Український марксизм — короткий огляд перших кроків

Андрій Здоров

Марксизм за своєю суттю є інтернаціональним вченням, його національні різновиди неможливі, боротьба пригноблених за своє визволення не має національних меж і об’єднує пролетарів усього світу. Проте марксизм водночас не відкидає і національне питання, і наявні українські випадки свідчать про роль марксизму в історії України.

Офіційна ідеологія більшости держав, що виникли на території колишнього СРСР, на сьогодні стверджує, що марксизм та соціялізм у ці країни, до всіх неросійських народів було принесено на російських багнетах, тобто військами Червоної Армії у 1918-1921 роках і пізніше. Тому всі республіки колишнього СРСР після 1991 року заперечили «соціялізм» як силоміць нав’язане вчення, органічно чуже їх «менталітету». Однак ці ідеологічні інвективи далекі від реалій.

Українці були другим за чисельністю народом і Російської імперії, і Радянського Союзу, тож як до 1918 року, так і пізніше мали своє потрактування ідей Маркса.

Марксистська традиція в Україні бере свій початок з 1870-х років і пов’язана з іменами Миколи Зібера та Сергія Подолинського. Карл Маркс згадав у післямові до другого німецького видання 1-го тому «Капіталу»:

Ще 1871 року пан М.Зібер, професор політичної економії у Київському університеті, у своїй праці «Теорія цінности та капіталу Д.Рікардо» показав, що моя теорія вартости, грошей і капіталу в загальних рисах є необхідним подальшим розвитком вчення СмітаРікардо.

Сергій Подолинський (1850-1891) став першим помітним популяризатором марксизму та пов’язаних з марксизмом власних теорій на підросійській Україні. Змушений емiґрувати, він організував видання першого українського соціялістичного часопису «Гpoмада» (1881-1882) (написав низку брошур і сприяв надходженню марксистської літератури до Російської імперії.

Соціялістичні ідеї стали засадничими для діяльности перших українських політичних партій як на території Російської імперії, так і в Австро-Угорщині. Однак з низки причин головні марксистські центри зосереджувалися на еміґрації, а еміґрантська марксистська думка відігравала істотну роль для українських соціялістів протягом ХХ століття. Слід визнати, що чимало українських діячів за кордоном, незважаючи на національне походження, виступали з інтернаціональних позицій.

У роки Першої світової війни, що показала банкрутство европейських соціялістичних партій, на позиціях інтернаціоналізму опинилися російські більшовики, німецький «Союз Спартака», а також Закордонна організаація Української соціял-демократичної робітничої партії, що видавала в Женеві часопис «Боротьба», редактором якого був Лев Юркевич (Рибалка). У Східній Галичині ідеї Цімервальдської та Кінтальської конференцій соціялістів (визнання війни імперіялістичною для всіх держав, що беруть у ній участь, боротьба за поразку свого уряду й об’єднання робітників усіх країн проти капіталізму) підтримала й молодіжна організація «Інтернаціональна революційна соціял-демократія» (ІРСД), очолювана Осипом Кріликом, Романом Роздольським та Романом Турянським. Великий вплив на ІРСД мали російська революція 1917 року та Перша світова війна. Ідеї всесвітньої пролетарської революції були засадничими для діяльности групи. У 1920-х роках вона стала основою створення Комуністичної партії Західної України. Виникнення цієї партії супроводжувалося дискусією про співвідношення марксизму та національного питання, зокрема про те, чи слід новоутвореній партії, сповідуючи інтернаціональні позиції, приєднатися до Компартії Польщі. Сторони розділилися на два табори: «капеерпівців» (що наголошували на єдності цілей компартій, але не заперечували національного питання) та “васильківців” (Васильків – псевдонім Осипа Крілика), яка обстоювала необхідність незалежности Східної Галичини від Польщі.

Саме ця дискусія дуже цікава для характеристики ставлення до маркcизмy в Україні. «Капеерпівці» зовсім не заперечували, що національні меншини, насамперед українці та білоруси, зазнають гноблення в Другій Речі Посполитій, але вони бачили в єдності партії, що провадить класову боротьбу проти польського капіталу, єдиний шлях для визволення всіх пригноблених, зокрема й нацменшин їхніх країн, і вважали, що сепаратистський рух лише заважатиме такій боротьбі. Вони дорікали «васильківцям» тим, що ті націоналістичними закликами відволікали маси від революційної класової боротьби, залишаючи їх під ярмом власної буржуазії.

«Васильківці», навпаки, стверджували, що «капеерпівці» недооцінюють революційне значення боротьби національних меншин проти національного гніту, яка в Східній Галичині була водночас формою класової боротьби українських селян проти польських поміщиків. Підтримка Компартією Східної Галичини бойкоту українського населення виборів до польського парламенту, відмова від сплати податків та військової повинности настільки послаблювала імперіялістичну могутність Польської держави, що боротьба польського пролетаріяту проти польського капіталізму йшла успішніше.

На Західній Україні створювали Комуністичну партію інакшого, ніж сталінський, ґатунку. Чільних діячів КПЗУ на вимогу радянського уряду виключили з Комінтерну. Голод 1932-1933 років на підрадянській Україні завдав сильного ідеологічного удару політиці КПЗУ, призвівши до кризи комуністичного руху й перегляду низки постулатів. Проти сталінізму й фашизму з троцькістських позицій виступала група Романа Роздольського та Степана Рудика, яка зосереджувалася довкола журналу «Життя і слово». Однак після подій 1939 року часопис припинив існування, а Роздольський залишив країну і вже на еміґрації написав свої головні твори.

Саме на еміґрації українці після Другої світової війни забажали створити політичну партію марксистського кшталту, яка б заперечувала сталінізм. 1946 року було створено Українську революційно-демократичну партію, частина якої на чолі з Іваном Майстренком декларувала прихильність до демократичного соціялізму. Сам Майстренко наголошував, що в СРСР панує тоталітарний державний капіталізм, а не соціялізм. 1948 року ліве крило вийшло з УРДП, заснувавши у Мюнхені групу «Вперед» із щомісячною однойменною газетою. Групу важко назвати марксистською. В цьому виданні викристалізувалися погляди українських лівих діячів з критикою сталінізму та маоїзму, заперечення диктатури пролетаріяту й прихильність до соціялістичної демократії, заперечення держави як монопольного власника на засоби виробництва.

Цей короткий огляд свідчить про те, що сучасним українським марксистам є чого навчитися у попередників, які, попри політичні переслідування, зуміли висловлювати свої думки, перебуваючи на інтернаціоналістичних позиціях і не нехтуючи національним питанням.

Джерело: «Україна Модерна», Київ. №14(3), 2009.

Advertisements

1 Response to “Український марксизм — короткий огляд перших кроків”


  1. 1 Sposteregnyj 12/06/2010 о 08:52

    З великою зацікавленістю слідкую за творчістю Андрія Здорова, цікавого історика і оригінального письменника. Зрозуміло, що “перші кроки українського марксизму” допоможуть сучасним марксистам зробити наступні кроки. От і хочу попросити шановних керманичів сайту “ВПЕРЕД” частіше висвітлювати сучасні досягнення українського марксизму, як що такі є.


Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Травень 2010
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві   Чер »
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: