Інтеліґенція й інтелєктуали

Кваме Нкрума

За колоніялізму з’явилась інтеліґенція, що забезпечувала зв’язок між колоніяльною владою і масами. До її лав звичайно доточувалися вихідці з родин вождів і з верств грошовитого населення. Кількість інтеліґенції обмежували на мінімумі, за якого колоніяльна адміністрація могла працювати. Вона відмежувалася від суспільства, ставши «елітою», налаштованою підозріло як до лівих рухів, так і до правих.

В Африці, а також в Европі та инших реґіонах плянети освіта часто-густо рокує клясову належність. Мірою зростання рівня писемности прив’язаність до племени чи етнічної ґрупи заникає, а клясовий поділ — увиразнюється. Виникає щось, що можна було б назвати esprit de corps [корпоративним духом. — «Вперед»], надто серед тих, хто здобув освіту закордоном. Вони відчужені від племінного та місцевого коріння і мають на оці саму політичну владу, місце в суспільстві та професійний статус. Навіть сьогодні, коли багато незалежних держав мають чудові школи, коледжі та університети, тисячі африканців воліють навчатися закордоном. Сьогодні близько 10.000 африканців навчаються у Франції, 10.000 — у Британії та 2.000 — у США.

Лист до «нової лівиці»

Чарльз Райт Міллс

Коли я оце взявся написати Вам, я почуваюся трохи «вільніше», ніж зазвичай. Причина, мені здається, в тім, що більшість часу я пишу для людей, чиї неясні переконання та цінності здаються мені такими, що від моїх відріжняються. Але у випадку з Вами, я відчуваю, що у нас є щось спільне, що воно дозволяє нам скоріше та вірніше «знайти спільну мову». Ваша книга «Подолати апатію» спонукає мене написати Вам з приводу кількох проблєм, перед якими, на мою думкую, ми опинились. Я не сподіваюсь запропонувати остаточного вирішення жодної з них; я лише хочу підняти кілька питань.

Не буде перебільшенням сказати, що по завершенню другої світової війни в Британії та Сполучених Штатах самовдоволені консерватори, втомлені ліберали та розчаровані радикали продовжували старі розмові старою мовою, в якій питання розмиваються, а потенційна дискусія заглушається. Панує залізобетонна самовпевненість, процвітає пошліть двопартійности. Немає потреби — після Вашої книжки — пояснювати, чому все це стало можливим серед «людей взагалі» країн-членів НАТО; разом з тим, можливо, варто звернути увагу на один напрямок роботи у царині культури, а саме прославляння апатії інтеліґенцією.

Український національний рух на тлі сучасного капіталістично-імперіялістичного господарства

Сергій Мазлах, Василь Шахрай

Не треба учитися ні в якій семінарії, щоб сказати, що ми живемо в епоху вищого щабля капіталістичного розвитку, епоху панування фінансового капіталу, в епоху капіталістичного імперіялізму.

В сю епоху тенденції капіталістичного господарства втягнути в світовий оборот всі країни земної кулі до всебічних економічних зв’язків і обопільної економічної залежности різних країн — набирають якнайбільшої сили і мають всі засоби, аби здійснити, провести в життя сі тенденції.

Майже вся земна куля вкрита сіткою залізниць; моря й океани в найрізноманітніших напрямках щодня перерізуються гігантськими пароплавами; підземні залізниці, підводні човни, аеропляни в повітрі; телеграфний і телефонний дріт, мов павутина, оповив землю, тягнеться під водою, висить у повітрі; щодня, щохвилини ними перекидаються тисячі і мільйони різних людей і товарів; всяка подія, новина через декілька хвилин облітає весь світ; всяка затримка або попит негайно відгукується по якнайдальших країнах. Тисячі переплутаних у різних напрямках економічних зв’язків доповнюються зв’язками культурного характеру. Фінансові зв’язки між банками, підприємствами, державами усіх країн; торговельні зносини; інтернаціональні синдикати, трести; торгові договори, колоніяльна політика — словом, все веде до якнайтіснішого зв’язку між усіма країнами світу, робить сі зв’язки все міцнішими, більш всебічними, складними. Ведмежі кутки, де люди ніколи не виїжджають, не мають відомостей, а інтереси їх не простягаються далі їх села, волости, повіту — все більше зникають.

Інтеліґенція і пролєтаріят

Микита Шаповал

В соціялістичній літературі вже установлено, що так звана інтеліґенція не творить з себе якоїсь окремої соціяльної кляси; вона має прикмети і трудової кляси, коли продає в найми свою інтелєктуальну працю та дістає платню, якої вистачає лише для істнування (інтеліґентський екзістенц-мінімум) підлягаючи ніби залізному законові заробітної платні, але також має прикмети буржуазної кляси, коли за свої послуги дістає високу платню (вищу по-над екзістенц-мінімум), з якої робить «накопичування маєтку» і вступає в середину власницької гри і всіх переживань власника-буржуа.

Власне, з цієї неясности клясової фізіономії в інтеліґенції користають всі злі духи людства, щоб мобілізувати всю інтеліґенцію проти трудового люду, щоб, користаючи її здібностями, знаннями, талантами, гнобити трудові маси, але разом з тим доводити, що це «нормальний» тип життя, – бо навіть таланти служать паразитам, піддаються добровільно під експлуатацію, бо… це «природньо».