Павуки та мухи

Вільгельм Лібкнехт

Кожний знає оте волохате сотворіння з липучим тілом, з круглим опучкуватим черевом. В темних куточках, найдалі від соняшного світла будує воно собі розбишацьке гніздо. Оттуди й попада бідна необачна муха тай гине. Бридке страховище із блискучими баньками, довгими закрученими лапами як раз вдалось, щоб хапати та душити свою здобич. Те страховище — павук. Придивіться, як непорушно, як байдуже сидить він у куточку, та пильнує, чи не попаде яка здобич у його царство. Тай як-же зручно пряде він смертовбийчу тканину, щоб захопити та безпорадно обплутати бідну муху! Гидка потвора не жалує часу, щоб на скільки стане снаги поліпшити своі тенета. Зпочатку вона витягає одну нитку, потім другу, третю і так далі; потім протягає поперечні, звязує іх новими ниточками. Це все для того щоб здобич не подужала розірвати сітки, хоч би й як пручалася. Нарешті сітку виплетено, пастку налаштовано, втікти від неі неможливо. Павук вертається до свого схову і чекає, поки легкодушна муха з голоду прилетить шукати харчу. Не довго йому доведеться чекати — муха прелетіла незабаром. Скрізь кидається сіромаха на роздобутки, та ось одразу нагналася на розіпнуті тенета й заплуталася. Одразу вже видко, яка ій доля судилася! Павук уже запримітив свою здобич і кидає свій притулок. З хижим поглядом, із простертими лапами він помалу наближується до здобичі. Нема чого й хапатись! Бридка тварюка добре знає, що коли та нещасна жертва попалася — вже не втіче. Він уже наближується, втоплюючи в ній своі витріщені очі. Муха дубіє, тремтить… вона зачула свою видиму смерть, бажає визволитись і знесилюється в роспучних заходах… Всі труди, всі силкування даремні! Павутиння заплутується все дужче, нові нитки, нові петлі обхоплюють муху все міцніше, а павук тимчасом наближується. Знесилена, задихана, вона уже вся у владі свого ворога. Тоді бридке страховище простягає до неі своі чепкі лапи і — душить іі. Одразу воно починає ссати кров із тремтячого тіла своєі плохоі жертві; небавом, закропивши до часу згагу крови, кидає іі напів мертву, згодом вертається, знов ссе… Мука ця тягнеться довго, часом дуже довго, поки хоч крапелька крови зостається у бідолашній мусі. Хижий упиряка диха іі життям, глитає іі сили, впивається іі кровью і не спуска іі з очей, поки можна видушити хоч атом життєвоі сили, навіть з трупа. Нарешті муха здихає і іі, як непотрібне сміття викидають геть з павутиння. Перший подих вітерця — і вже помусі! Вдовольнився павук, нажерся і вертається у свій притулок. Він завдоволений і з себе самого, і з цілого світа і розмірковує собі, що, мовляв, за наших часів, путящим людям ще можна жити на світі.

*
*   *

Муха, — яку висмоктавши убивають, гублять, та іі кровью. живляться, — то ви, городські та сільські бідолахи! То ти, уярмлений народе, ви, фабричні ро¬бітники, ви, тремтючі дівчата, ви, кволі жинки, всі ті, що не осмілюєтеся домогатися свого права, ви, не¬щасні жертви салдаччини, — одно олово — всі ви, знедолені, окрадені, яких викидають геть, як тільки годі вже далі ссати кров з ваших жил.

Ви — жива родюча сила, серце і розум своєі країни! Вам лише дане право сумирно, без ремства вмираті мізерною смертю у смердячому куточку в подяку за те, що ви, — одні ви покріпили, одгодували ваших володарів та гнобителів — огидливих павуків — своєю крівавицею, своїм потом, своєю працею, своїми почуттями — усім життям своїм.

Павуки — це пани, срібляники, здирщики, дворяне, грошеві дуки, попівська старшина, зводителі, чужоіди на всі лади! Павуки — то примус, під яким стогнемо, — то закони, що нас гнітять, то тирани, що завдають нас у неволю! То всі ті, що живуть коштом нашого народу, всі ті, що топчуть нас ногами, ті, що злосливо глузують із наших мук, з нашого даремного змагання.

Муха — це бідний робітник, що мусить коритися усім окружним законам, яких тільки забагнеться капіталістові уложити — мусить коритися, бо нема в бідолахи і хліба шматка.

Павук — це фабрікант, що заробляє на кожному зі своїх робітників по 5-6 карбованців на день, а тимчасом сміє, неначе з ласки своєї, давати йому оплаканий заробіток: від 80 копійок за 10 до 12 годин каторжноі праці.

Муха — це той чорний робітник, що накладає своім життям в отруйному повітрі шахт, щоб витягати з землі скарби, з яких йому не судилося ско¬ристатися.

Павук — то акціонер, якому не досить, що його акціі двояться та трояться, а який завше хоче загарбати яко мога більшу користь, що іі безсумлінно краде у знесилених робітників. А коли вони зважуться вимагати хоч найменшого підвисшення заробітку, він закликає військо, щоб розгонити бунтівників картечою. Муха — це дитина, що ій ще в пепюшках судилася важка праця на фабриці, в майстерні або в батьківській хаті і то все на те, щоб тількі не вмерти з голоду.

Павуки — це не ті бідні батьки, що через своі зпидні дають у жертву своі діти, а ті страшенні сьогочасні уклади життя, які виробляють залізний закон для робітника, ганьбу його природнього чуття, погибель його власноі родини.

Муха — це простодушна донька простолюду, що хоче чесно заробляти свій шматок хліба, але часто — густо мусить потурати ласолюбові фабрикантові, або управителеві чи його підручним, аби тільки прийняли на заробітки. Скориставшися з беззаробітнього стану нещасної, поганці виганяють іі, часом вагітну, аби позбутися бешкету.

Павук — це молодий гульвіса з багатоі родини, який сміючись зводить неповинних дівчат, та тягне іх у розпусту, який за честь собі покладає збезчестити яко мога більше беззаступноі жіноти.

Муха — це ти покірливий хліборобе! В поті чола твого обробляєш ти грунта багатирів, сієш хліб, якого не споживаєш, викохуєш овочи, які загарбує нена¬жерливий пан.

Павуки — це ті багаті володітелі землі, що при¬мушують своїх арендарів, половинщиків, приголомше-. них наймитів та поденних працювати до знесилля, що року підвисшуючи аренду, а понижуючи заробіток за надсильну працю, і все це для того, щоб самим провадити веселе роскішне життя, та ще й пишатися ним.

Сказати, — мухи — це всі пригноблені, окривджені, затуманені злиднями, уярмлені!

Павуки — то ґвалт, нахабна грабіж, деспотизм — в якій формі то б не було вироблено.

Мухи — це ми, всі вбогі, прості люде, що з ма-лечку привикли тремтіти перед церковним вівтарем, хилитися перед попівством, вірити іхнім брехням та жахатися іхньоі погрози пекельними муками, це ми — що на втіху чорноі братіі ворогуємо з людьми иншоі віри.

Павуки — це попи та ченці, що туманять розум та отруюють душу боязьких людей, криючися вірою, проповідуючи рабську покірливість до сьогосвітніх дукарів, та проклинають усякий замір бідних працьовників полекшити свій стан боротьбою з кровопийцями робочого люду.

Колись ці павуки закидали своі сітки сидячи у своїх маєтках, тепер вони забралися для цього до промислових осередків, у багаті квартали сьогочасних щасливців. Найбільш вони містяться по фабричних містах, але є вони і по селах, і по дрібних слобідках, скрізь, де тільки визиск можливий. Скрізь-, де тільки знайдеться убогий робітник, підмайстер, задовжений селянин, або селянський наймит, — там вже й загостить невтримана зажерливість капіталіста. Усюди бачимо отсі гарно вироблені тенета дукарів, а в тенетах — поодиноких робітників, що безпорадно борсають¬ся, та мовчки гинуть.

Яка страшна трагедія розвивається цілими століттями у цій нерівній боротьбі межи плохими кволими мухами, та лютими кровопийцями павуками! Це — крівава історія затамованого страждання! Але навіщо згадувати? Минулого не вернеш! Звернімо краще ува¬гу на сучасне та будуче, придивімось близче до тієі боротьби, яка тепер ведеться межи мухами та паву¬ками. Вглубімось у іі уклад, що накидають нам вороги, постараймося зрозуміти іхні хитрощі, а насамперед з’єднаймося усі до купи!

Ми, що наскрізь є кволі, з’єднаємо своі сили» щоб розірвати тенета, які обплутують нас, порвемо наші кайдани! Проженемо наших глитаів з іхніх притулків, росповсюдимо ясне світло розуміння, щоб гидкому страховищу несила була чинити своі темні вчинки! О, як би ви схотіли, як би ви тільки схотіли ви б стали непоборні! Павуки правда, ще дужі, але іх зовсім мало. Ви ж, мухи, звісно, недужі одиниці і нарізно не маєте жадного впливу, але ж вас безліч і в тому ваша сила! Ви — життя, ви — світ! Як би ви тільки схотіли з’єднатися, ви б одним замахом крил розірвали б усі нитки, знесли б отсі сітки, що вас звязують, де ви борсаєтеся та гинете, пригнічені нужцою та голодом! Ви поклали б кінець усім лихам, усьому рабству! Як би тільки ви того схотіли!

Навчіться ж бо хотіти!

Джерело: Вільгельм Лібкнехт. Павуки та мухи. — Катеринослав: Слово, 1917.

Advertisements

0 Responses to “Павуки та мухи”



  1. Напишіть коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Листопад 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов   Гру »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: