Георгій Плеханов
Громадянки й громадяни!
Маючи мало часу, як і всі оратори сьогодні ввечері[1], я, може бути, надто сміливий, бажаючи дати оцінку того, що Маркс зробив у галузі філософії і соціяльної науки. Все ж — спробую. І тим гірше для мене, коли це мені погано вдасться.
Марксова філософія — логічний і неминучий наслідок філософії Геґеля. Ось що кажуть нам ті, хто трактує про походження сучасного соціялізму. Це вірно, але це не все. Далеко не все.
«Моя діялектична метода в основі не тільки відрізняється від геґелівської, але й цілком їй протилежна. Для Геґеля процес думання, — а його він під назвою ідеї перетворює навіть у самостійний суб’єкт, — є деміюрг (творець) дійсности, яка є лише зовнішнє його виявлення. В мене ж, навпаки, ідея — це не що інше, як пересаджена й перетворена в людській голові матерія» (Післямова до 2 видання І тому «Капіталу», вид. II, ДВУ, 1929 р., стор. XIV).
Маркс наслідував Геґеля, як Юпітер наслідував Сатурна: скинувши його з престола, зруйнувавши його імперію, владу й трон і поклавши край владі стародавніх богів. Це справжня революція. Постання Марксової матеріялістичної філософії являє собою найбільшу революцію з усіх, про які збереглась пам’ять в історії людської думки. Щоб добре оцінити значення цієї революції, треба глянути на стан матеріялістичної філософії XVIII століття.
Матеріялізм тієї доби — ця смілива й войовнича філософія — був майже цілком вільний від будь-якої ідеї еволюції в природі і в людськім суспільстві. Щоправда, один з її найблискучіших розумів Дені Дідро часто висловлював погляди, що були б за честь нашим сучасним еволюціоністам. Але ці глибокі й блискучі погляди не були частини теорії, проповідуваної матеріялістами, вони були лише винятками і, як такі, могли тільки потвердити правило.
Я не можу зупинитися на деталях і дам вам лише два приклади.
Прочитайте знамениту книгу Гольбаха «Système de la Nature», розділ, де автор каже про походження людини. Ви побачите, що найбільші труднощі для розуму автора становлять саме ті питання, які стосуються до зоологічної еволюції людини та геологічної еволюції нашої планети.
Другий приклад візьму з галузі моралі. Майже всі історики філософії обвинувачують матеріялістів XVIII століття в проповіді егоїзму. Це велика помилка. Гельвецієві, Гольбахові та їхнім приятелям суспільне благо, а не індивідуальне, становило основу всієї моралі. «Salus populi suprema lex» («благо народу вищий закон») — каже Гельвецій. Але тоді — звідки походить ця помилка, так дуже поширена у філософськім і літературнім світі? Вона випливає із вказаного вже джерела. Вона постає тому, що філософи-матеріялісти XVIII століття не вміли розглядати моралі з еволюційного погляду. Лише історична еволюція може пояснити нам, як і чому суспільне благо (le bien public) став основою панівної моралі в даному суспільстві. Але ця еволюція відбувається найчастіше без відома індивідуумів, що підпорюються вимогам моралі їхнього суспільства або їхньої кляси як приписам абсолютної моралі, яка має релігійну або містичну санкцію.
Не суб’єктивний розум індивідуумів, а об’єктивна логіка суспільних відносин диктує індивідуумові ту або іншу поведінку. Не розуміючи еволюції, філософи минулого століття могли спиратися лише на те, що вони називали розумом. Вони намагалися довести, що навіть з погляду особистого інтересу краще віддати перевагу суспільному благові.
Нема нічого дивного, що цей розум мав іноді вигляд людини, що має прекрасне серце, яке диктує їй найблагородніші почуття, — але має в той же час розсудок, не здібний випроводити її з логічного лабіринту індивідуалістичного утилітаризму. У першій половині нашого (XIX) століття ми бачимо цілковите відновлення ідеалістичної філософії. Про матеріялізм не хочуть більше й слухати, до нього ставляться з величезною зневагою.
Але порівняйте ідеалістичну філософію XIX століття з тією, що попереджала розквіт матеріялізму XVIII століття. І ви побачите, що сильну сторону ідеалізму XIX століття становить саме ідея еволюції, невідома (méeconnue) матеріялістам. Отже, матеріялізм покарано тим, проти чого він схибив.
