Ірландська республіканська армія: в боротьбі за свободу

Олесь Хоменко

Цей острів (70 тис.кв.км.), який ще називають Зеленим і який кельти, предки теперішніх ірландців, заселили ще в 4ст. до нашої ери, має нещастя бути сусідом Великобританії. Починаючи з 1169р. англійці здійснювала туди винищувальні походи. Лише Олівер Кромвель „скоротив” автохтонне населення Ірландії з 1,5млн. у 1646р. до 850тис. у 1652р. У 1845-47р.р. внаслідок голодомору на острові померло понад 1млн. чоловік, а ще понад 1,5млн. емігрували. Тепер у США живе ірландців у кілька разів більше, ніж на Батьківщині. „Звільненоочищені” землі не залишились кинутими напризволяще: вони масово заселялись англійцями. Здавалось, що фізично знищений, знекровлений, асимільований народ не виживе. Але трапилось неочікуване: під тиском непримиримої боротьби ІРА колонізатори змушені були визнати незалежність Ірландії, але її північний схід — ОЛЬСТЕР — залишили за собою. З 1969р. ІРА центр своєї діяльності переносить на ці терени і з того часу тут іде безперервна боротьба за волю.

Вісім віків безуспішно намагалася Англія покорити Ірландію і Ірландців.

Земля горіла під ногами і не було числа жертвам з обох боків. Здавалося, що ріки пролитої людської крові спонукають-таки обидві сусідні держави як відмовити собі та своїм народам мати мир. Але північна частина о.Ейре не здавалася, метрополія — не відступала.

Перший „експедиційний” корпус в Ірландію відправив ще король Генріх IІ в 1169 році. І з того часу не мали ці землі в Північній Ірландії спокою та миру. В ХІІст. терени Ольстеру були вже підпорядковані англійській короні. Спідлення провідної верстви та постійні чвари між кланами ірландських вождів Ленстера та Ольстера призводять до того, що в ХІІІст. ірландці вже мали на своїй шиї важке ярмо Плантагенетів. Нарід стогнав в ярмі, а „вожді”, які ніяк не могли знайти між собою порозуміння, тільки й знали, що посилали до Папи Римського гінців зі „сльозливими” листами про допомогу, жаліючись на англійців: „…вони зі своєю силою та підступництвом напали на наш народ і намагалися повністю його знищити…”. Така безхребетність та недалекоглядність „вождів” ірландського народу, їх неспроможність об’єднатися і підняти народ на спротив загарбникам врешті-решт призвели до трагічних наслідків.