Радянська мовна політика в Україні. Переклади творів Леніна українською 1930-х та 1950-х рр.

Філіп Гофенедер

Останнім часом з’явилося чимало праць, присвячених розвиткові української мови в Радянському Союзі[1]. Крім кількох ґрунтовних досліджень, написано й чимало статей, що стосуються деяких аспектів цієї доби. Дослідження періоду т.зв. українізації 1920-х набуває нині особливого значення, зокрема й через можливість зробити певні висновки щодо сучасної української ситуації. Найбільшу цікавість в авторів викликають соціолінгвістичні виміри проблеми, а також принципи проведення мовної політики, тож теоретичні аспекти часто лишаються поза належною увагою.

У цьому дослідженні спробуємо показати конкретні наслідки радянської мовної політики. За текстову основу взято головний філософський твір В.Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм». Виданий уже 1908 р. російською, в українському перекладі, виконаному під керівництвом народного комісара освіти Миколи Скрипника[2], він з’явився лише 1932 р. В основі цієї книжки під назвою «Матеріалізм і емпіріокритицизм» (далі — Л 1932) — третє російськомовне видання Леніна 1923 р.[3][1] (далі — Л 1923). Видання є частиною першого зібрання творів Леніна українською, яке вийшло друком упродовж 1928—1933 рр. Вісімнадцять томів мали загальний наклад 10.000 примірників. Показово, що один із центральних творів Леніна переклали українською лише наприкінці періоду українізації. Також і т.зв. політика коренізації сприяла тому, щоб узаконити панування комуністичної партії і поза межами Росії.

Це перше видання порівняємо з виданням 1952 р. (далі — Л 1952), випущеним ще за життя Сталіна в межах 35-томового зібрання творів Леніна[4] [4; 147]. Його поява зумовлена кількома чинниками. Передусім таке видання мало наголосити на особливому суспільному значенні праць Леніна для того часу. Як зібрання творів, так і окремі праці Леніна виходили російською мовою особливо великими накладами. Досить рано їх почали перекладати й іншими мовами — насамперед тих народів, які входили до складу Радянського Союзу. Чималими були й наклади українських перекладів. Та не може не дивувати, що найважливіший твір Леніна переклали українською лише 1932 р.

За час існування Союзу з’являлися й численні перевидання, тож загалом твори Леніна українською мали багатомільйонні наклади (лише впродовж 1918 — 1965 рр. вийшло понад вісімсот видань у загальній кількості більш як двадцять чотири мільйони примірників)[5]. Та річ не лише у великих тиражах, а й у використанні цих творів в інших контекстах, зокрема з ідеологічною метою. Скажімо, під час укладання «Словника української мови» за редакцією І.Білодіда (1970–1980), крім творів української літератури, упорядники використовували й політичні тексти: українські переклали творів Маркса та Енґельса, а також зібрання творів Леніна 1948–1961 рр. (у тому числі згаданий переклад його найвідомішої праці 1952 р). Зрештою перекладні твори Леніна рекомендували і для вивчення української мови. Наприклад, у коротенькій брошурі «За українізацію! (Чому треба вивчати українську мову та як її треба вивчати)» з-поміж іншого автори радять ознайомитися і з працею Леніна «Національне питання» (1910–1920-ті). Відтак твори Леніна починають відігравати не лише суспільно-політичну, а й мовну роль. Крім того, не варто забувати, що згаданий 11-томний словник пізніше ліг в основу однотомного словника української мови.

1924 р. було також ухвалено, що всі переклади творів Леніна має здійснювати лише партійне видавництво «Червоний шлях». Невдовзі ж і будь-які інші переклади політичної (зокрема ідеологічної) літератури мали бути затверджені Інститутом історії ЦК КП України[6].

Уже 1934 р. відбулася перша ідеологічна ревізія попередніх перекладів Леніна. У статті «Націоналістичні перекручення в українських перекладах творів Леніна (до питання про синонімію)» тодішній керівник Інституту мовознавства АН УРСР Наум Каганович критикує український варіант перекладу. На його думку, перекладачі зумисне штучно віддаляли українську мову від російської: «Перше видання українського перекладу творів Леніна, що його редагував М.Скрипник, спотворене і перекручене націоналістами. Перекладачі-націоналісти з підтримки Скрипника провадили курс па відрубність української мови, на штучне її обмеження, /37/ курс на мову німецьких і польських фашистів. Зміст творів Леніна сфальсифікований, спотворений і брутально перекручений» [9; 11].

Під цим узагальненим звинуваченням у зближенні з «німецькими і польськими фашистами», вочевидь, мається на увазі Юзеф Пілсудський. «Штучне» ж віддалення від російської мови спричинилося, як вважає Каганович, до спотворення справжнього змісту творів. Кількома окремими прикладами він намагається засвідчити неадекватність вибраних перекладачами синонімів: «Отже, підходячи до перекладу творів Леніна, слід керуватись тим принципом, що його визначив і запроваджував сам Ленін. Завдання полягає не в тому, щоб привабити читача великою кількістю “дзвінких” слів, різнобарвних синонімів, пишних епітетів, а в тому, щоб з ряду слів, які віддають певне поняття, вибрати саме те, яке правильно розкриває зміст поняття перед читачем. Саме через те Ленін часто повторював якесь слово, хоч до нього й є ряд синонімів» [9; 15]. Читаємо далі: «На аналізі творів Леніна можна найкраще переконатися, як змінюється значення слів залежно від суспільних змін» [9; 11]. У подібних текстах того часу можемо знайти чимало закидів у «штучному обмеженні» й «штучній відрубності від російської мови»[7] [5; 34]. Ще одним популярним аргументом тоді була зрозумілість мови для найважливішого суспільного прошарку — робітничого класу. Та йшлося не тільки про ідеологічний аспект, адже чималу частку робітничого класу становило саме російськомовне населення.

Аргументація, по суті, не змінилася аж до 1960-х рр. 1968 р. Багмут, аналізуючи переклад «Пролетарської держави» М.Скрипника 1926 р., пише таке: «Недоліки старих українських перекладів творів класиків марксизму-ленінізму в своїй сукупності відображали хибну методологічну основу, з якої виходили перекладачі, що без усяких підстав брали обов’язково відмінне від російської мови і ігнорували спільне. Побудовані в своїй основі на хибному для перекладу з споріднених мов (в даному разі з російської на українську) принципі, старі переклади не передавали повністю змісту, збіднювали його, перекручували і навіть спотворювали. Будучи далекими від живої мови, вони не передавали і стильових особливостей оригіналу засобами української мови» [4; 143].

Поза сумнівом, політика українізації слугувала лише укріпленню комуністичної влади. Саме цим можна пояснити численні суперечності в обґрунтуванні мовної політики в Україні. Про непослідовність цієї політики свідчать, зокрема, і ті аргументи партійних діячів, що мали нібито засвідчити відхилення від курсу українізації. Скажімо, часто згадується, що націоналістичне й частково фашистське мовне планування 1920-х свідомо відходило від розмовної мови українських радянських мас, хоч саме переклади творів Леніна, а також Сталіна, Маркса й Енґельса і сприяли збагаченню української літературам мови. В Білодіда читаємо: «Переклад творів класиків марксизму-ленінізму з російської на українську мову є дуже важливим фактором збагачення української літературної мови: він розширює, збагачує і уточняє її лексику і фразеологію, синтаксичні структури, засоби образного вираження. Мова української публіцистики, художньої літератури, різних галузей науки і мистецтва, ділова мова і жива літературна мова знаходять у цьому перекладі науково обгрунтовані мовні факти, які сприяють дальшому розвиткові культури української мови, її функціональної чіткості і семантичної багатогранності» [8] [5; 106, 107].

Як засвідчить подальший аналіз, це «збагачення літературної мови» пошириться на всі важливі мовні сфери. Виправлення «націоналістичних викривлень» ітиме на двох рівнях. Насамперед ідеться про максимальне зближення з формами російської літературної мови. Та деякі випадки можна пояснити лише свідомим відстороненням від норм української мови міжвоєнного періоду. І аргументувалося це вільним розвитком української писемної мови. Через прив’язування до російської мови і, як побачимо далі, штучне узалежнення від неї знизився і статус української мови в суспільстві [9]. Все відбувалося згідно з комуністичним лозунгом «боротьби проти пуризму», сформульованим у праці О.Матвієнка «Стилістичні паралелі (проти пуризму)»: «В СРСР маємо нечуване в історії піднесення культури раніш гноблених російським імперіалізмом націй. Цей величезний процес, зокрема мовна галузь, потребує чіткого керівництва, бо коли літературні мови пануючих націй формувались віками, то літературним мовам раніш гноблених націй [sic!] доводиться формуватись дуже прискореним темпом. При такому стані речей кожен невірно вжитий термін, кожне неправильно сформульоване граматичне правило утруднюють, ускладнюють і гальмують великої історичної ваги справу» [15; 5].

Спершу автор стверджує, що раніше гноблені мови розвиваються з нечуваною швидкістю. Та все ж, пише він далі, ці мови не мають ставати незрозумілими для мас і (як засвідчують кілька конкретних прикладів) дистанціюватися від російської.

1. Типографічні та орфографічні зміни.

Уже 1927 р. на спеціально скликаній конференції було визначено основні правила української орфографії. Утверджена Народним комісаріатом з просвіти орфографія 1928 р. (знана також як «скрипниківська», або «харківська») діяла до 1933 р. Без сумніву, такі оновлені правила були спробою, з одного боку, уникнути русифікаційних тенденцій, з іншого ж — звернути увагу на відповідний вплив галицьких традицій.

Тож логічно, що між двома названими виданнями творів Леніна українською бачимо численні розходження. /38/ Насамперед це стосується відмінностей у написанні власних назв. Давніша орфографія принципово орієнтувалася в цьому разі на вимову в оригіналі; натомість новіша більше відповідає написанню. Так, замість Фоєрбаха у новому виданні читаємо Фейербаха (Р.в. одн.). У словах чужомовного походження зникає палаталізація «л» — пор. в пляґіаті і в плагіаті (М.в. одн.), балястом і баластом (О.в. одн.). Зміни зачепили й написання власних назв; ДалямберДаламбер. Послідовність двох голосних — як-от -іа- — у чужомовних словах перетворювалася на -ія-. Та вже в Л 1952 від цього правила відмовляються: замість матеріялізм тут пишуть матеріалізм, кантіянство стало кантіанством тощо. Таке написання утвердилося і в сучасних правилах української орфографії (за винятком видань видавництва «Критика», яке дотримується колишніх орфографічних норм).

За правилами харківської орфографії слова латиномовного походження (на кшталт претенсіі) пишуться через «с». Та вже в Л 1952 р. вони уподібнюються до російського написання — претензії, що відповідає і сучасним правилам. Написання в Л 1932 Авенаріюсові 1952 р. змінюється на Авенаріусу (Д.в. одн).

У нових правилах ухиляються і від чергування ув. Тож якщо в Л 1932 писали але в них або піднесли в нас (себто після голосної перед приголосною, за винятком в або ф, ставили в), то в новіших виданнях у цих випадках в заміняють на у (але у них та розпочали у нас). Пов’язане з цим правилом і виправлення яка вчить нас на яка учить нас. Трапляються й поодинокі написання в між двома приголосними: викликуваних в нашому розумі.

Так само в нових правилах не зберігається чергування ій. Відповідно одверто й ясно перетворюється на прямо і ясно (звернімо увагу й на заміну слова одверто на прямо), а пили вино й відчували — на пили вино і відчували. Орфографічна особливість виявляється в іменниках родового відмінка однини жіночого роду, які у виданні 1932 р. ще мали закінчення , а вже в 1952 р. їх виправили на : з забутливостиз забутливості; кровикрові; міцноститривкості; не помітить ії відсутностине помітить її відсутності.

Ще одна зміна стосується написання слів разом чи окремо. Якщо в Л 1932 у багатьох випадках перевагу надають саме роздільному написанню таких слів, як при чому, в наслідок, не зважаючи, то в Л 1952 всі вони вже пишуться разом: причому, внаслідок, незважаючи. Написання слів подібного типу окремо було звичним у міжвоєнні часи й кодифікувалося найважливішими словниками того часу. Тільки поперше в Л 1932, відповідно до норм тодішнього правопису, писалося разом (у Л 1952 — по-перше). Одним із найвідоміших прикладів радянської мовної політики є усунення графеми ґ з активного вжитку (відповідно Енґельс стали писати Енгельс тощо).

У Л 1952 послідовно вживається слово міф (міфом) замість поширеного раніше міт (мітом): грецьку «фіту», на позначення якої вживали «т», передають відтепер через літеру «ф».

Можна помітити ще деякі менш істотні зміни в правописі: кінець-кінцем починають писати окремо кінець кінцем, а раз-у-раз змінюється на раз у раз. Написання через дефіс знане з галицько-української традиції XIX ст.

2. Фонетика.

У тексті можемо побачити й деякі фонетичні зміни (в основному в словах, закріплених словниками міжвоєнного періоду). Вочевидь, і ці зміни мали на меті уніфікувати українську мову й наблизити її до російської. Частина з них збереглася до нашого часу. Скажімо, в Л 1932 ще натрапляємо на таку форму слова, як вражінь (Р.в. мн.), яку в Л 1952 виправляють на вражень (у сучасній літературній мові правомірними вважаються обидві форми). Давніша форма слова значіння (пор. і < □), кодифікована в міжвоєнний час, змінюється на значення (нині слово значіння, з наголосом на першому складі, вважається діалектним). Наказовий спосіб бачте в Л 1932 є типовою українською формою, та вже в Л 1952 її змінюють на бачите. Поширений раніше префікс од- у словах послідовно змінюють на від- (що, втім, збігається і з міжвоєнною нормою): одразу / відразу, одвернув / відвернув, одмовтесь / відмовтесь.

У Л 1932 бачимо подвоєння у слові статтей, яке в Л 1952 має форму статей.

Звернімо увагу й на зміну в написанні слова єпископ. У словниках Кримського (1924-1930 / 2007) та Ізюмова (1926) включено й форму епіскоп, та вже в словнику Кузелі-Рудницького (1943) є лише епископ та єпископ (що відповідає і сучасним нормам). За нормами ж харківської орфографії, у словах після п мало вживатися і, а не и.

Нарешті ввесь змінюється на весь, а стільки, скільки — на остільки, оскільки. Замість глави енциклопедистів у Л 1952 натрапляємо на голови енциклопедистів. У цьому випадку (як і в слові створення, зміненому в Л 1952 на сотворіння) бачимо рідкісний випадок запровадження в норми української мови церковнослов’янізмів. Скорочені форми менш або більш за оновленими правилами пишуться з голосними наприкінці — менше або більше (за аналогією до російського написання). Це ж стосується й інших слів, що вживаються для порівняння) — скажімо, точніш, яке в Л 1952 має вже форму точніше.

Варто звернути увагу й на те, що нечисленні церковнослов’янізми, збережені в Л 1932, послідовно викорінювалися в Л 1952(хоча це й відповідало редакції Л 1923). Ідеться про такі слова, як владуща / пануюча (психологія), що в оригіналі Л 1923 звучить як господствующая психология; або ж владар / повелитель (у Л 1923 — повелитель) та возвеличують / звеличують (Л 1923 — возвеличивают).

Ці приклади показують, що відповідно до курсу «боротьби проти пуризму» в мовний ужиток послідовно впроваджували ті форми слів, які відповідали тодішнім нормам літературної російської мови, хоча більшість із них не було закріплено словниками. При цьому зі словникового запасу вилучали слова, що різнилися від російських.

3.Морфологічні зміни.

У виданні Л 1932 часто натрапляємо на другу недоконану форму дієслова доторкується, замінює, суміщують тощо. Не типову для російської мови, її послідовно усувають з українського перекладу в Л 1952, залишаючи споріднений із російською варіант — торкається, заміняє, суміщають тощо.

Чимало змін відбувається з префіксами та суфіксами, які також уподібнюються до російських: запитань /39/ змінюється на питань (Р.в. мн.), визначав — на означає (пор. з російським «означать»), труднощів (Р.в. мн.) — на трудності[10][8] (Р.в. одн.). Слово половинчастість (із типовим для української мови «с» усередині слова) змінюють на аналогічне до російського половинчатість (рос. половинчатость). У повоєнних же словниках є обидві форми. Нейтральне слово чудова (Н.в. ж.р.) у Л 1952 передається церковнослов’янським аналогом із префіксом пре-пречудова. Звернімо увагу й на таку зміну: виплодом / плодом і за посередництвом у Л 1952 перетворюється на не типову для української мови форму через посередництво (її не зафіксовано в тодішніх словниках, отож маємо всі підстави говорити про приклад відвертої русифікації)[11]. Послідовно в Л 1952 використовують нову форму чуття (замість давнішого почуття). Аналогічні зміни відбуваються і в таких словах: з’являлось [22; 99] / являлось[12], скінчимо / покінчимо[13], ми питаємо/ми запитуємо, припустити / допустити, приступні нашому відчуттю / доступні нашому відчуттю, погодьтесь / згодьтесь. У всіх цих випадках варіант у Л 1952 засвідчує зближення з російськомовним оригіналом. На родовий відмінок множини іменників типу знання (знаннів), що відповідає міжвоєнній нормі, натрапляємо лише в Л 1932 (пор. у Л 1952 знань або поняттів/ понять)[14].

Звернімо увагу й на послідовне викорінення конструкцій на кшталт Марксових поглядів або Енґельсові погляди, часто вживаних у Л 1932 У Л 1952 їх трансформують у поглядів Маркса та погляди Енгельса. Також і присвійні займенники у словосполученнях на кшталт без їхнього відношення замінюють російською формою без їх відношення. У редакції 1952 р. натрапляємо на давніше нульове закінчення у множині слова «раз»: десятки раз, мільйони раз (замість уживаного в Л 1932 варіанта десятки разів, мільйони разів).

На особливу увагу заслуговують зміни в абстрактних іменниках. У Л 1952 є чимало слів, утворених за допомогою суфіксів -анн-, -енн- або -інн-. Доволі влучні, ці форми майже не трапляються в Л 1932 (ще один доказ на користь неприродності впроваджених змін). Пор.: взаємодія (Л 1932) / взаємодіяння (Л 1952)[15]; це потрібно, щоб вияснити справу / це необхідно для роз’яснення справи; здібність відчувати / здатність відчування; відбитком / відображенням; відхил / відхилення; що їм сам Богданов надає великої ваги / яким сам Богданов надає дуже важливого значення; щодо / у відношенні; за допомогою інших матеріальних умов / при співдіянні інших матеріальних умов; як кару за те / в покарання йому за те.

Присудок є в конструкціях типу це є справжній «бунт на колінах» (Л 1932) усувають у Л 1952 (це — справжній «бунт на колінах»). Або ще: це є загальновизнане перетворюється на це загальновизнано (в оригіналі — это обшепризнано). Так само поширену раніше форму суть у ролі присудка в Л 1952 послідовно змінюють на є: тіла, говорять нам, суть комплекси відчуттів / тіла, кажуть нам, є комплекси відчуттів[16] [21; 56].

