Випадкова фотографія

Ρoмąн Пíıцąлoв

Рецензія на кн.: David Nobakht. Suicide: No Compromise
London: SAF Publishing, 2005. 224 стор.

Моє знайомство – назвемо це так – з Suicide почалось задовго до того, як я їх почув. Десь 10-15 років тому я побачив їх на фотографії: двоє, схожих радше на бомжів, ніж на музикантів, чоловіків: один стоїть, обпершись на брудну стіну, другий лежить на картонці, згорнувшись „калачиком”. Це була єдина фотографія дуету, яку я бачив. Десь поряд із нею мала бути згадка про них, щось там, мабуть, було написано. Мабуть, там було написано, хто вони і що вони грають. Одначе я нічого не запам’ятав крім того, що вони були піонерами панку і звалися Suicide.

Згодом з пам’яті зникли деталі знімку. Я забув, де вони були – біля смітникових контейнерів чи біля під’їзду багатоповерхівки, була це вулиця чи двір. Пам’яталося лише, що це Suicide, що їх двоє – один стоїть, а другий лежить. Пізніше ця фотографія, яку – як і згадку про сам дует – я більше ніде не зустрічав, почала здаватися мені сном. Або вигадкою. Я вигадав її! Дійсно, де я міг бачити її в 1990-і? Тоді ж не було Інтернету. Не було прогресивної української музпреси (бгу-бгу-бгу! похлопайте мене по спині!). Я не мав змоги передплачувати якийсь там New Musical Express чи Option. Не читав книжок про панк-рок. Не бачив і не мав їхніх записів. Звідки мені було взяти ті записи? Якщо я і зміг би дістати щось, то скоріше за все це була б не перша касетна копія їхнього другого альбому, який, можливо, просто б розчарував мене. (Про концерти закордонних музикантів в Україні скромно помовчимо). Фотографія примарилась мені.