Стиль Маркса

Вільгельм Лібкнехт

Існує думка, що у Маркса не було ніякого «стилю» — або був дуже поганий стиль. Так говорять люди, які не розуміють, що таке стиль, красномовці і фразери, які не зрозуміли і нездатні зрозуміти Маркса, нездатні стежити за льотом його думки, підноситися разом з ним на найвищі висоти знання і пристрасті і опускатися в найглибші глибини людських злиднів і людської занедбаності. Якщо можна було до когонебудь застосувати слова Бюффона: стиль, це — людина, то саме до Маркса: стиль Маркса, це — Маркс. Така до найглибшого нутра правдива людина, що не знала ніякого ін¬шого культу, крім культу істини, що в одну мить могла відкинути здобуті з труднощами теорії, які стали їй дорогими, — відкинути їх, як тільки вона переконалася в їх неправильності, повинна була і в своїх творах показати себе саме такою, якою вона була. Нездатний до лицемірства, нездатний прикидатися й позувати, Маркс завжди був самим собою і в своїх творах і в своєму житті. Безперечно, при такій багатосторонній, всеосяжній, багатогранній натурі і стиль не може бути таким однорідним, одноманітним або навіть монотонним, як у менш складних, менш широких натур. Маркс — творець «Капіталу», Маркс — автор «Вісімнадцятого брюмера» і Маркс — автор «Пана Фоґта», це три різні Маркси — і все ж, при всій їх відмінності, один Маркс — в цій троїстості все ж таки єдність — єдність великої особистості, яка в різних галу¬зях по-різному себе виявляє і все ж завжди лишається та сама. Звичайно, стиль «Капіталу» важкий, але хіба легкий той предмет, що в ньому викладається? Стиль не тільки людина, він є і матеріал — він мусить пристосовуватись до матеріалу. There is no royal road to science — до науки немає второваного шляху, тут кожен мусить невтомно працювати і напружуватись сам, навіть коли він має найкращого провідника. Скаржитись на важкий, труднозрозумілий або на¬віть незграбний стиль «Капіталу», означає тільки визнати власну лінивість мислі або нездатність мислити.

Хіба «Вісімнадцяте брюмера» незрозуміле? Хіба незрозуміла стріла, яка летить прямо в ціль і впивається в тіло? Хіба незрозумілий спис, який пущено певною рукою і який вражає ворога в саме серце? Слова «Вісімнадцятого брюмера», — це стріли, списи — це стиль, який плямує, убиває. Якщо ненависть, якщо презирство, якщо палка любов до свободи будьколи висловлювалися в палючих, нищівних, величних словах, то це у «Вісімнадцятому брюмера», в якому поєднались обурена суворість Таціта, убивча насмішка Ювенала і священний гнів Данте. Тут стиль стає stilus’ом, тобто тим, чим він первісно був у руках римлян, гострим сталевим вістрям, яке пише і коле. Стиль, це кинжал, що без промаху вражає прямо в серце.

А в «Пані Фоґті» — цей усмішливий юмор, ця радість, що нагадує Шейкспіра, радість від того, що знайдено Фальстафа і в його особі — невичерпний запас для цілого арсеналу насмішок!

Але я не буду тут далі спинятись на стилі Маркса. Стиль Маркса — це саме й є Маркс. Йому закидали те, що він намагався в найменші рамки втиснути якомога більший зміст, але саме в цьому і виявляється Маркс.

Маркс надавав виключної ваги ясності і чіткості вислову. Ґьоте, Лессінґа, Шейкспіра, Данте і Сервантеса, яких він читав майже щодня, він вважав своїми вчителями в галузі слова. Щодо чистоти й правильності мови він був до найвищої міри сумлінний. Пригадую ще й тепер, як одного разу, в перші часи мого перебування в Лондоні, він докоряв мені за те, що я в одній з моїх статтей написав: «die stattgehabte Versammlung»[1]. Я хотів виправдатись, посилаючись на загальну вживаність цього звороту, але тут Маркс вибухнув такими словами: «Жалюгідні німецькі гімназії, в яких не можна навчитись німецької мови, жалюгідні німецькі університети» — і т. д. Я оборонявся, як умів, наводив приклади з класиків, але — ніколи більше не говорив про «stattgehabten» або « stattgefundenen» Ereignis [подію], та й ще декого відучив від цього.

Маркс був суворим пуристом; він часто старанно і довго підшукував правильний вислів. Він ненавидів зайве вживання іншомовних слів, і якщо він, не зважаючи на це, часто вживав іншомовні слова — там, де предмет цього і не вимагав, — то це слід пояснити тим, що він довго перебував за кордоном, головним чином в Анґлії. Але яку величезну кількість ориґінальних, чисто німецьких словотворів і словосполучень знаходимо ми в Маркса, який, не зважаючи на те, що він дві третини свого життя був за кордоном, має величезні за¬слуги перед німецькою мовою і належить до найбільших майстрів і творців німецької мови…

Уривок із «Із спогадів про Маркса», опублікованих у 1896 році.

[1] Етимологічно неправильний вислів, що означає: «Збори, які мали місце». Ред.

Переклад з німецького видання Інституту Маркса-Енгельса-Леніна
За редакцією Д. Рабиновича

Наводиться за кн.: Карл Маркс. Вибрані твори. Том 1. — Київ, Партвидав ЦК КП(б)У, 1936.