарської революції і сперту на широкий масовий рух. Ми вчимося Ленінової тактики. У щоденній боротьбі ми виходимо з Ленінових принципових теоретичних і тактичних засад, але перед нами ще стоїть велика наукова робота для виявлення всього того, що дав Ленін для витворення теорії пролетарської тактики. Тут ми ще мало зробили. Так само ми майже нічого не зробили для тієї нової науки, що дав Ленін пролетаріятові, а саме для теорії пролетарської стратегії.

Багато товаришів здивовано дивилися на постановку такого питання. Пролетарська революція є війна, це велика сутичка клас і мас, в якій все визначається і все залежить від багатьох умов. Революція має багато спільного з війною, але ж вона має і свої особливості, свої окремішності, що потрібують свого окремого студіювання. Давно сказав ще Енгельс, що революція — це мистецтво, а Ленін говорив, що революція має свою стратегію. Як війна має свою стратегію, так і революція має стратегію. Сутички мільйонових трудящих мас потрібують широкого охоплення й виявлення всіх умов боротьби. Теоретичну аналізу революційної стратегії дає нам нова наука, що її витворив Ленін,— наука стратегії пролетарської революції. Листи Леніна з підпілля про озброєне повстання в переджовтневі дні, Ленінове керування Жовтневою революцією, його робота в Комінтерні дають нам основні теоретичні підвалини для цієї нової науки. Згадаймо переджовтневі дні, щоб виявити різність і значіння Ленінової теорії пролетарської стратегії в революції порівняно з тими засадами, що висовував тоді Троцький. Вихідним пунктом тактики й стратегії Троцького було проголошення революції з’їздом — чи крайовим, чи всеросійським, що потім підтримають широкі маси, що буде закликом до боротьби трудящих мас. Як тоді Ленін у своїх листах з підпілля оцінював міжнародні співвідносини між державами, що воювали, співвідносини між фронтом і тилом, співвідносини між Ленінградом, Москвою й провінцією? Ленін, переводячи свою аналізу, виявив, як і де треба вдарити, який обрати пункт, щоб від нього почати пролетарську революцію. Лєнінова аналіза вказувала на Ленінград і Москву, як пункти, де треба почати повстання, і Ленін перевів аналізу умов стратегії пролетарської революції в обох цих містах. Я кажу, що мало, замало ми зробили, щоб виявити оці принципові засади нової науки, що раніше її не було, не могло бути, — науки стратегії пролетарської революції. Ми невдячні своєму покійному керовникові Ленінові, творцеві нової науки, бо ми не розроблюємо з потрібною настирливістю нової Ленінової науки, і це велика загроза для Комінтерну, бо саме цю теорію як-найдокладніш /21/ треба виявити, бо вона нам потрібна буде для величезних, всесвітніх сутичок між соціялізмом і капіталізмом. З цього погляду треба буде виявити ті думки, що їх висловлював Ленін підчас повстанських дій нашої й німецької революцій. В його заявах, що їх лише почасти опубліковано, знайдемо нову марксівську науку, прекрасну аналізу принципових засад пролетарської стратегії, що будуть знаряддям для пролетаріяту в його дальших жорстоких боях з імперіялізмом.

Я не охопив усіх питань, про які треба було б згадати, але, кінчаючи, стисло згадаю ще про одну науку, що її розробив Ленін. Цю науку розроблено лише практично, і я про неї як про науку навіть не смію говорити, але все ж це наука. Я маю на думці науку п р о л е т а р с ь к о г о к е р о в н и ц т в а. Тут ми не маємо ніякої розробки. Ми накреслюємо в практиці різні методи і форми керовництва, то запозичаючи їх у Леніна, то порівнюючи їх із Леніновими, але ми навіть не ставимо питання, щоб звести їх у систему, хоч у Леніна що до цього є багато й багато вказівок, що мають величезне практичне і наукове значіння. Ми звикли любити, цінити і поважати Леніна, як нашого вождя, як керовника пролетарської революції, як людину, що повернула кермо історії й пробила пролом, що через нього трудящі маси всесвіту далі продиратимуться до нового, світлого життя, до нового суспільства праці і солідарности. Але ми всі, оскільки ми є представники пролетарської класи, остільки звикли розглядати науку, як те, що стоїть осторонь пролетарського життя й пролетарської боротьби, що лише починаємо, засукавши рукави, братися за вивчення наук у цій галузі. Ми маємо невеликі загони праці на цім полі, і тому Ленінове обличчя, як наукового діяча, перед нами заслонювалося його образом, як войовника й керовника пролетарської революції.

Знову і знову можна сказати, як неправі були представники старої школи марксизму і насамперед їхній представник Плеханов, коли він сказав, що Ленін — практик, а не теоретик. У Леніна скупчились до одного його практична діяльність та його наукова діяльність. Великий керовник грандіозних боїв пролетарської революції, великий організатор широких мільйонових мас, Ленін водночас був представником наукової думки, представником революційного марксизму, що брав старі науки і їх з марксівською сміливою нещадною аналізою очищував від усього сміття старих буржуазних реформістських поглядів, виковуючи з науки нове знаряддя пролетарської боротьби. Ленін є представник нової доби пролетарської боротьби, він розробив для пролетаріяту нові галузі науки, що ними пролетаріят керувався в боротьбі і, ними керуючись надалі, переможе. /22/

Примітка

* Доповідь тов. С к р и п н и к а в Інституті Марксизму на зібранні комосередку від 4/II 1928 року.

Джерело: М. Скрипник. Ленін як учений // «Прапор марксизму» (Харків). — 1928. — №3. — Стор. 7-22.