Мао Цзе-дун
РОЗДІЛ І
ІДЕАЛІЗМ І МАТЕРІЯЛІЗМ
1. Боротьба між двома уґрупуваннями у філософії.
Уся історія філософії є історією боротьби та розвитку двох взаємно протилежних філософських шкіл — ідеалізму та матеріялізму. Усі філософські течії і напрямки вийшли з цих двох основних шкіл.
Усі філософські теорії створювалися людьми, що належали до певної суспільної кляси. Ба більше, ідеї цих людей історично визначалися певним суспільним буттям Усі філософські вчення виражають потреби певних суспільних кляс і відображають рівень розвитку продукційних сил суспільства й історичний етап людського пізнання природи…
Суспільні витоки ідеалізму та матеріялізму лежать в соціяльній структурі, що їй притаманні клясові протиріччя. Найперша поява ідеалізму була результатом невігластва і забобонів дикої первісної людини. Пізніше, із розвитком продукційних сил і суміжним розвитком наукового знання, стало зрозуміло, що ідеалізм приречений занепасти, та його замінить матеріялізм. І все ж ідеалізм із стародавніх часів до сьогодення не лише не занепав, але навпаки — розвинувся і витримав боротьбу із матеріялізмом, і ця боротьба не виявила жодного переможця. Причина полягає у поділі суспільства на кляси. З одного боку, пригноблююча кляса у своїх інтересах мусить розвивати та зміцнювати свої ідеалістичні вчення. З иншого боку, пригноблені кляси також у власних інтересах мають розвивати та зміцнювати свої матеріялістичні вчення. І матеріялізм, і ідеалізм є зброєю у клясовій боротьбі, й боротьба між ідеалізмом і матеріялізмом не може припинитися доти, доки не зникнуть суспільні кляси. У процесі історичного розвитку ідеалізм представляє ідеолоґію експлоататорської кляси та слугує реакційним цілям. Матеріялізм, навпаки, є світоглядом революційної кляси; у клясовому суспільстві він постає та розвивається в епіцентрі безперервної боротьби з реакційною ідеалістичною філософією. Отже, історія боротьби між ідеалізмом і матеріялізмом у філософії є відображенням боротьби між інтересами реакційної кляси та революційної кляси… Кожний філософський напрямок в кінцевому підсумку є прихованим проявом політики тієї суспільної кляси, до якої належать філософи цього напрямку.
Визначальною характеристикою марксистської філософії, себто діялєктичного матеріялізму, є намагання чітко пояснити клясову природу всієї суспільної свідомости (в тому числі філософії). Вона привселюдно проголошує рішучу боротьбу між власною пролєтарською суттю й ідеалістичною філософією маєтної кляси. Ба більше, вона підпорядковує окремі та конкретні завдання, що стоять перед нею, таким загальним завданням як повалення капіталізму, встановлення та зміцнення диктатури пролєтаріяту, будівництво соціялістичного суспільства.
2. Ріжниця між ідеалізмом і матеріялізмом.
В чому основна ріжниця між ідеалізмом і матеріялізмом? Вона в протилежних відповідях на основне питання філософії — питання відношення між духом і матерією (між свідомістю і буттям). Ідеалізм вважає дух (свідомість, поняття, суб’єкта) джерелом усього істнуючого на Землі, а матерію (природу і суспільство, об’єкт) — річчю другорядною і підпорядкованою. Матеріялізм визнає незалежне істнування матерії окремо від духу та вважає дух другорядним і підпорядкованим…
3. Причини постання і розвитку ідеалізму.
Ідеалізм розглядає матерію як породження духу. Так дійсний світ перевертається з ніг на голову. В чому ж причини постання та розвитку такої філософії?
Як зазначено вище, спершу ідеалізм постав внаслідок невігластва та забобонів первісної, дикої людини. Але з розвитком виробництва поділ між фізичною працею та розумовою працею призвів до висування ідеалізму на перше місці серед течій філософської думки. З розвитком продукційних сил суспільства з’явився і поділ праці: подальший розвиток поділу праці призвів до збільшення кількости людей, що цілковито присвятили себе розумовій праці. Але якщо продукційні сили залишаються слабкими, поділ між двома видами праці не досягає стадії повного відокремлення одного від одного. Лише з появою кляс і приватної власности й перетворення експлоатації на основу істнування правлячої кляси настають великі зміни. Розумова праця стає привілеєм виключно правлячої кляси, тоді як фізична праця стає долею пригноблених кляс. Члени панівної кляси починають розглядати відношення між собою та пригнобленими клясами в перевернутому вигляді: не робітники забезпечують їх засобами для істнування, а вони забезпечують працівників цими засобами. Отже, вони починають зневажати фізичну працю та засвоюють ідеалістичний світогляд. Усунення ріжниці між фізичною і розумовою працею є однією з передумов подолання ідеалістичної філософії.
Соціяльні причини, що уможливлюють розвиток ідеалістичної філософії, полягають перед усім у тому, що цей вид філософської свідомости є проявом інтересів експлоататорської кляси… Остаточний занепад ідеалізму настане по ліквідації кляс, по встановленню комуністичного суспільства.
Причини, що дозволяють ідеалізму розвиватися, поглиблюватися і живлять його силами для боротьби з матеріялізмом, слід шукати у процесі людського пізнання. У своєму мисленні людина має послуговуватися поняттями. Це може запросто призвести до розколу наших знань на дві частини — на дійсність, що є індивідуальною та винятковою за характером, і на поняття, що їм притаманний загальний характер… У природі речей конкретне та загальне перебувають у нероздільному зв’язку і в разі роз’єднання віддаляються від об’єктивної істини… Метода, прийнята ідеалістами, полягає у від’єднанні загального від конкретного, у розгляданні загального як об’єктивної дійсности, а конкретного — лише як форми істнування загального. Усі ідеалісти ставлять свідомість, дух або поняття на місце об’єктивної дійсности, що істнує незалежно від людської свідомости… Вони не помічають матеріялістичної правди, згідно з якою свідомість обмежена матерією, але вірять, що лише свідомість є активною, а матерія є лише пасивним, хоча й складним утворенням. Підбурені ще більше своєю клясовою природою, ідеалісти вдаються до всіх можливих способів, аби перебільшити активність свідомости, роздмухують її до маштабів самостійної сили… Ідеалізм в економіці без міри перебільшує несуттєве питання обміну, підносячи таким чином закон попиту й пропозиції до статусу основоположного закону капіталізму… Історики-ідеалісти вважають творцями історії героїв. Політики-ідеалісти вважають політику всюдисущою. Військові-ідеалісти застосують методу безрозсудної боротьби. Революціонери-ідеалісти виступають за блянкізм. Консерватори запевняють, що єдиним шляхом відродження нашої нації є відновлення традиційної моралі. Все це випливає з надмірного перебільшення суб’єктивних чинників…
Домарксистський матеріялізм (механістичний матеріялізм) не наголошував на важливості процесу мислення для розвитку знань, але вважав свідомість лише об’єктом дії, дзеркалом, що відображає природу… Лише діялєктичний матеріялізм правильно показує активну ролю свідомости, одночасно не забуваючи про обмеження, що їх накладає на свідомість матерія. Він стверджує, що думка породжується суспільною практикою і одночасно активно її формує. Лише цей вид діялєктичної теорії єдности знання та дії може остаточно побороти ідеалізм.
4. Початки та розвиток матеріялізму.
Усвідомлення того, що матерія істнує незалежно й окремо від свідомости у зовнішньому світі є основою матеріялізму. Людина дійшла до цієї основи через практику…
Змушена підкорятися природнім силам і здатна скористатися лише найпростішими знаряддями, первісна людина не могла пояснити навколишні явища, а, отже, шукала допомоги у духів. Так виникли реліґія й ідеалізм.
Але підчас тривалого процесу виробництва людина зіткнулася з навколишньою природою, почала на неї діяти та її перетворювати, створила засоби виживання, проживання і використання, пристосувала природу до власних потреб і змусила повірити у те, що матерія істнує об’єктивно.
У суспільному бутті людства між окремими людьми з’являються взаємовідношення та взаємозв’язки. У клясовому суспільстві крім цього є клясова боротьба. Пригноблена кляса зважає на обставини, оцінює свої силу, а тоді розробляє свій плян. У разі перемоги в боротьбі члени цієї кляси переконуються, що їхні погляди є не результатом фантазії, а відображенням об’єктивно істнуючого матеріяльного світу. Коли пригноблена кляса зазнає поразки, керуючись хибним пляном, і перемагає, вносячи в нього зміни, вона вчиться розумінню того, що вона може досягти своїх цілей лише тоді, коли суб’єктивні пляни породжуються точним розумінням матеріяльної природи об’єктивного світу та розумінням того, що в об’єктивному світі діють певні закони.
Історія науки сповнена свідченнями на користь матеріяльної природи світу і доказами того, що світом керують закони; наука допомагає людині побачити марність реліґійних й ідеалістичних ілюзій і допомагає їй дійти матеріялістичних висновків.
Підводячи підсумок, можна сказати, що історія людської діяльности включає в себе історію боротьби з природою, історію клясової боротьби, історію науки. Оскільки люди стояли перед необхідністю виживати й боротися, вони задумалися над реальністю матерії та її законів, довели істинність матеріялізму та віднайшли для своєї боротьби необхідне інтелєктуальне знаряддя — матеріялістичну філософію. Чим вищим є рівень розвитку суспільного виробництва, тим запеклішою стає клясова боротьба, і чим більше «загадок» природи відгадує наукове пізнання, тим швидше розвивається і зміцнюється матеріялістична філософія. Так людина може звільнитися з-під подвійного й нестерпного гніту природи та суспільства.
РОЗДІЛ ІІ
ДІЯЛЄКТИЧНИЙ МАТЕРІЯЛІЗМ
1. Діялєктичний матеріялізм є революційною зброєю пролєтаріяту.
Китайський пролєтаріят, взявши на себе сьогодні історичне завдання здійснення буржуазно-демократичної революції, має використовувати діялєктичий матеріялізм як свою головну теоретичну зброю… Вивчення діялєктичного матеріялізму є ще більш необхідним для кадрів, що очолюють революційний рух, бо серед кадрів вельми розповсюджені дві помилкові теорії і методи роботи — суб’єктивізм і механіцизм, що штовхають кадри до дії всупереч марксизму, а революційний рух скеровують хибним шляхом. Для недопущення або виправлення цих недоліків єдиним правильним рішенням є свідоме вивчення і засвоєння діялєктичного матеріялізму з метою утримання свідомости у стані постійної теоретичної озброєности.
2. Зв’язок між старою філософською спадщиною і діялєктичним матеріялізмом.
В Китаї марксистський філософський рух виник і розвинувся після руху 4-го травня 1919 року внаслідок свідомого виходу китайського пролєтаріяту на політичну арену та підвищення наукового рівня розвитку країни. Щоправда, спочатку рівень розуміння матеріялістичної діялєктики у філософів-матеріялістів був доволі низьким, і матеріялістична течія у філософії була представлена переважно механістичним матеріялізмом, що зазнав впливу буржуазної думки та суб’єктивізму Деборіна. Рівень розуміння марксизму-лєнінізму підвищився, а матеріялістично-діялєктичне мислення розвинулося після поразки революції 1927 року. Лише нещодавно — через загострення національної та суспільної кризи, а також під впливом руху за усунення відхилень у радянській філософії — серед китайської інтеліґенції з’явився потужний рух матеріялістичної діялєктики.
Через відсталість суспільного розвитку Китаю діялєктично-матеріалістичні філософські течії, що розвиваються у країні сьогодні, формуються не внаслідок опанування і переосмислення власної філософської спадщини, а внаслідок вивчення марксизму-лєнінізму. Разом з тим, якщо ми хочемо забезпечити, щоби діялєктично-матеріялістична думка глибоко проникла в Китай і не припинила у нашій країні свого розвитку, а також повела китайську революцію у майбутньому прямим шліхом до остаточної перемоги, ми повинні боротися з усіма старими і гнилими філософськими теоріями, що вони істнують на ідеолоґічному фронті по всій країні, ми повинні підняти прапор критики і ліквідувати філософську спадщину стародавнього Китаю. Лише так ми зможемо досягти нашої мети.
3. Єдність у діялєктичному матеріялізмі світогляду та методолоґії.
Діялєктичний матеріялізм є світоглядом пролєтаріяту. Водночас він є методою пізнання пролєтаріятом навколишнього світу і методою революційної дії пролєтаріяту. Діляєктичний матеріялізм, це — єдністю світогляду та методолоґії…
4. Питання предмету матеріялістичної діялєктики. Що вивчає матеріялістична діялєктика?
І Маркс, і Енґельс, і Лєнін писали про матеріялістичну діялєктику як про теорію розвитку…
Під назвою предмета філософії ми маємо ще одну проблєму, що її слід розв’язати, а саме проблєму єдности діялєктики, лоґіки й епістемолоґії…
Матеріялістична діялєктика є єдиною науковою епістемологією, а також єдиною науковою лоґікою. Матеріялістична діялєктика вивчає походження і розвиток нашого знання про навколишній світ. Вона досліджує перехід від незнання до знання і від неповного знання до доконаного знання; вона вивчає, як з кожним днем чимдалі глибше та сильніше закони розвитку природи й суспільства відбиваються у свідомості людства. Саме це і є поєднанням матеріялістичної діялєктики з епістемолоґією…
Сутність поняття розвитку полягає у розгляданні законів як своєрідних відображень у нашій свідомості та пересадження у неї (з подальшою обробкою нашим розумом) проявів руху матерії…
До остаточного розв’язання питань діялєктики, лоґіки й епістемолоґії можна підійти лише за допомогою матеріялізму, застосовуючи його для вирішення проблєми відносин між буттям і свідомістю, лише за допомогою теорії відображення.
5. Про матерію.
Найпершою умовою приналежности до матеріялістичного табору є визнання незалежного істнування матеріяльного світу окремо від людської свідомости — того, що він істнував до появи людства і продовжує істнувати від часу появи людства, незалежно від людської свідомости та поза її межами. Визнання такого погляду на світ є основною передумовою будь-якого наукового дослідження.
Як ми можемо це довести? Доказів більше ніж достатньо. Людство постійно стикається із зовнішнім світом і навіть має завзято боротися із тиском з боку зовнішнього світу (природи і суспільства) та всіляко йому опиратися. Але ми не тільки маємо протистояти цьому тиску, але й можемо його побороти. Всі реальні обставини суспільної практики людства, як про це свідчить історичний розвиток людського суспільства, є найкращими доказами [істнування матеріяльного світу]. Китайці не сумнівається ані в об’єктивності істнування японського імперіялізму, що захопив нашу країну, ані в об’єктивності істнування китайського народу. Студенти Антияпонського військово-політичного університету також не сумніваються в об’єктивності істнування цього університету та його студентів.
Якщо ми розглянемо річ, відому як свідомість, у світлі послідовного матеріялізму (иншими словами, у світлі матеріялістичної діялєктики), ми побачимо, що свідомість є нічим иншим як формою руху матерії, своєрідною особливістю матеріяльного мозку людини; саме ця своєрідна особливість матеріяльного мозку уможливлює відображення у свідомості матеріяльних процесів, що розгортаються поза її межами. Отже, ми бачимо, що коли ми розріжняємо матерію і свідомість чи коли ми їх протиставляємо одна одній, це лише умовно, себто це має сенс лише з точки зору епістемолоґії…
Одним словом, матерія є всім у всесвіті. «Сила в Ссу-ма-ї». Ми кажемо: «Сила в матерії». Це джерело єдности світу.
6. Про рух (про розвиток).
Перший основоположний принцип діялєктичного матеріялізму полягає в його погляді на матерію… Цей принцип єдности світу вже було розглянуто вище, коли ми обговорювали матерію.
Другий основоположний принцип діялєктичного матеріялізму полягає в його теорії руху (теорії розвитку). Він означає визнання того, що рух є формою істнування матерії, невід’ємним її атрибутом, проявом множинности матерії. Це принцип розвитку світу. Поєднання принципу розвитку світу з принципом єдности світу, викладеним вище, становить увесь світогляд діялєктичного матеріялізму. Світ є нічим иншим як матеріяльним світом у процесі необмеженого розвитку…
Теорія руху діялєктичного матеріялізму протистоїть перш за все філософському ідеалізму й теолоґічним реліґійним уявленням. Суть всього філософського ідеалізму та реліґійної теолоґії полягає у тому, що вони заперечують єдність світу і його матеріяльну природу та уявляють, що рух і розвиток світу відбувається окремо від матерії — чи, принаймні, на початку відбувався окремо від матерії — і є наслідком дії духу, бога або божественних сил. Німецький філософ-ідеаліст Геґель дотримувався думки, що сучасний світ походить від розвитку так званого «світового духу». У Китаї філософія «Книги змін» і метафізика часів династій Сун і Мін висувають ідеалістичний погляд на розвиток всесвіту. Християнство стверджує, що бог створив світ. Буддизм і ріжноманітні китайські культи приписують рух і розвиток усіх незліченних явищ (ван ву) всесвіту духовним силам. Всі ці вчення, що розглядають рух окремо від матерії, несумісні з діялєктичним матеріялізмом в принципі…
Діялєктичний матеріялізм … вважає, що спокій чи рівновага є лише одним елєментом руху, що вони є лише одним конкретним проявом руху… Твердження, поширене серед мислителів-метафізиків стародавнього Китаю, що «Небеса не змінюються, не змінюється і Вей» відповідає … теорії непорушности всесвіту… З їх точки зору в основі своїй природа всесвіту та суспільства залишаються вічно незмінними. Такі їхні переконання пояснюються в першу чергу їх клясовими обмеженнями. Якби кляса февдалів-землевласників визнала, що всесвіт і суспільство перебувають у невпинному русі та постійно розвиваються, вона б у теорії виголосила сама собі смертний вирок. Філософії всіх реакційних сил є вченнями про нерухливість. Революційні кляси та народні маси прийняли принцип розвитку світу та постійно виступають за перетворення суспільства та світу; їх філософією є діялєктичний матеріялізм.
Причини перетворення матерії слід шукати не ззовні, а всередині. Поштовх до руху та розвитку матерії дає не імпульс, що походить від зовнішніх механічних сил, а істнування всередині відповідної матерії двох складових частин, ріжних за своєю природою та взаємно суперечливих, що борються одна з одною. Діялєктичний матеріялізм, як результат відкриття законів такого руху та перетворення, здатний розширити царину застосування принципу матеріялістичної єдности світу, поширюючи його на історію природи та суспільства. Отже, не просто уможливлюється вивчення світу, що розглядається як матерія у безперервному русі, але світ можна також пізнавати як матерію у безперервному русі від нижчих форм до вищих. Світ можна пізнавати, так би мовити, як розвиток і процес.
Діялєктичний матеріялізм вивчає розвиток світу як поступовий рух від неорґанічного до орґанічного і звідти — до найвищої форми руху матерії (суспільства).
Те, що ми щойно розглянули, є теорією руху світу або принципом розвитку світу згідно з діялєктичним матеріялізмом. Це вчення є суттю марксистської філософії. Якщо пролєтаріят і революціонери володітимуть цією по-справжньому науковою зброєю, вони зможуть зрозуміти цей світ і змінити його.
Вищенаведений текст включає в себе дві третини першого розділу та близько двох п’ятих перших шести глав другого розділу Мао Цзе-дунових «Лєкцій з діялєктичного матеріялізму» (Пьєн-чжен-фа вай-ву-лун (чжан-шоу тьї-кан)) в тому вигляді, в якому їх було надруковано в «К’ан-чан та-хсух», ч.ч. 6-8, квітень-червень 1938 р.
Переклад з анґлійської: «Вперед»
Вперед 