Червоний прапор над зеленим островом

Сергій Іщенко

У 1869 році у женевській газеті „Egalite” прихильники анархістського лідера Михайла Бакуніна звинуватили Карла Маркса і Генеральну раду Міжнародного товариства робітників (Першого Інтернаціоналу) в тому, що ті нібито надмірно захопилися ірландським питанням і нав’язують його міжнародному робітничому рухові на шкоду інтересам пролетаріату. І дійсно, Ірландія для лівих другої половини ХІХ століття була тим самим, чим для лівих другої половини століття ХХ стала Палестина. Імперіалізм на Зеленому острові наочно демонстрував свою звірячу сутність. Колосальна несправедливість стосовно ірландського народу не могла залишити байдужою жодну людину, що вірила у соціальний прогрес. У тому ж році, коли з’явилися статті в „Egalite”, в Ірландії почали створюватися перші секції Інтернаціоналу. Проте провідною силою національно-визвольного руху стало „Ірландське революційне братство”, члени якого називали себе „феніями” на честь легендарної військової дружини епічного героя Фінна. Радикалізм феніїв, що прагнули шляхом таємно підготованого збройного повстання створити незалежну Ірландську республіку, відбивав гнів та протест народних мас острову проти англійського колоніалізму, проти вигнання селян з землі. Перший Інтернаціонал, критикуючи змовницькі тенденції діяльності „братства”, водночас підтримував боротьбу феніїв, у 1867-70 роках приймав участь у кампанії проти смертних вироків учасникам феніанського руху, за амністію ув’язненим республіканцям. Ленін відзначає: „Політика Маркса і Енгельса в ірландському питанні дала визначний взірець, що й нині зберігає величезне практичне значення, взірець того, як повинен ставитися пролетаріат націй-гнобителів до колоніальних рухів”. Поєднання марксистської програми з практикою національно-визвольної боротьби в Ірландії пов’язане з іменем видатного революціонера Джеймса Коннолі.

Перші кроки революціонера

Джеймс Коннолі народився у червні 1868 року в шотландській столиці Единбурзі. Його родина перебралася сюди у 40-х роках, рятуючись від великого голоду, що коштував життя більше ніж мільйону мешканців Ірландії. Проте на новому місці їх, як і більшість інших ірландських емігрантів, очікували ті ж бідність та злидні, що й на батьківщині. У 14 років Джеймс завербувався до британської армії, щоби вирватися з безвиході емігрантського життя. Служити його відправили до Ірландії. Народжений далеко від рідного острову, Коннолі тим не менш ніколи не забуває про своє походження. Нещадна експлуатація ірландського народу англійським капіталізмом не може лишити його байдужим. Він читає нелегальні прокламації феніїв, вони імпонують йому своїм радикалізмом та гаслом незалежності Ірландії. Водночас він відзначає, що „братство” жодним чином не зачіпає у своїй пропаганді ті питання, які для нього мали першочергове значення – бідність, експлуатацію, соціальний гніт. Молодий солдат стає стихійним соціалістом.

Коли британські частини відряджають присмиряти бунти ірландських селян, Коннолі не може брати в цьому участь. Він дезертирує з армії й, разом з молодою дружиною, ірландською протестанткою Лілі Рейнолдс, повертається до Единбургу. Шотландія в цей час була одним з головних промислових районів Великої Британії, а тому – одним з центрів робітничого руху. Шотландські робітники ще у 20-х роках ХХ століття приймали активну участь у чартистському русі, тому самому, який Ленін охарактеризував як „перший широкий, дійсно масовий, політично оформлений, пролетарсько-революційний рух”. У 1858 році у Глазго була створена Рада тред-юніонів. Передові шотландські робітники брали участь у діяльності Першого Інтернаціоналу. Створена в Единбурзі Шотландська хліборобська ліга у 1884 році приєдналася до англійської Соціал-демократичної федерації. У 1888 році була створена Шотландська робітнича партія (ШРП).

Погляди соціалістів близькі Коннолі, тож не дивно, що він зближується з шотландськими соціалістичними колами. Протягом сімох років він активно займається самоосвітою, студіює праці Маркса. Великий вплив на формування світогляду молодого революціонера справили старий комунар на вигнанні Лео Мелліат і Джон Леслі, перший ірландський теоретик марксизму, який стане для Коннолі „вчителем думки” й найкращим другом.

Соціалістичні переконання дорого коштували Коннолі. Його звільнили з посади муніципального службовця й він планує емігрувати до Південної Америки, щоби годувати дружину та двох маленьких дочок. Товариші звертаються до британських соціалістів із закликом до солідарності, щоби йому знайшли роботу, яка дозволила б лишитися у Британії. Відгукнувся соціалістичний гурток Дубліна, який шукав організатора для координації своїх дій. І Коннолі повернувся на острів предків.

Ірландська республіканська соціалістична партія

У 1897 році Коннолі створює Ірландську республіканську соціалістичну партію (ІРСП). Її гаслом стали слова Джеймса, які цитують, зокрема, герої фільму британського режисера-соціаліста Кена Лоуча „Вітер хитає вереск”: „Навіть якщо завтра ви проженете англійську армію й піднімете зелений прапор над Дублінським замком, ваші зусилля виявляться марними: поки ви не збудуєте соціалістичну республіку, Англія продовжуватиме панувати над вами. Вона пануватиме над вами через капіталістів, через землевласників, через фінансистів, через комерційні установи, які вона насадила у цій країні й рясно полила сльозами наших матерів та кров’ю наших жертв”.

Партія нараховує лише декілька десятків молодих активістів, тим не менш, вона стає першою в Ірландії марксистською організацією. Коннолі, щоби прогодувати родину, працює докером, і водночас створює теоретичну базу для ІРСП. У своїй книзі „Erin’s Hope” („Надія Ірландії”) він наголошує на недостатності, непослідовності революційного націоналізму, притаманного феніям та іншим представникам старої генерації визвольного руху. Визнаючи щирість і героїзм останніх, він закликає подолати їхню обмеженість. „Якщо сучасний національний рух не хоче обмежуватися перевиданням старих гірких трагедій нашої минулої історії, він повинен показати себе здатним піднятися до рівня вимог нашого часу”, – писав він. Коннолі прийшов до простого висновку: вирішення національних завдань неможливе без вирішення завдань класових. У добу імперіалізму тільки пролетарська революція зможе дати відповідь на ірландське питання.

ІРСП організовує акції проти ювілею королеви Вікторії та проти англійського імперіалізму під час англо-бурської війни. Вона намагається вести пропаганду серед молодого робітничого класу й підтримує селянську бідноту у боротьбі проти лендлордів. Коннолі створює тижневик „The Worker’s Republic”, повністю присвячуючи весь свій час його виданню.

Проте ІСРП, попри героїчні зусилля Коннолі та його соратників, не змогла стати масовою партією. Складне матеріальне становище примусило Джеймса емігрувати до США у 1903 році. Там він негайно приєднується до боротьби американського робітничого класу, одним з найбільш бойових загонів якого були маси робітників-емігрантів з Ірландії. У 1905 році була створена революційна профспілкова організація „Індустріальні робітники світу”, легендарна IWW, на чолі якої стали Уїльям Хейвуд, Юджин Дебс та Деніел Де Леон. До неї приєднуються тисячі ірландських робітників, в тому числі й Коннолі.

Тим часом ситуація в Ірландії змінюється. Зростає чисельно й міцніє робітничий клас. Активізується національно-визвольний рух. У 1905 році виникла партія Sinn Fein („Ми самі”), що об’єднала представників дрібнобуржуазних верств та радикальної інтелігенції, й виступила з антиімперіалістичною загальнонаціональною програмою політичної та економічної самостійності Ірландії. У 1912 році оформилася лейбористська партія, але її лідери орієнтувалися на реформістську політику. Найбільш бойові елементи ірландського пролетаріату згуртувалися у заснованому у 1909 році Союзі транспортних і некваліфікованих робітників на чолі з Дж. Ларкіном. Товариші звертаються до Коннолі з пропозицією повернутися на острів, і він погоджується.

Великоднє повстання

Повернувшись на батьківщину у 1910 році, Джеймс Коннолі очолює Союз транспортних і некваліфікованих робітників, перетворюючи його на бойову організацію за зразком IWW. Це було як ніколи актуально, оскільки Ірландія вступала у період загострення класової боротьби. У серпні 1913 – січні 1914 років Союз керує грандіозним Дублінським страйком. Під час однієї з маніфестацій, яка переросла у вуличні сутички з англійськими військами, Коннолі був заарештований. У відповідь на поліцейське насильство керівництво профспілки створює Ірландську громадянську армію (Irish Citizen Army – ICA), справжню пролетарську озброєну організацію, спрямовану на захист страйкуючих робітників від нападів охорони власників підприємств та поліції. Вступити до неї зголосилися близько тисячі ірландських пролетарів. Після завершення страйку ICA не припинила свого існування, граючи роль робітничої самооборони. Коннолі зав’язує тісні контакти з найбільш лівими діячами феніанського руху, такими як відомий ірландський поет Патрік Пірс і Джозеф Планкетт.

Першу світову війну Коннолі та його товариші сприймають як імперіалістичну, несправедливу з обох боків. Вони засуджують зраду вождів Другого Інтернаціоналу, що приєдналися до мілітаристського безумства, їхні погляди близькі до очолюваної Леніним „Циммервальдської лівої”. Водночас Коннолі розглядає війну як поштовх до пролетарської революції. На будівлі профспілок у Дубліні було піднято гасло „Ми не служимо ані королю, ані кайзерові, але Ірландії”. Протягом 1915 року налагоджується взаємодія між ICA, бойовими профспілками та „Ірландськими добровольцями” – воєнізованим крилом Sinn Fein.

На Великдень, 24 квітня 1916 року в Дубліні розпочалося повстання. Над штаб-квартирою Союзу транспортних і некваліфікованих робітників замайорів зелений прапор Ірландської Республіки. Бійці ICA, 200 учасників профспілкової міліції та близько півтори тисячі „Ірландських добровольців” захопили центральний поштамт, який став центром повстання. У руках революціонерів опинилися центр міста й вокзали, було проголошено про створення тимчасового уряду Ірландської Республіки. Проте вже 30 квітня переважаючі сили британської армії та поліції придушили повстання. Його лідери були страчені за вироком військового суду. Останнім, 12 травня, стратили Коннолі.

Проте знаменитий плакат ірландських республіканців стверджує: „Вони можуть вбити революціонера, але революцію – ніколи!”. Не минуло й п’ятьох років від розстрілу Коннолі, як Ірландію охопило полум’я нового, набагато більш масового, повстання. Але це вже інша історія.

Джерело: http://pomidor.blox.ua