Соціалізм і націоналізм

Джеймс Конноллі

Наразі в Ірландії працює низка агентств, які опікуються збереженням національного духу в серцях людей. Ці агентства, незалежно від того це рухи за ірландську мову, літературні товариства чи комітети пам’яті, поза сумнівом, виконують потрібну для нашої країни роботу, яка допомогає зберегти від згасання дорогоцінну расову й національну історію, мову й характерні риси наших людей.

Проте, є небезпека, що занадто жорстким дотриманням притаманних їм сучасних методів пропаганди, і послідовним ігноруванням життєво важливих питань, вони можуть призвести лише до стереотипізації наших історичних досліджень – в бік ідеалізації минулого, або у кристалізацію-перетворення націоналізму в традицію – славну і героїчну, проте все-таки тільки традицію.

Тепер традиції можуть забезпечити, і часто забезпечують, матеріали для славного мучеництва, але ніколи вони не будуть достатньо міцними, аби керувати поривом успішної революції.

Національний рух сучасності – повинен не просто відродити старі і сумні трагедії нашої минувщини, він повинен завізувати себе готовим до вимог сучасності.

Необхідно продемонструвати ірландцям, що наший націоналізм – не просто хвороблива ідеалізація минулого, а здатна до формулювання чітка й певна відповідь на проблеми сьогодення, а також політичне й економічне віровчення, адаптоване до вимог майбутнього.

Червоний прапор над зеленим островом

Сергій Іщенко

У 1869 році у женевській газеті „Egalite” прихильники анархістського лідера Михайла Бакуніна звинуватили Карла Маркса і Генеральну раду Міжнародного товариства робітників (Першого Інтернаціоналу) в тому, що ті нібито надмірно захопилися ірландським питанням і нав’язують його міжнародному робітничому рухові на шкоду інтересам пролетаріату. І дійсно, Ірландія для лівих другої половини ХІХ століття була тим самим, чим для лівих другої половини століття ХХ стала Палестина. Імперіалізм на Зеленому острові наочно демонстрував свою звірячу сутність. Колосальна несправедливість стосовно ірландського народу не могла залишити байдужою жодну людину, що вірила у соціальний прогрес. У тому ж році, коли з’явилися статті в „Egalite”, в Ірландії почали створюватися перші секції Інтернаціоналу. Проте провідною силою національно-визвольного руху стало „Ірландське революційне братство”, члени якого називали себе „феніями” на честь легендарної військової дружини епічного героя Фінна. Радикалізм феніїв, що прагнули шляхом таємно підготованого збройного повстання створити незалежну Ірландську республіку, відбивав гнів та протест народних мас острову проти англійського колоніалізму, проти вигнання селян з землі. Перший Інтернаціонал, критикуючи змовницькі тенденції діяльності „братства”, водночас підтримував боротьбу феніїв, у 1867-70 роках приймав участь у кампанії проти смертних вироків учасникам феніанського руху, за амністію ув’язненим республіканцям. Ленін відзначає: „Політика Маркса і Енгельса в ірландському питанні дала визначний взірець, що й нині зберігає величезне практичне значення, взірець того, як повинен ставитися пролетаріат націй-гнобителів до колоніальних рухів”. Поєднання марксистської програми з практикою національно-визвольної боротьби в Ірландії пов’язане з іменем видатного революціонера Джеймса Коннолі.

Вибрані листи: Маркс Маєрові й Фоґтові (9 квітня 1870)

Маркс Маєрові й Фоґтові

9 квітня [1870 р.]

Багато років вивчаючи ірляндське питання, я дійшов того висновку, що рішучого вдару панівним англійським клясам можна завдати не в Англії, а лише в Ірляндії (а він мав би вирішальне значення для робітничого руху в цілому світі).

1 грудня 1869 р. Генеральна рада видала таємний обіжник, що я його склав французькою мовою (для впливу на Англію мають значення лише французькі, а не німецькі газети) про зв’язок ірландської національної боротьби з емансипацією робітничої кляси й про ставлення Міжнароднього товариства робітників до ірляндського питання, що випливає звідси. Перекажу вам стисло суть головних тез.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (10 грудня 1869)

Маркс Енґельсові

Лондон, 10 грудня [1869 р.]

Найближчого вівтірка (залишаючи на боці всі „інтернаціональні” і „гуманні” фрази про „справедливість для Ірляндії”, що в раді Інтернаціоналу зрозумілі самі собою), я доводитиму, що  б е з п о с е р е д н і й  і н т е р е с  а н г л і й с ь к о ї  р о б і т н и ч о ї  к л я с и  в  т о м у,  щ о б  з в і л ь н и т и с я  в і д  с в о г о  т е п е р і ш н ь о г о /175/ з в’ я з к у  з  І р л я н д і є ю. На цьому я глибоко переконаний з причин, що їх англійським робітникам почасти я не можу сказати. Довгенько я думав, що ірляндські порядки можна зруйнувати за допомогою впливу англійської робітничої кляси. Цей погляд я завжди висував у „Нью-Йоркській Трибуні”. Глибше вивчення переконало мене зворотного. Англійській робітничій клясі  н і ч о г о  н е  в д а с т ь с я  з р о б и т и, поки вона не спекаються Ірляндії. Центр ваги — в Ірляндії. Ось чому ірляндське питання таке важливе для соціяльного руху взагалі.

Вибрані листи: Енґельс Марксові (9 грудня 1869)

Енґельс Марксові

Манчестер, 9 грудня [1869 р.]

Ірляндія все ще залишається „священним островом”, що його поривання не можна плутати з клясовою боротьбою звичайнісінького грішного світу. Почасти, звичайно, це має характер справжнього божевілля. Почасти ж провідниками безперечно керує свідомий розрахунок. Вони підтримують це твердження, щоб зберегти, таким чином, своє панування над селянами. До цього прилучається й те, що селянство мусить брати своїх літературних представників з-поміж міської буржуазії та її ідеологів. З цього погляду Дублін для Ірляндії є те самісіньке, що Копенгаген для Данії (я розумію католицький Дублін). Але для цих панів увесь робітничий рух чистісінька єресь і ірляндський селянин не повинен знати, що соціялістичні робітники є єдині його спільники в Европі.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 175.

Вибрані листи: Маркс Куґельманові (29 листопада 1869)

Маркс Куґельманові

29 листопада [1869 р.]

Ти бачив мабуть у „Volkstaat” запропоновані від мене резолюції проти Ґладстона в питанні про ірляндську амнестію. Я напав тепер на Гладсона — і це тут зчинило галас—так само, як раніш на Пальмерстоиа. Тутешні еміґранти-демагоги люблять поглузувати з континентальних деспотів із безпечного далека. Для мене це має лише тоді свою принаду, коли робиться vultu instantis Tyranni (перед лицем самого тирана).

Однак мій виступ у цьому ірландському питанні про амнестію, а також і моя подальша пропозиція на Генеральній раді про те, щоб обговорити становище англійської робітничої кляси в Ірляндії і ухвалити з приводу цього певну постанову, мали звичайно ще й інші цілі, крім тої, щоб голосно й рішуче висловитися за пригноблювану Ірляндію проти її гнобителів.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (18 листопада 1869)

Маркс Енґельсові

18 листопада [1869 р.]

Останнього вівтірка відкрилась дискусія про пункт №1 — ставлення британського уряду до питання про амнестію ірляндців. Я говорив приблизно годину з чвертю за многоразових похвал і потім запропонував до пункту № 1 таку резолюцію:

„Ухвалено, що в своїй відповіді на домагання ірляндців звільнити ув’язнених ірляндських патріотів, — у відповіді, що міститься в листі п-на Ґладстонн п-ві „О’Ші і т. д.—  перший навмисно образив ірляндську націю;

що він сполучає політичну амнестію з умовами однаково /172/ образливими як для жертов поганого уряду, як і для народу, до якого вони належать;

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (2 листопада 1867)

Маркс Енґельсові

2 листопада [1867 р.]

Раніш я вважав відокремлення Ірляндії від Англії за неможливе. Тепер я вважаю його за неминуче, хоча після відокремлення може знову виникнути федерація. Як англійці просуваються вперед, доводить хліборобська статистика за цей рік, що вийшла цими днями. До того ж форма вигнання. Ірляндський віце-король лорд Аберкорн протягом останніх тижнів очистив свій маєток від багатьох тисяч людей за допомогою силоміцних правежів. Серед них є заможні орендарі, що їхні /170/ поліпшення й витрати капіталу були таким чином конфісковані. Ні в якій иншій европейській країні чужоземне панування не набрало такої безпосередньої форми грабунку тубільців. Росіяни конфіскують лише з політичних мотивів. Прусаки в західній Прусії викупають. /171/

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О.Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 170-171.

Вибрані листи: Енґельс Марксові (23 травня 1856)

Енґельс Марксові

Менчестер, 23 травня [1856 р.]

Подорож наша по Ірляндії була така: ми поїхали з Дубліна в Ґалвей на західньому узбережжі, потім двадцять миль всередину країни, потім у Лімеріж, потім вниз Шанноном в Тарберт, Тралі, Кілларней і назад у Дублін. Всього близько 460—500 англійських миль. Ми бачили близько 2/3 усієї країни. За винятком Дубліну,—що стосується до Лондону,—як Дюссельдорф до Берліну, цілком має характер колишньої маленької столиці і збудованої на англійський зразок,—вся країна, а надто міста, справляють таке вражіння, ніби перебуваєш у Франції або в горішній Італії. Від жандарів, попів, бюрократів, адвокатів, дворян аж в очах рябить, і цілковитий брак будь-якої промисловосте, так що просто могло б здатися незрозумілим, з чого живуть всі ці паразити, якби селянські злидні не пояснювали цього.

Помітно по всіх кутках, що „вжито заходів”. Уряд втручається скрізь, про так зване самоврядування немає й мови. /168/

Ірляндію можна вважати за першу англійську колонію, саме за таку, що нею завдяки її близькости до метрополії, керують все ще по-старому. І тут чудово видно, що так звана свобода англійських громадян заснована на поневоленні колоній. Ніде я не бачив стільки жандарів, і пруський жандарсько-спіртуозний вираз обличчя цих констеблів, озброєних карабіном, багнетом і ручними кайданами, доведений тут до високого ступеня досконалости. Своєрідні для країни руїни. Стародавніші з V й VI століття, новітні—XIX століття з всіма переходовими ступенями між ними. Найдавніші—це лише церкви. З 1100 року — церкви й замки. З 1800 року — селянські будинки. По всьому заходу, особливо в околицях Ґалвей, скрізь порозкидувані такі руїни селянських будинків, залишених житцями здебільшого з 1846 р. Я ніколи не думав, щоб голод мав таку, мовляв, наочну реальність. Спустіли цілі села й посередині їх розташувалися чудові парки дрібних землевласників, що майже самі там і живуть. Це здебільшого адвокати. Така картина створилася в наслідок спільного діяння голода, еміґрації й „чистки”. При цьому навіть худоби немає на полях. Рівнина—це буквально пустеля, яка нікому непотрібна. В графстві Клер, на південь від Ґалвей, трохи краще, там є худоба, а ближче до Лімеріка—пагорбки, чудово оброблені фармерами, здебільшого шотландцями. Там країна має буржуазний вигляд. На південному заході місцевість гориста, багато болот і надзвичайно пишні ліси, потім знову тягнуться чудові пасовища, особливо в Тепперері; ближче до Дубліна йдуть місця, де помітно, що земля поступовім попадає в руки великих фармерів.

Вибрані листи: Енґельс Марксові (24 жовтня 1869)

Енґельс Марксові

Менчестер, 24 жовтня [1869 р.]

Від Ірляндії до Росії всього лише один крок. На історії Ірляндії можна простежити, як нещастя для народу, коли він поневолив інший нарід. Всі англійські свинства мають свій початок у поневоленні Ірляндії. Мені треба ще посидіти над кромвелівською добою, але я майже вже певен, що перебіг справ Англії був би інший, якби не треба було воєнним способом панувати над Ірляндією й утворювати нову аристократію.

Надрукований у кн.: К.Маркс і Ф.Енґельс. Вибрані листи. (Уклав В.В.Адоратський. Переклав О. Соболів.) — Державне видавництво «Пролетар», Харків-Київ, 1931. — Стор. 172.

Вибрані листи: Енґельс Марксові (29 лютого 1869)

Енґельс Марксові

Менчестер, 29 лютого [1869 р.]

Вибори в Тепперері — подія. Вони примушують феніїв перейти від марних змов і підготови дрібних вибухів на шлях дій, либонь, хоча й законних, але насправді далеко революційніших проти всього того, що вони робили після свого невдалого повстання. Насправді вони засвоїли собі спосіб діяння французьких робітників, а це є величезний крок наперед. Тільки б усе вдалося провести так, як передбачалось. Той страх, який навіяв буржуазії цей новий поворот справ і галас всієї ліберальної преси, — все це є найкращий доказ того, що цього разу вдар молотка прийшовся якраз по головці цвяха…

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (30 листопада 1867)

Маркс Енґельсові

30 листопада [1867 р.]

Англійці ще не знають того, що з 1846р. економічний зміст, а також і політична мета англійського панування в Ірляндії вступили в цілком нову стадію й саме тому феніянізм відзначається соціялістичною тенденцією (в неґативному значенні, як рух, спрямований проти привлащення землі) і тим, що став рухом нижчих шарів. Нема нічого безглуздішого, як плутати звірства Лизавети або Кромвеля, що хотіли витиснути ірландців і замінити їх на англійських колоністів (в римському значенні), теперішньою системою, що хоче замінити ірландців на овець, свиней і волів. Систему, що існувала від 1801 до 1846 р. (силоміцні вигнання були за цей час лише винятком, спеціяльно в Лейнстері, де ґрунт особливо відповідний для скотарства), і з її лихварською, орендною платою й посередниками — зруйновано 1846 р. Знищення збіжжевого мита, що було почасти безпосереднім наслідком ірляндського голоду, у всякому разі прискорене ним, відняло в Ірляндії  м о н о п о л і ю  постачати Англії збіжжя. Вовна й м’ясо стали за головне гасло, а це означало перетворення ріллі на пасовище. Звідси систематичне об’єднання маєтків. Закон про заборговані маєтки, що зробив масу колишніх розбагатілих управителів, посередників—землевласниками, прискорив процес. О ч и щ е н н я  м а є т к і в  в Ірляндії — ось єдиний тепер глузд англійського панування там. Дурний англійський уряд в Лондоні сам звичайно нічогісінько не знає про цю величезну зміну з 1846 р. Але Ірляндці знають про це. Починаючи з Міґерової[1] проклямації (1848) аж до  в и б о р ч и х  в і д о з в  г е н е с е й, торі й урквартистів (1866), ірляндці висловлюються цілком ясно й надзвичайно енергійно.

Франц Фанон і культурний націоналізм в Ірландії

Джейн Лендрум

Лише нещодавно Ірландія стала цікавою з огляду на вивчення постколоніальної спадщини. Географічна близкість до Британії і той факт, що назагал ми не різнимося ні у расовому, ні у мовному, ні у цінністному відношеннях, донедавна унеможливлювали наший статус, як постколоніальний. Проте, всі знають, що ірландець — не англієць і сплутати їх рівнозначно образити першого.

В цьому есе я воліла би розглянути постколоніальний статус сучасної Ірландії у світлі поглядів такого визначного теоретика як Франц Фанон. Зразу відмічу, що використовуючи його установку на зростання культурного націоналізму у колонізованому суспільстві, Ірландія, як ніхто інший. відповідає заданому критерієві. Прикладом тому події, що мали місце в Ірландії XIX століття, а саме — відродження культури, як стрижень антикольоніальної боротьби і намагання утвердити відміннсть від колонізатора, намагання добитися самоуправління і свободи.