Posts Tagged 'імперіялізм'

Що пішло не так на «соціялістичному» Сході?

Андре Ґундер Франк

Реферат

Відповідь на питання, що пішло не так, варто шукати радше серед матеріялістичної дійсности нашої єдиної світової економіки, аніж у будь-якому ідеолоґічному дискурсі щодо «соціялізму» а чи у політиці колишнього Радянського Союзу або Східної Европи. Почнемо з того, що до конкуренційної гонитви за розвитком ці реґіони долучились під «соціялістичним» прапором, з величезним історичним відставанням в рямцях світового господарства. Радянський Союз і Східна Европа намагалися радше наздогнати, аніж побудувати «соціялізм», якщо дивитися з точки зору реалістичної деідеолоґізованої світової економіки. Був час, коли здавалося, що у них це вийшло, — аж ось вони знову відстали. Причиною був стільки ідеолоґічний «соціялізм» чи політичне «плянування» (усюди засуджені та відкинені), скільки історично-економічні розбіжності та досі актуальні відносини між двома частинами Европи в рямцях світового господарства, що вони відповідальні за відсталість Сходу.

Що пішло не так на «соціялістичному» Сході? Варіянти відповідей зазвичай коливаються у діяпазоні від «усього», з боку опонентів, до лише «сталінізму» або навіть «нічого», як уважають колишні прибічники. У цих відповідях і політика, і ідеологія, і цілі історичні епохи, починаючи першим радянським урядом і революцією 1917 року (або навіть ще раніше — народженням марксизму 1848 року) і завершуючи останнім урядом і реформами Міхаїла Ґорбачова (після 1985 року). Багато критиків, в тому числі сам Ґорбачов[1], визнавали поразки, а заразом і необхідність якихось змін на кшталт перебудови, але не необхідність докорінних перетворень. Инші критики натомість вважають реформаторські зусилля Ґорбачова неправильними і буквально такими, що призвели до зворотного результату. Дехто з цих критиків стверджує, що якби не помилки в політиці Ґорбачова, Радянський Союз і його економіка змогли б протриматися ще деякий час, а то й загалом стояла би досі. Серед цих критиків — Елман з Конторовічем[2] і Мєнщіков[3]. Продовжити читання ‘Що пішло не так на «соціялістичному» Сході?’

Хто творить зовнішню політику США? — 1974 рік

Г’ю Ньютон

Ідеяли, закріплені в Деклярації незалежности, визнають права народів на самовизначення. Будь-який пригноблений народ, згідно з духом Американської революції, може скинути установи свого гнобителя, аби захистити свої права на «життя, свободу та прагнення щастя». Проте історія показує, що після того, як Сполучені Штати взяли на себе ролю панівної світової держави, вони послідовно протидіють головним соціяльним революціям нашого часу. Порушуючи принцип самовизначення, Сполучені Штати втручалися військово, дипломатично та економічно, придушуючи ці революції або чинячи їм серйозні перешкоди, — так було в Росії, Мексиці, Китаї, на Кубі, в Греції та В’єтнамі.

Годі знайти яскравіший приклад цієї політики, аніж американська інтервенція у В’єтнамі. 1945 року створення Демократичної Республіки В’єтнам було проголошено в документі, подібному до Деклярації незалежности Сполучених Штатів Америки. Тут же республіку визнала колишня колоніяльна держава — Франція. Але коли ця держава спробувала поновити контроль над своєю колишньою колонією, встановивши маріонетковий режим у Сайґоні, їй у пригоді стала політика США. Вашинґтон не просто підтримав незаконну загарбницьку війну, надавши економічну та воєнну допомогу, — Вашинґтон розпочав боротьбу проти В’єтнамської республіки, коли французи програли. Фактично через понад як двадцять років після проголошення В’єтнамської деклярації незалежности в’єтнамські селяни лишаються об’єктами нападу з боку американських збройних сил, що чинять найбільш жорстоку та руйнівну інтервенцію, яку тільки знала історія. Продовжити читання ‘Хто творить зовнішню політику США? — 1974 рік’

Індонезія в боротьбі проти імперіялізму й реакції

Ю. Мовчан

В дні, коли пишуться ці рядки, в Індонезії ще не закінчилася громадянська війна. Зважаючи на острівний характер країни (до складу Індонезії, кажуть, входить 3 000 островів!) та на інші обставини, про що буде мовитися нижче, дуже правдоподібно, що та війна не так то швидко закінчиться.

В чому причина громадянської війни в Індонезії? Хто її розпалює і кому вона на користь?

Після того, коли індонезький народ під проводом своїх національних героїв – тепішнього віце-президент з Д-ра Гатта, – здобув свою незалежність у тяжкій і довготривалій боротьбі проти голландського імперіялізму, на індонезьких островах впродовж останніх десяти років панував відносний спокій. Як і кожна молода нація, індонезький народ так само бажав і бажає тільки миру і спокою для державно-політичної і соціяльно-культурної розбудови своєї країни. Треба визнати, що під проводом президента Сукарно молода республіка почала досить швидкими темпами національно відроджуватися. Вигнавши чужоземних імперіялістів, молода держава вирішила не приєднуватися ні до жодного з існуючих тепер імперіялістичних бльоків – ні до московсько-большевицького, ні до західньо-европейського, очолюваного американським фінансовим капіталом. Індонезія звернула увагу на розвиток свого господарства, на піднесення матеріяльного і культурного рівня свого народу. Продовжити читання ‘Індонезія в боротьбі проти імперіялізму й реакції’

Країна на продаж

Жан Вілен

Влітку минулого року, коли в Тегерані стояла нестерпна спека і повітря було особливо задушливим, шаха раптом пойняв страх. Він наказав приготувати розкішний кадиллак і, коли землю огорнули сутінки, разом з шахинею Фарою, малим шахеням та найближчим своїм почтом тишком виїхав до своєї віддаленої резиденції — палацу Клардашта.

Тут стояла така ж сама задуха, але шах почував себе безпечніше. Адже над шахським палацом /83/ у Тегерані після шестирічної могильної тиші знову зібралися грозові хмари. Про наближення бурі повідомив великий і тривалий страйк текстильників у Ісфахані. Потім іскра перекинулася до столиці, де почали боротьбу за підвищення заробітної плати працівники міського транспорту. Продовжити читання ‘Країна на продаж’

Що виявили події на Близькому Сході

С. Г-ко

Громадянська війна в Лівані і революція в Іраку раптово яскраво освітили усі сили, ще змагаються зараз на світовій міжнародній арені. Тут присутній насамперед молодий і динамічний арабський націоналізм, очолюваний Нассером. Він стремить до об’єднання усієї арабської нації в одну державу «від Атлянтійського до Індійського океану». Сила цієї ідеї в тому, що вона справедлива. Це тільки бо силою пережитків колоніялізму поділена Арабія сьогодні на ряд держав, починаючи від Марокко й кінчаючи на князівстві Кувайтському. Значна частина цих арабських країн ще й сьогодні знаходиться в прямій чи посередній залежності від різних західніх імперіялістів.

В Лівані йшла боротьба між націоналістами, що хочуть приєднатись до Об’єднаної Арабської Республіки, та реакційним президентом диктатором Шамуном, який боронив свої особисті й західні інтереси. Вибух республіканської революції в Іраку проґавили розвідки всіх західніх великодержав і тому він був справжньою несподіванкою у Вашинґтоні, Лондоні й Парижі. Іракська революція — насамперед антифевдальна: вона скинула короля й проголосила розподіл поміщицької землі між селянами. Її рушійними силами була національна буржуазія, головно купецтво, та армія. Однак, національний характер революції в Іраку ще не вирішений. Відомо, що військовики стоять за те, щоб об’єднатися з Нассером і визволитися від англо-американської нафтової монополії та Баґдадського пакту. Буржуазія ж виявляє хитання і ще невідомо, чим скінчиться ця революція. Продовжити читання ‘Що виявили події на Близькому Сході’

Суец

В.Волинський

В попередній статті про справу Суецу ми підкреслили, що в конфлікті довкола Суецького каналу ходить не стільки про право на вільний прохід кораблів через канал, як про конфлікт економічних інтересів. Суецький конфлікт, це в першу міру конфлікт між великодержавними інтересами Англії, Франції й США та інтересами Єгипту. А ці інтереси, це не лише зиски з користування каналом, але передовсім чорне пливке золото, що йому на ім’я нафта.

Для арабських країн повна контроля й користування своїми економічними ресурсами й природніми багатствами є конечною передумовою для виходу з економічної відсталости й мізерного животіння мільйонних мас. Життєвий стандарт арабських народів – один з найнижчих в світі. Тоді як національний продукт на одиницю населення в США становить 2.240 долярів на рік, в арабському світі ця міра є така: 108 долярів в Йордані, 126 в Іраку, 132 в Сирії, 135 в Єгипті. Це означає, що середній дохід єгиптянина в рік виносить приблизно 100 долярів, не враховуючи великої різниці в доході між різними верствами єгипетського суспільства! Без націоналізації економічних ресурсів, загарбаних чужинецькими власниками, ріст економіки арабських країн неможливий. Маси населення і далі житимуть крайній нужді, а доходи з копалень, рафінерій, плянтацій йтимуть, як досі, в руки чужих капіталістів і місцевих февдалів. І тому боротьба арабських народів за контролю своїх економічних багатств, це боротьба за життя. Продовжити читання ‘Суец’

Революція в Китаю

Хіни, або Китай – величезна держава на полудневому сході Азії. Мешканців там поверх 400 міліонів душ, або ж у 15 разів більше населення, як у цілій сучасній Польщі.

Китай дуже багатий край. Більшість населення живе там із сільського господарства. На полудні росте найбільше риж, цукрова тростина, індиго, на півночі добре родить пшениця, ачмінь, кукуруза, просо, Манджурія на цілий світ славна своєю квасолею. На полудні й на заході – величезні плянтації чаю. Крім того скрізь в сільському господарстві плекається шовкву гусень та виробляється бавовну. Що до виробу бавовни, хіни займають друге місце в світі.

Вугілля Китай має стільки, що його вистарчило б на 1000 років для всього світу. Менше але також подостатком залізної руди. Продовжити читання ‘Революція в Китаю’


Вересень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Введіть адресу своєї ел.пошти