Posts Tagged 'імперіялізм'

Індонезія в боротьбі проти імперіялізму й реакції

Ю. Мовчан

В дні, коли пишуться ці рядки, в Індонезії ще не закінчилася громадянська війна. Зважаючи на острівний характер країни (до складу Індонезії, кажуть, входить 3 000 островів!) та на інші обставини, про що буде мовитися нижче, дуже правдоподібно, що та війна не так то швидко закінчиться.

В чому причина громадянської війни в Індонезії? Хто її розпалює і кому вона на користь?

Після того, коли індонезький народ під проводом своїх національних героїв – тепішнього віце-президент з Д-ра Гатта, – здобув свою незалежність у тяжкій і довготривалій боротьбі проти голландського імперіялізму, на індонезьких островах впродовж останніх десяти років панував відносний спокій. Як і кожна молода нація, індонезький народ так само бажав і бажає тільки миру і спокою для державно-політичної і соціяльно-культурної розбудови своєї країни. Треба визнати, що під проводом президента Сукарно молода республіка почала досить швидкими темпами національно відроджуватися. Вигнавши чужоземних імперіялістів, молода держава вирішила не приєднуватися ні до жодного з існуючих тепер імперіялістичних бльоків – ні до московсько-большевицького, ні до західньо-европейського, очолюваного американським фінансовим капіталом. Індонезія звернула увагу на розвиток свого господарства, на піднесення матеріяльного і культурного рівня свого народу. Продовжити читання ‘Індонезія в боротьбі проти імперіялізму й реакції’

Країна на продаж

Жан Вілен

Влітку минулого року, коли в Тегерані стояла нестерпна спека і повітря було особливо задушливим, шаха раптом пойняв страх. Він наказав приготувати розкішний кадиллак і, коли землю огорнули сутінки, разом з шахинею Фарою, малим шахеням та найближчим своїм почтом тишком виїхав до своєї віддаленої резиденції — палацу Клардашта.

Тут стояла така ж сама задуха, але шах почував себе безпечніше. Адже над шахським палацом /83/ у Тегерані після шестирічної могильної тиші знову зібралися грозові хмари. Про наближення бурі повідомив великий і тривалий страйк текстильників у Ісфахані. Потім іскра перекинулася до столиці, де почали боротьбу за підвищення заробітної плати працівники міського транспорту. Продовжити читання ‘Країна на продаж’

Що виявили події на Близькому Сході

С. Г-ко

Громадянська війна в Лівані і революція в Іраку раптово яскраво освітили усі сили, ще змагаються зараз на світовій міжнародній арені. Тут присутній насамперед молодий і динамічний арабський націоналізм, очолюваний Нассером. Він стремить до об’єднання усієї арабської нації в одну державу «від Атлянтійського до Індійського океану». Сила цієї ідеї в тому, що вона справедлива. Це тільки бо силою пережитків колоніялізму поділена Арабія сьогодні на ряд держав, починаючи від Марокко й кінчаючи на князівстві Кувайтському. Значна частина цих арабських країн ще й сьогодні знаходиться в прямій чи посередній залежності від різних західніх імперіялістів.

В Лівані йшла боротьба між націоналістами, що хочуть приєднатись до Об’єднаної Арабської Республіки, та реакційним президентом диктатором Шамуном, який боронив свої особисті й західні інтереси. Вибух республіканської революції в Іраку проґавили розвідки всіх західніх великодержав і тому він був справжньою несподіванкою у Вашинґтоні, Лондоні й Парижі. Іракська революція — насамперед антифевдальна: вона скинула короля й проголосила розподіл поміщицької землі між селянами. Її рушійними силами була національна буржуазія, головно купецтво, та армія. Однак, національний характер революції в Іраку ще не вирішений. Відомо, що військовики стоять за те, щоб об’єднатися з Нассером і визволитися від англо-американської нафтової монополії та Баґдадського пакту. Буржуазія ж виявляє хитання і ще невідомо, чим скінчиться ця революція. Продовжити читання ‘Що виявили події на Близькому Сході’

Суец

В.Волинський

В попередній статті про справу Суецу ми підкреслили, що в конфлікті довкола Суецького каналу ходить не стільки про право на вільний прохід кораблів через канал, як про конфлікт економічних інтересів. Суецький конфлікт, це в першу міру конфлікт між великодержавними інтересами Англії, Франції й США та інтересами Єгипту. А ці інтереси, це не лише зиски з користування каналом, але передовсім чорне пливке золото, що йому на ім’я нафта.

