Північ і Південь

Роман Тиса

Цікаво прослідити історію появи цього словосполучення, так широко вживаного сьогодні у значенні «багаті й бідні країни». Чи не Амадео Бордіґа був першим, хто ввів його у вжиток на початку XX ст., протиставляючи промислово-розвиненій півночі Італії переважно аґрарний південь? Якщо так, тоді в тих історично умовах по відношенню до конкретної країни з особливостями її ґеоґрафії ці слова мали сенс: Італія була — й досі залишається — поділеною на два великих реґіони. Другий з них, Південь, крім континентальної частини Апеннінського півострова традиційно включає острови Сардинію та Сицилія. Має сенс таке словосполучення по відношенню до Італії, найбідніші області якої як і сто років тому розташовані на Півдні, й сьогодні. Але збирати багаті капіталістичні країни в єдину Північ, а решту світу — в Південь на планетарному рівні не відповідає світовій економічній ґеоґрафії, і не стільки допомагає в розумінні динаміки світових економічних процесів, скільки збиває з пантелику. Не дарма ж ці іменники завжди доповнюють уточнюючим прикметником «ґлобальний»: ґлобальна Північ і ґлобальний Південь. Що робити з форпостами (чи анклавами) промислового капіталізму в Ізраїлі, Тайвані, Сінґапурі, Південній Кореї, Японії, Новій Зеландії та Австралії, що розташовані поза межами Европи (старого капіталістичного світу), а саме на схід і південно-схід від неї? За своїм сукупним економічним потенціялом і людськими ресурсами ця ґрупа, що складається почасти з колишніх европейських колоній, почасти з відносно молодих держав, може цілком позмагатися з Европою, а за рівнем життя давно обігнала такі «північні» країни як Портуґалія, Ірландія, Ґреція та Кіпр. Не кажучи вже про факт ґеоґрафічного «роздвоєння» Півночі на Старий і Новий Світи — Европу та Північну Америку, що їх розділяє 5000 км водного простору Атлантичного океану. Правильнішими здаються нехай і не такі образні, зате точніші протиставлення: центр і периферія (варіянт: домінуючий центр і залежна периферія), метрополія й провінції.