Вибрані листи: Енґельс Зорґе (12 (17) вересня 1874)

Енґельс Зорґе

12 (17) вересня [1874 р.]

Коли ти вийшов, старий Інтернаціонал закінчив назавжди своє існування. І чудово. Він належав добі Другої імперії, коли /192/ скрізь по цілій Европі переслідували робітничий рух, що прокидався, і це диктувало солідарність пролетаріяту і його невтручання у внутрішню політику. Це був момент, коли загальні космополітичні інтереси пролетаріяту були висунуті на перший кін; коли Німеччина, Еспанія, Італія, Данія тількищо пристали до руху, абож ще тільки приставали. 1864 р. теоретичний характер руху залишався по всій Европі, тобто для мас, далеко ще не зрозумілий. Німецький комунізм ще не набрав форми робітничого руху, прудонізм вже не був такий сильний, щоб виїжджати на своєму спеціяльному конику; бакунінська нова нісенітниця ще не набрала виразної форми й у власній голові її автора; і навіть провідники англійських тред-юньйонів вважали за можливе пристати до руху на підставі програми, викладеній в поясняльній записці до статуту. Перший же великий успіх повинен був зруйнувати несумісне співробітництво різних фракцій. Таким успіхом і була Комуна — ця мимовільна духовна дитина Інтернаціоналу, хоча останній і пальцем не поворухнув для того, щоб надати/їй життя; отже Інтернаціонал, до певної міри, цілком справедливо вважають за винуватця Комуни, але як тільки він через неї придбав у Европі моральну силу, так відразу виникла сутичка між окремими політичними напрямками, що заперечували один одному виключне право на використування наслідків, досягнутих Комуною. Давно вистиглий момент розпаду Інтернаціоналу настав. Заздрість на чимраз більшу силу елементів, що залишилися вірні старій широкій програмі, — німецьких комуністів, — штовхнуло бельгійських прудоністів в обійми бакунінських шукачів пригод. Гаазький з’їзд був справді кінцем для обох партій. Америка була єдина країна, де ім’я Інтернаціоналу ще користалося з певної популярносте, тим то здоровий інстинкт і підказав, що доцільно перенести туди його управу. Але, нарешті, в Америці престиж Інтернаціоналу впав і всяка спроба вдмухнути в нього нове життя була б безглузда й легковажна витрата енерґії. 10 років Інтернаціонал керував однією стороною европейської історії, і саме тою, де закладено все майбутнє і він має повнісіньке право гордо озирнутися на перейдений ним шлях.

Вибрані листи: Енґельс Куно (24 січня 1872)

Енґельс Куно

24 січня [1872 р.]

Бакунін, що інтригував проти Інтернаціоналу до 1868 р., вступив у нього відразу ж після невдачі на мирному конгресі в Берні і зараз же почав всередині Інтернаціоналу затівати змову проти Генеральної ради. В Бакуніна своєрідна теорія, мішанина прудонізму з комунізмом, при чому для першого характеристичне, що він вважає за головне лихо, яке треба усунути не капітал, не класові суперечності між капіталістами і робітниками, що виникають завдяки суспільному розвиткові, а державу. Тим часом, як маси соціяль-демократичних робітників, так само як і ми тримається такого погляду, що державна влада є не що інше, як організація, яку створили собі панівні кляси—землевласники й капіталісти—для того, щоб боронити свої суспільні привілеї, Бакунін твердить: держава утворила капітал, капіталіст посідає свій капітал лише з ласки держави.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (24 березня 1870)

Маркс Енґельсові

24 березня [1870 р.]

Пересилаю тобі листа російської колонії в Женеві. Ми їх допустили (в Інтернаціонал), я прийняв їхнє доручення бути за їхнього представника в Генеральній раді й надіслав їм стислу відповідь (офіційну, поруч з приватним листом), дозволивши їм опублікувати її в їхній газеті. Курйозне становище—бути за представника „молодої Росії”. Не знаєш до чого це може тебе призвести і в якій дивній компанії можеш опинитися. В офіційній відповіді я хвалю Флеровського й підкреслюю, що головне завдання російської секції — допомагати Польщі (тобто звільнити Европу від свого власного сусідства).

Про Бакуніна я вважав за безпечніше не говорити ні слова, ні в офіційному, ні в приватному листі. Але чого я їм ніколи не прощу — це того, що вони величають мене Venerable (шановний). Вони, мабуть, гадають, що мені 80-100 років.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (5 березня 1869)

Маркс Енґельсові

5 березня [1869 р.]

Доданий документик[1] надійшов учора (хоча він і датований 27 лютого). Ти надішли мені його назад, як тільки прочитаєш, бо наступного вівтірка я подам його раді. Панам з „Альянсу” треба було, мабуть, багато часу, щоб укласти цей твір.

Насправді для нас було б далеко краще, якби вони залишили при собі свої „незчисленні легіони” у Франції, Еспанії і Італії.

Бакунін думає, коли ми ухвалимо його радикальну програму, то він зможе її розблаговістити й таким чином до певної міри скомпромітувати нас. Якщо ми висловимося проти, то нас уславлять як контрреволюціонерів. Крім того, коли ми її допустимо, то він подбає за те, щоб на Базельському конґресі його підтримала деяка галаслива юрба.

Вибрані листи: Маркс Енґельсові (20 червня 1866)

Маркс Енґельсові

20 червня [1866 р.]

Вчора на раді Інтернаціоналу обмірковувалися сучасні воєнні справи. Про це оголошено заздалегідь і кімната наша була дощенту напихана. Надіслали своїх також і пани італійці. Дискусія, як і слід чекати, перейшла на питання про „національності” взагалі й про те, як ставимося до цього питання ми. Дальше обговорення перенесене на найближчий вівторок.

Французи, яких було дуже багато, не ховали своєї ворожнечі до італійців. /182/

Представники „молодої Франції” (не робітники) почали з того, що всяка національність і самі нації — все це застарілі пересуди. Прудонізоване пітірнеріянство. Всіх треба розбити на дрібні „групи”, або „комуни”, що й собі утворюватимуть „союз”, але не державу. І ця „індивідуалізація” людства і відповідні їй „mutualisme” (взаємодопомога) повинні розвиватися, тим часом історія в усіх інших країнах зупиниться й увесь світ чекатиме, поки, нарешті, французи встигнуть для того, щоб зробити соціяльну революцію. Тоді вони зроблять перед нами спробу, а ввесь інший світ, вражений силою їхнього прикладу, зробить те самісіньке. Якраз того самого чекав Фур’є від своєї зразкової фаляцстери. Взагалі ж усі, хто обтяжує „соціяльне” питання „пересудами” старого світу,—всі вони „реакціонери”.

Маоїзм потрібен усюди в світі

Інтерв’ю із Саміром Аміном

Можете нам коротко розповісти про свій погляд на марксизм?

Я вважаю себе активістом, можливо, активістом-інтеліґентом. Все моє активне життя було тісно пов’язане з визвольними рухами в Африці 1940-х, 1950-х і 1960-х рр. і після — це, грубо кажучи, Бандунґський період[1], починаючи з 1955 р. Ця боротьба змінила, напевне, більше, ніж будь-яка инша боротьба за останні 50 років.

Я був і є економістом, а відтак також і марксистом. Я не визнаю терміну «неомарксист». Я вважаю марксизм таким, що розпочався з Маркса, але Марксом на закінчився. Це означає, що Марксове вчення заклало основи розуміння того, як аналізувати і як змінювати світ. І в цій довгій історії марксизму я вважаю, що Лєнін і особливо Мао написали важливі речі й зробили важливий внесок у розуміння шляхів зміни світу в умовах, коли імперіялізм поділив світ на центри та периферії. І створив прірву на ґлобальному рівні й весь час поглиблює її. І питання довгого переходу до соціялізму слід розглядати по-иншому, не з евроцентричної, робітничої точки зору (традиційної точки зору III Інтернаціоналу).

Це що стосується мене. Сьогодні я є головою Всесвітнього форумі альтернатив, котрий є мережею, що об’єднує мислителів зі всіх реґіонів світу, Півночі та Півдня, налаштованих антикапіталістично, звичайно, антиімперіялістично, але більше антикапіталістично, проте не сектантів, а таких, що визнають існування різноманітних думок щодо ефективних стратеґій руху вперед від капіталізму.