Для арабських країн повна контроля й користування своїми економічними ресурсами й природніми багатствами є конечною передумовою для виходу з економічної відсталости й мізерного животіння мільйонних мас. Життєвий стандарт арабських народів – один з найнижчих в світі. Тоді як національний продукт на одиницю населення в США становить 2.240 долярів на рік, в арабському світі ця міра є така: 108 долярів в Йордані, 126 в Іраку, 132 в Сирії, 135 в Єгипті. Це означає, що середній дохід єгиптянина в рік виносить приблизно 100 долярів, не враховуючи великої різниці в доході між різними верствами єгипетського суспільства! Без націоналізації економічних ресурсів, загарбаних чужинецькими власниками, ріст економіки арабських країн неможливий. Маси населення і далі житимуть крайній нужді, а доходи з копалень, рафінерій, плянтацій йтимуть, як досі, в руки чужих капіталістів і місцевих февдалів. І тому боротьба арабських народів за контролю своїх економічних багатств, це боротьба за життя. Продовжити читання ‘Суец’

Революція в Китаю

Хіни, або Китай – величезна держава на полудневому сході Азії. Мешканців там поверх 400 міліонів душ, або ж у 15 разів більше населення, як у цілій сучасній Польщі.

Китай дуже багатий край. Більшість населення живе там із сільського господарства. На полудні росте найбільше риж, цукрова тростина, індиго, на півночі добре родить пшениця, ачмінь, кукуруза, просо, Манджурія на цілий світ славна своєю квасолею. На полудні й на заході – величезні плянтації чаю. Крім того скрізь в сільському господарстві плекається шовкву гусень та виробляється бавовну. Що до виробу бавовни, хіни займають друге місце в світі.

Вугілля Китай має стільки, що його вистарчило б на 1000 років для всього світу. Менше але також подостатком залізної руди. Продовжити читання ‘Революція в Китаю’

Імперіалізм і соціалізм в Італії (замітка)

Н.Ленін

Для висвітлення тих питань, які поставила теперішня імперіалістська війна перед соціалізмом, небезкорисно кинути погляд на різні європейські країни, щоб навчитися відділяти національні видозміни і деталі загальної картини від корінного й істотного. Збоку, кажуть, видніше. Тому, чим менша схожість Італії з Росією, тим цікавіше в деяких відношеннях порівняти імперіалізм і соціалізм в обох країнах.

В цій замітці ми маємо намір лише відзначити матеріал, який дають у цьому питанні видані після війни твори буржуазного професора Роберта Міхельса: «Італійський імперіалізм» і соціаліста Т.Барбоні: «Інтернаціоналізм чи класовий націоналізм? (Італійський пролетаріат і європейська війна)»[1]. Балакучий Міхельс лишився таким же поверховим, як і в інших своїх творах, ледве торкнувшись економічної сторони імперіалізму, але в його книзі зібрано цінний матеріал про походження італійського імперіалізму і про той перехід, який становить суть сучасної епохи і який особливо наочно виступає в Італії, а саме: перехід від епохи воєн національно-визвольних до епохи воєн імперіалістсько-грабіжиицьких і реакційних. Продовжити читання ‘Імперіалізм і соціалізм в Італії (замітка)’

Про насильство

Франц Фанон

Національне визволення, національне відродження, відродження державности, співдружности — хай там як це називати — деколонізація, це — завжди насильницьке явище. Хай там які ми візьмемо прояви деколонізації (міжособистісні стосунки, нова назва спортивного клюбу, список запрошених на фуршет, персональний склад поліції та рад директорів національних або приватних банків), деколонізація, це — заміна одного «виду» людей иншим. Ця заміна відбувається без перехідного етапу та є всеосяжною, повною і доконаною. Звісно, можна було б додати кілька слів про появу нової нації, становлення нової держави, встановлення дипломатичних зносин, визначення політичної й економічної орієнтації. Проте ми вирішили розпочати з «чистого аркуша», що він відповідає самому початку процесу деколонізації. Важливість його в тім, що з першого ж саме цей «аркуш» визначає вимоги мінімум колонізованих. Власне, докорінне перетворення суспільної структури є свідченням успіху. Надзвичайна важливість цього перетворення полягає в тім, що її бажають, до неї закликають і її вимагають. Необхідність суспільних перетворень присутня — до кінця ще не усвідомлена, задавлена, смутна — у житті та свідомості колонізованих чоловіків і жінок. Одночасно неминучість такого перетворення иншим «видом» чоловіків і жінок сприймається як жахливе майбутнє. Цей «вид» — колонізатори.

Очевидно, що деколонізація, яка претендує на перевлаштування світу, є проґрамою абсолютного безладу. Але її не можна здійснити помахом чарівної палички, за допомогою якогось природного каталізатора або наслідком мирної домовлености. Як ми знаємо, деколонізація, це — історичний процес, себто її неможливо збагнути, у ній неможливо розібратись як слід, обриси деколонізації не стануть чіткішими, якщо не розгледіти історичний рух, що надає їй форми та наповнює змістом. Деколонізація, це — зіткнення двох споконвіку антаґоністичних сил, що своєю самобутністю завдячують уречевленню, яке корениться у колоніяльній системі та нею живиться. Перше зіткнення цих сила було позначене насильством, а їхнє співістнування, а точніше — експлоатація колонізованого колонізатором — триває завдяки масі багнетів і гармат. Колонізатор і колонізований — старі знайомі. І колонізатор має рацію, коли говорить, що знає «їх». Саме колонізатор створив і продовжує творити колонізованого. Свої права, себто свої статки, колонізатор отримав від колоніяльної системи. Продовжити читання ‘Про насильство’


Травень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Кві    
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти