Співвідношення між національним й інтернаціональним

Роман Тиса

Питання стоїть так: як співвіднести міжнародну ситуацію й розстановку сил всередині країни? Не підлягає перегляду установка на міжнародну (інтернаціональну) перспективу розвитку. Разом з тим не слід випускати з виду те, що вихідним пунктом такого розвитку є рівень національний. Перемога чи поразка пролєтаріяту в боротьбі за владу — все залежатиме радше від внутрішньодержавних чинників (які завжди постають перед нами як своєрідні та неповторні в кожній країні), ніж від міжнародної ситуації. І це тим більше вірно для мирного часу, ніж для воєнного. І справа тут зовсім не в націоналізмі чи намаганні замкнути революцію в кордонах однієї держави. Саме поняття інтернаціоналізму слід звільнити від туманної ідеолоґії, що перетворює його на порожню фразу, виправдання бездіяльности. Справа революції безкінечно відкладається на потім. Поняття інтернаціоналізму слід наповнити конкретним політичним змістом, який би був достатньо реалістичним, аби заохочувати до дії в конкретній історичній ситуації. Намагання переплигнути національний рівень веде до пасивности, коли ніхто не наважується зробити перший крок, оскільки боїться опинитися в ізоляції. Всі чекають на всіх; всі чекають, коли розпочнеться загальний рух, але ніхто не рухається, і рух так ніколи й не розпочинається. Всі говорять про інтернаціоналізм, але реально не діють ані на міжнародному, ані на національному рівні.

Національність і інтернаціональність

Карл Кавтський

Передмова редакції.

По виданню таких брошур, як Михайленка — «Національне питаннє в Росії й війна»; «Росія й Україна»; М.Залїзняка — «Самостійна Україна несоціялїстичне гасло?»; «Українці, Росія й війна»; Ю.Ручки — «Російські соціялїсти й теперішня війна» заспокоїли ми бодай в малій мірі потребу розглянути ся в теперішній ситуації, витвореній війною, і зясувати собі наші національні змагання під теперішню хвилю.

Тепер приступаємо до видання праць цїлого ряду соціялїстичних теоретиків національної справи, незнаннє яких зі сторони українських соціялїстів страшенно було зашкодило їм в роках 1905-1907 і незвичайно ослабило їх позицію в національній справі супроти російських соціяль-демократів, централїстів і денаціоналїзаторів, і инших соціялїстичних і несоціялїстичних московських партій і ґруп.

В першу чергу йдуть і доси ще не перестарілі дві працї Михайла Драгоманова про національну справу: «Чудацькі думки про українську національну справу» і «Листи на наддніпрянську Україну». Написані на основі величезного матеріялу, роботи сї й доси мають перворядну вагу для всїх, хто хоче основно познайомити ся з національною проблємою. Богато поглядів Драгоманова про українську національну справу й доси ще не втратило своєї ваги.

Інтернаціоналізм чи русифікація?

Іван Дзюба

IV. Майбутнє націй: нації за комунізму

Практичне ставлення до того чи іншого суспільного явища чи добра вирішальним чином залежить від уявлень про його майбутню долю й призначення. Якщо більш-менш офіційно повідомити господаря дому про те, що найближчим часом або в недалекому майбутньому його будинок буде знесено, а його сад стане будівельним майданчиком для інших споруд, то навряд чи господар стане розбудовувати свій дім і плекати сад; тим паче навряд чи захопив би він своїх друзів і гостей таким наміром. Швидше за таких умов виробилося б щось аналогічне до своєрідної психології “дачників”, на зразок тієї, що її свого часу експонував М.Горький.

Щось подібне до цього саме й відбувається у нас у справах національних. Серед переважної маси населення панує уявлення, що безпосереднє чи не найближче завдання комуністів — створення безнаціонального суспільства (“злиття націй”), а тому національні мови і культури — це щось “відживаюче”, відстале, “другосортне” і навіть реакційне, у всякому разі — щось підозріле і гідне жалю.

Звідки взявся цей дикий погляд і чому він видається за “марксистський”, чому він пов’язується з ідеєю комунізму? В усякому разі, він нічого спільного з марксизмом і комунізмом не має і є їхньою прямою і цілковитою протилежністю.