Posts Tagged '1917'



Жовтневий період на Чернігівщині[1] (II)

В. Щербаков

V. Наступ Червоного війська та перебування червоногвардійських загонів на Чернігівщині

Ще до того, як Рада Народніх Комісарів поставила ультиматум Центральній Раді, червоному військові не раз доводилося стикатися з петлюрівськими частинами на території Чернігівщини. На початку грудня на станції Сновська трапився такий епізод.

19 стрілковому полкові дано завдання перекинутись на Дін для боротьби з білогвардійщиною. В звязку з тим, що петлюрівські частини, зайнявши Бахмач, не пропускали війська через станцію, в Сновській скликано було екстренні збори ротних комітетів з представниками від салдатів щоб вирішити питання про взяття станції Бахмач. На збори запрошено було представників місцевих громадських організацій. Керував зборами Військово-революційний комітет полку. Командир полку Валуєв, доповівши зборам, що військові частини Центральної Ради вирішили не пропускати радянського війська через територію України і що на пропозицію прийняти делегатів для переговорів петлюрівський полковник Менза спочатку відмовився, а потім запропонував останнім від станції Мени піти пішки до станції Бондарівки, звідки делегацію з зав’язаними очима буде приведено до штабу війська Центральної Ради, — став вимагати від полку виконання наказу ставки й здобуття станції Бахмач боєм. Відповідаючи Валуєву, низка промовців висловлюється проти війни з військовими частинами Центральної Ради. Член Головного Виконавчого комітету Лібаво-роменської залізниці Ласовський закликає салдатів не проливати братньої крови й заявляє, що на випадок насильного просування більшовицьких частин, залізничники застрайкують. В такому ж дусі висловлюється голова Сновської Ради Ніколаєвський. Після гарячих дебатів збори ухвалили резолюцію відмовитись від наступу на Бахмач і погодитись на відправлення 19 полку на Дін через Брянськ[2]. /115/ Продовжити читання ‘Жовтневий період на Чернігівщині[1] (II)’

Жовтневий період на Чернігівщині (I)

В. Щербаков

I. Стан губерні перед Жовтневою революцією

Уряд Керенського, зазнавши поразки в Жовтневі дні в Ленінграді, а після і в Москві, вирішив в боротьбі проти більшовиків спертися на місця. Чи то через свою короткозорість і цілковите незнання того, що робиться на місцях, чи просто для того, щоб хоч за що-небудь узятися в момент своєї передсмертної агонії, він розсилає своїх вершників, шле цілі пакунки телеграм своїм низовим органам, звертається з відозвою до всього населення, закликаючи його до боротьби з революцією, просячи в нього допомоги й порятунку.

Але жодної, хоч трохи серйозної, підпори на місцях уряд Керенського в цей час не мав.

Стан Чернігівщини що до цього показовий. Почнім з місцевої влади.

Навряд чи можна говорити про твердість, авторитет і будь-яку певну роботу місцевої губерської влади Чернігівщини з самого моменту Лютневої революції. Вивчаючи архівні матеріяли переджовтневого періоду, що характеризують діяльність місцевої влади в цей протяг часу, доводиться дивуватися з того безладдя, хаосу та браку будь-якої творчої доцільности в роботі цього часу. Писали, ухвалювали, радилися, виносили резолюції, але майже нічого не доводили до кінця. Єдиного провідного органу, якому б безперечно підлягали всі инші і який уміло б скеровував роботу й життя губерні в певне річище, не було. Навіть установи та організації, що містилися в самому Чернігові, і ті робили так, як вони розуміли й хотіли, а не так, як їм наказував Губерський Комісар Тимчасового Уряду разом з Губерським Виконавчим Комітетом громадських організацій. Міські думи й земські самоврядування — фактичні господарі губерні — тільки формально приймали вказівки Губерського Комісара. Повітові центри фактично жили сами по собі і жодних представників губерської влади не знали й не почували, та й не мали потреби в них. Брак спеціяльного економічного тяжіння до Чернігова ще більше посилював цей момент безвладдя губерської влади. А повітові центри були в такому ж, приблизно, становищі /299/ відносно низових об’єднань. Волості й села жили своїм власним життям і ніякого керовництва від повітової влади не мали. Продовжити читання ‘Жовтневий період на Чернігівщині (I)’

Більшовицька преса 1917 р. про революційний жіночий рух на Україні

М. Волошина

Більшовицькі друковані органи є цінним, а в окремих випадках єдиним джерелом вивчення й узагальнення форм і методів роботи партії серед трудящих жінок. У монографіях, брошурах, присвячених ролі більшовицької періодичної преси у березні-жовтні 1917 р.[1-2], автори майже не торкаються питань боротьби місцевих партійних комітетів, ЦК РСДРП(б) за пролетарські жіночі маси як важливий резерв революції.

