Карл Маркс
A
Раніш викладено:
1. Заробітна плата: ціна товару.
Отже, визначення заробітної плати загалом збігається з загальним визначанням ціни.
Людська діяльність = товар.
Виявлення життя — живодіяльність — виступає як простий засіб: відокремлене від цієї діяльности явище — як мета.
2. Як товар заробітна плата залежить від конкуренції попиту й подання.
3. Саме подання залежить від витрат продукції, тобто від робочого часу, потрібного для продукції товару.
Зворотне відношення між зиском і заробітною платою. Протилежність двох кляс, що їхнє економічне буття є зиск і заробітна плата.
Боротьба за підвищення або зміну заробітної плати. Робітничі спілки.
Пересічна або нормальна ціна праці, мінімум має силу лише для кляси робітників, а не для поодиноких робітників. Коаліції робітників для підтримання заробітної плати.
Вплив скасування податків, охоронних мит, зменшення кількости бідних і т. д. на заробітну плату. Мінімум, визначуваний пересічно, дорівнює ціні доконечних засобів існування.
B
ДОДАТКИ
І. Аткінсон[2]
1. Handloomweavers [ткачі на ручних варстатах][3] (працюють 15 годин на добу, їх півмільйона).
«Їхні distress [злидні] неминуча умова роду роботи, що її легко вивчитись і що завжди підпадає небезпеці бути витисненою дешевшими засобами продукції. Короткочасне припинення попиту при такому великому поданні викликає кризу. Те, що одна галузь роботи стає некорисною, а інша виникає, несе з собою тимчасові страждання. Приклад ручних бавовноткачів з округи Дакка: мруть з голоду або їх викидають назад на сільськогосподарські роботи під впливом конкуренції англійських машин». (Витяг з промови д-ра Боврінґа в палаті громад, липень 1835).
(Цей приклад переходу від однієї роботи до іншої використати для дискусії про вільну торговлю).
2. Сказати дещо про теорію залюднення.
3. Вплив зміненого й поширеного поділу праці на визначення величини заробітної плати.
II. Карлейл[4]
1. Брати на увагу не лише кількість wages [заробітної плати]. Її якість теж змінюється, визначувана обставинами.
2. Перевага заробітної плати — та, що вона більше загострює доконечність, інтереси, шахрайство у відносинах між робітниками й підприємцями. Немає вже нічого патріярхального, як за середньовіччя.
Закони про бідних, знищення пацюків, chargeable labourers [оподаткування робітників].
3. Більша частина праці є не skilled labour [кваліфікована праця].
4. Вся малтузіянська й комуністична теорія сходить на те, що робітники мають спромогу змінити попит тим, що не будуть народжувати дітей.
III. Мак Куллох[5]
«Денна плата, що її заробляє робітник, дорівнює звичайній нормі зиску для власника машини, називаної людиною, плюс сума, щоб to replace wear and tear of the machines [щоб замістити зношення машин], або, що те саме, щоб на місце старих і спрацьованих робітників дати new ones [нових]».
IV. Джон Вед[6]
1. «Коли мета в тім, щоб з робітника зробити машину, з якої можна видобути якнайбільше праці в даній роботі, то немає жодного ефективнішого способу, ніж поділ праці».
2. Зниження заробітної плати спонукає робітників або зменшувати свої видатки, або підвищувати свою продуктивність, наприклад, на машинових фабриках (і взагалі), коли вони працюють більше число годин, або у ремісників, ручних ткачів і т. ін., коли вони за ту саму годину більше працюють. Але що їхня плата зменшилася саме тому, що скоротився попит, то вони, отже, збільшують подання в несприятливий момент. Наслідок відси той, що заробітна плата «падає» ще нижче, тоді приходять буржуа і кажуть: «якби ці люди тільки хотіли працювати».
3. Взагалі, загальний закон такий, що не може бути двох ринкових цін, а саме домінантною є нижча ринкова ціна (при однаковій якості).
Припустімо, є 1000 робітників однакової вправности; 50 без хліба; тоді ціна визначається не 950 зайнятими, а 50 незайнятими.
Однак цей закон ринкової ціни тяжить з більшою силою над товаром — робочою силою, ніж над іншими товарами, бо робітник не може покласти свої товари до комори, а мусить далі виявляти свою живодіяльність або, втративши засоби існування, вмерти.
Продажний товар — робоча сила відрізняється від інших товарів особливо своєю минущою природою, неможливістю нагромаджувати його і в наслідок цього тим, що подання його не можна збільшити або зменшити з такою самою легкістю, як подання інших продуктів.
4. Гуманність капіталістів є в тім, щоб якомога більше праці купувати за найдешевшу ціну. Рільничі робітники одержують більше влітку, ніж зимою, хоча зимою вони потребують більше харчів, опалення, теплішого одягу.
5. Наприклад, скасування неділі було б чистою втратою для робітників. Хазяїни добрали б способу змінити заробітну плату, визначаючи її номінально, але при цьому, наприклад, примушуючи працювати на чверть години більше, відлічуючи час на обід тощо.
6. Заробітну плату визначається модами, зміною діб року й торговими коливаннями.
7. Коли робітник, витискуваний машиною, переходить в іншу галузь роботи, то, як правило, вона є гірша. Він завжди повертається до свого попереднього стану.
Машина і поділ праці заміняють дорогу працю дешевшою.
Робітникам пропонували:
a) ощадні каси;
b) вивчити всі можливі галузі роботи (отже, коли б в одній галузі роботи було надмірне подання робітників, то одразу і в усіх).
8. В періоди застою:
b) припинення роботи;
b) зниження заробітної плати;
b) та сама денна плата, менше число робочих днів на тиждень.
9. Щодо combinations of trade [об’єднань робітників ручної праці, асоціяцій] треба зауважити:
a) Видатки робітників (витрати), винайдення машин у наслідок коаліції. Інший поділ праці. Зниження заробітної плати.
b) Коли б удалося все ж утримати плату так високо, щоб зиск чимало спав проти пересічного зиску в інших країнах, або щоб капітал зростав повільніше, то промисловість країни зруйнувалась би, а також і робітники з хазяїнами, і навіть більше: deplacement [переміщення] фабрик в інші місцевості.
* *
*
Хоч зниження податку не дає жодної користи робітникам, все ж підвищення його, навпаки, шкодить їм. Добра сторона підвищення податку в буржуазно розвинених країнах та, що дрібне селянство і дрібні власники (ремісники тощо) в наслідок цього руйнуються й втягуються в робітничу клясу.
* *
*
Вплив ірляндців в Англії, німців в Ельзасі на заробітну плату.
V. Баббедж[7]
Trucksystem [система виплати товарами].
VI. Ендрю Юр[8]
Загальний принцип сучасної промисловости: заміняти дорослих дітьми, навчених робітників — ненавченими, чоловіків — жінками.
* *
*
Вирівнювання заробітної плати. Головна характеристична риса сучасної промисловости.
VII. Россі[9]
Пан Россі гадає так:
Фабрикант дисконтує робітникові лише його участь у продукті, бо робітник не може чекати продажу цього продукту. Перше є спекуляція, що безпосередньо не стосується зовсім до процесу продукції. Коли робітник може сам себе утримати до продажу продукту, то він потім, як associé [учасник], об’явить своє право на участь.
Отже, заробітна плата зовсім не є конститутивний елемент продукту, як от капітал і земля. Вона є лише accidens [випадкова властивість], форма нашого соціяльного стану. Заробітна плата не належить до капіталу.
Заробітна плата не є неодмінний фактор продукції. Вона може зникнути при іншій організації праці.
VIII. Шербюльє[10]
1. «Збільшення продуктивного капіталу не тягне неодмінно за собою збільшення approvisionnement [постачання] робітникам. Сировинного матеріалу й машин може більшати, а постачання робітникам скорочуватися.
Процес праці залежить:
a) від абсолютної кількости продуктивного капіталу;
b) од відношень між різними елементами капіталу; — два соціяльні факти, що на них воля робітників не може справляти жодного впливу.
2. Абсолютне споживання робітника меншою мірою, ніж його відносне споживання, роблять його стан щасливим або нещасливим. Поза межами доконечного споживання вартість нашої насолоди посутньо є відносна».
* *
*
Коли кажуть про спад або підвищення заробітної плати, то ніколи не можна випускати з уваги ввесь світовий ринок і становище робітників у різних країнах.
* *
*
Еґалітарні [до рівности спрямовані] та інші бажання справедливо визначити заробітну плату.
Сам мінімум заробітної плати змінюється і завжди більше знижується. Приклад з горілкою.
IX. Брей[11]
ОЩАДНІ КАСИ
Троїста машина в руках деспотизму капіталу.
1. Гроші припливають назад у національний банк, цей останній здобуває зиск, позичаючи їх знову капіталістам.
2. Золотий ланцюг, що на ньому уряд тримає більшу частину робітничої кляси.
3. Так само через це дається нову зброю в руки капіталістів, як таких.
* *
*
Коли заробітна плата раз знизилась, вона вже ніколи не доходить своєї попередньої висоти; абсолютна й відносна заробітна плата.
С
І. Як впливає зростання продуктивних сил на заробітну плату?
Машини, поділ праці.
Праця спрощується. Витрати на її продукцію меншають.
Вона дешевшає, конкуренція між робітниками посилюється.
Щодо конкуренції робітників з машинами треба зауважити, що робітники ручної праці (напр., ручні бавовноткачі) зазнають ще більших страждань, ніж робітники машинової праці, безпосередньо зайняті на фабриках.
Перехід від однієї галузі праці до іншої. Про це сказав у парляменті в 1835 р. д-р Боврінґ, а саме про ручних бавовноткачів округи Дакка в Індії.
Нова праця, до якої примушують робітника, гірша проти попередньої ручної праці. Працю дорослих замінюють працею дітей, працю чоловіків — працею жінок, працю більш навчених робітників — працею менш навчених.
Або збільшується число робочих годин або знижується заробітна плата.
Конкуренція між робітниками — не тільки в тому, що один продає себе дешевше, ніж інший, а й у тім, що один працює за двох.
Взагалі зростання продуктивних сил має такі наслідки:
a) Становище робітників, порівняно з капіталістами, відносно погіршується, бо вартість насолод відносна. Сами бо насолоди є не що інше, як соціяльні насолоди, відносини, стосунки.
b) Робітник стає дедалі більш однобічною продуктивною силою, що продукує в якомога короткий час якомога більше. Навчена праця дедалі більше перетворюється на просту працю.
c) Заробітна плата стає дедалі більш залежною від світового ринку, вирівнювання [?] становища робітників.
d) В продуктивному капіталі куди швидше зростає частина, призначена на машини й сировинний матеріял, ніж призначена на approvisionnement (забезпечення засобами існування). Отже, збільшення продуктивного капіталу не супроводиться неодмінним збільшенням попиту на працю.
Заробітна плата залежить:
α) від маси продуктивного капіталу взагалі;
β) від відношення між його складовими частинами.
Робітнича кляса не має жодного впливу ані на це, ані на те.
(Коли б не було коливань заробітної плати, то робітник не мав би жодної користи від розвитку цивілізації, його становище лишалося б стаціонарним).
Кожен розвиток нової продуктивної сили є разом з тим знаряддя проти робітників. Напр., всілякі поліпшення в засобах комунікації полегшують конкуренцію робітників у різних місцевостях і роблять з місцевої конкуренції національну тощо.
Дешевшання всіх товарів, що проте не поширюється на найбезпосередніші життьові потреби, призводить до того, що робітник носить дрантя, складене з різних шматків, і його злидні забарвлюється кольорами цивілізації.
II. Конкуренція між робітниками й підприємцями
α) Щоб визначити відносну заробітну плату, треба зауважити, що талер для робітників і талер для підприємця мають неоднакову вартість. Робітник мусить купувати все гірше й дорожче. Його талер порядкує не таким великим числом товарів і не такими гарними товарами, як талер підприємця. Робітник мусить бути марнотратцем і купувати й продавати всупереч усім економічним принципам.
Тут нам треба взагалі відзначити, що ми маємо на увазі тут лише одну сторону, саму заробітну плату. Але експлуатація робітника знову починається, скоро він знову обмінює плід своєї праці на інші товари. — Epicier [бакалійник], позичальник-заставоємець, домовласник — tout le monde l’exploite encore une fois [кожен експлуатує його ще раз].
β) Що підприємець порядкує засобами праці, то порядкує він і засобами існування робітника, тобто життя робітника залежить від нього; сам робітник мусить зводити свою живодіяльність до простого засобу свого існування.
γ) Товар — робоча сила має великі вади супроти інших товарів.
Для капіталіста при конкуренції з робітниками йдеться лише про зиск, для робітників — про існування.
Праця має більш минущу природу, ніж інші товари. Її не можна акумулювати. Подання її не можна збільшувати або зменшувати з такою самою легкістю, як подання інших товарів.
δ) Фабричний режим, житлове законодавство, система виплати товарами, коли підприємець обдурює робітника, підвищуючи ціну товарів і лишаючи незмінною номінальну заробітну плату.
III. Конкуренція робітників між собою
a) За загальним економічним законом не може бути двох ринкових цін. З 1000 робітників однакової вправности визначають заробітну плату не 950 зайнятих, а 50 незайнятих. Вплив ірландців на становище англійських робітників і німців на становище ельзаських робітників.
b) Робітники конкурують між собою не тільки тоді, коли один пропонує себе дешевше, ніж інші, але й тоді, коли один працює за двох.
Перевага неодруженого робітника над одруженим і т. ін. Конкуренція між робітниками сільськими й міськими.
IV. Коливання заробітної плати
Їх спричиняють:
1) зміни в модах,
2) зміна діб року,
3) коливання торговлі.
На випадок кризи:
α) робітники обмежать свої видатки і підвищать свою продуктивність, або працюватимуть більше число годин, або вироблятимуть більше в ту саму годину. А що їхня заробітна плата зменшилась, бо поменшав попит на їхній продукт, то вони ще посилюють несприятливе відношення подання до попиту, і тоді буржуа каже — якби тільки ці люди хотіли працювати. Їхня заробітна плата тоді знижується в наслідок їхнього перенапруження ще більше.
В стані кризи:
β) цілковите безробіття, зниження заробітної плати. Лишається та сама денна заробітна плата і меншає число робочих днів.
γ) Під час усіх криз такий круговий рух щодо робітників;
Підприємець не може вживати до праці робітників, бо він не може продати свій продукт. Він не може продати свій продукт, бо не має жодних покупців. Він не має жодних покупців, бо робітники не можуть обмінювати нічого іншого, крім своєї праці, і саме тому вони не можуть обміняти свою працю.
δ) Коли кажуть про підвищення заробітної плати, то слід зазначити, що завжди треба мати на увазі світовий ринок і що підвищення заробітної плати купується лише тим, що робітників в інших країнах позбавляється хліба.
V. Мінімум заробітної плати
Денна плата, що її одержує робітник, є дохід, що його дає власникові його машина, його тіло. Сюди ввіходить сума, потрібна на те, щоб замістити wear and tear [зношення] машини або, що те саме, щоб замістити старих, спрацьованих робітників новими.
Мінімум заробітної плати означає і те, що, напр., скасування неділі було б чистою втратою для робітників. Він мусив би заробляти свою заробітну плату в гірших умовах. Така ідея бравих філантропів, що повстають проти святкування неділі.
Хоч мінімум заробітної плати пересічно визначається ціною найдоконечніших засобів існування, все ж треба зауважити:
поперше, що цей мінімум у різних країнах різний. Наприклад, картопля в Ірляндії;
подруге, не тільки це. Самий мінімум має історичний рух і дедалі більше знижується до абсолютно найнижчого level [рівня].
Приклад з горілкою. Спочатку виробляється як зцілюща вода, потім — як хлібна настоянка, потім — як горілка.
Досягти справді найнижчого рівня мінімуму сприяють:
1. Загальний розвиток машинового виробництва, поділ праці, конкуренція різних родів праці, дедалі ширша й вільна від місцевих обмежень, потім
2. Зростання податків і більша дорожнеча державного бюджету, бо хоч скасування податку не дає, як ми бачили, робітникові жодної користи, однак накладання всякого нового податку шкодить йому, поки мінімум заробітної плати ще не зійшов до свого можливо найнижчого рівня; і це буває при всіх пертурбаціях і утрудненнях у громадянських відносинах. Зростання податків — зауважмо між іншим — руйнує дрібних селян, буржуа та ремісників.
За приклад є і визвольна війна. Розвиток промисловости, що подає дешевші продукти й сурогати.
3. Цей мінімум прагне до вирівнювання в різних країнах.
4. Коли заробітна плата раз упала, а потім знову іде вгору, то все ж вона ніколи не, досягає своєї попередньої висоти.
Отже, в перебігу розвитку заробітна плата спадає двояко:
Поперше, відносно, порівняно з розвитком загального багатства .
Подруге, абсолютно, бо кількість товарів, що їх робітник одержує в обмін, дедалі меншає.
5. В перебігу розвитку великої промисловости час дедалі більше стає мірою вартости товарів, отже, і мірою заробітної плати. Одночасно продукція товару — робочої сили дедалі дешевшає і коштує дедалі менше робочого часу в міру розвитку цивілізації.
Селянин ще має вільний час і може мати побічний заробіток. Але велика промисловість (не мануфактурна промисловість) знищує цей патріархальний стан. Таким чином кожний момент життя, існування робітника дедалі більше втягується в експлуатацію.
(Далі ще такі розділи:
1. Пропозиції щодо поліпшення становища робітників. Малтуз, Россі і т. ін. Прудон, Вайтлінґ.
2. Робітничі спілки.
3. Позитивне значення найманої праці).
VI. Пропозиції для поліпшення справи
І. Одна з найулюбленіших пропозицій є система ощадних кас.
Ми зовсім не будемо говорити про те, що більша частина робітників перебуває в такому становищі, коли заощаджувати не може.
Мета — принаймні точний економічний сенс ощадних кас — має бути в тому, щоб робітники через свою передбачливість і розсудливість урівноважували сприятливий час праці несприятливим, отже, в тому, щоб вони свою заробітну плату таким чином розподіляли в тому циклі, що його перебігає промисловий розвиток, щоб у дійсності ніколи не витрачати понад мінімум заробітної плати, понад найдоконечніше для існування. Але ми бачили, що не лише коливання заробітної плати саме революціонізують робітників, але що без тимчасового підвищення її понад мінімум робітник не мав би жодної користи від проґресу продукції, суспільного багатства, цивілізації, отже він не мав би жодної можливости визволитись. Таким чином він сам мусить перетворити себе на буржуазну лічильну машину, завести скнарство в систему й надати жебрацтву стаціонарного, консервативного характеру.
Незалежно від цього система ощадних кас є троїсте знаряддя деспотизму.
1. Ощадна каса є золотий ланцюг, що на ньому уряд тримає більшу частину робітничої кляси. Таким чином вони не тільки стають зацікавленими в тому, щоб підтримувати наявний лад. Постає не лише роз’єднання між частиною робітничої кляси, що бере участь у ощадних касах, і частиною, що не бере в них участи.
2. Сами робітники дають таким чином в руки своїх ворогів зброю для підтримування наявної, гнобительної для робітників організації суспільства.
3. Гроші припливають назад до національного банку, цей останній знову позичає їх капіталістові; обоє вони ділять поміж себе зиск і таким чином вони, на позичені їм народом під мізерні проценти гроші, — які саме лише в наслідок такої централізації стають потужною підоймою промисловости, — збільшують свій капітал, свою безпосередню владу над народом.
II. Друга вельми улюблена пропозиція буржуазії є виховання, зокрема всебічне індустріяльне виховання.
Ми не будемо відзначати безглуздої суперечности, яка полягає в тому, що сучасна промисловість дедалі більше замінює складну працю простішою, для якої не треба жодного виховання; ми не будемо відзначати того, що вона дедалі більше кидає дітей з семирічного віку до машин і робить з них джерело доходу не лише для буржуазної кляси, але й для їхніх власних батьків-пролетарів. Фабрична система ставила опір законам про шкільне навчання, напр., у Прусії; ми не будемо відзначати й того, що розумова освіта, коли б робітник і мав її, не справила б жодного впливу на його заробітну плату, що освіта взагалі залежить від життьових умов, і що під моральним вихованням буржуа розуміє втокмачення буржуазних засад і що, нарешті, буржуазна кляса не має засобів дати народові справжнє виховання, а коли б і мала, то не вживала б їх на це.
Ми обмежимось тільки тим, що підкреслимо одне суто економічне міркування.
3. Справжній сенс, що його має виховання в економістів -філантропів, такий: дати кожному робітникові змогу вивчити якнайбільше галузей праці, так щоб він, коли його в наслідок застосування нових машин або зміни в розподілі праці викинуть з однієї галузі, міг якнайлегше знайти притулок в іншій галузі.
Припустімо, що це можливо.
Наслідок того був би той, що коли б в одній галузі був надмір рук, то цей надмір одразу постав би і в усіх інших галузях, і зниження заробітної плати в одному підприємстві ще більш, ніж раніш, безпосередньо потягло б за собою загальне зниження її.
Та і без цього, в наслідок того, що сучасна промисловість всюди дуже спрощує працю і робить її легко вивчанною, підвищення заробітної плати в одній галузі промисловости одразу викличе приплив робітників до цієї галузі промисловости, і зниження заробітної плати більш або менш безпосередньо набере загального характеру.
Звичайно, ми тут не можемо розглядати численні дрібні паліятиви, що їх пропонує буржуазія.
III. Але ми повинні перейти до третьої пропозиції, що на практиці зумовила і щодня зумовлює дуже важливі наслідки — до Малтузової теорії.
Вся ця теорія, оскільки ми її маємо тут розглянути, сходить ось на що:
α) Висота заробітної плати залежить од відношення робочих рук, що пропонують себе, до робочих рук, що їх потребують.
Заробітна плата може зростати двома способами: або коли капітал, що пускав працю в рух, так швидко росте, що попит на робітників росте швидше — у швидшій прогресії — ніж їхнє подання;
або, подруге, коли людність так повільно збільшується, що конкуренція між робітниками лишається незначна, хоч продуктивний капітал не швидко росте.
На одну сторону цих умов, на зростання продуктивного капіталу, ви, робітники, не можете справляти жодного впливу.
Навпаки, можете справляти вплив на другу сторону.
Ви можете зменшувати подання робітників, тобто зменшувати конкуренцію поміж робітників, народжуючи якомога менше дітей.
Щоб викрити все безглуздя, підлість і лицемірство цієї доктрини, досить зауважити ось що:
β) (Це треба додати до п. 1: як впливає зростання продуктивних сил на заробітну плату?).
Заробітна плата росте, коли росте попит на працю. Цей попит росте, коли росте капітал, що пускає в рух працю, тобто коли збільшується продуктивний капітал.
При цьому треба зробити два головні зауваження:
Поперше: головна умова підвищення заробітної плати є зростання продуктивного капіталу і якомога швидше зростання його. Отже, головна умова для того, щоб робітник був у стерпному становищі, та, щоб він дедалі більше знижував своє становище порівняно з буржуазною клясою, щоб він якомога збільшував силу свого ворога — капіталу. Це значить: він може бути в стерпному становищі лише за тієї умови, що він утворює й зміцнює ворожу йому силу, свою протилежність. За цієї умови, коли він утворює цю ворожу йому силу, до нього допливають від неї засоби праці, що знову роблять з нього частину продуктивного капіталу й підойму, яка збільшує цей капітал і надає йому прискореного руху зростання.
При цьому треба зауважити, що коли збагнуто це відношення між капіталом і працею, то в усій їх сміховинності виступають фур’єристські та інші посередницькі спроби.
Подруге: після того як ми взагалі з’ясували це безглузде відношення, долучається другий, ще важливіший елемент.
А саме, що значить: зростання продуктивного капіталу та за яких умов відбувається воно?
Зростання капіталу тотожне (gleich) акумуляції і концентрації капіталу. В міру того як капітал акумулюється і концентрується, він призводить:
До праці в ширшому маштабі і в наслідок цього до іншого поділу праці, який ще більше спрощує працю; потім до введення машин у ширшому маштабі і знову до введення машин.
Отже, це значить, що в міру того як росте продуктивний капітал, росте конкуренція між робітниками, бо поділ праці спрощується і кожна галузь праці є приступна кожному.
Далі, конкуренція між ними росте, бо вони мусять у тій самій мірі конкурувати з машинами, і машини позбавляють їх хліба. Отже, концентрація і акумуляція продуктивного капіталу, дедалі збільшуючи маштаб, що в ньому продукується, а також та обставина, що в наслідок конкуренції між пропонованими капіталами процент на капітал дедалі нижчає, призводять до того, що дрібні промислові підприємства гинуть і не можуть витримувати конкуренції з великими. Цілі складові частини буржуазної кляси викидається в робітничу клясу. Отже, конкуренція між робітниками збільшується в наслідок руйнування дрібних промисловців, яке фатально зв’язано із зростанням продуктивного капіталу.
І в той же час, в наслідок того, що процент на капітал знижується, дрібні капіталісти, що раніш не брали безпосередньої участи в промисловості, змушені ставати промисловцями, тобто давати ще нові жертви великій промисловості. Отже, і з цієї сторони чисельність робітничої кляси більшає і конкуренція між робітниками посилюється. Що зростання продуктивних сил призводить до праці в ширшому маштабі, то тимчасова перепродукція стає дедалі неминучішою, світовий ринок дедалі ширшим, отже, при універсальнішій конкуренції і кризи стають дедалі гострішими… Таким чином дається засіб підохочування (encouragement) робітників одружуватись і розмножуватись, вони скупчуються й концентруються великими масами і їхня заробітна плата стає дедалі більш хиткою. Отже, кожна нова криза безпосередньо викликає значно більшу конкуренцію між робітниками.
Загалом беручи: зростання продуктивних сил з їхніми швидкими засобами комунікації, з прискореною циркуляцією, з гарячковим оборотом капіталу є в тому, що за той самий час може продукуватись більше, а значить, за законом конкуренції, і мусить продукуватись більше. Це значить, що продукція відбувається в дедалі гірших умовах, і щоб за цих умов можна було витримати конкуренцію, треба працювати в дедалі ширшому маштабі, концентрувати капітал у дедалі меншому числі рук.. А щоб це продукування в ширшому маштабі було зисковне, поділ праці й машини мусять поширюватись безперестанно й непропорційно.
Це продукування в дедалі важчих умовах поширюється також на робітника як на частину капіталу. Він мусить продукувати в дедалі важчих умовах, тобто за дедалі меншу плату й при більшій праці, за дедалі дешевші витрати продукції. Таким чином самий мінімум дедалі більше сходить на більше напруження сил при мінімумі насолоди життям.
Отже, зростання продуктивних сил тягне за собою дедалі більше панування великого капіталу, дедалі більше спрощення та упрощення машини, називаної робітником, дедалі більшу безпосередню конкуренцію між робітниками у наслідок розвиненішого поділу праці й застосування машин, у наслідок премії, що її справді дається машиновій продукції, у наслідок конкуренції зруйнованих шарів буржуазних кляс і т. ін.
Ми можемо зформулювати це ще простіше: продуктивний капітал складається з трьох складових частин:
1. Сировинного матеріялу, що оброблюється.
2. Машин і таких матеріялів, як вугілля тощо, потрібних, щоб урухомлювати машини, будівель і т. ін.
3. Частини капіталу, призначеної на утримання робітників.
Яке є відношення між цими трьома частинами при зростанні продуктивного капіталу?
Із зростанням продуктивного капіталу пов’язана його концентрація, а з нею те, що він може давати зиск, лише бувши експлуатований у ширшому маштабі.
Отже, більшу частину капіталу безпосередньо перетвориться на знаряддя праці і функціонуватиме воно як таке; що більше зростають продуктивні сили, то більша буде ця частина капіталу, безпосередньо перетворювана в машини.
Розвиток машин так само як і поділу праці зумовлюють те, що в коротший час можна продукувати незрівнянно більше. Отже, в такій самій пропорції мусить зростати запас сировинного матеріялу. В перебігу зростання продуктивного капіталу неминуче збільшується перетворена на сировинний матеріял частина капіталу. Лишається тільки третя частина продуктивного капіталу, що призначена на утримання робітників, тобто та, що перетворюється на заробітну плату.
Яке ж відношення між ростом цієї частини продуктивного капіталу і двома іншими?
Непропорційність зростає геометрично, а не аритметично.[12]
Більший поділ праці приносить з собою те, що один робітник продукує стільки, скільки раніш троє, четверо, п’ятеро. Машина призводить до того самого наслідку в незрівняно більшому маштабі.
Насамперед само собою зрозуміло, що зростання частин продуктивного капіталу, перетворених на машини й сировинний матеріял, не супроводиться подібним зростанням частини капіталу, призначеної на заробітну плату. Бо в цьому разі не досягалось би мети застосування машин і більшого поділу праці. Отже, відси само собою випливає, що частина продуктивного капіталу, призначена на заробітну плату, не зростає такою мірою, як частина його, призначена на машини й сировинний матеріял. Навіть більше. Такою самою мірою, якою зростає продуктивний капітал, тобто сила капіталу як такого, такою самою мірою зростає і непропорційність між капіталом, вкладеним у сировинний матеріял і машини, і капіталом, витрачуваним на заробітну плату. Це, отже, значить, що частина продуктивного капіталу, призначена на заробітну плату, стає дедалі менша порівняно з частиною капіталу, що функціонує як машини й сировинний матеріял.
Після того, як капіталіст вклав у машини дедалі більший капітал, він змушений застосувати більший капітал на купівлю сировинного матеріялу й на купівлю сировинного матеріялу, потрібного для того, щоб пускати в рух машини. Але коли раніше він уживав до праці 100 робітників, то тепер йому, може, треба буде тільки 50 робітників. Інакше йому довелося б, може, подвоїти ще раз інші частини капіталу, тобто ще збільшити непропорційність. Отже, він звільнить 50, абож 100 мусять працювати за ту саму ціну, за яку раніш працювали 50. Таким чином на ринку маємо зайвих робітників.
При удосконаленому поділі праці треба буде збільшити лише капітал на сировинний матеріял. Замість трьох робітників, може, треба буде одного.
Але припустімо найсприятливіший випадок: капіталіст так розширює своє підприємство, що не тільки не може залишитись при попередньому числі робітників, — і, звичайно, йому не важко чекати доти, доки він зможе це зробити — але навіть ще збільшує число їх; отже, тоді продукція мусила була б надзвичайно розширитись, щоб можна було зберегти те саме число робітників або навіть ще збільшити його. І відношення числа робітників до продуктивних сил зробилось відносно безмежно більше непропорційним. Це прискорює перепродукцію, і при найближчій кризі більше робітників, ніж колибудь, лишаються без роботи.
Отже, загальний закон, що доконечно випливав з природи відношення між капіталом і працею, той, що в перебігу зростання продуктивних сил та частина продуктивного капіталу, що перетворюється на машини й сировинний матеріял, тобто капітал як такий, зростає непропорційно до тієї частини, що призначена на заробітну плату; тобто, інакше кажучи, робітники мусять розподіляти поміж себе дедалі меншу, порівняно з усією масою продуктивного капіталу, частину цього капіталу, отже, їхня конкуренція дедалі більше посилюється. Іншими словами: що більше зростає продуктивний капітал, то більше зменшуються відносно засоби праці й засоби існування робітників, то ще більше зростає, інакше кажучи, робітнича людність порівняно з засобами її праці. І ця непропорційність збільшується тією самою мірою, якою зростає продуктивний капітал взагалі.
Щоб вирівняти зазначену непропорційність, продуктивний капітал треба збільшувати в геометричній проґресії; а щоб потім підчас кризи знову вирівняти її, його треба збільшити ще більше.
Цей закон, що випливає просто з відношення робітника до капіталу, і що, отже, навіть сприятливе для робітника становище, швидке зростання продуктивного капіталу, перетворює на несприятливе, буржуа перетворили з суспільного закону на закон природи, кажучи, що за законом природи людність зростає швидше, ніж засоби праці та засоби існування.
Вони не зрозуміли, що в зростанні продуктивного капіталу закладено зростання цієї суперечности.
Далі ми ще повернемось до цього.
Продуктивна сила, особливо суспільна сила самих робітників, їм не оплачується, вона навіть скерована проти них.[13]
γ) Перше безглуздя:
Ми бачили, що коли продуктивний капітал зростає — найсприятливіший випадок, що його припускають економісти, — коли, отже, попит на працю відповідно зростає, то з характеру сучасної промисловости і з природи капіталу випливає, що засоби праці для робітників не зростають такою самою мірою, що ті самі обставини, які спричиняють зростання продуктивного капіталу, спричиняють ще швидший зріст непропорційности між поданням і попитом на працю, одно слово, що зростання продуктивних сил разом з тим спричиняє зростання непропорційности між робітниками й засобами для їхньої праці. Це не залежить ані від збільшення засобів існування, ані від збільшення людности. Розглядуване само по собі, це доконечно випливає з природи великої промисловости і з відношення між працею і капіталом.
Але коли продуктивний капітал зростає лише повільно, лишається незмінним або навіть меншає, то число робітників завжди надто велике порівняно з попитом на працю.
В обох випадках, у найсприятливішому і в найнесприятливішому, з відношення між працею і капіталом, з природи самого капіталу, випливає, що подання робітників завжди буде надто велике порівняно з попитом на працю.
δ) Не кажучи вже про те безглуздя, що робітнича кляса не може вирішити не народжувати дітей, навпаки, її становище робить з статевого потягу головну насолоду й однобічно розвиває його.
Після того як буржуазія знизила існування робітника до мінімуму, вона ще хоче обмежити до мінімуму його репродукцію.
ε) Але як несерйозно ставиться й може ставитись буржуазія до цих фраз і порад, видно ось із чого:
поперше: сучасна промисловість, витискуючи дорослих дітьми, дає премію за народження дітей;
подруге, велика промисловість постійно потребує резервної армії незайнятих робітників для періодів перепродукції. Адже головна мета буржуа щодо робітників взагалі — в тому, щоб якнайдешевше мати товар — робочу силу, а це можливо лише тоді, коли подання цього товару буде якомога більше за попит на нього, тобто коли буде якомога більше перелюднення.
Отже, перелюднення є в інтересах буржуазії, і вона дає робітникам добру пораду, про яку знає, що вона нездійсненна.
ζ) А що капітал збільшується тільки тоді, коли він уживає робітників, то збільшення капіталу включає й збільшення пролетаріяту, і, як ми бачили, відповідно до природи відношення між капіталом і працею, збільшення пролетаріяту мусить відбуватись відносно ще швидше.
η) Однак згадана теорія, що її охоче виражають як закон природи, а саме, що людність зростає швидше, ніж засоби існування, для буржуа то приємніша, що вона заспокоює його сумління, ставить йому суворість у моральний обов’язок, виставляє наслідки суспільного ладу як наслідки природні і, нарешті, дає йому змогу так само спокійно дивитись на те, як мре з голоду пролетаріят, як і на інші природні події, не хвилюючись, а з другого боку, розглядати злидні пролетаріяту як його власну провину й карати його за неї. Пролетаріят може, мовляв, розумом стримувати природний інстинкт і таким чином за допомогою морального контролю стримувати природний закон у його шкідливих виявленнях.
θ) За застосування цієї теорії можна вважати законодавство про бідних. Знищення пацюків, арсен, workhouses (робітні доми), павперизм взагалі. Ступаковий млин знову всередині цивілізації. Варварство знову виявляється, але воно створюється з надр самої цивілізації і їй належить; так постає лепрозне варварство, варварство, як лепра цивілізації. Workhouses (робітні доми), Бастілії для робітників. Відокремлення жінок від чоловіків.
4. Тепер нам треба коротко сказати про тих, що хочуть поліпшити становище робітників за допомогою іншого визначення величини заробітної плати.
Прудон
5. Нарешті, з зауважень економістів-філантропів про заробітну плату треба відзначити ще один погляд.
α) Поміж економістів один, а саме Россі, навчав так:
Фабрикант дисконтує робітникові лише його участь у продукті, бо робітник не може чекати продажу цього продукту. Коли б робітник міг сам себе утримати до продажу продукту, то потім він, як associé, об’явив би своє право на участь. Як між капіталістами у власному значенні і між промисловими.[14] Отже, те, що участь робітника має форму саме заробітної плати, є випадковість, є наслідок спекуляції, особливого акту, що відбувається поряд процесу продукції і зовсім не є неодмінний конститутивний елемент процесу продукції. Заробітна плата є лише випадкова форма нашого соціяльного ладу. Вона не належить неодмінно до капіталу. Вона зовсім не є неодмінний факт продукції. Вона може зникнути в іншій організації суспільства.
β) Все це мудрування сходить ось на що: коли б робітники мали досить нагромадженої праці (тобто досить капіталу), щоб не доводилось їм жити безпосередньо з продажу своєї праці, то форма заробітної плати відпала б. Це значить, коли б усі робітники були разом з тим капіталістами; тобто, це значить припускати за передумову капітал і залишати його без протилежности найманої праці, що без неї він не може існувати.
γ) Проте, це треба припустити й мати на увазі. Заробітна плата зовсім не є випадкова форма буржуазної продукції, але вся буржуазна продукція є минуща історична форма продукції. Всі її відносини — капітал, так само як і заробітна плата, як і земельна рента і т. ін. є минущі і на певному пункті розвитку знищуванні.
VII. Робітничі спілки
Один з моментів у теорії залюднення був той, що вона має на меті зменшити конкуренцію між робітниками. Робітничі спілки мають на меті знищити конкуренцію і замість неї утворити об’єднання робітників.
Правильно те, що кажуть економісти проти спілок:
1. Витрати, що їх вони спричиняють робітникам, здебільша перевищують підвищення доходу, що його вони хочуть досягти. Вони не можуть ставити довгочасно опір законам конкуренції. Такі коаліції зумовлюють постання нових машин, нового поділу праці, deplacement [переміщення] з одного місця продукції в інше. В наслідок усього цього зниження заробітної плати.
2. Коли б цим коаліціям удалось в одній країні тримати ціну праці на такій висоті, що зиск значно спав би порівняно з пересічним зиском в інших країнах, або так, що затрималося б зростання капіталу, то в наслідок цього був би застій і реґрес у промисловості, і робітники зруйнувались би разом із своїми хазяїнами, бо таке є, як ми бачили, становище робітника. Його становище гіршає стрибкувато, коли продуктивний капітал зростає, і він просто руйнується, коли капітал меншає або лишається незмінним.
3. Всі ці заперечення буржуазних економістів, як ми казали, правильні, але вони правильні лише з їхнього погляду. Коли б у цих робітничих спілках ішлося в дійсності тільки про те, про що йдеться на перший погляд, а саме про визначення величини заробітної плати; коли б відношення між працею і капіталом було вічне, тоді ці коаліції скрахували б з доконечности речей. Але вони є засіб об’єднання робітничої кляси, підготова для зруйнування всього старого суспільства з його клясовими суперечностями. І з цього погляду робітники мають рацію сміятися з мудрих буржуазних педагогів, які їм заздалегідь обчислюють, скільки їм ця громадянська війна коштуватиме вбитих, ранених та скільки грошей. Той, хто хоче подолати ворога, не буде з ним дискутувати про воєнні витрати. А про те, що робітники зовсім не безчулі, економістам доводить той факт, що найкраще оплачувані фабричні робітники перші організують коаліції, і що робітники все те, що вони можуть увірвати з своєї заробітної плати, віддають на утворення політичних і промислових спілок і на покриття витрат у зв’язку з цим рухом. І коли панове буржуа та їхні економісти, філантропи-дурисвіти, такі ласкаві, що дозволяють, щоб у мінімум заробітної плати, тобто в життьовий мінімум, увіходило трохи чаю або рому, цукру й м’яса, то їм, навпаки, має здаватись і безсоромним і незрозумілим, що робітники в цей мінімум зараховують деякі витрати на війну з буржуазією і навіть дістають із своєї революційної діяльности найбільшу в житті насолоду.
VIII. Позитивна сторона системи найманої праці
Перше ніж закінчити, ми повинні ще звернути увагу на позитивну сторону системи найманої праці.
α) Коли кажуть: позитивна сторона системи найманої праці, то кажуть: позитивна сторона капіталу, великої промисловости, вільної конкуренції, світового ринку, і мені не треба вам пояснювати, що без цих продукційних відносин не було б утворена ані засобів продукції, матеріяльних засобів для визволення пролетаріяту й заснування нового суспільства, ані сам пролетаріят не досяг би того об’єднання й розвитку, що при них він справді має силу революціонізувати старе суспільство й самого себе. Вирівнювання заробітної плати.
β) Візьмімо ми навіть заробітну плату в корені її доганности, в тому, що моя діяльність є товар, що я ввесь роблюся продажним.
Поперше, в наслідок цього зникло все патріярхальне, бо тільки гендлярство, купівля й продаж лишаються єдиним зв’язком, грошове відношення лишається єдиним відношенням між підприємцем і робітником.
Подруге. Осяйна авреоля взагалі зникла з усіх відносин старого суспільства, бо вони перетворились на прості грошові відносини.
Так само всі так звані вищі роди праці, розумова, мистецька і т. ін., перетворились на предмети торговлі і через те позбавились своєї старої авреолі. Яким великим проґресом було те, що цілу армію попів, лікарів, юристів і т. ін., тобто релігію, юриспруденцію тощо, стали визначати здебільша за їхньою торговельною вартістю.
(Потретє. Перетворивши робочу силу на товар і підкоривши її як таку вільній конкуренції, намагались продукувати її якомога дешевше, тобто з якомога меншими витратами продукції. Таким чином для міцної організації суспільства всяка фізична праця стала безмежно полегшена й спрощена. — Зробити загальні висновки).[15]
Потретє. Що в наслідок загальної продажности робітники констатували, що все від них може відділятись, вивлащуватись, то вони вперше визволилися від підлеглости певному відношенню. Перевага в тому, що робітник може робити з своїми грішми все те, що хоче, перевага так супроти стану натуральних відбутків, як і супроти способу життя, зумовленого (февдальним) станом.
Примітки
[1] 3 Марксової рукописної спадщини. Німецькою мовою вперше опубліковано в двомісячнику «Unter dem Banner des Marxismus» за 1924 р., №1. Рукопис датований: «грудень 1847 р.». Це є одна з найперших економічних праць Маркса. В ній Маркс вживає ще терміну «товар-праця» і «товар — людська діяльність» замість правильного терміну «товар — робоча сила», що його він дає в своїх пізніших працях. Тому ми тут повсюди замінили «товар-праця» на «товар — робоча сила». Ред.
[2] Atkinson, Wm.: «Principles of Political Economy, or the Laws of the Formation of National Wealth Developed by Means of the Christian Law of Government», London 1840.
[3] У прямих дужках ми даємо тут, як і всюди далі, переклад висловів, що їх Маркс подає не німецькою мовою. Ред.
[4] Carlyle, Thomas: «Chartism», London 1840.
[5] Mac Culloch: «The Principles of Political Economy», London 1830.
[6] Wade, John: «History of the Middle and Working Classes», London 1835.
[7] Babbage: «On the Economy of Machinery and Manufacture», London 1835.
[8] Ure, Andrew: «Philosophy of Manufactures, or an Exposition of the Scientific, Moral and Commercial Economy of the Factory System of Great Britain», London 1835.
[9] Rossi, Pellegrino: «Cours d’economie politique», T. I-II. Paris 1840-43.
[10] Cherbulier, Ant. El.: «Riche et pauvres», Genéva 1840.
[11] Bray, J. F.: «Labour’s Wrongs and Labour’s Remedy, or the Age of Might and the Age of Rights», London 1839.
[12] Це речення в рукопису подано на берегах. Ред.
[13] Це речення Маркс додав згодом. Ред.
[14] Це речення подано в рукопису на берегах. Ред.
[15] Цей перший варіянт пункту 3 в рукопису заведений у дужки. Поруч цього Маркс дає дальший варіянт. Ред.
Переклад з четвертого німецького видання за редакцією Д.Рабіновича і С.Трикоза
Наводиться за кн.: Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Книга I. — Харків, Партвидав «Пролетар», 1933.
Вперед 