Спадщина 1848 року та дилєми демократичних революцій

Іштван Месарош

Головною спадщиною 1848 року є рішуче втручання робітничої кляси — та, ширше кажучи, народних мас — у формування історичних подій, що яскраво освітлює певні нерозв’язні структурні недоліки істнуючого суспільного ладу та в такий спосіб примушує внести до порядку денного на майбутнє багато невирішених питань.

Друга Республіка (1848)[1] у Франції спочатку намагалась бути «соціяльною республікою», започаткувавши важливі реформи. Арман Барбес[2] формулює вимогу, що політичні реформи мають бути лише засобами соціяльних реформ. Відтоді знову ізнову повертається велика дилєма, позаяк політичні реформи часто використовуються просто для зміцнення встановленого ладу без будь-яких серйозних намірів започаткувати суспільні перетворення. Дійсно часто соціяльні реформи, що їх мусили були запроваджувати під тиском народу, скасовувались у рамках консервативної та реставраційної політики. Наприклад, під час революційного бродіння у Парижі 25 лютого 1848 р. було проголошено «право на працю», а з метою боротьби з прокляттям безробіття відкрито мережу «національних майстерень». Одначе не минуло й чотирьох місяців, коли 21 червня цей захід було анульовано, а «національні майстерні», покликані допомогти безробітним, зачинено.

Клясова боротьба у Франції 1848-1850

Карл Маркс

ВСТУП.

Марксова праця, що виходить оце новим виданням, є перша його спроба пояснити за допомогою свого матеріялістичного розуміння певний відтинок сучасної історії, виходячи з даного економічного становища. В «Комуністичному Маніфесті» теорію цю застосовано в загальних рисах до всієї новітньої історії; а в своїх статтях у «Nеuе Rheinische Zeitung» Маркс і я ввесь час користалися з неї, щоб пояснити тогочасні політичні події. Тут, навпаки, йшло про те, щоб довести внутрішній причиновий зв’язок у довголітньому процесі розвитку, так само критичному, як і типовому для цілої Европи, тобто йшло про те, щоб згідно з розумінням автора звести політичні події, кінець-кінцем, до діяння економічних причин.

Оцінюючи події й ряди подій сучасної історії, ніколи не буває можливости дійти до останніх економічних причин. Навіть ще й тепер, коли відповідна фахова преса дає такий багатий матеріял, неможливо навіть в Англії простежити день-крізь-день хід промисловости та торговлі на світовому ринку та ті зміни, що відбуваються в способах виробництва, так, щоб для кожного, якого завгодно моменту можна було зробити загальний підсумок із цих по-різноманітному переплутаних факторів, що ввесь час міняються. Крім того, важливіші з цих факторів здебільшого довгий час діють приховано, поки раптом і з силою не виходять на поверхню. Ніколи не можна здобути ясної картини економічної історії даного періоду, поки цей період ще не скінчився, її можна здобути тільки потім, після того, як зібрано й перевірено матеріял. Статистика є тут конче потрібний допомічний матеріял, а вона завжди плентається ззаду. Тому для історії біжучих подій надто часто доводиться розглядати цей найважливіший чинник, як сталий, економічне становище, що було на початку відповідного періоду, як дане для цілого періоду й незмінне, абож брати на увагу тільки такі зміни в цьому становищі, які постають із явних подій і через те так само явні, як і ці події. Через це матеріялістичний /3/ метод мусить тут надто часто обмежуватися на тому, щоб звести політичні конфлікти до боротьби інтересів суспільних кляс та клясових фракцій, що вже були, що їх дав економічний розвиток, та показати, що окремі політичні партії є більш-менш адекватні політичні вияви цих самих кляс та їхніх фракцій.