Ідеалістична філософія нашого століття, своєю чергою, не спромоглася розв’язати питання еволюції. Логічні закони еволюції ідеї — ось знаряддя, якого ця філософія вживає кожного разу, коли йдеться про те, щоб з’ясувати закони еволюції всесвіту або людського роду. Але логічні закони еволюції ідеї нічого не пояснюють у природі й суспільстві. Через те ідеалісти мусіли звернутися до звичайних (рrofanes) фактів і законів, до фактів і законів природи, до фактів і законів історії суспільства. Таким чином, ми бачимо, що Геґель, найбільший з ідеалістів всіх народів і всіх віків, шукає пояснення історичних фактів в економічній еволюції, бо ці факти були зовсім незрозумілі з ідеалістичного погляду. Геґелева філософія історії являє собою дань пошани до матеріялізму, дань мимовільну і несвідому[2]. З іншого боку, те, що ідеалісти називали філософією духа (Philosophie des Geistes), розбивалось о труднощі, які можна було подолати лише з допомогою фізіологічної психології, науки по суті матеріялістичної, хоч би що про неї говорили іноді ті, хто працює над нею. Саме таким чином філософія стає матеріялістичною в другій половині нашого століття. Але матеріялізм нашого часу збагатився на всі здобутки еволюційної теорії.
Вам, напевно, відомо, що таке еволюція в різних галузях великої науки про природу. Годі, нагадати вам імена Канта й Ляпляса, Ляела й Дарвіна. А що таке еволюція в галузі соціології?
Тепер багато кажуть, — часто все перекручуючи, — про еволюцію в соціологічній літературі. Але недосить встановити постійні зміни соціяльних відносин, треба вказати й рушій цих змін. Дарвін не обмежився констатуванням змінности видів: він знайшов і її причину в боротьбі за існування. Але в чім причина змінности суспільних відносин, звідки походять різні види суспільних організацій?
Маркс довів, що економічна структура людського суспільства становить основу, еволюція якої пояснює всі інші сторони суспільної еволюції. І в цім його головна заслуга, більша навіть, ніж його непереможна критика сучасного суспільства. Його історична теорія вперше дає нам розгадку людської еволюції. Виписка[3]. — Вперше ми маємо матеріялістичну філософію історії людства.
Соціологи дарвінівської школи багато кажуть про боротьбу за існування, яку вони ладні увічнити. Марксова школа не тільки знає про цю боротьбу, але вона ще з’ясовує її походження та всі історичні її фази. Вона доводить, що як тільки людство виходить з первісного стану, воно складається з різних кляс, антагонізм яких стає за головний рушій суспільного розвитку. В сучасний момент ми є свідки жорстокої боротьби, боротьби на життя й смерть, між пролетаріятом і буржуазією, між тими, хто працює, і тими, хто захопив продукти їхньої праці. Маркс описує нам фази цієї боротьби та вказує нам її неминуче розв’язання. Він став на бік поневолених, він закликав їх до організації, до інтернаціонального об’єднання. І пролетарі масою відповіли на цей заклик. Нема ще п’ятдесят років, як прозвучали великі слова: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!», і в сучасний момент червоний прапор інтернаціонального соціялізму гордо майорить по всіх країнах, які захопила капіталістична система. І з кожним днем рух стає все сильнішим, з кожним днем він прискорюється, з кожним днем боротьба стає жорстокішою.
Вудьмо ж готові, час бо близький!
Примітки
[1] Промова, виголошена французькою мовою на мітингу в Швейцарії наприкінці минулого століття. (Ред.)
[2] Ленін в конспекті лекцій Геґеля з філософії історії (Ленинский сборник XII, стор. 151-167) не один раз підкреслює в нотатках на берегах і слабі місця і ті місця, де в Геґеля є «наближення до історичного матеріялізму», «зачатки історичного матеріялізму». В окремих випадках Ленін порівнює думки Геґеля з думками Маркса, Енгельса, Плеханова. У Леніна загальний висновок про філософію історії Геґеля збігається з критичною думкою Плеханова про його лише мимовільну і несвідому дань пошани до матеріялізму (чит. також «Основні питання марксизму»). Ленін пише: «В цілому філософія історії дає дуже і дуже мало — це зрозуміло, бо саме тут, саме в цій галузі, в цій науці Маркс і Енгельс зробили найбільший крок уперед. Тут Геґель найбільше застарілий, антикварований. Важливіше за все Вступ, де багато чудового в поставі питання (стор. 163). (Ред.)
[3] Див. статтю «Матеріялістичне розуміння історії». (Ред.)
Надруковано у кн.: Георгій Плеханов. Твори. — Харків, Держвидав України, 1930.
Вперед 