Всеволод Голуб (Голубничий)
Громадянська війна в Китаї з малими перервами точиться вже двадцять другий рік. Природа цієї війни є суто соціяльна й являє вона собою одну з водозмін перманентних селянських повстань, що з часом перейшли у відкриту громадянську війну. Політичними противниками в цій війні є комуністична партія Китаю на чолі з Мао Тзе-Тунґом та націоналістична китайська партія Куомінтанґ на чолі генераліссімусом Чан Кай-Шеком. В свій час (1912-1927) хартія Куомінтанґ, на чолі якої стояв її засновник і перший президент демократичної Китайської Республіки — Сун Ят-Сен, була партією демократичною і революційною. До складу її входили всі партії й комуністи. Об’єднаними силами Куомінтанґ скинув монархію богдиханів і встановив владу республіки. Та скоро, вже в 1927 році, владу в республіці і в самому Куомінтанзі захоплює праве, націоналістичне крило Куомінтанґу на чолі з Чан Кай-Шеком. Китай розколюється, при чому північні провінції підпадають під вплив комуністів, південні — під вплив Чан Кай-Шека. З цим розколом в Китаї почалася громадянська війна. Тяглася вона з перемінними успіхами для обох ворогуючих сторін: час від часу, але дуже на короткий час, в Китаї наступав мир, а потім війна продовжувалась з новими силами. Під час японської інвазії, противники заключили були перемир’я і спільними силами боролися з японськими інтервентами, аж заки Японія не скапітулювала під ударами альянтів в другій світовій війні. В кінці 1945 року; воєнні дії між комуністами і націоналістами відновились знову.
Ця двадцятилітня війна дуже дорого обходиться китайському народові. За підрахунками кожен день війни зараз обходиться в 50 мільярдів китайських долярів, що становить 85 проц. бюджету країни. Народ голодує, господарство країни зруйноване, інфляція доходить невідомих досі меж.
Зокрема на територіях південного Китаю, опанованих ще Чан Кай-Шеком, панує повний господарський і політичний хаос. Торговельний дефіцит націоналістичного Китаю вже в 1946 році виносив 125 мільйонів фунтів стерлінґів, а це просто паралізує всяке господарське життя. Американський експерт в справах Китаю професор Нетеніел Пеффер на сторінках «New York Times Magazine» називає уряд Чан Кан-Шека «найгіршим китайським урядом модерного часу, найгіршим в сьогоднішньому світі, найгіршим у відношенні нездібности, корупції, зіпсутости, фашистського поневолення і браку звичайної моралі». Син першого міністра закордонних справ Куомінтанґу, Джен Чен, який мешкає зараз в США, опублікував в американській пресі блискучу статтю про сучасний націоналістичний Китай, в якій пише (дослівно цитувати не можемо, бо стаття авторизована, німецький передрук в «Rhein-Neckar-Zeitung»), що Куомінтанґ, а отже і уряд Китаю, сьогодні опанували чотири аристократичні родини — Т.В.Сунґ, Чен Лі-Фу, Чен Куо-Фу і Чан Кай-Шек. Ці чотири родини мають в своїй власності 90 проц. всіх банкових вкладів і 75 проц. всього золота та закордонної валюти в країні, під їхнім контролем знаходиться 70 проц. торговельної фльоти Китаю і вся без винятку легальна преса. Всі чотири родини якнайтісніше пов’язані між собою і тому в Китаї говорять: «Династія Чана є партією Чена». Чан Кай-Шек називає себе «оплотом проти комунізму в Китаї», але ліберальні китайці є тієї думки, що саме він сам зі своєю політикою і є єдиною причиною зросту комуністів. Після його перевороту в Куомінтанзі в 1927 році китайська компартія нараховувала лише пару тисяч погано озброєних людей і дрібні зацьковані підпільні осередки. А вже в 1947 році китайська компартія нараховує два мільйони членів, 140 мільйонів населення на зайнятих нею територіях та до трьох мільйонів партизанів, що її підтримують.
Найболючішою проблемою сучасного Китаю є розв’язка такого важливого соціяльного питання, як аґрарна реформа. Чан Кай-Шек не зробив тут жадного кроку вперед, крім кількох паперових плянів. Натомість, на територіях Північного Китаю, зайнятих комуністами, за свідченнями американки Анни Луїзи Стронґ, яка видала в 1948 р. книжку п.н. «Я сама бачила новин Китай», відомо, що взимку 1946-1947 р.р. була переведена широка аґрарна реформа, за якою 60 мільйонів селян одержали землю. Про стан на територіях, опанованих націоналістами, згаданий вже проф. Н.Пеффер пише, що там «звикші до абсолютизму місцеві февдали, уже без всякої контролі колоніяльної влади, сьогодні діють ще більш по-грабіжницьки, ніж який-будь інший східній плантатор». Отже, зовсім не дивно, що сьогоднішні китайці підтримують більше комуністів, ніж націоналістів.
Провідник китайських комуністів — Мао Тзе-Тунґ в своїй останній промові так говорив про завдання революції: «Нашим завданням є націоналізація монополістичного капіталу, на чолі якого стоять Чан. Кай-Шек, Сунґ Тзі-Вен, Чен Куо-Фу і Чен Лі-Фу. Чотири родини — Чан Кай-Шек, Сунґ Тзі-Вен, Чен Лі-Фу і Чен Куо-Фу на протязі своєї двадцятилітньої влади нагромадили в себе величезні капітали, які разом складають біля 20 мільярдів американських долярів, і цим самим монополізували економічне життя цілої країни. В ньому лежить економічна основа реакційного режиму Куомінтанґа. Державно-монополістичний капіталізм поневолює не лише робітників, селян і міську буржуазію, але і середню буржуазію». Комуністи діють сьогодні під гаслами: «Сита їжа» і «мир», не зважаючи на терор, який вони запроваджують на зайнятих територіях і про який розповідають біженці, народ все одно горнеться до них.
Генераліссімус Чан Кай-Шек в своїй останній промові заявив таке: «В лютому 1946 р. в Шанхаї я заявляв, що восьмирічну війну проти Японії ми виграли. Правдоподібно буде потрібна ще дальша восьмилітня війна, щоб остаточно здобути нашу незалежність і свободу. Так само заявляємо ми сьогодні, що проминаючі, хоч може і багаті на втрати удари, не мусять бсзпосередньо впливати на кінцевий успіх нашої національної революції. Якщо частини нашої держави на якісь роки повинні бути втрачені, все ж ми будемо боротися до кінця, щоб клапоть за клаптем відібрати їх назад». Але для цього треба мати підтримку народу принаймні на територіях, ще не опанованих комуністами. З приводу евакуації уряду Чан Кай-Шека до Південного Китаю, кореспондент американського консервативного щоденника «The Christian Science Monitor» повідомляє з Кантону: «Націоналістичні урядовці одержали холодне прийняття від кантонезців, тут це почувається, так як підвищена сміливість військ, керованих комуністами в цій області, буде й далі перевтомлювати розкладені урядові армії. Кантонезці ненавидять генераліссімуса Чан Кай-Шека так само, як і його зятя Т.В.Сунґа, який рік тому став військовим губернатором провінції.
Не маючи підтримки в народі. Чан Кай-Шек звертався особисто до Трумана, до Конґресу, вислав до США свою дружину, яка є неабияким дипломатом. «Пані Чан Кай-Шек, пише швайцарська «La Tribune de Genève», здається зрозуміла якою останньою картою вона може виграти успіх, так як вона заявила американцям: наша загибіль означає для вас втрату азіятської півкулі». Але виявилось, що американці дуже добре знають ситуацію. Втрачати їм там майже нічого, бо їхні капіталовклади є аж в чотири рази менші від англійських. Крім того в США є багато голосів від видатних експертів, що китайські комуністи являють собою щось подібне до комуністів югославських, на чолі з Тіто. Тим більше, від часу закінчення другої світової війни Китай одержав від США 1,8 мільярда долярів допомоги. «Керівники американської закордонної політики, пише швейцарська «La Tribune de Genève», бачили дуже добре, що робиться в Китаї і через це не мали жадних ілюзій. На їхніх очах китайські перекупщики перепродували комуністам привезені з США харчі, зброю і амуніцію, і це все було особистим ґешефтом націоналістичних генералів». В наслідок цього всього, заступник міністра закордонних справ США Роберт Ловет заявив представникам преси, що «місія пані Чан Кай-Шек є безуспішною, і США не будуть нічого постачати націоналістичному Китаєві». Керівник «пляну Маршала» Пол Гофман виїхав спеціяльно до Китаю і, дослідивши ситуацію на місці, заявив, що США напевно погодились би допомагати Китаєві, якби націоналістичний уряд уступив і його місце заміняла б коаліція включно з комуністами, але вибраними всім народом демократичним шляхом.
Відомо, що в націоналістичному Китаї існує сильна демократична опозиція до уряду Чан Кай-Шека, яка вимагає миру з комуністами і переведення широких соціяльних реформ. Як повідомляє американська республіканська «New York Herald Tribune» «делегація в складі десяти осіб з опозиційних націоналістам лібералів відправилася з Гонконґу до Харбіну на переговори з комуністами про заключення миру і створення коаліційного уряду». На думку газети, ця місія мала би бути успішною.
В цей час серед комуністичних провідників теж почувається деякий розлад. Представник Комінформу, генерал Лін П’яо, за звідомленнями аґенції Reuter протиставиться всякому замиренню. Натомість, кола комуністів, близькі до Мао Тзе-Тунґа, вже ввійшли в контакт з так званою групою «Революційного Куомінтанґу», що є опозиційною до Чан Кай-Шека„ і ніби договорюються про коаліцію. Єдиною умовою ніби є усунення Чан Кай-Шека. Ця точка зору підтримується абсолютною більшістю китайської інтеліґенції і студентства, які, при величезній неписьменності серед китайців, грають в політичній боротьбі вирішальну ролю.
Переважна більшість американської й европейської преси висловлюють думку, що боротьба в Китаї досягла вирішального апогею. «Сьогоднішній Китай, пише швайцарська «La Tribune de Genève», подібний до пацієнта, невпинна втрата сил якого, дозволяє передбачувати швидкий кінець. Всі симптоми вказують на повний мілітарний, політичний і господарським упадок, так що вже не можна сумніватися в повному розвалі, лише ще питається, скільки часу лишилось до того розвалу».
Джерело: «Вперед» (Мюнхен). — Ч. 1, 1949. — Стор. 8.
Вперед 