Г’ю Ньютон
Маніпуляції під час історичного процесу, що призвели до триваючого гноблення чорношкірих США та инших «кольорових» по всьому світові, поставили нас перед завданням розв’язати надзвичайно заплутане та складне питання. Проте визначення цього питання ускладнилося такою мірою, що без ретельної аналізи сучасної ситуації, у якій перебувають чорношкірі та бідняки, годі говорити про шляхи вирішення питання.
Перш ніж перейти до питань, що їх порушив Джордж Педмор у «Комунізмі та чорному націоналізмові»[1], ми маємо розглянути головні моменти та дійти згоди щодо певних передумов. Наприклад, маємо дійти згоди щодо того, що чорношкірі в Сполучених Штатах є пригнобленими. Ба більше, це пригноблення своєю природою є економічним і ґрунтується на расизмі. Звідси переважно й випливають инші прояви пригноблення у політичній, культурній і соціяльній царині.
Проте, якщо вийти за межі вищевказаних основних пунктів, клясичні визначення природи пригноблення важко прикласти до стану чорношкірих США. Чорношкірих американців не можна вважати колонізованими в строгому розумінні слова. Для цього потрібне було би вторгнення на суверенну територію іноземних сил, що їхньою метою було б захоплення землі та всього, що вона родить. Натомість чорношкірі в США є вимушеними переселенцями, що їх привезли із закордону як рабську робочу силу. Тим-то було би абсурдним говорити про висилку закордон сил, що панують у реґіоні, для якого самі чорношкірі є чужинцями.
Карл Маркс провів основну аналізу природи гноблення, визначивши як головну проблєму економічну або, конкретніше кажучи, відношення людини до засобів виробництва. Відповідно до Маркса, розширення промислового розвитку призводить до створення нових відносин між людьми, базованих на зростанні промисловости, які своєю чергою знищують попередній февдальний лад. Як таке питання февдального землевласника та його стосунків із кріпаком або рабом в аґрарному суспільстві замінили на стосунки власник–робітник і нагромадження капіталу. Маркс визначив ці нові відносини у клясових термінах, говорячи за пригноблення клясою власника – або буржуазією – робітничої кляси, відомої також як пролєтаріят.
Марксову аналізу нетяжко застосувати до умов тих реґіонів, що пережили промисловий розвиток, тією мірою, якою там було створено капіталістичну клясу. Такі умови можна було знайти на територіях, заселених неевропейськими та небілими народами. За часів, коли творив Маркс, чорні, коричневі, червоні та жовті народи становили більшість населення на землях з переважно аґрарним господарством. До чорношкірого населення-ж у США цю аналізу навпаки майже неможливо застосувати. Хоча промисловість розвивалась і в Сполучених Штатах, чорношкірих цей розвиток торкався стосувався лише опосередковано. Невдовзі після «звільнення» чорношкірих Сполучених Штатів – а вони не які не були ані власниками, ані робітниками в марксистському сенсі слова – були загнали впхані в ґгетто, де їм нетак і не виплатили дали ані жодних репарацій за роки інституційного рабства, їх не ані працевлаштували ння в новій промисловій державі. Запорукою цього був расизм.
То як же питання панафриканізму стосується чорношкірих з огляду комунізму, як його окреслив Маркс? Заперечення паном Педмором комунізму, замість якого він закликає чорношкірих зробити вибір на користь панафриканізму, пояснюване зрадою російськими комуністами африканських й американських чорношкірих. Безперечно, співпраця Совітів задля спасіння «матінки Росії» була зловмисним макіявеліявським павутинням, що до нього потрапили «кольорові» з усього світу. Проте неспроможність пана Педмора дати собі раду з унікальною ситуацією, що в ній перебувають чорношкірі у Сполучених Штатах, не кажучи вже про неуважність до конкретної аналізи ситуації в Африці, є результатом неприхованої відрази до московських комуністів (з якими його так довго пов’язували тісні стосунки) і щирої любови до людей власної раси, яку він нещодавно відкрив у собі.
Розглянімо ж порушені ним питання, приділивши особливу увагу історичному контекстові його аналізи, а саме 1950-м рокам. Як зазначає пан Педмор, Лєнін усвідомив, що марксистська теорія має прикладатися до реальних соціяльних умов. З цими ідеями Лєнін успішно очолив революцію 1917 року, що її підтримали народи окраїн Російської імперії, пообіцявши їм у новій соціялістичній державі самовизначення та автономний уряд. Виходячи з цього, зазначає пан Педмор, новостворена Американська комуністична партія (1920) керувались цим курсом, аби звертатися до чорношкірих в Америці, визнаючи нагальну потребу — для втілення проґрами комуністичної партії — залучити до боротьби чорношкірих. Наголошуючи на доґматизмові та і расизмові, притаманних ідеї, що за допомогою марксистської партії, що в ній більшість становили білі та що вона була керована з Росії, чорношкірих порятувати (через ґрупи типу Американського неґритянського робітничого конґресу або пізніше Національного неґритянського конгресу[2], або — а це ще безглуздіше — через чорну націю всередині США), пан Педмор підводить нас до висновку, що комунізм не може вирішити питання чорношкірих. Така думка може дуже просто привести до висновку, що якщо для чорних поганий комунізм, тоді доброю є його антитеза — капіталізм.