Цікаво, що у виданні Л 1952, на відміну від Л 1932, іменник після присудка є вживають в орудному відмінку. Пор.: почуття є лише канали, вони не є фікції розуму (Л 1932) / чуття є лише каналами, або вони не є фікціями ума (Л 1952).

Колишню форму слова сами (закінчення ) в новішому варіанті перекладу творів Леніна виправлено на самі. Слово перлина (ж.р.) у Л 1932 замінюють у Л 1952 на перло (с.р)., яке в орудному відмінку мас форму перлом.

Тенденцією видається і масове використання у виданні 1952 р. безособових форм дієслова на кшталт визнається (замість визнає, визнають тощо); само собою розуміється (замість зрозуміла річ — Л 1932); цитується в підручниках (замість цитований в підручниках) та ін.

Наказовий спосіб візьмімо послідовно змінюють на дійсний спосіб візьмемо (лише в російській мові дійсний спосіб дієслова може мати значення наказового). Пор. також: вкажімо / вкажемо.

Про уніфікаційні тенденції свідчать і спроби уникнути таких синтетичних форм, як говоритимемо (в новому варіанті — будемо говорити).

Слова іншомовного походження на відмінюються лише в Л 1932: двома фортепіянами, в фортепіяні (в Л 1952 читаємо: двома фортепіано, в фортепіано).

Так само в Л 1952 зникає типова для української мови інфінітивна форма зустрінутися (нам доведеться не раз зустрінутися). Натомість вживається звична й нині форма зустрітися (пор. із рос. нам придётся не раз встретиться).

Ще одна зміна стосується прикметників найвищого ступеня порівняння, які у виданні 1932 р. часто мають синтетичну форму — найважливіше або найчистіші та найортодоксальніші учні Авенаріюса. Натомість у Л 1952 іх послідовно виправляють на аналітичну форму: найбільш важлива або найбільш чистих і ортодоксальних учнів Авенаріуса. Так само у пізнішому варіанті перекладу уникають типових для народнорозмовної мови форм, що починаються на як- або що-: замість якнайдокладнішому розглядовінайдетальнішому розглядові. Доволі часто на позначення найвищого ступеня порівняння використовують вищий (як це типово для російської мови): коротший у значенні найкоротший, простіший у значенні найпростіший тощо. Інколи в новішому варіанті перекладу послуговуються зовсім зміненими конструкціями: замість колишнього я подбаю найдокладнішея постараюся з усією докладністю. /40/

Зміни відбуваються і в порівняльних конструкціях.

Фразу она всех абсурднее (Л 1923) в Л 1932 перекладають вона абсурдніше за всі.

А вже в Л 1952 натрапляємо на таку нетипову для української мови форму, як вона з усіх найабсурдніша («з+ Р.в.»). Ще один приклад. Для російських махістів сильнішого від Плеханова матеріяліста нема (Л 1932) — конструкція «від + Р.в.». Натомість у Л 1952 читаємо таке: для російських махістів немає матеріаліста. сильнішого за Плеханова[17].

У Л 1932 постійно вживається відносний займенник що: цілий ряд письменників, що..:, коли б навіть ті доводи, що їх ми висунули проти неї, визнати за недосить доказові тощо. В Л 1952 в усіх цих випадках що послідовно змінюють на який: цілий ряд письменників, які; коли б навіть ті доводи, які ми висунули проти неї, були визнані недосить доказовими[18]. Тим часом подекуди займенник що з’являється там, де його не було в попередньому варіанті. Скажімо, твір… виданий 1710 року (Л 1932) перетворюється на твір… що вийшов у 1710 році. Натомість у тих випадках, де у виданні 1932 р. використовували підрядні конструкції (що існують поза її свідомістю), з’являються не властиві українській мові конструкції з активними дієприкметниками (існуючих поза її свідомістю).

Ще одна типова зміна стосується використання пасивних конструкцій. Якщо в Л 1932 частіше трапляються активні конструкції на кшталт нашу філософію заснували троє людей, то в Л 1952 їх послідовно замінюють пасивними (з О.в.): наша філософія заснована трьома людьми. Або ж іще один приклад: основні засновки теорії пізнання <…> виклали вони в їхніх перших філософських творах (Л 1932) / основні засновки теорії пізнання <..> викладені ними в їх перших філософських творах[19] [11; 55].

На несподіване вживання дієприкметникових конструкцій у пасиві натрапляємо в Л 1932, де замість орудного відмінка використовують архаїчну конструкцію з прийменником від: спростованою від єпископа або ж щоб повідомити нас (від Бога). У виданні 1952 її витісняють згаданою вище конструкцією: спростованою епіскопом, для нашого освідомлення (Богом) тощо.

У виданні 1932 р. часто вживаються дієприкметникові конструкції на : ту саму думку багато разів повторено, не доведено до краю, висловлено цю думку тощо. Їх у Л 1952 послідовно замінюють типовими для російської мови конструкціями: та сама думка багато раз повторена, як буде показано далі, висловлена ця думка (в оригіналі: та же мысль мною раз повторена, выражена эта мысль тошо).

Зміни відбуваються й у використанні дієслова перекладати, яке в давнішому варіанті вживалося з орудним відмінком: перекласти з химерної мови простою людською мовою або ж ми перекладемо звичайнішою мовою. Та вже в Л 1952 з’являється конструкція з місцевим відмінком («на + М.в.»), також типовіша для російської мови: перекласти з вичурної мови на просту людську мову або ж ми перекладемо на більш звичайну мову. Відповідно і конструкція говоримо професорським жаргоном у новому варіанті перетворюється на говориться це на професорському жаргоні (пор. рос. говорится это на профессорском жаргоне).

Відбулися деякі зміни й у словотворенні Замість принципова в Л 1932 бачимо в Л 1952 принципіальна. І якщо словник Кримського (1924-1930 / 2007) фіксує ще обидві форми, то словник Ізюмова (1926) подає лише принципово. Або ж таке: в життьовому (vulgar) сенсі (Л 1932) змінено на в життейському (vulgar) сенсі (Л 1952).

Неозначений займенник якесь у виданні 1952 р. послідовно змінюють на яке-небудь (пор. якогось невидного / якого-небудь невидимого), щось — на що-небудь, хтось — на хто-небудь тощо.

Такі семантично нейтральні слова, як нападам, розсуду або про здогад, у Л 1952 починають вживати з не типовим у цих випадках для української, але типовим для російської димінутивним суфіксом: нападкам, розсудку та про догадку. Натомість філософських напрямків, що є у виданні 1932 р. і нині вважається галицизмом, у Л 1952 вживається вже без суфікса — філософських напрямів[20].

У Л 1952 з’являється чимало слів з російською формою суфікса: замість спостережника — спостерігача.

В українській мові трапляються деякі прикметники, що походять від дієприкметників. На них надибуємо в Л 1932: незалежна від нас суща реальність та вже в Л 1952 їх змінено на активні дієприкметники за аналогією до російської мови: незалежно від нас існуюча реальність (пор. із рос. существующая реальность).

4. Лексичні зміни.

Знаходимо в текстах нової редакції й численні лексичні виправлення. Це стосується і заміни окремих форм, і переформулювання якихось частин реченая, а в окремих випадках — і цілих речень. Усі ці зміни можна поділити на кілька груп.

Найчисельніша з них пов’язана з вилученням тих форм із Л 1932, що не є близькими до російських. При цьому форми цієї першої групи були узвичаєними для української мови міжвоєнного часу. Натомість у виданні 1952 р. бачимо послідовне повернення до оригіналу.

Цілком у дусі згадуваної в статті Кагановича боротьби проти пуризму мова нового видання засвідчувала свідоме зближення з нормами російської літературної мови. Вочевидь, нині не можемо достеменно з’ясувати, які ж із форм були найтиповішими для того часу. Та неважко помітити збіднення українського словника в другому варіанті перекладу і його наближення до російського.

Скажімо, словник Кримського фіксує цілий ряд синонімів до російського слова однако — проте, а проте, (а) втім, але, але-ж, однак, одначе, отже-ж. У Л 1952 найчастіше послуговуються одним варіантом — тим, який у переліку Кримського є одним з останніх, та найближчим до російської мови — однак. У Л 1932 активно використовували й інші синоніми, що були вживаними в розмовній мові 1920-х.

Чимало українських слів було вилучено з активного мовного вжитку. Вже від початку 1930-х редактори /41/ ставали відповідальними не лише за зміст, а й за мовну форму. Ці заходи тоталітарної держави було спрямовано на максимальне зближення з російською мовою. Аби реалізувати цей задум, було складено службові списки — зокрема й відповідний перелік verba non grata. Порівняльна таблиця, яку тут подаємо, є, по суті, однією з перших спроб реконструювати ці списки, що, скоріше за все, не збереглися до нашого часу.

А результати пропонуємо поділити на кілька груп, залежно від причини здійснених змін. Адже, як показує лексичний аналіз, не в усіх випадках ішлося лише про зближення з російською літературною мовою.

До першої групи належать слова, широко вживані в 1920-ті й зафіксовані тодішніми словниками, до яких тут нерідко апелюємо. Неважко помітити, що слова, на які натрапляємо в Л 1952, є часто й першими в словниковому переліку. Натомість більшість форм, використовуваних у Л 1952, не є найуживанішими. Вочевидь, є й кілька винятків: скажімо, слово кількість, яке у словнику стоїть перед словом число, та допущення, яке випереджає в переліку припущення.

hofenender-1Подані тут приклади засвідчують спробу вилучити з активного вжитку типово українські, не споріднені з російськими, слова. Йдеться не лише про галицизми чи західноукраїнську лексику. Відчутнішими були зміни, впроваджувані в контексті згадуваної вже боротьби проти пуризму. /42/

Проаналізуймо, наприклад, відмінність у двох редакціях перекладу таких форм, як странным образом, главным образам або в то же время (Л 1923). В Л 1932 їх послідовно передано іншими, питомо українськими, словами: навдивовижу, так, переважно та одночасно. Та вже в Л 1952 читаємо: дивним чином, таким чином. головним чином і в той же час.

Спільним дія всіх слів першої групи З Л 1952 є те, що вони були вживаними як у 1920-ті, так і після Другої світової війни; нарешті нормативними вони є і для сучасної української мови.

Друга група аналізованих тут слів — це слова, не вживані в міжвоєнний період і не зафіксовані словниками. Порівнявши з російськомовним виданням, побачимо, що йдеться передусім про введення близьких до російської мови форм, які потребували лише фонетичної адаптації до української. Окремі з них можемо знайти й у деяких популярних посібниках з української мови. Також можемо припускати, що чимала частка цих слів лягла в основу суржику й збереглася в розмовному варіанті до нашого часу. В цьому контексті варто звернути увагу на російську фразу когда дело доходит до прямого определения (Л 1923). Українські варіанти перекладу були відповідно такі: коли справа доходить до безпосереднього визначення (Л 1932) та коли доходить до прямого визначення (Л 1952).

hofenender-2Ці приклади показують, як старанно укладачі другого варіанта перекладу прагнули увідповіднити українську мову з російською. Скажімо, вжиту в оригіналі фразу к самым опасным заблуждениям (Л 1923) спершу перекладено як до найнебезпечніших помилок (1932), а в другому варіанті вже інакше — до найнебезпечніших заблуджень (Л 1952). Тим часом слова заблудження, на яке натрапляємо в другому випадку, не зафіксовано в жодному словнику. /43/

Конструкцію типу «вважати когось за кого / що» зі знахідним відмінком (я їх вважаю за цілком певні) послідовно замінено на іншу, типово російську, з орудним відмінком — «вважати когось ким / чим» (я їх вважаю цілком очевидними).

Своими глазами (Л 1923) у виданні 1932 р. було спочатку передано на власні очі (саме такий варіант перекладу пропонує і фразеологічний словник Підмогильного та Плужника 1927 р.). Та вже в Л 1952 фразу змінено на російську конструкцію — своїми очима.

Ще один приклад: не будучи в состоянии (Л 1923) у першому випадку перекладено як не бувши в змозі (словник Підмогильного пропонує ще інший варіант — здолати, мати змогу, спороможність), а у виданні 1952 р. дано зворотний переклад, який, до речі, відповідає і нинішнім нормам української мови — не будучи спроможні. У цьому контексті звертаємо увагу і на заміну теперішнього часу в конструкції минулим.

При цьому в багатьох випадках відбувалося й розширення семантичного значення, також не зафіксоване міжвоєнними словниками. Скажімо, в Л 1932 російську конструкцію до прямого фидеизма перекладено як до справжнього фідеїзму (що відповідає і нинішнім нормам). А в Л 1952 читаємо скальковане з оригіналу до прямого фідеїзму.

Конструкцію материя, раз она будет изгнана из природы (Л 1923) у виданні 1932 р переклали як матерія, коли їі вигнати з природи. У другій редакції через бажання максимально наблизитися ло оригіналу автори змінили й семантичне значення фрази: матерія, раз вона буде вигнана з природи.

Зміни спостерігаємо і в дієприслівниках. Скажімо, вислів бере до уваги (Л 1932) у другому виданні виправлено на беручи на увагу[38].

З російських висловів типу в той же книге або в то же время, які спершу передано українською як в тій самій книзі (варто звернути увагу й на зміну суфікса в іменнику — не «книжці», а «книзі») та одночасно (себто змінено і конструкцію оригіналу), у виданні 1952 р. читаємо в тій же книзі та в той же час Хоча вживання частки же не було нормативним у 1920-ті. Скажімо, у словнику Кримського (1924 — 1930 / 2007) фразу в той же книге пропонують перекладати в тій самій книжці. Так само і в Л 1932 уникають вживання підсилювальної частки же, надаючи перевагу саме, самий тощо — пор. там саме, такий самий елемент (Л 1932) і там же, подібний же елемент (Л 1952).

Лише в кількох випадках бачимо розходження в Л 1932 з міжвоєнними словниками. До прикладу, оригінальну фразу потешается над этим «абсурдным» мнением (Л 1923) перекладено як глузує з цієї «абсурдної» думки. У словнику Кримського до російського слова потешаться подано лише форми тішитися, потішатися, бавитися (без керування) А 1952 р. фразу перекладено за російським аналогом — потішається над цією «абсурдною» думкою.

Досі ми звертали увагу лише ва ті численні випадки, коли переклад 1952 р. максимально наближали до оригіналу. При цьому перекладачі ігнорували типово українські форми й надавали перевагу спорідненим (або й аналогічним) із російською. Хоч, як засвідчують лексикографічні джерела міжвоєнного часу, альтернативи існували.

Утім в окремих випадках зміни в другому варіанті перекладу не були пов’язані лише з наближенням до оригіналу. Скажімо, в Л 1932 читаємо рештка, заперечити, лишається, відрізнення, ця примара, впевняють та тривкости (Р.в. одн.), а в Л 1952 у відповідних місцях залишок, спростовувати, залишається, відмінність. цей привид, запевняють і тривкости (Р.в. одн.). Порівнявши з оригіналом, бачимо, що зближення з російським першоджерелом тут не сталося: остаток, опровергать, остаётся, различие, этот призрак, уверяют і прочности (Р.в. одн). Натомість можемо говорити про інше — про бажання перекладачів видання 1952 р. не так наблизитися до оригіналу, як максимально дистанціюватися від перекладу 1932 р. (а відповідно й від норм української мови 1920-х рр.).

Також у багатьох випадках форми, які знаходимо в Л 1952, у словнику Кримського є не першими, а другими, третіми й навіть четвертими у значеннєвому ряду. Тож, як засвідчує новий переклад творів Леніна, зміна мови означала й зміну в ієрархії вживаності слів.

Пропонуємо вибірку фраз, які зазнали змін у другому варіанті перекладу.

hofenender-35. Синтаксичні зміни.

Численні зміни спостерігаємо також у царині синтаксису. І, як і в попередніх випадках, спрямовано їх було на зближення з російською мовою й відмову від типово українських форм. Скажімо, конструкцію в родовому відмінку 1908 року, виданий 1710 року або поточного року (Л 1932) у другому випадку виправлено на суто російську в 1908 році, що вийшов у1710 році та в поточному році. Або ж таке: конструкцію «за + Р.в.» з темпоральним значенням (за давно-давно минулих часів або за всіх часів) змінено на «в + З.в.» (в давно-давно минулі часи або в усі часи).

Так само не типовим для української мови 1920-х було вживання присудка в орудному відмінку. І перші перекладачі творів Леніна уникали цих конструкцій. Пор: наївний реалізм був би ніщо інше, як віра в речі-в-собі (Л 1932) та наївний реалізм був нічим іншім, як вірою в речі-в-собі (Л 1952). Нічого дивного, що другий варіант є ідентичним до російського: наивный реализм был ни чем иным, как верой в вещи-в-себе.

Ще один приклад введення в українську мову орудного відмінка в не типовому для нього місці: не какими-нибудь путаниками считают (Л 1923) в першому варіанті перекладено як не за абияких плутьків вважають (це відповідає нормам, визначеним у словнику Підмогильного та Плужника: вважати, мати кого за кого, що), а потім — не якими-небудь плутаниками вважають.

У виданні 1952 р. натрапляємо й на синтаксичні зміни іншого характеру. Зокрема в реченнях з’являються вставки та включення, яких перекладачі 1932 р. уникали. Пор.: а що ми ще не знаємо всіх умов щохвилини спостеріганого нами зв’язку відчуття з певним робом організованою матерією (Л 1932) та оскільки ми ще не знаємо всіх умов щохвилинно спостережуваного нами зв’язку відчуття з організованою певним чином матерією (Л 1952).

Ще одна зміна стосується дієприкметникових зворотів. У міжвоєнний період активні дієприкметники в теперішньому часі не вживали. Тож оригінальну фразу между сталкивающимися направленнями спершу було перекладено за допомогою прикметника в застиглій дієприкметниковій формі — між суперечними напрямками, а вже в другому варіанті перекладачі послуговуються підрядною конструкцією — між напрямами, що стикаються.

Ось кілька подібних прикладів: масса неощущающая (Л 1923) — маса невідчутлива (Л 1932) — маса, яка не відчуває (1952); окружающая природа (Л 1932) — околишня природа (Л 1932) — природа, що оточує нас (Л 1952). У деяких випадках видання 1932 р. послуговується прикметниковими формами (ощущающие — відчутливі); натомість у Л 1952 спостерігаємо повернення до дієприкметникових форм — відчуваючі.

Зміни відбулись і в складних реченнях. Наприклад, у Л 1923 читаємо: ни один человек, который рассуждает, никогда не сомневался в том, что предметы (existences), о которых мы говорим: «этот стол», «это дерево», суть не что иное, как <…> (тут акцентуємо увагу на підрядній зв’язці о которых). Видання 1932 р. подає це речення в українському перекладі так: жодна людина, що міркує, ніколи не сумнилася в тому, що предмети (existences), що про них ми говоримо: «цей стіл», «це дерево», є не що інше, як <…> (себто підрядне речення починається тут що їх). А вже в Л 1952 відбувається зворотна зміна: ні одна людина, яка міркує, ніколи не сумнівалась в тому, що предмети (existences), про які ми говоримо: «цей стіл», «це дерево», є не що інше, як <…> (підрядна конструкція про які)[39].

Або ще один аналогічний приклад. Пор.: если бы даже те доводы, которые мы выдвинули против неё, были признаны недостаточно доказательными (Л 1923) — коли б навіть ті доводи, що їх ми висунули проти неї, визнати за недосить доказові (Л 1932) — коли б навіть ті доводи, які ми висунули проти неї, були визнані недосить доказовими. Л 1932 послідовно вживає що як відносний займенник (цілий ряд письменників, що; коли б навіть ті доводи, що їх ми висунули проти неї, визнати за недосить доказові). У Л 1952 не менш послідовно в цих місцях послуговуються словом які (коли б навіть ті доводи, які ми висунули проти неї, були визнані недосить доказовими тощо).

Родовий відмінок при запереченні трапляється в Л 1952 значно рідше, ніж у Л 1932, і зазвичай лише в тих випадках, де це відповідає російським нормам. Пор.: не подставляйте под ту причину <…>, которую нельзя постичь (Л 1923) — не підставляйте під ту причину <…>, якої не можна збагнути (Л 1932) — не підставляйте під ту причину <…>, яку не можна збагнути (Л 1952). Або таке: не введён зародыш (Л 1923) — не введено зародку (Л 1932) — не введено зародок (Л 1952).

6. Вплив галицького узусу на українську літературну мову.

З багатьох досліджень знаємо про вплив галицького узусу на норми української літературної мови 1920-х. І вплив цей, вочевидь, не обмежується лише галицизмами, зафіксованими тодішніми словниками. Потверджує це і порівняльний аналіз двох варіантів українського перекладу Леніна.

Зрештою йдеться не лише про внутрішньоукраїнську мовну ситуацію. Скажімо, Селищев [19; 116], /45/ аналізуючи стан російської мови після жовтневої революції, напише таке: «Среди коммунистических и советских деятелей в России находится много уроженцев Польши и юго-западных областей, белорусских и украинских. В своей устной речи они представляют длинных ряд местных, диалектических черт. Некоторые из этих особенностей распространяются среди населения Москвы и других городов центральной России». Та можна заперечити Селищеву, що всі ці «особливості» стосувалися лише використання таких форм, як дивчина, землероб, селянин або молодёжь [19; 118, 119]. Також й інші форми, як-от файно (що його залічували до арго), сприймались як українізми.

Проте нас найбільше цікавлять саме галицизми. Передусім маємо на увазі ті форми, що їх сприймаємо як типово західноукраїнські (власне, галицькі) — скажімо, парні сполучники так…, як (так органічне, як і неорганічне). Натомість у Л 1952 бачимо вже іншу, типову і для сучасної мови, послідовність — як…, так (як органічне, так і неорганічне).

Частину галицизмів поступово вилучено із загальномовного вжитку. Скажімо, початкове всі властивості матерії (Л 1932) виправлено на всі якості матерії (Л 1952); сміливими вояками (Л 1932) — на сміливими воїнами (Л 1952). Російське заставили опровергать (Л 1923) спочатку переклали як примусили заперечити (Л 1932), а потім по-іншому — змусили спростовувати (Л 1952). До речі, прикметникова форма примусовий у перекладі 1932 р. теж є галицизмом.

Також і згадуване словосполучення філософських напрямків, що його замінили на філософських напрямів, містить у собі галицизм напрямок (замість нормативного згодом напрям). Галицизмом є й іменник засада (у значенні «принцип»), яким перекладачі скористались як аналогом до російського положение і яке в редакції 1952 р. було перекладено вже як положення. Галицькими впливами пояснюємо вживання у словах -ев- замість -ей- (пор. невтральність і нейтральність).

Типово польською є конструкція «до+Р.в.» (єдино відповідною до науки) — пор. із пол. odpowiedni «do+Р.в.», яку в 1952 р. замніили на єдино відповідною науці (Д.в.) за аналогом до рос. единственно соответствующем науке. Також і фраза мав цілковиту змогу переконатися з того (Р.в.) споріднена з пол. przekonywać się z tego, на відміну від рос. имел полную возможность убедиться в том, перекладеного в Л 1952 як мав цілковиту змогу переконатися в тому. Звернімо увагу й на польську конструкцію od samego początku (пор. із Л 1932 — від самого початку), яку в Л 1952 змінено на рос. з самого початку (пор. із рос. от самого начала).

Типовим для західноукраїнського варіанта мови є і сполучник ніж (менш ніж за півроку), який у Л 1952 замінюють на як (менше як за півроку). Констукцію на сором людського розуму (Л 1932) перекладено з рос. к стыду человеческого ума (Л 1923). А вже в Л 1952 її замінили: на сором людському уму (Д.в.). Західноукраїнською є форма узгіднює себе (пор. із рос. сообразуются в Л 1923 та укр. узгоджуються в Л 1952).

Вплив стосується і форм, що на той час були вже застарілими в польській мові: відбіг (заст. пол. odbieg), яке в Л 1932 перекладено вже як відступ (в оригіналі отступление). західноукраїнським є і слово покищо (Л 1932), вжите у значенні тепер (Л 1952). Форма мислею в Л 1932 (О.в. ім. ж.р. одн.) була нормою галицько-української граматики кінця ХІХ — початку ХХ ст. (пор. із мислю в Л 1952 за аналогом до рос. мыслью). Нарешті в Л 1932 натрапляємо на відрізнення, що також має ознаки впливу польської мови (пор. із пол. odróżnienie), яке у виданні 1952 переклали вже як відмінність (рос. различие). Також форма висновний характер походить із польського wyznować, на відміну від похідний характер (Л 1932), утвореної за аналогом до російської мови — производный характер.

Деякі форми, які називаємо галицизмами, належали до сфери усного вжитку в Західній Україні. Скажімо, здання (Л 1932) — переклад рос. отзыв (Л 1923), пор. із укр. відзив (Л 1952).

Показово, що поряд із науживанішим закінченням -ому іменників чоловічого роду знахідного відмінка в перекладі 1932 р. є й закінчення -ім (в певнім середовищі, на кожнім кроці, у своїм філософськім блуканні тощо). Та вже в Л 1952 всі ці закінчення вилучено: в певному середовищі, на кожному кроці, у своїх філософських шуканнях (множина в цьому останньому прикладі відповідає і множині в оригіналі). При цьому форми на -ім зафіксовані поряд з формами на -ому і в міжвоєнних граматиках — див.: [8; 25] і [21; 39].

7. Підсумкові зауваги.

У статті зроблено спробу порівняти два україномовні видання головного філософського твору Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм», написаного 1908 р. російською, а перекладеного відповідно 1932 та 1952 р. Те, що саме цей текст узято для аналізу, зумовлено кількома причинами. Передусім у Рядянському Союзі він мав велике суспільне значення, до того ж відігравав важливу культурну роль. Ідеологічні твори Леніна, а також Сталіна, Макрса й Енґельса виходили особливо великими накладами, багото разів перевидавалися.

Справжній вплив цих текстів важко оцінити з нинішньої перспективи. Втім усі вони (в тому числі й згаданий твір Леніна) позначилися й на мовній сфері. Зокрема українські переклади, що ввійшли до україномовного зібрання творів Леніна 1948р., а також переклади праць Сталіна й інші ідеологічно-політичні тексти, використано як ілюстративний матеріал для 11-томового «Словника української мови» (1970—1980) за редакцією І.Білодіда. Так само рекомендували читати твори Леніна підчас вивчення української мови.

Як показав аналіз, у виданні 1952 р. є чимало форм, що невдовзі склали основу суржику. Хоча ця гіпотеза й потребує додаткових доказів, та припускаємо, що масове поширення суржику відбувалося саме через книжки (в тому числі твори Леніна) та всі інші видання, які з’являлися в проміжку між 1932-м — роком завершення політики українізації — і відлигою кінця 1950-х. Як наслідок, суржик, сферу існування якого переважно зводять до усної розмовної мови, дістав і текстуальне потвердження. Його використання в цих текстах, поза сумнівом, було засобом для пропагування й утвердження цього варіанта мови

Розмаїття суржику донині аналізують в основному в його розмовному варіанті[40], та це дослідження показало /46/, що існує не менш важливий писемний вимір цього розмаїття. Скажімо, у виданні 1952 р. натрапляємо на форми, не зафіксовані жодним словником того часу.

Видання ж 1932 р. слугує доказом успішності мовно-наукових зусиль 1920-х. Українську мову цілеспрямовано розбудовували й свідомо дистанціювали від російської. Як знаємо з попередніх досліджень, зокрема з праці Ю.Шевельова [22; 89—94], значний впив на українську мову мав її західноукраїнський варіант. Та не завжди йшлося про безпосередні запозичення з галицького узусу. В деяких випадках відбувалися й прямі запозичення з польської (частина Галичини належала до Польщі), не зафіксовані в жодних текстах (адже побутували вони лише в усній формі).

У виданні, здійсненому під керівництвом Миколи Скрипника, зроблено спробу максимально дистанціюватися від російського видання на всіх мовних рівнях. Натомість укладачі українського перекладу 1952 р. виконували дві головні настанови радянської мовної політики в Україні. Передусім ішлося про прагнення якомога більше зблизити українську мову з російською. При цьому відбувалося повернення до форм, що, хоч і вживані в східноукраїнських діалектах, усе ж були найближчими до російських відповідників. Водночас з’являлися й численні форми, яких не можемо відшукати в жодному словнику 1920-х рр. І нарешті значну частку становили форми, не зафіксовані у відповідних лексикографічних та граматичних працях повоєнного періоду. Саме це і є ті елементи, які показують правдивий характер мовної політики.

У виданні 1952 р. свідомо уникали багатьох суто українських висловів, уживаних ще в Л 1932. Редактори в Україні мали узгоджувати тексти зі списками заборонених до вжитку, так би мовити, репресованих слів. Це дослідження дає змогу «реконструювати» принаймні частину з них.

У підсумку зауважимо, що радянська мовна політика позбавила українську мову можливостей вільно розвиватися й спричинилася до витворення своєрідної паралельної мови, єдиним джерелом якої мала слугувати російська. Не випадково окремі церковнослов’янізми, на які натрапляємо у виданні 1932 р., зникають із редакції 1952 р. (їх тут замінюють народнорозмовними аналогами). Зрештою відбувалася руйнація всієї мовної системи, свідоме уникання мовного розмаїття. Скажімо, з цілого ряду запропонованих словником А.Кримського форм брали одну, найближчу до російської, яка ставала її повним відповідником.

Література

1. Ленин Н. (В.Ульянов). Собр. соч. — Москва; Петербург: Госиздат, 1923. — Т.Х: Материализм и эмпириокритицизм: Критические заметки об одной реакционной философии.

2. Ленін В.І. Матеріалізм і емпіріокритицизм. — [б/м]: Партвидав «Пролетар», 1932.

3. Ленін В.І. Матеріалізм і емпіріокритицизм: Критичні замітки про одну реакційну філософію. — К.: Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1952.

4. Багмут Й.А. Проблеми перекладу суспільно-політичної літератури українською мовою. — К., 1968.

5. Білодід І.К. Питання розвитку мови української радянської художньої прози переважно післявоєнного періоду: 1945 — 1955 рр. — К., 1955.

6. Чернявська С.М. Впровадження української мови в систему освіти 1923 — 1932 років: Дис. … канд. іст. наук. — Х., 2003.

7. Belarusian Trasjanka and Ukrainian Suržyk. Structural and social aspects of their description and categorization / Gerd Hentschel, Siarhiej Zaprudski (eds.), Oldenburg, 2009 (=Studia Slavica Oldenburgensia, 17).

8. Ізюмов О. Російсько-український словник. — [б/м]; Книгоспілка, 1926.

9. Каганович Н. Націоналістичні перекручення в українських перекладах творів Леніна: (До питання про синонімію) // Мовознавство. — 1934. — №3-4. — С. 9—23.

10. Російсько-український словник / Гол. ред. А.Е.Кримський. — К., 1924 — 1930. (Електронну версію російсько-українського словника А — П підготував О.Телемко. — К., 2007.)

11. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. — К., 2004; передрук видання 1925 р.

12. Левченко Г. Викорінити націоналістичне шкідництво в підручниках з мови. — Харків; Київ, 1934.

13. Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Документи і матеріали / Упоряд. Л.Масенко, В.Кубайчук, О.Демська-Кульчицька. — К.: КМ Академія, 2005.

14. Масенко Л. Мова і суспільство: Постколоніальний вимір. — К., 2004.

15. Матвієнко О. Стилістичні паралелі (проти пуризму). — Х.: Рад. Школа, 1932.

16. Історія українського правопису ХVІ — ХХ століття: Хрестоматія / Ред. В.В.Німчук, Н.В. Пуряєва. — К., 2004.

17. Панько Т. Збагачення української соціально-економічної термінології в процесі перекладу творів В.І. Леніна українською мовою // Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду: Документи і матеріали / Упоряд. Л.Масенко, В.Кубайчук, О.Демська-Кульчицька. — К.: КМ Академія, 2005. — С.339—353.

18. Російсько-український фразеологічний словник. Фразеологія ділової мови / Упоряд. В.Підмогильний, Є.Плужник. — [б/м], 1927.

19. Селищев А.М. Язык революционной эпохи: Из наблюдений над русским языком последних лет (1917 — 1926). — Москва, 1928.

20. Словник української мови: В 11 т. — К., 1970 — 1980.

21. Синявский О. Украинский язык. — 5-е изд., исправл. и доп. — Державне видавництво України, 1926.

22. Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови. — К., 2003 [=Shevelov, G. Y., Die ukrainische Schriftpsrache, 1798 — 1965. Ihre Entwicklung unter dem EinfluI der Dialekte, Wiesbaden, 1966].

23. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900 — 1941): Стан і статус. — Чернівці, 1998.

24. Шевельов Ю. Так нас навчали правильних проізношеній // Шевельов Ю. Вибрані праці / Упоряд. Л.Т. Масенко. — К., 2008. — С.280—333.

25. Śpiwak O., Jurkowski M. Ukraińsko-polski słownik syntaktyczny. — Warszawa, 2003.

26. За українізацію! (Чому треба вивчати українську мову та як її треба вивчати). — Видання Дніпропетровського окружкому Л.К.Ц.М.У., о О, о. J, [1928 року або пізніше].

27. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Ред. В.Т.Бусел. — К., 2004.

Переклад з німецької Роксоляни Свято /47/

Примітки

[1] Назвімо хоча б найпомітніші з них — Лариси Масенко «Мова і суспільство. Постколоніальний вимір» (К., 2004) та «Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду» (К., 2005). Підставою є праця Юрія Шевельова «Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900-1941): Стан і статус» (Чернівці, 1998). Дедалі більше праць присвячено різним аспектам цієї проблеми. Див. дисертацію С.Чернявської «Впровадження української мови в систему освіти 1923-1932 рр.» (2003 р.).

[2] Друге російськомовне видання з’явилося 1920 р.

[3] Звісно, твори Леніна виходили в українському перекладі й перед тим, але не в багатотомовому виданні.

[4] Не випадково в згаданому виданні не зазначено прізвищ перекладача й редактора. У праці Й.Багмута названо М.Скрипника, С.Вікула, Є.Касяненка, С.Пилипенка та А.Річицького.

[5] Докладніше див.: Багмут Й. [4; 130], де є посилання на бібліографічний покажчик «Видання творів В.І Леніна на Україні (1894 — 1965)» / Упоряд. П.М.Шморгун, А.І.Козлова, О.О.Майборода. Ф.К.Сарана. — X.: Редакційно-видавничий відділ книжкової палати УРСР, 1966.

[6] Багмут Й. [4; 139]. Мова про філіал Інституту марксизму-ленінізму ЦК КПРС.

[7] Також і Білодід І. пише про спотворення творів Леніна і Сталіна невдалими перекладами, що «приводили до перекрученнь змісту». Як приклад він наводить використання активного дієприкметника наступаючий замість підрядного речення.

[8] Білодід І. [5; 106, 107]. Або ж в іншому місці [5; 103]. «Не можна не відзначити тут такої галузі лексико-фразеологічної роботи на Україні, що має надзвичайно важливе значення для збагачення української літературної мови (зокрема її публіцистичного і наукового стилів), як переклад творів класиків марксизму-ленінізму з російської на українську мову, здійснюваний Українським філіалом Інституту Маркса—Енгельса—Леніна—Сталіна (ІМЕЛС)».

[9] Див.: Масенко Л. [14; 44, 45]: «Паралельно було запроваджено керовану згори практику уподібнення її до російської, перетворення української мови на бліду копію російської, що мало довести її вторинність і меншовартість, а відтак і непотрібність. За таким втручанням у внутрішньомовні процеси стояло прагнення позбавити українську мову характеру незалежного мовного утворення».

[10] Словник О.Ізюмова 1926 р. фіксує лише форму «трудність».

[11] Навіть у т.зв. зеленому словнику 1948 р. вказано лише «посредство/посередництво».

[12] Іменник «з’явище» вважається галицизмом у літературній мові.

[13] Пор. із пол. «skończyć». Скоріше за все, це також галицизм.

[14] Та в граматиках 1920-х рр. зафіксовано обидві форми. Див.: Ізюмов О. Граматика й правопис української мови. — 3-тє вид. — К., 1925; Синявський О. Украинский язык. — К., 1926.

[15] У словнику А.Кримського є обидві форми.

[16] Тільки у граматиці Синявського О. натрапляємо на форму суть у третій особі множини. В інших випадках вжито є, а в дужках подано також єси, є, єсьмо та єсте. Автор коментує це так: «От глагола “бути” вполне жива только форма є (єсть), употребляемая для всех лиц и обоих чисел, форма “суть” употребительная лишь в книжном языке, остальные встречаются очень редко». Скоріше за все ця форма з’явилася під впливом галицького узусу.

[17] В оригіналі (Л 1923) це звучить так: «для русских махистов сильнее Плеханова материалиста нет». У Л 1923 також подано конструкцію «для сильнішого над кота звіра нема» (пор. «над+Р.в.»), що є, втім, рідкісною. Прикметним у цьому випадку є і порядок слів.

[18] В обох редакціях немає форми котрий.

[19] Уже О.Курило називала пасивну конструкцію з О.в. не типовою для української мови.

[20] Як у словнику А.Кримського[10], так і в словнику О.Ізюмова[8] натрапляємо на обидві форми.

[21] Словник О.Ізюмова фіксує лише здоровий розум.

[22] Це один із рідкісних прикладів, не зафіксованих словником А.Кримського [10].

[23] Словник А.Кримського фіксує як неминуче, так і необхідно (хоч останнє слово подано з приміткою в филос. яз.).

[24] Слово здання у значенні «думка», «переконання» нині вважається діалектним. Можливо, йдеться про галицизм (пор. із польським zdanie).

[25] Словники А.Кримського та О.Ізюмова фіксують лише неплідність, неродючість, марність і дарменість (так у тексті. — Ред.). Не вказано форми з префіксом без-. Нема її й у нормі сучасної української мови.

[26] Ця конструкція є нормативною лише для сучасної української мови. У міжвоєнних словниках її не згадано.

[27] Словник В.Підмогильного та Є.Плужника[18] подає три варіанти перекладу до главным образом — найбільше, найголовніше та переважно.

[28] Словник А.Кримського[10] під статтею заподозрить пропонує лише запідозрити, зазорити та підозрити.

[29] Цю форму фіксують лише сучасні словники.

[30] Цього вислову нема ані в міжвоєнних, ані в сучасних словниках (пор. із рос. злосчастие).

[31] У словнику А.Кримського [10] це слово має тільки значення «музичний інструмент».

[32] Найімовірніше, тут ідеться про семантичний вплив російської мови. Словник В.Підмогильного та Є.Плужника [18] фіксує качествоякість, (свойство) властивість. У сучасній українській мові це слово також вживається лише зі значенням «властивість».

[33] Словник В.Підмогильного та Є.Плужника [18] подає тільки доводити краю без прийменника.

[34] Словник А.Кримського [10] фіксує тільки відміна, різниця, відзнака.

[35] Форми відображення немає в міжвоєнних словниках.

[36] Слово є нормативним тільки в сучасній українській мові.

[37] Це слово, знову ж, не зафіксоване міжвоєнними словниками, та є нормативним для сучасної української мови.

[38] Словник В.Підмогильного та Є.Плужника [18] пропонує вислів принимать во внимание перекладати як брати на увагу.

[39] У пізніших працях цю конструкцію характеризують як притаманну українській мові. Див., наприклад, працю М.Каранської «Сполучники що, щоб і граматичні конструкції з ними в сучасній українській літературній мові» (К., 1962. — С. 84): «На відміну від сучасних російської та білоруської мов, для української мови характерні складні речення з постпозитивними підрядними, у яких семантико-граматичні відношення виражаються одночасно і сполучником що, і особовим займенником у формі непрямого відмінка: “Ідуть слова тих співанок, як жовте осіннє листє, що ним вітер гонить по замерзлій землі” (Стеф.); “В першому ж виселку, що його проходив полк після бою, мінометники впізали Шуриного коня” (Гонч.)».

[40] Див.: Масенко Л. Суржик: історія формування, сучасний стан, перспективи функціонування // Belarusian Trasjanka and Ukrainian Suržyk. Structural and social aspects of their description and categorization. Gerd Hentschel, Siarhiej Zaprudski (eds.), Oldenburg, 2009. — С. 1 — 35; а також Bracki Artur. Surźyk. Historia i teraźniejszość — Gdańsk, 2009.

Джерело: «Дивослово» (Київ). — 2010. — №4. — Стор. 37—47.

Редакційне слово

Пропонована читачеві розвідка Пилипа Гофенедера має досить неперевірених тверджінь і фактичних помилок, тому коментуємо.

Спершу вияснимо, чому ми зацікавилися нею. Розуміється, «Вперед» не є спеціяльно мовознавчим журналом. Водночас ми не можемо поминути увагою процеси, що вони зайшли в українському мовознавстві. Наші читачі знають, що ми принципово послуговуємося скрипниківкою (певніше, скрипниківкою та де-якими нормами передніх правописів 1920-х років: приміром, ми додержуємо парадиґми мнякого «л» у всіх чужих словах, чого немає в харківському правописі). Тимчасом ув останньому перевиданні «Українського правопису» (К.: Наукова думка, 2012) читаємо: «Такий симбіоз (східноукраїнської і західноукраїнської правописної традиції у скрипниківці. — О.Ч.) не припав до душі тодішньому партійно-державному керівництву, яке саме «закручувало гайки», і воно швидко його ліквідувало: наступне видання правопису (1933) було вже зорієнтоване тільки на східноукраїнські правописні традиції. Задля справедливості треба зазначити, що цей симбіоз і не міг бути життєздатним» (Український правопис. — С.5). Можливо, для Институту мовознавства імени О.Потебні та Институту української мови, що вони підписали до друку це перевидання правопису 1993-го року, це може правити за арґумент супроти додержання норм, прийнятих 1928 року, та не для нас. Розумнішого за скрипниківку правопису катма, а з 17-тьох пропонов Німчукового «Проєкту правопису» 1999-го року, підтриманого свого часу Шевельовим, прийнято тільки шість (2003 року, проте фактично додержують тільки правила дев’ятки щодо иншомовних слів). Тимчасом такі «мовознавці», як Доній, або Різниченко, або Луб’янов уважають, що мовними питаннями може опікуватися будь-хто, навіть вони, тимчасом до того ж Юрка Зеленого їм як до неба рачки. Результатом маємо зарозумілих горе-філолоґів, офіціозних нечесних мовознавців і безграмотні маси. А оскільки офіціозний варіянт української вивчають по школах і вишах, оскільки він побутує на радіо та в пресі, видається, що невдовзі маси будуть не тільки безграмотними, а й неписьменними. Та й навіщо це масам, коли навіть «диктант національної єдности» укладено з помилками? Словом, ми не можемо бути осторонь, коли профанують науку. Ми воліємо лишатися пуристами. Проте ми свідомі того, що перехід на харківський правопис справи автоматично не залагодить (он «Свобода» нібито перейшла. Та ми знаємо, що де-які прес-релізи в них пише наш безграмотний добрий знайомий).

Відомо, що редакція «Впереду» вважає прихід до влади Сталіна термідором. Певна річ, із ним уривається не тільки українська марксівська традиція в Україні (її відтак продовжувавано на еміґрації), а й загалом культурний поступ, зокрема й у галузі мови. Гофенедер робить спробу довести на фактичному матеріялі згубні тенденції, що зайшли були по прийнятті правопису 1933-го року (він зокрема містив славетну форму «ізюм», що її часто-густо вживають і досі), а тому його стаття пожитня. До того ж об’єктом досліду є неабищо, а українські переклади Лєніна. З власного досвіду ми знаємо, як се тяжко — перекладати суспільно важливі тексти. Знаємо також і те, як тяжко читати українські переклади, роблені в 1950-ті (їх, як російсько-український словник за редакцією Калиновича 1948 року, можна певно назвати «російсько-російськими»). Цим також цікавий Гофенедер.

Проте його розвідка хибує на численні фактичні помилки чи недогляди, що про них ми скажемо окремо. Є там і свідомі перекручення.

По-перше, стаття містить де-які міти. Приміром, він твердить: «Поза сумнівом, політика українізації слугувала лише укріпленню комуністичної влади. Саме цим можна пояснити численні суперечності в обґрунтуванні мовної політики в Україні. Про непослідовність цієї політики свідчать, зокрема, і ті аргументи партійних діячів, що мали нібито засвідчити відхилення від курсу українізації» і далі: «т.зв. політика коренізації сприяла тому, щоб узаконити панування комуністичної партії і поза межами Росії». Тут пан Гофенедер, по-перше, демонструє прихильність до «детективної» історії України зокрема та СРСР загалом, що вона зараз поширена в буржуазній українській історіоґрафії, а, по-друге, демонструє нерозуміння ріжних, одмінних, етапів історичного розвитку, бо ж «відхилення від курсу українізації» знаменувало початок термідоріянського, сталінського перевороту. Ми вважаємо неприпустимим це спрощене пояснення складних суспільно-політичних процесів 1920-х років. Можливо, пан Гофенедер недосить обізнаний із правдивою історією України, а можливо й справді вірить у те, що пише. Лишаємо це на совісті автора та редакції «Дивослова», де було надруковано статтю (оскільки «Дивослово» — методичне, а не наукове видання, можливо, його редактори не захотіли коментувати очевидних помилок Гофенедера).

Автор зауважує й щодо скрипниківки: «оновлені правила були спробою, з одного боку, уникнути русифікаційних тенденцій, з іншого ж — звернути увагу на відповідний вплив галицьких традицій». Справді, скрипниківка була результатом зусиль щодо впорядкування загальноукраїнського правопису, та ми не певні, що можна говорити про спробу уникнення русифікаційних тенденцій: навряд чи котрий-небудь правопис укладають, щоби унеможливити «псування» мови. Фраза «Українську мову цілеспрямовано розбудовували й свідомо дистанціювали від російської» надто подібна до звинувачень Каґановіча в провадженні «курсу на відрубність» «перекладачами-націоналістами», — і з формального боку, і змістом. Думаємо, варто нагадати, що основою скрипниківки були «Найголовніші правила українського правопису» 1921 року, себто кодифікація українських правописних норм, а не дистанціювання їх від котрої-небудь мови. Оскільки українські землі були під владою ріжних держав, «розбудова мови» в кожному разі є дерусифікацією, депольонізацією, демадяризацією тощо. Укладачі українського правопису зазначають, що вони прагнуть додержувати «традиції й природи української мови», а отже повертати українській мові її закони, себто наново робити її українською («українізувати»). Натомість Гофенедер змальовує свідоме творення власне українського правопису як…змову.

По-друге, автор статті пише про «службові списки» та «відповідний перелік verba non grata», зазначивши: «Порівняльна таблиця, яку тут подаємо, є, по суті, однією з перших спроб реконструювати ці списки, що, скоріше за все, не збереглися до нашого часу». Ми дуже хочемо, щоби ці «службові списки» було оприлюднено, коли вони є. Инакше незрозуміло, яким робом Гофенедер реконструює те, що «скоріше за все, не збереглося». Те саме з тверджінням: «Його [суржику] використання в цих текстах, поза сумнівом, було засобом для пропагування й утвердження цього варіанта мови». Думаємо, що преса таки була більш читомою, ніж праці Лєніна, а тому варто заходитися коло вивчення мови радянської преси (дещо про це писали вже радянські дослідники). Та навіть коли казати тільки за суспільно-політичні видання, певна річ, треба вивчати вплив не одного тексту.

По-третє, ми не знаємо, що має на оці автор, коли пише про сучасні мовні норми/правила чи загалом сучасну українську літературну мову. Фатальні зміни, що їх було затверджено правописом 1933-го, було продовжено правописами 1946, 1960 і 1990 років; незначні зміни внесено правописом 1993 року та доповненнями до нього 2003 року. Академічне видання курсу СУЛМ за редакцією Білодіда побачило світ на початку 1970-х (1969 — 1973). (Гофенедер прохоплюється, мовляв, і Іван Білодід теж писав про «перекручення». Се не дивно з огляду на мовну політику, проваджену Білодідом як чиновником.) Академічний тлумачний словник видавано з 1970 по 1980 рр. Сергій Головащук, укладач «Словника-довідника з правопису» (К.: Наукова думка, 1979), уклав і «Орфографічний словник складних слів української мови» (К.: Наукова думка, 2008), що побачив світ у серії «Словники України» (40 тисяч слів проти 23-х тисяч. Невже ці 17 тисяч становила «політична» термінолоґія? Тимчасом инших правописних словників, здається, й нема. За словник наголосів уважаємо за краще промовчати.) Про що ж мова? Майже завсігди, говорячи про норми «сучасної мови», ми маємо на оці «радянську» українську мову. Можливо, автор знає иншу? (Коли б це було так, ми були би витішені, та перекладачка тексту, очевидячки, цієї мови не знає — судячи з того, як недолуго перекладено.) Приміром, він твердить, буцімто форма «вражінь» досі є правомірною. Ми б теж хотіли цьому вірити, та це неправда, на жаль. Ув останньому перевиданні правопису 1993 року зазначено: «О, е не переходять в і у закритому складі в таких випадках: <…> у родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: значень (значення), положень (положення), тверджень (твердження), творень (творення) <…> у віддіслієвних іменниках середнього роду на -ння і звичайно буває тільки під наголосом, а без наголосу — е: носіння, ходіння, враження, завершення, збільшення, значення, пояснення» (Op.cit., с. 11—13). Чи треба казати, що УП є офіційним документом, схваленим НАНУ, МОНом і Мінкультом, що його мусять додержувати? Певна річ, нікого не обходить, що за логікою тут, у закритому складі, справді має бути і. Ще один приклад. Гофенедер пише про «сучасні словники», хоча покликається тільки на один — ВТССУЛМ (Великий тлумачний словник сучасної української літературної мови. — К.: Перун, 2001 (перевид.2005 р.) за редакцією Бусела). Справи з сучасною українською лєксикоґрафією стоїть так, що СУМ-11 «ліг в основу» принаймні двох словників — однотомового Бусела та чотиритомового Яременка та Сліпушко. Перший том СУМ-20, що його видано 2010 року, також містить ілюстративний матеріял переважно зі свого «попередника», та ще й з неналежними покликаннями, на чому неодноразово наголошувано тим таки Німчуком. Бусел, директор видавництва «Перун», жадним редактором або укладачем свого словника не був: матеріял словника на 98% «позичено» в СУМ-11, про що заявили укладачі одинадцятимовика, себто однотомове видання — пляґіят. Згодом права на «працю» Бусела було продано компанії ABBYY. Детальнішу информацію можна знайти в Усемережжі. Прикро, що Гофенедер покликається на ВТССУЛМ, уважаючи його за «сучасний» словник. Ба більше: він згадує за словник Бусела, передньо зазначивши, що «твори Леніна починають відігравати не лише суспільно-політичну, а й мовну роль». То невже Гофенедер уважає, що однотомовий словник, виданий 2001 року, містить уступи з праць Лєніна, хай навіть як ілюстративний матеріял?! Немає Лєніна й в СУМ-20, чим пишаються його укладачі. Ми розуміємо, що автор розвідки живе у Відні, та коли він вивчає українську, мусить це знати.

По-четверте, ми вважаємо, що лєксикоґрафічні джерела Гофенедер опрацював несумлінно, через це в його роботі є фактичні помилки чи недомови. Коментуємо, зазначивши порядковий номер примітки та подавши власне її текст.

[25] Словники А.Кримського та О.Ізюмова фіксують лише неплідність, неродючість, марність і дарменість (так у тексті. — Ред.). Не вказано форми з префіксом без-. Нема її й у нормі сучасної української мови. О.Ч.: Гофенедер, напевне, уважає словник за універсальний порадник, тимчасом як у перекладному словнику подано низку слів мови-реципієнта, які змістом є тотожними слову мови-донора. Та вони не конче синонімічні! У словнику Ізюмова читаємо: «Бесплодие, бесплодность — 1) (о женщине) неплі́дність, -ности; 2) (о животных) неплі́дність, -ности, неплодю́чість, -чости; 3) (о земле и растениях) неродю́чість, -чости; 4) (о неудачных действиях, попытках) ма́рність, -ности, даре́мність, -ности». Словник Кримського подає «Беспло́дность — 1) см. Беспло́дие; 2) ма́рність, даре́мність. [Вона́ довіда́лася про ма́рність усі́х свої́х за́ходів — нічо́го з їх не ви́йшло]». У цей спосіб бачимо, що не можна беззастережно брати кожну форму, що її подає словник, бо ж вона може мати инше сематичне значіння.

[27] Словник В.Підмогильного та Є.Плужника[18] подає три варіанти перекладу до главным образом — найбільше, найголовніше та переважно. О.Ч.: словник подає так: «Главным образом — найбільше; найголовніше; (преимущественно) — переважно».

[28] Словник А.Кримського[10] під статтею заподозрить пропонує лише запідозрити, зазорити та підозрити. О.Ч.: словник Кримського, поданий сайтом r2u.org.ua, подає так: «Заподо́зри[е]вать, заподо́зри[е]ть — запідзо́рювати, запідзо́рити кого́, зазо́рювати, зазо́рити кого́, підо́зрити кого́ в чо́му, бра́ти, взя́ти кого́ на підо́зру, (описат.) гріхува́ти, погріхува́ти на ко́го». Можливо, автори статті знають инший словник Кримського? Та — дивина — покликаються вони, по всьому, на елєктронну версію.

[31] У словнику А.Кримського[10] це слово має тільки значення «музичний інструмент». О.Ч.: також там подано: «(орудие) струме́нт (-ту), прила́ддя, зна́ряд (-ду), знаря́ддя, спра́ва, справи́лля (ср. р.)».

[33] Словник В.Підмогильного та Є.Плужника[18] подає тільки доводити краю без прийменника. О.Ч.: Форма з прийменником — «доводити що до пуття, до зробу» (див. Словник Підмогильного — Плужника).

[34] Словник А.Кримського[10] фіксує тільки відміна, різниця, відзнака. О.Ч.: треба навести два гасла: «Отличе́ние — 1) відріз́нення, відріз́нювання; 2) відзна́чення, (длит.) відзна́чування. <…> Отли́чие — 1) см. Отличе́ние. Для -чия правды от лжи — щоб пра́вду від брехні́ відрізни́ти; 2) (различие) відмі́на, різни́ця, відзна́ка від чо́го, від ко́го. Мелкие -чия в языке — дрібні ́ відмін́и в мо́ві; 3) (в знач. превосходства, награда) відзна́ка».

[38] Словник В.Підмогильного та Є.Плужника[18] пропонує вислів принимать во внимание перекладати як брати на увагу. О.Ч.: у словнику Підмогильного — Плужника читаємо: «Принимать во внимание (в соображение) — брати, взяти що на увагу; зважати на що; уважати на що; мати що на увазі», «Принимая во внимание — беручи до уваги що; зважаючи, уважаючи на що; маючи на увазі що; з уваги на що; з огляду на що». Себто пропонує дієіменникову (инфінітивну) та дієприслівникову форми. Оскільки українській мові притаманна саме дієприслівникова форма (в цих випадках), годі дивуватися, що її виправлено! Щоправда, тоді можна сумнитися щодо правомірности вживання прийменника «на».

Словом, коли вже покликатися на словники, то покликатися правильно. Сподіваємося, що читачі «Впереду» належно поцінують словники, пропоновані сайтом r2u.org.ua.

По-п’яте, є й фактична помилка: «Наказовий спосіб бачте в Л 1932 є типовою українською формою, та вже в Л 1952 її змінюють на бачите». Ми не певні, що це наказовий спосіб. Та коли це він, його перетворено на дійсний у Л 1952, а це вже не фонетична зміна, як зазначено! Нарешті, форма «міт» (та инші, що містять грецьку Ɵ) не «була поширена раніше» — вона була власне українською. Вимову грецької Ɵ фіксують народні імена Тадей, Тодось, Теоктист, Тодора, Текля (пор. рос. Фадей, Федот, Феоктист, Феодора, Фёкла); форми Хведір, Пилип, Хівря також доводять, що Ɵ в жадному разі не рефлексувалася як «ф» (пор. рос. Фёдор, Филипп, Февронья). Докладніше див.: Фаріон І. Правопис — корсет мови? — Львів: Свічадо, 2010. — С. 45—51. Покликаємося на неї, бо иншого джерела наразі не маємо, та й вона наводить добрі приклади — той випадок, коли до неї можна дослухатися.

Ми сподіваємося, що инші спроби (й Гофенедера, й українських дослідників) вивчити вплив сталінського термідору на мовну політику загалом і на перекладацьку справу зокрема будуть щасливішими. Коли читач зацікавиться історією української мови ХХ віку й історією правопису та дійде позитивних висновків що-до правописної політики 1920-х років, ми будемо витішені: обізнаність нікому ще не вадила.

Орися Чоботар

Advertisements

1 Response to “Радянська мовна політика в Україні. Переклади творів Леніна українською 1930-х та 1950-х рр.”


  1. 1 Геннадій Єфіменко 21/04/2014 о 10:21

    Дякую як за статтю, так і за коментар.


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Квітень 2014
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер   Тра »
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: