Алі Шаріяті й ісламська революція

Роман Тиса

Іранська революція 1978-1979 рр. і повалення шахського режиму були одними з найдраматичніших подій кінця XX ст. Хай там як ставитися до Ісламської республіки, яка постала наслідком революції, не можна не вразитися силою руху, що він охопив найширші народні маси та включив представників всіх сучасних політичних течій (крім монархістів, звісно). Хоча ідеолоґічна геґемонія належала ісламським богословам і правникам, а саме поняття «ісламської революції» тісно пов’язано з вождем революції Рухоллою Мусаві Хомейні (імамом Хомейні), були й инші джерела, що живили процес формування ідейного обличчя подій 1978-1979 рр. Одним з таких джерел були ідеї Алі Шаріяті — соціолоґа, шкільного вчителя, університетського викладача та проповідника, який у своїх поглядах прагнув поєднати сучасний соціялізм і традиційний шиїзм. Його передчасна смерть у самий переддень Іранської революції, у червні 1977 р., нагадує смерть иншого революціонера — нікараґуанця Карлоса Фонсеки, що він, так само як і Шаріяті, не дожив до рішучих битв і кінцевої перемоги народної революції, яку наближав своєю практичною і теоретичною діяльністю.

Небайдужий мусульманин

Алі Шаріяті народився 1933 року в Кахаці, селищі неподалік міста Сабзевар, в провінції Хорасан, розташованій на північному сході Ірану на кордоні з Туркменією й Афґаністаном. Його батько Мохаммад Тагі Шаріяті походив з династії духовних наставників і був ісламським богословом-реформатором та шкільним вчителем. На початку 1940-х рр. Шаріяті-старший заснував Центр поширення ісламських істин, в якому виступи проти атеїзму поєднував з критикою обскурантизму доґматичного ісламу. Сам іслам він сприймав як вчення, просякнуте проґресивним духом. Мати, Захра Аміні, походила з селянської родини.

Павич, мулла й демократичний потяг: Іран 1953-1979

Л.Л.

У 1953 р. шах Різа Паглаві вступив на іранський /37/ престол. У лютому 1978 р. «Іслямська революція» скинула його з цього престолу і провідник релігійного руху — Аятолла Хомейні — дефакто перебрав владу. У США почали критикувати президента Картера за цей найгірший «промах» його адміністрації в зовнішній політиці, — допущення несподіваної революції в Ірані, яка перевернула догори ногами цілу післявоєнну американську стратегію в Середньому Сході, Кілька місяців пізніше, у вересні 1979 р., СРСР заявив, що революція зійшла на манівці й розпочав критику Хомейні. Щоб зрозуміти ці головокружні події й причетність до них великих потуг, ми мусимо заглянути на ввесь післявоєнний розвиток Ірану.

У 1979 р. забутий шах Паглаві перебував у Мехіко, де відпочивав з дружиною й дітьми, де вчився грати в теніс від професійних гравців і випивав коктейли з Річардом Ніксоном і іншими старими — колись, здавалося, всемогутніми — друзями. Але, до 1978 р., перський король був союзником, протеже, на якого США покладали великі надії. Його кар’єра тісно зв’язана з політикою США за останню чверть століття й з важливістю нафтової промисловости в світовій політиці після Другої світової війни.

Куди крокує прочанин?

Константин Жоль, Дмитро Видрін

В останні десятиліття в мусульманських країнах різко зросла релігійна, політична і навіть економічна роль ісламу. Цьому сприяли труднощі розвитку цих країн, поглиблення соціальної і матеріальної нерівності, протест проти засилля привнесених із Заходу звичаїв капіталістичного суспільства, намагання імперіалізму поставити під свій контроль багатющі місцеві природні ресурси, неврегульованість близькосхідного конфлікту.

Зростання релігійних настроїв у країнах мусульманського світу виявляється по-різному. Серед мусульманської інтелігенції посилилося зацікавлення традиційними духовними цінностями. Проглядається явна тенденція до політизації культурної спадщини мусульман під егідою ісламу.

«Ісламський Ренесанс» в країнах Близького й Середнього Сходу стимулював активізацію пропагандистської діяльності буржуазних сходознавці в-політологів. На цій хвилі було «перевідкрито» радянські республіки Середньої Азії, а в лексиконі західних ідеологів з’явився вислів «червоний іслам». Західні «експерти», йдучи за від жилою традицією, продовжують називати республіки Радянського Сходу «мусульманськими», намагаючись довести, ніби релігійний фактор є домінуючим у способі життя радянських народів Середньої Азії.

Країна на продаж

Жан Вілен

Влітку минулого року, коли в Тегерані стояла нестерпна спека і повітря було особливо задушливим, шаха раптом пойняв страх. Він наказав приготувати розкішний кадиллак і, коли землю огорнули сутінки, разом з шахинею Фарою, малим шахеням та найближчим своїм почтом тишком виїхав до своєї віддаленої резиденції — палацу Клардашта.

Тут стояла така ж сама задуха, але шах почував себе безпечніше. Адже над шахським палацом /83/ у Тегерані після шестирічної могильної тиші знову зібралися грозові хмари. Про наближення бурі повідомив великий і тривалий страйк текстильників у Ісфахані. Потім іскра перекинулася до столиці, де почали боротьбу за підвищення заробітної плати працівники міського транспорту.

Упадання перед технікою

Джалал Але Ахмад

Важливими факторами, що характеризують переходовий, багатий на кризи період суспільства, є, з одного боку, науковий поступ, з иншого — розвиток техніки, технолоґії і машин, а ще з иншого — постання західної демократії.[1] Замість усіх цих факторів ми бачимо лише подобу — імітацію, покликану робити враження. З огляду на те, що пóступовий рух техніки та технолоґії викликає соціяльні кризи, співвідносні зі швидкістю цього руху, ми тепер, на першому крутому повороті на нашому шляху, опинившись перед перспективою подорожі тривалістю у двісті років, перебуваємо у значно гіршому стані, ніж нам видається.[2] Наша кризова лихоманка, наше марення буде значно сильнішим та страхітливішим, ніж вони були в инших країнах.

Припустимо проте, що одного ранку ми таки «доїхали», як Швайцарія, Швеція, Франція чи США — це можебутнє припущення. Яким буде наш стан? Чи не матимемо ми ті самі проблєми, що з ними Захід стикнувся багато років тому? Що це за проблєми, та як ми дамо їм раду?

Однією з головних проблєм західної цивілізації — у країнах Заходу, а якщо говорити конкретніше, у лібералізмі XIX-XX ст.ст. — є неусипне пильнування фашизму. У Франції, де ми бачимо де Ґолля, що продирається крізь алжирське питання, військо в руках правих екстремістів на чолі з бандитами з Іноземного лєґіону, що день у день зрошують паризькі та алжирські вулиці кров’ю тих, хто обстоює розв’язання цього питання.[3] В Італії і Німеччині активізуються недобитки штурмовиків, а в Америці — нова Спілка Джона Бьорча, що вона навіть пана Ейзенгавера вважає за комуніста. А в Британії є рух за незалежність Шотляндії. Всюди у яблуках оселилась погана черва.

Значення подій в Ірані

Вс. Ф-с.

Події, зв’язані з націоналізацією англійських нафтових кампаній в Ірані, відомі нашим читачам з української й чужинецької преси. Тому корисним буде не переповідання зайвий раз вже відомих фактів, а зроблення з тих фактів певних висновків про значення тих подій в сучасному міжнародньому становищі та про соціяльну, економічну й політичну суть тих чинників і сил, які обумовили й спричинили ті події.

Мабуть сьогодні вже кожному ясно, що події в Ірані не є локального значення. Фактом є, що негайно після націоналізації нафти в Ірані, почався похід за націоналізацією нафти в ще важливіших, ніж Іран, нафтових районах Близького Сходу — в Арабських країнах, в Іраку, в Сирії й Лебаноні, де безпосередньо вже загрожені не англійські, а американські інтереси. Але націоналізаційний похід не обмежується лише на нафті: недавно відбулася, не зважаючи на протести США, націоналізація бувших американських залізниць на о-ві Куба. Існують намагання націоналізувати кавчукові плантації в британській колонії Саравак на Малайському архіпелазі, проведено закон про націоналізацію бувших британських залізниць в Ірляндії, і. т.д.

Роздуми над долею людства

Алі Шаріяті

Суперечки щодо визначення того, що таке культура та чим вона відріжняється від варварства, чи щодо того, хто є «цивілізованим» і хто є «модерним», краще за все досліджувати з погляду ісламського вчення. Дуже важливо звернути увагу на це питання, що має велике значення для людей з освічених кляс ісламських країн, що вони  відповідають за умма [спільноту вірних. — Ред.] і керують нею.

Модерність є одним з найбільш гострих і життєво важливих питань, що зайшли перед нами — народами неевропейських країн та ісламськими суспільствами. Ще важливішим є питання відносин між нав’язаною модернізацією і справжньою цивілізацією. Ми повинні з’ясувати, чи є модерність синонімом цивілізованости (а саме в цьому нас переконують) або це геть инше питання та суспільне явище, що взагалі не має жадного стосунку до цивілізації. Нажаль, модерність накинули його нам — неевропейським націям — під маркою цивілізації.

Впродовж останніх 150 років захоплений Захід з місіонерським запалом модернізував людину. Між неевропейськими націями та Заходом і західною цивілізацією було налагоджено тісний зв’язок, і неевропейські нації були примушені до «модернізації». Під виглядом цивілізації, залучення їх до культури наші нації обдарували модерністю (коли я кажу «нас», я маю на увазі неевропейські нації та народи «третього світу»), що її не припиняли характеризувати як «ідеальну цивілізацію». Наші інтелєктуали мали б ще багато років тому усвідомити ріжницю між цивілізацією та модерністю і розповісти про це людям. Але вони цього не зробили. Чому за 150 років західної модернізації наших націй освічені верстви так і не звернули уваги на це питання? Я скажу про їхнє нерозуміння цього питання пізніше…