У міжвоєнний період та під час другої світової війни чорношкірі американці були пішаками на радянській шахівниці, що їх рухали туди-сюди, залежно від потреб Москви: сьогодні боріться проти Рузвельта, який чинить опір Гітлерові, тому що Сталін став союзником Гітлера; завтра підтримуйте Рузвельта проти Гітлера, тому що Гітлер напав на «матінку Росію». Тим часом самі чорношкірі боролись за виживання, за те, щоб прохарчуватися, виступаючи у системі капіталістичних відносин як робітники або виробники. «Новий курс» Рузвельта[3] завдав чорношкірим очевидної. шкоди. Розреклямовані президентські проґрами реформ і раптова мовчанка Комуністичної партії Америки щодо громадянських прав і свобод чорношкірих, до якої спонукав Сталін, відштовхнули багатьох «кольорових».
Із закінченням війни 1945 року чорношкірі вкотре побачили, як винагороди поминають їх стороною. Світ поділили переможці, але чорношкірі США й Африки, не кажучи вже про «кольорових» решти світу, не взяли в цьому жодної участи. Отже, чи можемо ми зробити висновити, що імперіялізм має колір і цей колір — білий? Чи можемо ми також дійти висновку, що через те, що Російська комуністична партія або Комуністична партія Америки не змогли до останку обстоювати інтереси кольорових людей, расизм є основною рисою пригноблення чорношкірих? Чи можемо ми далі зробити висновок, що якщо колонізовані чорношкірі об’єднаються, поділивши між собою всі свої багатства, расове пригноблення буде подолано?
Це все серйозні питання, що їх треба розглянути докладно, якщо ми хочемо вирішити проблєму пригноблення чорношкірих та проблєму експлоатації людей загалом. Пан Педмор писав:
«Час стрімко сплине, коли кольорові народи погодяться зі своїм колоніяльним статусом, що він у сучасному світі означає расову та національну неповноцінність. Якщо західні держави справді налякані комунізмом і бажають його перемогти, ключ до цього в їхніх руках. По-перше, необхідно бути на крок попереду комуністів, створивши умови для зникнення у так званих відсталих народів незадоволення, що його комуністи повсюди прагнуть експлоатувати для власних цілей. По-друге, має відбутись революційна зміна ставлення держав-колонізаторів, що вони мають підготуватися до призначення дати повної передачі влади — як це зробила Америка на Філіппінах — і забезпечення технічної й адміністративної допомоги новим колоніяльним націям під час переходу від внутрішнього самоуправління до повного самовизначення. Озброєнні знанням того, що попри їхню стадію розвитку на зазначену дату повна відповідальність ляже на їхні плечі, колонізовані народи кинуть усі свої сили на забезпечення успіху експерименту. Тільки відповідальність може розвинути прихований потенціял залежного народу, як показали події у Золотому Березі[4]. Жаден із членів теперішнього кабінету міністрів, що він складається повністю з африканців, не мав досвіду в управлінні до вступу на посаду 1951 року».
Так склалось історично, що колоніяльні війни й инші аґресивні махінації підпорядкували африканські народи різним европейським державам. Перемога союзників у другій світовій війні звільнила економіку США від боргів часів Великої депресії, піднявши американських правителів на небачену доти в історії вершину в світової гієрархії. Цей період напрочуд важливий для розуміння нашої сьогоднішньої ситуації. Тому що через перемогу Америки у війні трофеї — в тому числі території, що належали иншим імперіялістичним країнам, — дісталися США, висунувши країну на сьогочасне «всесильне» місце серед держав світу. Нове домінування США в світі означає нові стосунки між правителями США та рештою світу. По суті відбулась якісна зміна: встановилось панування США над світовою економікою.
Зміцнився також так званий соціялістичний світ, що представляє потреби та прагнення пригноблених, і з цим не можна було не рахуватися. Клясичне протиріччя між місцевою і колоніальною буржуазією та пригнобленими, що йому дав визначення Маркс, перетворили на доволі відмінне протиріччя. Визволення Китаю, Куби й Алжиру, що сталися по другій світовій війні та були віхами на загальному шляху визволення територій, обумовленого соціялістичним будівництвом, з часом змінять свою природу, адже, чи може соціялістичне будівництво бути осмисленим на тлі занепаду Британської, Французьскої чи инших імперій та підйому наддержави США?
Як зазначає пан Педмор, перша робітнича держава, а також її европейські й американські відгалуження почали зраджувати своє історичне призначення — підтримувати пригноблених. Марксове вчення добре сприйняли у гурті білих меншостей, що вони клясично накладались на марксистську схему промислових власників і робітників. Проте так само як московські доґмати не стали в пригоді китайцям, вони не змогли знайти застосування у решті світу «кольорових». Можливо, зіграв ролю додатковий чинник багатовікової расової вищості, що він разом з раптовою та вражаючою неспроможністю европейських «сильних світу цього» пред’явити свої права світові, — він притлумив чутливість до нерозвинутого, неіндустріялізованого світу «кольорових» з боку керованих Москвою «комуністичних» громадян «цивілізованого» світу. Звісно, було ще зрадливе замовчування американськими комуністами питання проблєми чорношкірих у вирішальний момент, коли США піднеслися над імперіялістичною юрбою. Важливим питанням є те, як можна здійснити визволення чорних в США або в Африці, або «кольорових» у всьому світі?
Ще одне ключове питання — що означає визволення? Пан Педмор представляє нам певні ідеї щодо визволення чорношкірих: панафриканізм або комунізм. Видатний д-р Кваме Нкрума, визначивши збочення неоколоніялізму та попередивши своїх людей про його небезпеку, закликав до об’єднання Африки. Єдність, до якої закликав Нкрума, потребувала солідарности, базованої на певних засадах, а саме: збирання ресурсів усієї Африки до всеафриканської скарбниці для забезпечення промислового та технічного розвитку, що уможливить правдиву економічну та політичну незалежність Африки. Це, своєю чергою, передбачає справедливий розподіл багатств серед усіх африканців, за соціялістичними принципами.
Нкрума бачив, що визначення реальної економічної та політичної ситуації в Африці виключає поняття окремих, незалежних націй у в межах континенту. Він бачив, що в африканських країнах чорношкірі піднялися до рівня керівників незалежних держав, але все одно залишались хіба що компрадорською аґентурою Сполучених Штатів Америки. Він знав, що поки ці маленькі держави були окремішні, до Африки завжди може повернутися капіталістична ідеолоґія, а разом з нею і експлоатація людини людиною, що унеможливи їхнє порядкування власним життям. Мрію Нкруми, одначе, вбито руками Сполучених Штатів під час перевороту, за яким стояло ЦРУ[5].
Беручи до уваги наведені факти, придивімось до Америки. Економічна міць правителів США є такою великою, що неможливо заперечувати її вплив на решту світу. Ця економічна міць проявляється у зосередженні продукційних можливостей і сировини в руках американських сил. Коли Сполучені Штати Америки не можуть щось дістати та розробити, вони можуть синтезувати те в своїх лябораторіях.
Продовжуючи далі вивчати ситуацію, перейдемо до чорношкірих американців. Історично прив’язані до Африки, вони не можуть претендувати на територію в США чи Африці. Чорношкірі американці мають лише культурні та соціяльні традиції, створені наслідком століть пригноблення. Інакше кажучи, чорношкірі Сполучених Штатів утворюють не поневолену колонію, а пригноблену спільноту з широкими кордонами. Яке ж тоді конкретне значення словосполучення «чорний націоналізм» для чорношкірих США? Не утворюючи нічого подібного до нації сьогодні, чи повинні чорношкірі захопити — чи, можливо, «отримати» — землю Сполучених Штатів і прагнути до проголошення суверенітету як нація? Перед лицем наявної моці Сполучених Штатів у світі, така думка могла би бути лише фантазією, що вела би до зникнення раси.
Що означає «панафриканізм» для чорношкірих африканців, що вони опинились не всередині мрії Нкруми, але всередині жаху економічної і військової моці США? Що означає національний прапор, коли всім порядкує «Ґалф ойл»[6]? Або якщо викинути «Ґалф ойл», що станеться, якщо «нація» не зможе забезпечити власні потреби?
Пригноблені люди світу стикаються з серйозною дилемою: американська імперія становить загрозу для китайців, так само як для чорношкірих по всьому світові та для народів Південної Америки. Навіть Европа прогинається під натиском Сполучених Штатів Америки, а її національний суверенітет стає суто теоретичним.
Відповідь у розгляді наявної проблєми. І питання не в панафриканізмові, як його визначив пан Педмор. Він не тільки застарів — він відкладає визволення усіх пригноблених народів на майбутнє. Він не усуває експлоатації людини людиною. Він пропонує африканізований варіянт капіталістичного економічного розподілу в світі, де капітал і владу міцно прибрали до рук правителі США; цей панафриканізм не може зарадити чорношкірим американцям, що вони перебувають в унікальній ситуації. Ба більше, коли пан Педмор відкидає — через невірне застосування — основні принципи комунізму, його панафриканізм торує шлях для реакційному курсу Москви — для мирного співістнування з «колишніми» гнобителями:
«У зв’язку з допомогою Африці, якщо Америку, „головного поборника та захисника вільного світу”, дійсно турбує, що комунізм укорінюється в Африці, та вона хоче запобігти цій катастрофі, я можу запропонувати запобіжники. Вони не тільки попередять комунізм, але й підштовхнуть народ великої Північно-Американської республіки до любові африканців. Замість захищати дискредитовану систему колоніялізму, пдітримуючи військово та фінансово европейські режими (особливо в північній, центральній і південній Африці), нехай американські можновладці зроблять благородний жест для африканців в дусі антиколоніяльної традиції 1776 року[7].
…Коли між африканськими лідерами та їхніми европейськими радниками запанують упевненість, довіра та взаємоповага, тоді ніщо не зможе завадити швидкому економічному та соціяльному зростанню Африки. Це — континент з великим потенціялом. Плянуючи добробут та розвиток Африки, необхідно дотримуватись певних базових принципів. Наприклад, основний сектор національної економіки має контролювати держава, адже для заведення великих компаній бракує місцевого капіталу. Але решту можна довірити приватній ініціятиві.
…Панафриканізм виходить за вузькі межі кляси, раси, племені та реліґії. Інакше кажучи, він прагне до рівних можливостей для кожного. Талант має винагороджуватися за заслугами».
Шляхи вирішення складних питань не описати кількома словами. Проте повернімось до базових, робочих визначень. Якщо всі погодились, що в основі всякого пригноблення лежить економіка, тоді перший штурм пригноблених має бути скерований на те, аби вирвати економічну владу з рук гнобителів. Якщо ми обмежимо гноблення чорношкірих насамперед на расизмі, тоді стан економічної експлоатації людиною людини може не змінитися: чорні експлоатуватимуть чорних або білих. Натомість, якщо ми говоримо про повне знищення експлоатації та пригноблення, тоді пригноблені мають почати зі спільного всесвітнього виступу пригноблених проти гнобителів. Ми маємо захопити машину влади та через солідарність у боротьбі почати перерозподіл світового багатства. Без солідарности пригноблених народів світ залишиться в стані реакції, коли всі будуть вимушені потурати забаганкам правителів США.
Примітки
[1] Джордж Педмор (Мелколм Айвен Мередіт Ньорс, 1903-1959) — афро-американський журналіст і політичний діяч, панафриканіст. У 1927-1934 був членом компартії США. Книга «Панафриканізм або комунізм?» вийшла друком 1956 року: George Padmore, Pan-Africanism or communism? The Coming Struggle for Africa, London: D. Dobson, 1956, 463 pp. — Тут і далі прим. «Вперед».
[2] Американський неґритянський робітничий конґрес (1925-1930) — орґанізація, створена при Комуністичній партії США 1925 року для боротьби за громадянські права та популяризації серед чорношкірих комуністичних ідей. Національний неґритянський конґрес (1935 — кінець 1940-х) — широкий демократичний альянс орґанізацій борців за права чорношкірих, робітничих і реліґійних орґанізацій.
[3] Новий курс (1933-1938) — низка економічних заходів і соціяльних проґрам, запроваджених у США за президентства Френкліна Д. Рузвельта (1882-1945) та покликаних подолати економічну кризу 1930-х.
[4] Золотий Берег — стара, колоніяльна назва Ґани.
[5] 24 лютого 1966 року в Ґані відбувся військовий переворот, що усунув від влади демократично обраного президента Кваме Нкруму. Заколотники скористались відсутністю президента в країні: він відвідував з офіційним візитом Північний В’єтнам. Після перевороту Нкрума не зміг повернутися до Ґани та знайшов притулок у Ґвінеї-Конакрі (колишній «французькій» Ґвінеї).
[6] «Ґалф ойл» — одна з найбільших американських і світових нафтових компаній у 1900-х — 1980-х. Сьогодні частина корпорації «Шеврон».
[7] Антиколоніяльна традиція 1776 року — мається на увазі деклярація незалежности Сполучених Штатів Америки, проголошена 4 липня 1776.
Переклад з анґлійської за: The Huey P. Newton Reader, edited by David Hilliard and Donald Weis, New York—London—Melbourne—Toronto: Seven Stories Press, 2002, pp 248-255.
Вперед 