Тим часом уважний аналіз матеріалів, що друкувались у більшовицьких газетах України в березні-жовтні 1917 р., дає можливість простежити політичне й економічне становище жінок після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції, їх боротьбу за поліпшення умов життя і праці, проти війни і розрухи. На сторінках газет повідомлялось про боротьбу партії проти різних буржуазних феміністичних організацій, що намагались відірвати жіночий рух від загальнопролетарського. Цінні матеріали з цих проблем знаходимо в газетах: «Пролетарий» — Харківського комітету РСДРП, «Голос социал-демократа» — Київського комітету РСДРП, «Донецкий пролетарій» — Луганського, «Звезда» — Катеринославського комітету РСДРП, «Социал-демократ» — Єлисаветградського комітету РСДРП, «Голос пролетария» — Одеського комітету РСДРП та інтернаціоналістів й ін.

Важливим джерелом для вивчення цієї теми є матеріали, що їх публікували газета «Правда» і журнал «Работница». Продовжити читання ‘Більшовицька преса 1917 р. про революційний жіночий рух на Україні’

Рец. на кн.: Д. Эрде. Революция на Украине. От керенщины до немецкой оккупации

Ґеорґ Лапчинський

Д. Эрде. Революция на Украине. От керенщины до немецкой оккупации. Под редакцией и с
предисловием Н. А. Скрыпника. Видавництво «Пролетарій», 1927 р., 274 стор., ціна 2 крб.

Книжка тов. Ерде, звичайно, не є науковою розвідкою з історії нашої революції за той короткий, але надзвичайно важливий відтинок часу, що автор узявся охопити – від березня 1917 до травня 1918 року. Це є лише збірка нарисів публіцистичного, газетного характеру, розміщених у хронологічному порядку, в яких автор старанно використав усі приступні на разі матеріяли, доповнивши їх своїми особистими спогадами про події, що їх активним співучасником і сам він був.

Правда, своїм вступом («Октябрь на Украине» – вместо введения) він намагається дати загальну характеристику цілого періоду, підвести соціологічні основи процесові радянізацїї України. Але саме цій частині найбільш бракує ясности і повноти в тому розумінні, що, подаючи фактичний матеріял, автор не досить узагальнює його й не робить відповідних висновків. Тому вона не зовсім задовольняє сучасного читача в його потребі зрозуміти, чому все ж таки радянській владі та її керовникові, комуністичній партії, так важко було, порівнюючи з Росією, досягти остаточної перемоги в країні, де маси народні, як це дальші події показали, революціонізовані були в усякому разі не менше, як на півночі. Продовжити читання ‘Рец. на кн.: Д. Эрде. Революция на Украине. От керенщины до немецкой оккупации’

Перший період Радянської влади на Україні. ЦВКУ та Народній секретаріят (cпогади)

Ґеорґ Лапчинський

Члени першого Всеукраїнського з’їзду Рад, що примушені були покинути Київ, де Центральна Рада зірвала їхню роботу, приїхали до Харкова 20 грудня 1917 року[1]. Оскільки мені відомо, точного списку цих делегатів ніде не заховалося. Загальна кількість їх виносила з сотню чоловіка, бо чимала частина з різних причин до Харкова не доїхала, а повернулася на місця, куди їх викликала потреба особисто керувати революційними подіями, або й просто забарилася в Києві, відставши від основної групи своїх товаришів за того безладдя та поспішливости, підчас яких стався самий від’їзд. Як відомо, у нас, у провідної більшовицької групи, план, що далі робити, був уже остаточно встановлений: притягти до участи в з’їздові делегатів Донецько-Криворізького обласного з’їзду, поставити перед таким об’єднаним з’їздом основні питання, пророблені вже на Всеукраїнській партійній конференції – про оголошення України радянською республікою, про скасування Центральної Ради та обрання єдиного Всеукраїнського радянського центрального органу влади.

У процесі короткої часом, але надзичайно інтенсивної спільної роботи, ми добре познайомилися між собою, і в нас утворилася певна психологічна єдність, що робила з нас щільно звязаний дисциплінований колектив. А той факт, що всі ми були не місцеві, харківські, а приїхали з инших місцевостей українських і раніш у Харкові не працювали, це ніби-то абстрагувало нас од усяких місцевих, локальних інтересів та настроїв і примушувало підходити до всіх питань із загально-українською точкою погляду, дбати про цілу Україну. Згадуючи себе й рівняючи свої настрої з настроями инших товаришів, мені здається проте, що кожний з нас того часу був великим патріотом своєї місцевости – свого міста, губерні. Це пояснювалося тою великою роботою, що кожному довелося /159/ проробити від перших днів революційних саме там, де його революція спіткала та тим великим революційним ентузіязмом, що кожний пережив підчас першої революційної хвилі разом з широкими народніми масами тієї місцевости. Але всі ми, приїхавши до Харкова, опинилися відрізані від своєї, так би мовити, революційної «отчизни» – десь там, на Правобережжі або на Полтавщині чи Чернігівщині, на той день захоплених ворожими силами Центральної Ради; звільнити їх, повернути там владу робітникам та селянам, радам їхнім – кожному з нас якось суто інтимно, особисто бажалося. Але ми вже бачили, що це є можливе лише у всеукраїнському маштабі, спільними силами знищивши спільного ворога. Продовжити читання ‘Перший період Радянської влади на Україні. ЦВКУ та Народній секретаріят (cпогади)’

З Харкова до Києва й назад

Є. Г. Медведєв

Організацію радянської влади на Україні, як відомо, розпочато пізніше, ніж у РСФРР.

Перший ЦВК України обрав у Харкові Всеукраїнський з’їзд Рад 12/ХІІ (25) – 1917 р. супроти Центральної Ради, що перебувала в Києві зі своїм урядовим органом Генеральним Секретаріятом.

Щоб обміркувати питання, звязані з Всеукраїнським з’їздом Рад, що його спочатку скликано було в Києві, Харківський більшовицький Комітет скликав нараду відповідальних робітників (чоловіка з 25 – 30), що з них я пригадую Артема, Данілевського, Кіна, Буздаліна, Сербиченка, Скорохода, Кабаненка, Сурикова, Тинякова, Шварца, Тевелева та инших. Засідання мало відбутися у помешканні Харківського комітету партії більшовиків (він містився тоді на розі Павлівської площі та Подільського завулку) з приводу виборів та відрядження делегатів на з’їзд. Автора цих споминів було запрошено як голову Харківської організації лівих українських соціял-демократів.

Делегатів на цьому засіданні намічено було чотирьох товаришів: Данилевського, Сапельнікова, Романенка та Медведєва. Троє перших – від більшовиків і я від українських соціял-демократів. Чи були до них кандидати – я не пригадую.

Делегатів затвердив Харківський Виконавчий Комітет Ради робітничих та салдатських депутатів, і нам було видано мандати. Характерні ті труднощі, що з нами трапилися дорогою до Києва. Крім незручностей, звязаних з руйнацією транспорту, наш переїзд ускладнився й иншими неприємностями. Продовжити читання ‘З Харкова до Києва й назад’

З перших днів Всеукраїнської Радянської влади (спогади)

Ґеорґ Лапчинський

Тепер, через 10 років після Жовтневої революції, важко собі уявити, до якої міри далекою та чужою ідея всеукраїнської єдности була для переважної більшости тих послідовно-пролетарських революціонерів, на котрих саме історична доля поклала утворити українську робітничо-селянську державу, об’єднати всіх трудящих нашої країни навколо свого, революційно-соціялістичного уряду.

Тепер, коли ми маємо централізовану партійну організацію, коли нашою республікою дійсно керує наш власний радянський уряд, коли буйно зростає економіка України, як окремої господарчої одиниці, і таким же темпом развивається наша своєрідна національна культура, коли радянська Україна стала справжнім організаційним центром для всієї української нації, для всіх трудящих українців, хоча б вони й жили за межами Радянського Союзу, – тепер не може бути такого свідомого революціонера, щоб він не відчував органічно, як безповоротно перекреслено мапу географічну дореволюційної Европи, зокрема Европи східньої, як цілковито развіялася мара, що нависною хмарою сліпила очі народам Романовської імперії. Всякі ухили від такої психології, всякі пережитки «єдино-неділімовських настроїв» тепер ми справедливо пояснюємо дрібнобуржуазним, обивательським впливом провінціяльної мійської російської та зросійщеної інтелігенції, з її звірячим націоналізмом на тих, хто не зумів остаточно від неї відмежуватися, – звязаний з нею або походженням, або через свій недостатній культурний рівень підпавши її ідейній геґемонії. Продовжити читання ‘З перших днів Всеукраїнської Радянської влади (спогади)’


Травень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти