Карл Маркс

marx_bigБертран Рассел

Карла Маркса звичайно вважають чоловіком, який претендував на те що він зробив соціалізм науковим і доклав більших зу­силь, ніж будь-хто інший, аби створити могутній соціалістичний рух, що, кого ваблячи, кого відштовхуючи, запанував над недавньою історією Європи. Аналіз економічних чи політичних поглядів Маркса — окрім кількох загальних аспектів — виходить за рамки даної роботи, я пропоную розглянути лише його філософію і вплив цієї філософії на інших мислителів. А тут його важко залічити до якоїсь категорії. З одного боку, він, як і Годскін, — наступник філософів-радикалів, він далі розвиває їхній раціоналізм і теж відкидає романтику. З другого боку, він ожив­ляє матеріалізм, по-новому витлумачуючи його і по-новому пов’язуючи з історією людства. А з третього боку, Маркс ос­танній з великих вибудовників систем, послідовник Геґеля, що, як і той, вірив у раціональну формулу, яка б узагальнювала весь розвиток людства. Наголос на якомусь одному з цих складників коштом інших дасть нам хибне й перекручене уявлення про філософію Маркса.

Саме життя Карла Маркса почасти пояснює таку складність його поглядів. Народився він 1818 р. у Трірі, звідки родом і св. АмброзІй. Протягом революційної і наполеонівської доби в Трірі переважали французькі впливи, і за своїм світобаченням місто стало космополітичнішим, ніж будь-яка інша частина Німеччини. Предки Маркса рабини, проте його батьки охрестилися, коли він був ще дитиною. Карл Маркс одружився з християнкою-аристократкою і віддано любив її все життя. В університеті він відчув вплив іще панівного геґельянства і матеріалістичного Фойербахового бунту проти Геґеля. Пробував свою силу в ґазе­тярстві, але Rhеіпіsche Zеіtung, яку він видавав, влада закрила за радикалізм. Після цього, 1843 р. Маркс поїхав до Франції вив­чати соціалізм. Там він зустрівся з Енґельсом, фабрикантом з Манчестера. Через нього він познайомився з умовами праці в Анґлії та анґлійською економікою. Отже, до 1848 р. Маркс добре ознайомився з культурою кількох народів. Щодо Західної Європи, то він ніколи не виказував ніякої національної прихильності. Цього, проте, не можна сказати про Європу Східну — він ніколи не любив слов’ян.

Маркс брав участь і у французькій, і в німецькій революціях 1848 р., але реакція змусила його 1849 р. шукати рятунку в Анґлії. Решту свого життя, крім невеликих перерв, він прожив у Лондоні, страждаючи від злиднів, хвороб, смерті дітей, проте не­втомно працюючи й накопичуючи знання. Стимулом до роботи завжди слугувало сподівання соціальної революції, якщо не за його життя, то в недалекому майбутньому.

Маркс, як і Бейтам та Джеймс Мілл, волів не мати нічого спільного з романтизмом і прагнув самої науковості. Його еко­номічні погляди ґрунтуються на анґлійській класичній економіці, змінилася тільки рушійна сила. Економісти-класики, свідомо чи несвідомо, прагли добробуту капіталіста, протиставляючи його і землевласникам, і найманим робітникам, Маркс, навпаки, докла­дав усіх зусиль, боронячи інтереси робітництва. Він мав у юності — як це видно з комуністичного маніфесту 1848 р. — запал і при­страсть нового революційного руху, такі риси були властиві й лібералізмові в Мільтонові часи. Але він завжди дбав, щоб спира­тися на доводжувані факти, і ніколи не покладався ні на яку позанаукову інтуїцію.

Сам себе Маркс називав матеріалістом, але не в дусі ма­теріалізму вісімнадцятого сторіччя. Його різновид матеріалізму, який він під впливом Геґеля прозвав «діалектичним», дуже істотно відрізняється від традиційного матеріалізму і ближчий до того, що нині зветься інструменталізмом. Давніший матеріалізм, каже Маркс, хибно вважав відчуття пасивним, таким чином при­писуючи активність головно об’єктові. На Марксову думку, всяке відчуття або сприймання є взаємодією суб’єкта та об’єкта; сам об’єкт, без активності сприймача, — просто сировина, що перетво­рюється в процесі пізнання. Пізнання, що розумілося давніше як пасивне споглядання, — нереальна абстракція, насправді відбувається процес опанування речей. «Питання, чи належить об’єктивна істина людському мисленню, — це питання не теорії, а практики», — каже Маркс. — «Істина, тобто правдивість і сила дум­ки, має доводитися практикою. Суперечки про правдивість чи не­правдивість думки, відірвані від практики, — це чисто схоластичне питання. … Філософи тільки по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його».

Я гадаю, що ми можемо інтерпретувати Маркса таким чином, Він має на увазі, що процес, який філософи назвали процесом пізнання, не є, як гадалося, таким, що об’єкт завжди зостається незмінним, а пристосування властиве тільки пізнавачеві. Навпаки, і суб’єкт, і об’єкт, і пізнавач, і пізнаване перебувають у безпе­рервному процесі взаємного пристосування. Цей процес Маркс зве «діалектичним», оскільки він ніколи цілком не закінчується.

Для цієї теорії важливо заперечити реальність «відчуття», як його розуміли британські емпірики. Адже нічого не станеться, ко­ли те, що вони розуміли як «відчуття», замінити близьким сло­вом «сприймання», яке вже вказує на активність. По суті, — таке стверджує Маркс, — ми сприймаємо речі тільки в процесі дії, спрямованої на них, і будь-яка теорія, що нехтує практику, — облудна абстракція.

Наскільки я знаю, Маркс перший філософ, що критикував уявлення про «істину» з погляду практики. Проте він не дуже зосереджувався на цій критиці, і я більше не говоритиму про неї, облишивши розгляд теорії для дальшого розділу.

Марксова філософія Історії — суміш Геґеля та британських еко­номістів. Як Геґель, він стверджує, що світ розвивається за зако­нами діалектики, але цілком не погоджується з Геґелем щодо рушійної сили цього розвитку. Геґель вірив у містичну сутність, звану «духом», яка змушує людську історію розвиватися згідно зі стадіями діалектики, викладеними в Геґелевій «Лоґіці». Чого дух має проминати ці стадії, невідомо. Виникає спокуса припустити, що дух намагається збагнути Геґеля і на кожній стадії миттю об’єктивує все прочитане. В Марксовій діалектиці цього нема, проте неминучість зостається. За Марксом, рушійна сила — не дух, а матерія. Але це матерія в тому особливому розумінні, яке ми вже розглядали, це не до решти дегуманізована матерія атомістів. Це означає, що, для Маркса, рушійною силою на­справді є відношення людини до матерії, найважливішим компо­нентом якого є спосіб виробництва. Таким чином Марксів ма­теріалізм на практиці переходить в економіку.

За Марксом, політика, реліґія, філософія та мистецтво будь-якої доби людської історії є наслідком панівного на той час спо­собу виробництва і, меншою мірою, розподілу. На мою думку, він не стверджував, що цей принцип можна застосувати геть до всіх тонкощів культури, а тільки казав, що він визначає головні її риси. Така доктрина зветься «матеріалістичним розумінням історії». Це дуже важлива теза і, зокрема, вона зачіпає історика філософії. Сам я не згоден із цією тезою, як вона сформульова­на, проте гадаю, що вона містить дуже важливі елементи істини, і цілком усвідомлюю, що вона вплинула й на мої власні погляди на розвиток філософії, викладені в цій книзі. Розгляньмо для по­чатку історію філософії у зв’язку з Марксовою доктриною.

Суб’єктивно кожен філософ уважає, що він бере участь у по­шуках того, що можна назвати «істиною». Філософи можуть різнитися своїми визначеннями «істини», але, хай там як, це щось об’єктивне, те, що, в певному розумінні, кожен повинен визнати. Жодна людина не бралася б до філософських розважань, якби думала, що вся філософія — просто вияв потягу до ірраціональності. Але кожен філософ погодиться, що чимало інших філософів улягають цьому потягові і мають позараціональні підстави — яких вони звичайно не усвідомлюють — багатьох своїх поглядів. Маркс, як і решта філософів, вірив в істинність власних теорій, у нього й гадки не було, що вони не що інше, як вияв почуттів, природних для бунтівничого незаможного німецького єврея середини дев’ятнадцятого сторіччя. Що можна сказати про суперечність між суб’єктивними та об’єктивними поглядами у філософії?

