Афганістан: сутички, що переросли у війну

Тарас Кузьо

На протязі багатьох років радянська преса практично іґнорувала ролю свого війська в Афганістані. Тоді Москва не відчувала значної потреби інформувати про війну, яка показала свою непопулярність в самій країні та за кордоном. Тому радянська преса применшувала значення «обмеженого континґенту» (як Москва називає свої окупаційні сили), і повідомлення про військові дії обмежувалися інформацією про бої війська кабульського режиму з муджагедінами.

В 1983 р. за Андропова радянська преса почала повідомляти більше про маштаби боїв та про участь радянського війська в них. Гнів у лавах радянського війська на брак інформації до тих часів можна побачити з листа, що його написав додому молодий радянський сержант: «Щиро кажучи, я здивований, наскільки мало написано про Афганістан та про радянських людей … що часто ризикують своїм життям».

Населення Радянського Союзу поступово підготовляли до ведення тривалої війни з жертвами. На початку 1983 р. військова газета Красная звезда визнала, що «солдати та офіцери дійсно зустрічаються з небезпекою … на афганській землі». На грудень 1983 р. та сама газета відчула себе змушеною написати, що війна набирає «всенаціонального характеру». Мир існував тільки в районах, що були під контролем радянського війська, хоч навіть тут він був «нетривалим і нестабільним». Багато газет визнало, що «тяжка боротьба ще попереду».