Як підготувати повстання: повернення Джеймса Конноллі

Нів Ґалахер

Рец. на кн.: Liam McNulty, James Connolly: Socialist, Nationalist and Internationalist, Merlin, 2022, 398 pp.

У фільмі «Майкл Коллінз» (1996) показано, як у в’язниці Кілменгем важко пораненого Джеймса Конноллі на ношах донесуть до стільця, до якого прив’яжуть і поставлять перед розстрільною командою британців. Конноллі був одним з п’ятнадцяти ватажків повстанців, страчених у травні 1916 року за участь у Великоднім повстанні, коли проти британських сил у Дубліні в ім’я ірляндської республіки протягом шести днів боролись не менше 1200 повстанців. Після повстання країною прокотилась хвиля арештів (переважно невинних людей); саме повстання коштувало життя 450 людям (переважно цивільним). У фільмі Ніла Джордана Конноллі з’являється на екрані на десять секунд. Він один з «людей 1916 року», чия колєктивна жертва послужила натхненням для революції під проводом Коллінза і Еймона де Валери, що вона змінила кордони Великої Британії, створила Ірляндську Вільну державу й спричинила жорстоку громадянську війну. Ким був Конноллі, які ідеї він обстоював і чому взяв участь в повстанні — про це у фільмі Джордана не мовиться. Важила мета — незалежність, за яку п’ятнадцятеро повстанців поклали життя. Це тлумачення подій узгоджувався з тим, як повстанців пам’ятають в Ірляндії. 1966 року з нагоди п’ятдесятиріччя повстання залізничні станції у республіці перейменували на честь цих п’ятнадцяти чоловіків. Станція «Ем’єнс-стріт» стала називатися «Дублін Конноллі». Привласнення державою права на пам’ять про Конноллі виглядало парадоксальним, враховуючи вельми консервативну природу Ірляндії 1960-х рр. і те, що Конноллі був непросто соціялістом, а революційним марксистом, а такі погляди ніяк не узгоджувались з глибоко консервативною, католицькою і патріярхальною державою, що вона десятиліттями цуралась так соціялізму, як клясової політики. Досі залишається незрозумілим, як так сталось, що Конноллі все ж взяв участь у повстанні, яке стало найважливішим для міту націєтворення, тому найлегшим було вшанувати вчинок.