Загалом ми можемо сказати, що еллінська філософія аж до Арістотеля виражала ментальність, властиву місту-державі; що стоїцизм властивий космополітичному деспотизмові; що схоластична філософія є інтелектуальним виразом Церкви як орґанізації; що філософія з часів Декарта або принаймні Локка прагла висло­вити забобони торговельного середнього класу; що марксизм та фашизм — філософії, властиві сучасній індустріальній державі. Все це, я гадаю, і істинне, і важливе. Проте, на мою думку, в двох аспектах Маркс помилявся. По-перше, соціальні обставини, які треба брати до уваги, так само є політичними, як і економічними, вони пов’язані з владою, а багатство — тільки одна з її форм. По-друге, соціальна причинність здебільшого втрачає свою силу, як тільки проблему розглянути докладніше і зваженіше. Перше з цих застережень я виклав у своїй праці «Влада» і більш нічого про це не казатиму. Друге на­багато тісніше пов’язане з історією філософії, і я подам кілька пояснювальних прикладів.

Візьмімо, приміром, проблему універсалій. Цю проблему впер­ше розглядав Платон, потім Арістотель, схоласти, британські емпірики і більшість сучасних лоґіків. Було б безглуздо казати, що на думки філософів з цього приводу не впливало жодне упе­редження. На Платона впливали Парменід та орфіки, він прагнув вічного світу і не міг повірити в остаточну реальність мінливого земного існування. Арістотель був емпіричніший і не мав знехоті до буденного світу. Крайні емпірики новітніх часів мали уперед­ження, протилежне Платоновому: думка про позачуттєвий світ їм не подобалася, і вони були ладні ні перед чим не відступатись, аби тільки не вірити в нього. Але ці протилежні упередження одвічні і мають тільки дуже далекий зв’язок із соціальною систе­мою. Стверджувано, ніби любов до вічного притаманна класам нероб, що живуть працею інших. Я сумніваюся, що це правда. Епіктет і Спіноза не були панами, що тішилися дозвіллям. На­впаки, можна доводити, що уявлення про небеса як місце, де нічого не треба робити, властиве вимореним робітникам, що праг­нуть лише спочинку. Таку арґументацію можна тягти в безмеж­жя, і вона ні до чого не доведе.

З другого боку, докладніше придивившись до суперечки про універсалії, ми побачимо, що кожна сторона може винаходити ар­ґументи, які друга сторона може визнавати за слушні. Дещо з Арістотелевоі критики Платона в цьому питанні прийнято майже всіма. В зовсім недавні часи, хоча ніякого остаточного розв’язку не досягнуто, розвинулись нові методи і чимало побічних проблем розв’язано. Отже, є розумна надія, що невдовзі лоґіки досягнуть остаточної згоди в цьому питанні.

Візьмімо як другий приклад онтолоґічний арґумент. Його, як ми бачили, винайшов Ансельм, відкинув Тома Аквінський, визнав Декарт, заперечив Кант і знову сформулював Геґель. На мою думку, можна вже остаточно стверджувати, що внаслідок аналізу концепції «існування» сучасна лоґіка довела хибність цього арґу­менту. Отже, тут ідеться не про вдачу чи соціальну систему, — це питання чисто лоґічне. Спростування арґументу, звісно, не дає ніяких підстав припускати, що його висновок, а саме існування Бога, не істинний; якби він і справді таким був, хіба ми б могли сподіватися, що Тома Аквінський його відкине.

Або візьмімо питання матеріалізму. Це слово, яке можна тлу­мачити по-різному, ми вже бачили, що Маркс радикально змінив його значення. Палкі суперечки про його істинність чи хибність ґрунтуються здебільшого, з огляду на їхню невмирущість, на не­бажанні давати дефініції. Коли термін визначений, з’ясується, що згідно з кількома можливими дефініціями матеріалізм хибний, і це можна довести; згідно з кількома іншими дефініціями ма­теріалізм може виявитись істинним, хоча нема ніяких переконли­вих підстав так гадати; тим часом згідно з іще одною ґрупою дефініцій є певні докази на його користь, хоча ті докази й не остаточні. І все це знову залежить тільки від способу розважань і не має нічого спільного з соціальною системою.

Істина в цьому питанні насправді з’ясовується на диво просто. Те, що звичайно зветься «філософією», складається з двох дуже відмінних елементів. З одного боку, є питання наукові або лоґічні, які улягають методам, щодо, яких є загальна згода. З другого боку, є питання пристрасного інтересу великих ґруп лю­дей і нема переконливих доказів на користь того чи того розв’яз­ку. Серед цих других питань є й практичні питання, від яких неможливо стояти осторонь. Коли триває війна, я або повинен підтримувати свою країну, або ввійти в тяжкий конфлікт зі своїми друзями і з владою. В багатьох випадках немає середнього шляху між підтримкою офіційної реліґії і опозицією до неї. З тієї чи тієї причини ми всі виявляємо неможливість зберігати позу скептичної відчуженості в багатьох питаннях, щодо яких мовчить чистий розум, «філософія», в найпоширенішому розумінні цього слова, є орґанічною сукупністю отаких позараціональних питань. Саме коли так дивитися на «філософію», то Марксові твердження здебільшого істинні. Але навіть у цьому розумінні філософію виз­начають не тільки економічні, а й інші соціальні причини. Зокре­ма в історичній причинності велика роль належить війні, а пере­мога у війні не завжди дістається стороні з більшими еко­номічними ресурсами.

Маркс увігнав свою філософію історії у форми, передбачені Геґелевою діалектикою, але, по суті, насправді його цікавила тільки одна діалектична тріада: феодалізм, представлений земле­власником, капіталізм, представлений промисловцем, та соціалізм, представлений робітником. Геґель уважав, що рушіями діалектичного процесу є нації, Маркс підставив замість них кла­си. Маркс завжди відкидав будь-які етичні або гуманні причини, чому треба віддавати перевагу соціалізмові і ставати на бік робітників, гадаючи, що цей бік не етично кращий, а просто бік, на який стає діалектика у своєму цілком детермінованому русі. Маркс міг би сказати, що він не обстоює соціалізм, а провіщає його. Та проте і в цьому не вся правда. Він безперечно вірив, що кожна діалектична зміна — це, в якомусь знеособленому ро­зумінні, поступ, і напевне гадав, що соціалізм, колись установив­шись, сприятиме людському щастю більше, ніж сприяли фео­далізм і капіталізм. Ця віра, хоч і впливала на все його життя, зоставалася здебільшого в затінку, принаймні якщо йдеться про його твори. Та коли траплялася нагода, він покидав спокійне віщування задля палких закликів до бунту, емоційна основа його невідступно наукових передбачень вочевидь проступає в усьому, що він писав.

Коли Маркса оцінювати просто як філософа, в нього є серйо­зні вади. Він занадто практичний, занадто переймається пробле­мами свого часу. Його погляд обмежений нашою планетою, а на ній — людиною. З часів Коперника стало зрозуміло, що людина не має тієї космічної ваги, яку давніше вона зухвало приписува­ла собі. Жодна людина, що не здатна засвоїти цього факту, не має права називати свою філософію науковою.

Разом із цією обмеженістю земними справами проступає й го­товність вірити в поступ як універсальний закон. Ця готовність притаманна дев’ятнадцятому сторіччю і властива Марксові так са­мо, як і його сучасникам. Саме через віру в неминучість поступу Маркс уважав можливим не брати до уваги етичних міркувань. Якщо має прийти соціалізм, він знаменуватиме поліпшення. Маркс охоче визнавав, що землевласникам та капіталістам він не здаватиметься поліпшенням, але це тільки свідчить, що вони не перебувають у гармонії з діалектичним рухом своєї доби. Маркс проголошував себе атеїстом, але зберігав такий космічний оп­тимізм, що його може виправдати тільки теїзм.

Загалом кажучи, всі елементи Марксової філософії, які він за­позичив у Геґеля, ненаукові, в тому розумінні, що немає ніяких підстав припускати їхню істинність.

Можливо, філософські шати, які Маркс надав своєму соціалізмові, насправді не мають майже нічого спільного з осно­вою його поглядів. Дуже легко знову сформулювати найваж­ливіше з того, що він казав, зовсім не посилаючись на діалектику. Маркс був приголомшений разючою жорстокістю індустріальної системи, яка існувала в Анґлії сто років тому і яку він докладно знав з Енґельсових вуст і доповідей Ко­ролівської комісії. Він бачив, що система має тенденцію розвива­тися від вільної конкуренції до монополії і що її несправедливість призведе до пролетарського бунту. Він гадав, що в цілком індустріалізованому суспільстві єдиною альтернативою приватному капіталізмові є державна власність на землю і капітал. Жодне з цих тверджень не є філософським, і мені немає потреби розгля­дати їхню істинність чи хибність. Має значення тільки те, що, коли вони істинні, їх досить, аби встановити, що практично важ­ливе в Марксовій системі. Отже, всі ті Геґелеві цяцьки можна скинути без усякої шкоди.

Історія Марксової слави незвичайна. На батьківщині Маркса його доктрини лягли в основу проґрами Соціал-демократичної партії, яка здобувала дедалі більше прихильників, поки на за­гальних виборах 1912 р. не забезпечила собі третину голосів. Зразу ж після першої світової війни Соціал-демократична партія прий­шла до влади, її членом був Еберт, перший президент Ваймарської республіки, але на той час партія вже відійшла від Марксової ор­тодоксальності. Тим часом у Росії фанатичні Марксові послідовники захопили владу. На Заході жоден широкий робітничий рух не був марксистським; британська Лейбористська партія часом рухалась у тому напрямі, та все ж дотримувалась емпіричного різновиду соціалізму. Зате широкі кола інтелектуалів і в Анґлії, і в Америці відчули на собі значний вплив марксизму. В Німеччині переслідують за будь-яку прихильність до його доктрин, але можна сподіватися, що вони оживуть після перемоги над нацистами.

Таким чином, політично й ідеолоґічно, сучасна Європа й Аме­рика поділилися на три табори. Є ліберали, що й досі скількимога дотримуються поглядів Локка та Бентама, в тому чи тому ступені пристосовуючи їх до потреб сучасного індустріального суспільства. Є марксисти, що утримують владу в Росії і, здасться, здобувають усе більший вплив в інших країнах. Ці два різновиди поглядів філософсько не дуже й далекі один від одного, обидва раціоналістичні, обидва, за своїми намірами, нау­кові та емпіричні. Але з погляду практичної політики поділ дуже гострий. Це видно вже з листа Джеймса Мілла, де він каже: «Їхні уявлення про власність огидні».

Слід, однак, припустити, що є певні аспекти, в яких раціоналізм Маркса улягає обмеженням. Хоча Маркс стверджує, що його тлумачення тенденцій розвитку істинне і це потвердить дальший хід подій, він вірить, що арґумент звернено (крім не­численних винятків) тільки до тих, чиї класові інтереси узгоджу­ються з ним, Маркс не покладає надій на переконування, а сподівається всього від класової війни. Таким чином на практиці він переходить до політики сили і до вчення про панівний клас, щоправда, не панівну расу. Звичайно, внаслідок соціальної рево­люції поділ на класи зрештою нібито зникне, поступившись місцем цілковитій політичній та економічній гармонії. Проте це такий же далекий ідеал, як і друге пришестя, а поки що є війна й диктатура, непримиренна ідеолоґічна ортодоксальність.

Третій різновид сучасних поглядів, політично представлений нацистами і фашистами, філософсько відрізняється від решти двох глибше, ніж вони різняться між собою. Ці погляди анти-раціональні й антинаукові, їхніми філософськими предками є те­орії Руссо, Фіхте, Ніцше. В них наголошувано на волі, надто на жаданні влади, а сама влада має бути зосереджена в руках пев­них рас або індивідів, що, отже, мають право панувати.

До Руссо філософський світ зберігав певну єдність. Нині ця єдність зникла, але, можливо, ненадовго. Вона може відродитись через раціоналістичну реконкісту людського розуму, проте аж ніяк не іншим чином, оскільки претензії на вищість можуть при­звести тільки до боротьби.

1945 р.

Наводиться за кн.: Бертран Рассел. Історія західної філософії. — Київ, Основи, 1995.

Advertisements

0 Responses to “Карл Маркс”



  1. Напишіть коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Березень 2009
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют   Кві »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: