Мирослав Ірчан

Олекса Гай-Головко

Мирослав Ірчан (справжнє прізвище Андрій Бабюк) мав великі потенціяльні можливості стати в ряди з найвидатнішими англомовними канадськими й американськими письменниками й у ділянці мистецької літератури піднести на певну височінь українське ім’я в Новому Світі. Про це вказували його письменницький розмах, різноманітність жанрів, мистецькі засоби, стиль і мова. І цього, безперечно, він домігся б, коли б належав собі, своїм ідеям і переконанням, своїм думкам, а особливо своєму сумлінню, як це й є з видатними письменниками. Але Ірчан у розквіті своїх творчих сил пішов іншою дорогою. Він підпорядкував свої ідеї, переконання й думки, а також своє сумління комуністичній монопартійній доктрині (якщо так можна назвати її), тобто — став виразником не прагнень українського народу, а купки одержимих чужих і своїх людей, купки з тоталітарними й деструктивними ідеями й таким чином перестав бути собою. Становище партійного письменника довело його до духовної і творчої катастрофи, а пізніше він за свою кошмарну помилку поплатився головою з рук тих, що знеособили його й забрали в нього найцінніші властивості з арсеналу не тільки письменницької, але й людської гідности.

Мирослав Ірчан народився 14 липня 1897 року в селі П’ядики Коломийського повіту в Галичині. Вчився в сільській початковій школі, потім в Коломийській гімназії, а пізніше у Львівській Учительській Семінарії.

Ще в дитячі роки Ірчан захопився мистецькою літературою. З восьми років почав писати вірші, а назабаром /181/ на сільських сценах ставив «кумедії», що їх він бачив у Коломиї. З десяти років почав писати власні драматичні твори. Захоплений драматургією, пізніше він віддавав їй багато часу в Коломиї, а потім у Львові.

У 1914 році Ірчан добровільно вступив до Українських Січових Стрільців і з цією формцією Австро-Угорської армії провів усі жахіття Першої світової війни. Під час перебування в Усусусах він став членом Радикальної Партії. У березні 1918 року він попадає з Усусусами на Наддніпрянську Україну.

У 1919 році, після розвалу Австро-Угорської імперії й проголошення урядом Української Народної Республіки універсалу про об’єднання всіх українських земель у єдину українську державу, Українські Січові Стрільці, в складі яких був Ірчан, влилися в ряди Української Армії. Перебуваючи в Січових Стрільцях, а потім в Українській Армії, Ірчан, очевидно, поділяв ідеї української окремішности й державної незалежности та соборности української нації. Але незабаром він попав з Січовими Стрільцями до Червоної Армії і, як чимало збаламучених молодих освічених українців большевицькими гаслами, виявив свої симпатії совєтським окупантам України. В галицькій частині Червоної Армії в 1920 році він вступив у члени комуністичної партії і став політпрацівником політвідділу, а потім працював у фронтовій газеті «Більшовик», яку видавав галицький Революційний Комітет. У цей час Ірчан робив багато літературних нотатків, які пізніше стали базою в його прокомуністичних творах «В бур’янах» і «Фільмах революції». Але з якихось невідомих причин (можливо після переоцінки цінностей у його поглядах щодо шовіністичних заходів Москви в Україні, особливо в національному питанні) в 1922 роцї він переїхав до Чехо-Словаччини. У Празі вступив до університету, одружився з чешкою й незадовго після цього опублікував у канадській національній газеті Український Голос досить промовний нарис «Отаман Зелений». /182/

Незадовго після цього нарису Ірчан пережив духовну кризу, зв’язану з невідповідною творчою ситуацією й матеріяльними недостатками. Після цієї кризи він повернувся до комуністичної доктрини, зв’язався з комуністами-українцями в Канаді і контрольованою ними пресою. У цей час він надіслав до Канади свою комуністично-пропаґандивну п’єсу «Безробітні», яку канадські комуністи видрукували у своєму видавництві Пролеткульт. Це сталося в 1923 році. Незабаром він надіслав другу свою п’єсу «Дванадцять», яку поставили канадські українці-комуністи на всіх своїх сценах. Одночасно він дописував до Українських Робітничих Вістей — вінніпезької комуністичної газети. Таким чином у комуністичних колах він здобув популярність і почав думати про виїзд до Канади.

У 1923 роцї комуністи стягнули його, і восени того року він прибув до Вінніпеґу. В Вінніпезі йому доручили редаґувати комуністичні журнали Голос Робітниці (пізніше Робітниця) і молодечий журнал Світ Молоді. Поряд з редакційною роботою Ірчан уділяв багато часу творчій праці. Він позакінчував і опублікував свої мемуари, нариси, оповідання і драматичні твори, що їх написав у Чехо-Словаччині. Всі ці твори з непересічним художнім досягненням були з штучно препарованим змістом згідно з комуністичною ідеологією. Більше того, своєю ідеологічною вірністю московським загарбникам в Україні він навіть намагався перевищити найвірніших писак у тодішній підсовєтській Україні. До цього періоду ми зараховуємо такі його книжки: «Трагедія Першого Травня» і «В бур’янах» (мемуаристика); «Фільми революції» (збірка нарисів і оповідань); «Безробітні», «Дванадцять», «Бунтар», «Їхній біль» і «Нежаданий гість» (п’єси); повість Н.Савера «Ціна крови» і драму Ф.Лангмана «Бартель Туразер» (переклади).

Крім того продовж п’яти з половиною років у Канаді він написав і опублікував нові книжки, а саме: «Родина щіткарів», «Підземна Галичина» і «Радій» (драми); /183/ «Карпатська ніч» (повість); «Проти смерти» (збірка оповідань) і почав писати роман «Червоне озеро».

Усі згадані книжки вийшли друком у Канаді з друкарень, що їх контролювали комуністи, і принесли верхівці Українського Робітничого Дому добрі гроші. Також з другої половини двадцятих років його твори, а особливо драматичні, почали виходити з друку в підсовєтській Україні і своїм ультракомуністичним змістом за короткий час набули великого розголосу. Його драми ставили професійні й аматорські театри навіть у найбільш віддалених кутках окупованої України. їх перекладали мовами інших підсовєтських народів, і Ірчана вважали за одного з найвидатніших пролетарських письменників, тобто — за одного з найвидатніших пропаґаторів комуно-совєтської доктрини в мистецькій літературі, а особливо в драматургії.

У ті часи Ірчан з поетом Іваном Куликом (тодішнім співробітником Совєтського посольства в Канаді) організував у Канаді з українських письменників і кололітературних людей-совєтофілів письменницьку групу з назвою «Заокеанський „Гарт”, який став філією найлівішого угруповання в підсовєтській Україні. Набувши популярности в Канаді й підсовєтській Україні, Ірчан почав думати про виїзд в Україну. До цього його спонукало ще й інше. У своїй статті Тома Кобзей пише про це таке: «1928 року між ним (тобто — Ірчаном, О.Г.Г.) та Поповичем зайшли непорозуміння. Причиною до цього була більше заздрість з боку Поповича до Ірчана за його велику популярність». Також Ірчан говорив Кобзеєві, що він «вичерпується в Канаді з писанням». (Тома Кобзей. «Слово», збірник ч. 2, стор. 314, Нью-Йорк, 1964).

Під час Ірчанового готування до виїзду комуністичні володарі в підсовєтській Україні, популяризуючи його твори, почали запитувати в канадських комуністів про їхні погляди щодо самого Ірчана, а особливо про його колишні й теперішні зв’язки з УВО.

У зв’язку з цим дехто з його приятелів радив йому взяти /184/ це перед виїздом на увагу. Але Ірчан, упевнений у своїй ідеологічній непогрішимості, махнув на це рукою. Восени 1929 року він уже був у Харкові — тодішній столиці підсовєтської України.

У Харкові Ірчан увесь свій час віддає творчій праці, стараючись у своїх нових творах якнайбільше приподобатися кремлівським можновладцям. Але він приїхав в Україну в найгрізніший її час, у час найпотужнішого сталінського терору й тотального нищення найкращого українського елементу в українських містах і селах. Перелякана невдачами колективізації й одержима хворобливою підозрою відриву України від Росії, сталінська оприччина розстрілювала, утюремлювала й безповоротно висилала сотні тисяч українців в соловецькі й сибірські концентраки. Між ними й письменників. Найстарших і наймолодших, видатних і початківців, безпартійних і партійних, з національним минулим і стовідсотковим совєто-русофільством, з «ідеологічними» гріхами й без них. Це Ірчана, для якого совєтський режим був ідеалом справедливости, національної рівности й вільного розвитку національних культур в СССР, мабуть, заскочило й викликало в нього не тільки подив, але й переживання. Між іншим, Тома Кобзей дає таку характеристику Ірчанові в канадські часи: «Ірчан був дуже милої вдачі. Він завжди був з усмішкою на устах та дуже товариський. За більш як три роки, що я його знав, я ніколи не бачив його злісним або нервовим.» («Слово.» Збірник 2, ст. 314. Нью-Йорк, 1964).

У січні чи лютому 1933 року я випадково побачив його між кількома поетами й письменниками в Харкові на Каплунівській, у Будинку Письменників. Ірчан був сумний і маломовний. На устах усмішки не мав. У нього був такий вигляд, ніби він оце поховав когось з найближчої родини. Це було якраз тоді, коли його «Плацдарм» ставився на сцені столичного театру і про Ірчана говорили, що його виснажила «запійна» творча праця. /185/

Восени 1933 року енкаведисти заарештували Ірчана. Це сталося після того, коли він повернувся з кавказького відпочинку. Про його арешт і долю в Харкові ходили різні чутки: що його забили, що його тяжко тортурують у харківській тюрмі, що його відтранспортували на вислання і що він живе і що він не живе. Совєтський уряд і ЦК КП(б)У про нього не згадували. Пізніше, аж улітку 1934 року, на першому з’їзді Спілки Письменників України один з тодішніх секретарів КП(б)У М.М.Попов обвинуватив його разом з іншими українськими письменниками (Яловим, О.Вишнею, Досвітнім) як «контрреволюційних дворушників, що пролізли до нашої літератури і навіть до її керівних органів» (Українські Робітничі Вісті 26 липня 1934 року). Незадовго після цього драматург Іван Микитенко (його також енкаведисти ліквідували в кінці 1937 року) розгромив Ірчана у своїй статті. Цю статтю комуністичні Українські Робітничі Вісті в Канаді й собі передрукували.

Ірчанові партійні товариші в Канаді (крім Данила Лобая, Томи Кобзея й Михайла Смита) не виступили в його обороні, а навпаки, спочатку намагалися звістку про його арешт закрити між своїми. Пізніше, коли це вийшло на поверхню, ці московські служаки почали передруковувати наклепи на Ірчана з совєтської преси й фабрикувати свої. Вони обвинувачували його як «члена УВО та аґента німецького фашизму… що усі свої твори, скеровані проти Польщі, Ірчан писав спеціяльно на замовлення німецької контррозвідки»… (В Самотній. Українські Робітничі Вісті, 11 жовтня 1934 року).

Після Ірчанового арешту всі його твори, видані в підсовєтській Україні й у перекладах іншими мовами в СССР — вилучено, спалено, знищено. Це саме зробили з його творами його партійні товариші в Канаді. Довголітній редактор Українських Робітничих Вістей, який у 1935 році порвав усі зв’язки з компартією й цією її газетою, заявив про долю Ірчана таке: «Преса під контролею компартії ніколи ні /186/ одним словом не виступила в обороні М.Ірчана. Для неї він був „контрреволюціонером”, бо редактори комуністичних газет не живуть власним розумом, але позиченим у Москві. Але як пару років тому в СССР реабілітовано М.Ірчана (в п’ятидесятих роках, після Сталінової смерти — О.Г.Г.), ці редактори без ніякого пояснення й осуду самих себе почали знову писати про письменника так, немов би вони нічого не знали й ніколи й одного словечка про нього не сказали.» (Данило Лобай. «Слово». Збірник 2, ст. 311).

Десь у першій половині 1950 років Ірчана реабілітовано, як і деяких інших українських письменників, замордованих у совєтських катівнях. Реабілітовано з виглядом московської великодушности й розкаяння. Реабілітував Микита Хрущов — один з їхніх убивців. У підсовєтській Україні вбивці знайшли своїх жертв книжки, якимсь чином уцілілі від вогню, і похапливо почали їх передруковувати. У совєтській пресі й передмовах до творів замордованих платні пропагандисти стали переконувати громадську думку вдома й за кордоном, що Ірчан і сотні інших українських письменників стали жертвою помилок і ворожих наклепів. У 1958 році Державне Видавництво Художньої Літератури в Києві видало двотомник Ірчанових творів з спеціяльно препарованою передовою. Написав її Л.М.Новиченко — кандидат філологічних наук (рівновартісне докторові філософії в Канаді). Цей кандитат філологічних наук, між іншим, пише таке: «На жаль, широким творчим планам письменника (правильно буде — творчим письменниковим планам — О.Г.Г.) не судилося здійснитись. В 1933 році в наслідок ворожого наклепу М.Ірчан був заарештований і осуджений (по-українському правильно буде — М.Ірчана заарештовано й засуджено — О.Г.Г.). Помер він (правильно буде — замордовано його — О.Г.Г.) в 1937 році.» (Л. М. Новиченко. Мирослав Ірчан. Вибрані твори, том перший, ст. 16. Київ, 1958).

Після реабілітації й перевидання Ірчанових творів /187/ Ірчанові вбивці дозволили ставити в професійних і самодіяльних театрах усі його п’єси. Ірчанові ж у селі П’ядиках поставили пам’ятник, зігнавши на цю оказію сотні «щасливих» колхозників.

ЛІТЕРАТУРА

С.Підгайний. «Недостріляні», частина друга, стор. 49-50. Видавництво Україна. Новий Ульм, 5.1.1947р.

Тома Кобзей. «Про одну повчальну і трагічну історію.» Слово. Збірник 2, стор. 312. Нью-Йорк, 1964р.

Данило Лобай. «Мирослав Ірчан у Канаді.» Слово. Збірник 2, стор. 306. Нью-Йорк, 1964р.
Українські Робітничі Вісті. Вінніпег, 26 липня 1934р.

В.Самотній. Українські Робітничі Вісті. Вінніпег, 11 жовтня 1934р.

Л.М.Новиченко. «Мирослав Ірчан.» Вибрані твори, том перший, стор. 16. Київ, 1958р.

Олекса Гай-Головко. «Мирослав Ірчан.» Український Голос, ч.5, 30 січня і ч.6, 6 лютого 1974р.

А.Господин. «Спомини про М. Ірчана.» Канадійський Фармер, 5.1.1975р. /188/

Джерело: Гай-Головко О. Мирослав Ірчан // Українські письменники в Канаді. Літературно-критичні нариси. — Вінніпеґ, 1997. — Том другий. — С. 181-188.

Advertisements

0 Responses to “Мирослав Ірчан”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Червень 2014
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра   Вер »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: