Людина як економічна тварина і людина як практика

Ґайо Петровіч

Уявлення про людину як про економічну тварину ґрунтується на переконанні, що економічне виробництво, це — визначальний «фактор» або «сфера» діяльности людини чи суспільства. Цьому уявленню про людину можна протиставити инше — про людину як практику. При цьому людина розглядається як творча істота, здатна здійснити свою свободу через власну діяльність. У цій статті проаналізовано теорію визначальної ролі «економічного фактору» й теорія факторів загалом. Визнається, що економічна концепція історії, як один з варіянтів теорії факторів, частково справедлива, якщо йдеться про контекст самовідчужених людини та суспільства, проте теорія факторів у будь-якому варіянті є недостатньою, якщо йдеться про загальну теорію людини — або суспільства. Можливість свободи неможна зводити до того, що визначальні ролі «факторів» є відржняються одна від одної, або до надії на те, що економічний «фактор» можна підпорядкувати «кращому» фактору. Свобода людини полягає у розв’язанні нею конфлікту між «факторами» і в усвідомленні себе як цілісної творчої істоти, не розколотої на незалежні та взаємно протилежні сфери.

I

Згідно з досить поширеною думкою, Карл Маркс досліджував і виявляв взаємозв’язок між ріжними «сферами» людини. У матеріяльному виробництві засобів істнування він відкрив незмінно визначальний фактор суспільного розвитку. Конкретніше, стверджують, він дійшов висновку, що стан матеріяльних продуктивних сил завжди визначає істнуючі продукційні відносини між людьми, а продукційні відносини своєю чергою визначають безпосередньо форми держави та права й опосередковано усі форми суспільної свідомости (політичні та правові теорії, мораль, мистецтво, філософію і реліґію).