Персонажі Вальтера Беньяміна

Володимир Єрмоленко

Вальтер Беньямін, письменник і філософ, поет і перекладач, культуркритик і культуртреґер, enfant terrible і просто enfant – він досі є таємничою фігурою европейської культури XX століття, чий вплив на подальшу філософію культури залишається, на диво, і сильним, і водночас сумнівно двозначним. У ньому смертельна доза марґінальности могла непогано поєднуватися із виразною безепатажністю, а підкреслена аванґардовість, чи навіть гіпераванґардовість, що просувала Беньяміна далі від шокувальних і радикальних мистецьких напрямів 1910–20-х років, – із консервативністю чи навіть старомодністю. Опинившись за лаштунками феєричної, але вже тоді багато в чім сумнівної театральної вистави, якою були роки аванґарду, він, здається, зійшов на сцену вже по тому, як останній актор, а надто останній глядач попрямували до дверей театрального виходу. Беньямін не став актором від філософії; він радше перейняв на себе роль детектива, котрий, залишивши декорації, заходиться вибудовувати власний світ. Як і детектив, він мав опанувати принаймні кілька різних технік погляду і зідентифікувати себе бодай із кількома ролями. Утім, його ролі не були масками, бо не містили в собі несправжности чи відчужености; вони були радше ремісничими вміннями, робочим убранням або ж персонажами барокових драм у пошуках втраченої істини…