Posts Tagged 'Індонезія'

Леза, леза, леза. Як США, щоби врятувати світ від комунізму, підбурювали до масових вбивств

Ґевін Джейкобсон

Рец. на кн.: Vincent Bevins, The Jakarta Method: Washington’s Anticommunist Crusade and the Mass Murder Program that Shaped Our World, PublicAffairs Books, 320 p.

Село Петулу на острові Балі відоме чаплями — кококанами — що вони із заходом сонця спускаються на дерева. Надвечір тисячі коричневих єґипетських чапель і малайських жовтих чапель здіймаються з сусідніх рисових полів, а потім величезною зграєю налітають на гілки, що висять над місцевим храмом. Вперше вони прилетіли сюди на початку листопада 1965 року, за місяць після того, як індонезійська армія, бандити і воєнізовані загони смерти почали винищувати підозрюваних у членстві в Індонезійській комуністичній партії (ІКП). Подорожуючи країною на початку 2000-х рр., я познайомився з чоловіком, який вважав, що кококани, це — душі померлих, що повертаються, яких місцеві дуже цінують за їхню гадану здатність відвертати лихо.

З жовтня 1965 та по березень 1966 року на острові Балі було вбито близько 80 тис. людей (5 % населення острова), а загалом на архіпелазі було вбито не менше 420 тис.. ЦРУ назвало цю різанину «одним з найстрашнішим і найкоротших кровопролить нашого часу». Жертв зганяли в одне місце й розстрілювали, душили або рубали мачете і залізною арматурою. У похмуро-сюрреалістичному фільмі Джошуа Оппенгаймера «Акт вбивства» (2012) кат з Північної Суматри згадує лютий садизм: «Ми засовували ломаччя їм у задній прохід доти, поки вони не вмирали. Ломаками ламали їм шиї. Вішали. Душили їх дротом. Відрубували голови. Давили машинами». Трупи скидали у колодязі, викидали в річки і озера або ховали у неглибоких могилах під банановими деревами. Річка Брантас у Східній Яві була завалена трупами без голів. Як пише Вінсент Бевінс у книжці «Джакартська метода», це був «вибух насилля» проти ІКП, що нагадував «апокаліптичну бійню». Продовжити читання ‘Леза, леза, леза. Як США, щоби врятувати світ від комунізму, підбурювали до масових вбивств’

Індонезія в боротьбі проти імперіялізму й реакції

Ю. Мовчан

В дні, коли пишуться ці рядки, в Індонезії ще не закінчилася громадянська війна. Зважаючи на острівний характер країни (до складу Індонезії, кажуть, входить 3 000 островів!) та на інші обставини, про що буде мовитися нижче, дуже правдоподібно, що та війна не так то швидко закінчиться.

В чому причина громадянської війни в Індонезії? Хто її розпалює і кому вона на користь?

Після того, коли індонезький народ під проводом своїх національних героїв – тепішнього віце-президент з Д-ра Гатта, – здобув свою незалежність у тяжкій і довготривалій боротьбі проти голландського імперіялізму, на індонезьких островах впродовж останніх десяти років панував відносний спокій. Як і кожна молода нація, індонезький народ так само бажав і бажає тільки миру і спокою для державно-політичної і соціяльно-культурної розбудови своєї країни. Треба визнати, що під проводом президента Сукарно молода республіка почала досить швидкими темпами національно відроджуватися. Вигнавши чужоземних імперіялістів, молода держава вирішила не приєднуватися ні до жодного з існуючих тепер імперіялістичних бльоків – ні до московсько-большевицького, ні до західньо-европейського, очолюваного американським фінансовим капіталом. Індонезія звернула увагу на розвиток свого господарства, на піднесення матеріяльного і культурного рівня свого народу. Продовжити читання ‘Індонезія в боротьбі проти імперіялізму й реакції’

Східний Тимор: забутий геноцид, замовчані проблеми

Денис Пілаш

Які думки викликають у непідготовленого читача словосполучення «Східний Тимор», «Тимор-Лешті» чи «Демократична республіка Тимор-Лешті» – а так офіційно називається одна з останніх держав на політичній карті світу, що здобула незалежність (після неї у цьому списку лише Чорногорія, якщо не враховувати три частково визнані маріонеткові республіки)? Мабуть, не викликають жодних. І справа тут не тільки в тому, що мова йде про молоду у політичному плані держава, яка займає всього половину одного з багатьох островів, розташованих між Індокитаєм та Австралією. Це ще й одна з тих країн, де найбільш наочно проявилася людиноненависницька сутність неоліберального капіталізму – адже тут він призвів до геноциду тривалістю понад 20 років. А говорити про такі речі у світі, який намагаються представити найкращим із усіх можливих, не прийнято…

Острів несвободи

Починаючи з перших відомостей про Тимор, населення якого у XIV ст. виплачувало данину яванській імперії Маджапахіт, острів виступав як периферія Великих Зондських островів. Коли на зміну ранньофеодальним острівним утворенням на кшталт Сурвіанґу прийшли португальські (1511 р.) та голландські (1613 р.) завойовники, Тимор став ареною їх протиборства, що тривало два століття, доки за Лісабонським договором 1859 р. південно-західна частина острова з центром у Купангу не відійшла до Нідерландів, а східна з центром у Ділі (початково в Ліфау) залишилася за португальцями. Цікаво буде зазначити, що Західний Тимор після економічної кризи 1997-1998 рр. є одним із найбільш депресивних регіонів Індонезії – показники безробіття та бідності перевищують тут 80%. Продовжити читання ‘Східний Тимор: забутий геноцид, замовчані проблеми’


Липень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти