Ноам Чомскі і міф про свободу слова

Андрій Кулаков

Якби вам порекомендував прочитати книжку Уго Чавес, ви би її прочитали? Не певен, що всі дослухаються до думки венесуельського президента розбишаки, який своїми витівками може вивести із себе навіть по-шляхетному холоднокровного короля Іспанії. Але коли авторитетна New York Times Books Review пише, що автор, якого згадав президент Венесуели, за енергією, розмахом, новизною та впливом ідей – мабуть, найповажніший із нині живих інтелектуалів, то вже обов’язково слід звернути на нього увагу.

І його прихильники, і його вороги визнають значущість цієї особи в сучасному науковому, інтелектуальному і політичному житті. І ті, й другі радять його читати. Хоча би тому, що половина американського істеблішменту зустрічає його публічні лекції оваціями, а половина – публічно бойкотує цю людину. Хоча би тому, що він у 1980 – 1992 рр. був найбільш цитований серед живих учених. Хоча би тому, що він 1957 року в своїй роботі „Синтаксичні структури” здійснив революцію в мовознавстві, даючи життя новому напряму – генеративізму. Хоча би тому, що він, маючи кафедру у Масачусетському технологічному інституті й колонку у New York Times, є найвідомішим американським дисидентом і критиком політики Штатів. Хоча би тому, що за свої виступи проти війни у В’єтнамі він потрапив за грати, а під час війни у Нікарагуа відкрито підтримав сандиністів і переїхав до цієї країни на кілька років. І хоча би тому, що важко уявити сучасний лівий рух без згадки про його ім’я, не звертаючи увагу на те, що вимовляється воно по-різному: хто каже Ноам Хомські, а хто – Ноам Чомскі.

Ну а нас ця особа цікавить ще й тому, що його батько родом із України, а сам він розробив цілу теорію, яка описує функціонування сучасних медіа.

„Капітал” про мас-медіа

Ноам Чомскі (будемо його називати так, по-американськи, як він і сам себе називає) неодноразово приділяв увагу питанням медіа: написав чимало статей, виголосив безліч промов і дав кільканадцять інтерв’ю, де впритул чи побіжно аналізував певні сюжети, що їх висвітлювали провідні світові медіа. Так чи інакше тема медіа завжди сусідила у Чомскі (і це природно з огляду на його соціалну спеціалізацію) з темою гегемонії, влади й відносин панування-підкорення. Головною його роботою про ЗМІ є книжка „Виробництво згоди: Політекономія мас-медіа”, яку він видав у співавторстві з американським економістом і медіааналітиком Едвардом Германом 1988 року. У цій роботі автори на прикладі таких усесвітньо відомих видань, як New York Times, Time, Newsweek, і каналу CBS News вивчають структури сучасних медіакомпаній, які по суті й визначають контент: які сюжети подавати і в якій інтерпретації. Головні ідеї, що були закладені в цій книжці, і надалі розвивалися Ноамом Чомскі, лише ледь зазнавши трансформації з огляду на нові події у політичному та економічному житті. У травні 2007-го з нагоди 20-річчя публікації „Виробництва згоди” у Віндзорському університеті Канади було проведено спеціальну конференцію, де два автори та їхні колеги з усього світу засвідчили валідність їхньої медіатеорії і за сучасних умов. Про непересічність книжки свідчить хоча би те, що на неї посилаються не лише дослідники та експерти, але й навіть герої кінофільмів. Приміром, у стрічці „Розумаха Віл Гантинг” американського режисера Гаса Ван Сента в одному з епізодів учитель Віла, професор Шон, запитує хлопця: „Чи дійсно книжка Говарда Зінна „Історія народу США” краща за „Виробництво згоди” Ноама Чомскі?”. А 1992 року відомі канадські документалісти Марк Акбар і Пітер Вінтонік зняли фільм „Виробництво згоди: Ноам Чомскі та медіа”, який став своєрідною кінобіографією відомого американського дисидента й отримав кілька нагород на конкурсах.

Пропагандистська модель

Основне й наскрізне поняття, яке вводить Чомскі у своїй книзі, – це так звана пропагандистська модель. Традиційна ліберально-демократична теорія стосовно медія твердить: у демократичних суспільствах Заходу медіа є майданчиком для висловлення різноманітних, протилежних думок та колективної дискусії із тих чи інших питань, натомість у суспільствах тоталітарних чи авторитарних, як, скажімо, у СРСР, медіа – це перш за все пропагандистский інструмент ідеологічного зомбування населення. Чомскі та його колега Едвард Герман геть не згідні з цим формулюванням. На їхню думку, і в капіталістичному світі, і передусім у США як його квінтесенції, однією з головних функцій ЗМІ є пропаганда, тобто цілеспрямоване формування сприйняття у аудиторії, вибір певних подій для висвітлення та своєрідна їх інтерпретація. Пропагандиська модель напряму пов’язана із владним дискурсом, оскільки суб’єктом замовлення є владні еліти, які, згідно теорії Чомскі, представляють великі бізнес-корпорації. Медіа функціонують за такими ж законами, як і капіталізм – якщо бізнес-компанії із необхідністю прагнуть збільшити власні прибутки та частки ринку, то медіакомпанії, які, по суті, або є такими ж бізнесовими корпораціями, як і інші фірми, або належать до бізнес-гігантів, так само з необхідністю переслідують свої корисні цілі. Отже, все, що подають ЗМІ, висвітлюється тенденційно, на користь їхніх інтересів. Чомскі досить жорстко й відверто каже про цю тенденційність: „Будь-яку тему, будь-яку подію, що відбувається, ЗМІ створить і змінить так, щоби вона слугувала інтересам влади”. І для Чомскі це неминуча ситуація для приватних ЗМІ в системі вільного ринку. Як економічні закони діють мимохідь під владою „невидимої руки” ринку, так само і пропагандистський механізм у медіа діє сам собою без чиєїсь зовнішньої зумисної волі. Якщо перекласти Чомскі на звичну нам мову, то його думка звучала би так: немає автора темників – медіа самі себе контролюють через „самоцензуру”.

Вільна преса – це міф для самооборони

Пропагандистська модель не могла би довго й ефективно функціонувати, якщо її можна було би з легкістю викрити. Тому, на думку Чомскі, сучасна система медіа винайшла інструменти самозахисту й мімікрії, які стали елементами цілої „ідеології вільної преси”. У першу чергу це міф про ЗМІ як вартових демократії Чомскі стверджує, що медіа лише удають із себе борців проти влади, а насправді вони „беруть приклад, який доводить їхню залежність від влади, й переводять її у демонстрацію своєї опозиційної ролі”. Як ілюстрацію цього трюку Чомскі наводить приклад Вотергейтського скандалу 1972-1974 років. Головним звинуваченням проти президента-республіканця Ричарда Ніксона стало те, що він начебто стояв за дрібними злочинцями, які вдерлися до штаб-квартири Демократичної партії у вашингтонському комплексі „Вотергейт” для встановлення прослушки та фотографування документів своїх політичних опонентів. Журналісти активно і завзято накинулися на президента Ніксона з нищівною критикою і тм самим виставляли себе як захисників закону і борців проти влади. Однак Ноам Чомскі твердить, що цей скандал зовсім не був атакою на владу, це стало лише конфліктом між двома партіями, які наледали до владних еліт. А ось коли в США стали відомі факти про секретну програму ФБР COINTELPRO, яка незаконними арештами, вбивствами, провокаціями, прослуховуваннями в 1956-1976 рр. Мала на меті подавити діяльність деяких лівих політичних рухів, приміром Соціалістичної партії робітників, які аж ніяк не належали до владного Олімпу, провідні медіа майже ніяк не зреагували на ці події. У подібній ситуації вони геть забули про совю роль борців із владою.

Іншим захисним механізмом для медіа, на думку Чомскі, виступає ідеологічний конструкт плюралізму. Американський дослідник стверджує, що сучасні медіа лише на позір є майданчиком для висловлення опозиційних думок і затятих дебатів на суспільно важливі теми. Насправді на шпальтах газет і на екранах телевізорів можна побачити дебати лише щодо незначних тактичних питань, розбіжності до яких наперед запрограмовані й дозволені владними елітами. А там, де влада визначилась однозначно, не може бути жодних заперечень і альтернативних візій. І відповідно ЗМІ всіляко оберігають цю однозначність.

Ще одним запобіжником щодо критики медіа є культ об’єктивності в ЗМІ. Медіа умисно, наче пророки, створюють навколо себе ауру непомильності. Журналісти й теоретики медіа намагаються переконати аудиторію в тому, що вони всебічно і збалансовано висвітлюють ту чи ту подію. І все це для того, щоби пропагандистська мара , накинута ними на дійсність, не стала помітною.

Інструменти пропагандистського затуманення

Ноам Чомскі й Едвард Герман, окрім механізму самозахисту медіасистеми, виявляють також кілька інструментів, якими користується пропагандистська модель. Коли якась небажана інформація раптом стала публічною, медіа використовують інструмент маргиналізації. Спочатку вони представляють висвітлену інформацію як нісенітницю, згодом припускають, що, можливо, в ній і є дещиця правди, і кажуть, що це зовсім не секрет, вони про все це знали, лишень не розпатякували про таку дрібницю. І згодом інтерес до поданої інфомації поступово зникає.

Майже таким самим чином, як стверджує Чомскі, діє й метод відвернення уваг, коли медіа умисно перемикають фокус аудиторії із проблем влади на геть неважливі речі. І в цьому найбільш управні не інформаційні програми, а спортивні передачі, серіали й численні ток-шоу.

Для формування однобічної картини в аудиторії медіа використовують ефект ізолювання і пасивності. Численні медійні програми замінюють людині живу комунікацію й тим самим атомізують суспільство. Ізольовані, прикуті до екранів телевізорів індивіди не мають альтернативних каналів інформації. А ссфомована за допомогою медіа безпроблемна картина світу не викликає жодної мотивації до дій, що й породжує інертність і пасивність.

Пропагандистський механізм медіа діє тільки тоді, коли він здійснює попередній відбір інформації на основі певних критеріїв. Тому разом зі своїм поняттям „пропагандистська модель” Н.Чомскі та Е.Герман широко відомі ще й стосовно того, що вони винайшли систему „п’ятьох фільтрів”, через які проходить інформація в сучасних медіа перед тим як зрештою таки потрапити до читача, глядача чи слухача. Тільки та інформація, що орієнтована на інтереси владних еліт, може пройти через усі ці фільтри й отримати медійне висвітлення.

Перший фільтр – це корпоративні інтереси ( як їх називають автори, „розмір, власність та орієнтація на прибуток”). Те, що більшість ЗМІ належать до великх бізнесових корпорацій, які прагнуть максимізувати свої прибутки, з необхідність визначає факти і спосіб їхньої подачі, який будуть захищати корпоративні інтереси медіакомпаній.

Другий фільтр відсортовує інформацію за принципом „рекламної ліцензії на ведення бізнесу”. Чомскі стверджує, що в сучасному світі головним економічним чинником, який діє в медіасфері, стала реклама. Отже, другий фільтр пропустить до кінцевого споживача тільки ту інформацію, яка не шкодить інтересам великого рекламодавця й сприяє зростанню рекламних надходжень через збільшення аудиторії.

Третій фільтр – „новинні джерела мас-медіа”. Як виявляють Чомскі та його колега, медіа отримують інформацію передусім від корпоративних та урядових джерел, які мають спеціальну розгалужену систему постачання вигідної їм інформації. Мало того, всі інші джерела апріорі вважаються ненадійними й, відповідно, інформація, яка йде від джерел, загрозливих для влади, майже не може потрапити до аудиторії.

Четвертий фільтр – це постійна небезпека нищівної критики медіакомпанії за різного штибу „неточності” чи „некоректності” з боку організованої корпораціями чи урядом громадськості. Небезпека судових позовів чи то індивідуальних або колективних критичних звернень, які можуть організувати владні еліти, змушує медіа чітко відбирати теми і тональності для висвітлення.

П’ятий фільтр сьогодні ми можемо назвати „панівна ідеологія”, хоча спочатку, в епоху холодної війни, автори „Виробництва згоди” нарекли його антикомунізмом. Завдяки цьому фільтру, приправивши соусом панівної у супільстві ідеології, на порядок денний перед населенням можна висувати будь-які корисні владним елітам теми.

Чи можлива трансформація?

Отак, на думку Чомскі та Германа, функціонує пропагандистська модель сучасних медіа в капіталістичному світі. Чи є вихід із цього царства кривих зеркал? Однозначних рецептів і, тим більше, не дає ні Чомскі, ні його однодумець. Вони лишень можуть задати вектори, за якими варто рухатись у пошуках зламу викривлення реальності. Перш за все, Чомскі як прогресист бачить у сучасності поступове руйнування монополії думки, яку тримали медіа. Він вважає, що це стається завдяки змінам у самому суспільстві, які беруть свій початок від пробудження у 1960-х рр. (активізація лівих рухів, паризькі події 1968-го, сексуальна революція, нонконформістська культура тощо). Проте в основному медійна система і далі продовжує функціонувати за тими законами, що їх описали Чомскі та Герман. Тому, шоби не потрапити в пропагандистську оману, слід перш за все радикально реструктурувати медійну сферу в цілому, і це, на думку авторів, має починатися з ослаблення комерційного контролю над мас-медіа. Навіть той невеликий успіх у подачі алтернативних та опозиційних думок, який демонструє Громадське радіо в США, що існує на державні кошти, доводить, наскільки для медіа комерційне втручання згубніше за урядове. Крім того, кожен глядач, читач і слухач може опиратися інформаційній пропаганді, якщо він буде обізнаний із тим, як саме інформація відбирається і подається у мас-медіа для нього. Тоді він зможе будувати свій власний „інтелектуальний самозахист” і виносити власну думку з приводу подій, свідком яких йому пропонують бути. До того ж, Чомскі агітує за гуртування й відновлення активних зв’язків між людьми, адже, на його думку, „ізольована особистість – хіба що вона справді героїчна – не може перемогти”.

Джерело: http://www.telekritika.ua

Advertisements

0 Responses to “Ноам Чомскі і міф про свободу слова”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Лютий 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Січ   Бер »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: